вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" лютого 2022 р. Справа№ 910/8230/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 22.02.2022,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 21.09.2021 (повний текст складено 30.09.2021)
у справі № 910/8230/21 (суддя Ганна Бондаренко - Легких)
за позовом 1. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"
2. Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення про відмову у розгляді справи, яке оформлене листом № 130-26.13/08-4019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 16.03.2021 неправомірно відмовив позивачам у розгляді справи за заявою позивачів від 09.11.2020 про порушення АТ КБ "ПРИВАТБАНК" законодавства про захист недобросовісної конкуренції та економічної конкуренції, а саме ст. 10 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді схилення до бойкоту суб'єкта господарювання та антиконкурентних узгоджених дій. Про прийняте рішення відповідач повідомив позивачів листами "Про відмову у розгляді справи" від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/8230/21 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи задоволено.
Визнано недійсним рішення Антимонопольного комітету України "Про відмову у розгляді справи" від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 (вказане рішення оформлене листом).
Присуджено до стягнення з Антимонопольного комітету України на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" 2 270, 00 грн судового збору.
Присуджено до стягнення з Антимонопольного комітету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" 2 270, 00 грн судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявні підстави, визначені статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", для визнання рішення Антимонопольного комітету України недійсним, та що відповідач при прийнятті рішення діяв не у відповідності до статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції", чим порушив право заявників на розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за їх заявою відповідно до норм вищевказаних законів та Правил розгляду справ.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити і повному обсязі, мотивуючи свої вимоги неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник зазначає, що листом Комітет повідомив позивачів про те, що за результатами розгляду матеріалів заяви від 09.11.2020 № 09-11/02-01 № 3799 та додатково наданої заявниками інформації, у діях АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. При цьому, підставою для відмови в розгляді справи було те, що жодна з ознак, якими позивачі описували дії АТ КБ «Приватбанк» та вважали їх порушенням, не відповідала змісту порушень, передбачених законодавством, тому в Комітету був відсутній обов'язок здійснити дослідження ринку, оскільки попередньо позивачі не підтвердили належними та допустимими доказами існування обставин на які вони посилались.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти позовних вимог, позивачами подано відзив, у якому страхові компанії зазначають, що відповідач у апеляційній скарзі не наводить жодних обґрунтованих заперечень щодо доводів, наведених судом в оскаржуваному рішенні, фактично дублюючи в апеляційній скарзі позицію, викладену в рішенні Антимонопольного комітету України від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 про відмову у розгляді справи, оформленого у вигляді листа та у відзиві Антимонопольного комітету України у даній справі. За вказаних обставин, позивачі просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги Антимонопольного комітету України, а рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2021 у справі № 910/8230/21 - залишити без змін.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, в листопаді 2020 року Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» подано до Антимонопольного комітету України заяву про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та економічної конкуренції (вих. №№09-11/02-01, 3799 від 09.11.2020, а.с. 162-166, том 1) , в якій заявники просили Комітет:
- визнати, що АТ КБ «Приватбанк» вчинило порушення, передбачене ст. 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді схиляння до бойкоту ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» через спонукання безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цими суб'єктами господарювання та ч. 2, 3 ст. 6 закону України «про захист економічної конкуренції», у вигляді усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання та ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах», що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції, укладання угод за умови прийняття ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод, суттєвого обмеження конкурентоспроможності ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» на ринку страхових послуг без об'єктивно виправданих на те причин, шляхом внесення таких вимог до Положення про акредитацію страхових компаній АТ КБ «Приватбанк», як «не бути пов'язаною із колишніми власниками (акціонерами) банку; не мати судових спорів з Банком; страхова компанія, її засновники, акціонери (доля участі не менше5%), кінцеві бенефіціарні власники та керівники не повинні бути пов'язані з працівниками банку», а також будь-яких інших, які становлять обмеження саме для ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах»;
- за вказані порушення накласти на АТ КБ «Приватбанк» штраф у максимальному розмірі, передбаченому законодавством про захист від недобросовісної та економічної конкуренції;
- зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» припинити схиляння до бойкоту ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» через спонукання безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цими суб'єктами господарювання та ч. 2, 3 ст. 6 закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання та ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах», що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції, укладання угод за умови прийняття ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод, суттєвого обмеження конкурентоспроможності ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» на ринку страхових послуг без об'єктивно виправданих на те причин;
- заборонити АТ КБ «Приватбанк» вчиняти наступні дії щодо: припинення АТ КБ «Приватбанк» укладання нових договорів страхування з клієнтами ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» як страховим агентом; блокування списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів за укладеними клієнтами з ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» договорами страхування; блокування всіх можливих каналів АТ КБ «Приватбанк» щодо переукладання договорів страхування, укладених з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах»; блокування у всіх каналах АТ КБ «Приватбанк» можливості укладання договорів страхування з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах» на нових умовах або внесення змін в них; пропонування працівниками АТ КБ «Приватбанк» клієнтам АТ КБ «Приватбанк» переукладати раніше укладені із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» договори страхування на нових партнерів АТ КБ «Приватбанк»;
- зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» вчинити наступні дії: відновити всі можливі канали АТ КБ «Приватбанк» щодо переукладання договорів страхування з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах»; відновити списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів за укладеними з ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» договорами страхування; відновити у всіх каналах АТ КБ «Приватбанк» можливості укладання договорів страхування з ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах» на нових умовах або внесення змін в них.
Заяву страхові компанії обґрунтували тим, що вже більше 15 років мають господарські взаємовідносини із АТ КБ «Приватбанк» на підставі укладених договорів доручення на виконання страхових агентських послуг. Проте, АТ КБ «Приватбанк» планує повністю припинити ділові зв'язки із заявниками, що вбачається із рішення, оформленого протоколом № 14 від 16.10.2020, засідання Комітету з питань комплаєнсу та фінансової безпеки АТ КБ «Приватбанк», в якому, зокрема, було зазначено про те, що заявників не було акредитовано, і що співпраця з ними протирічить чинному Положенню акредитації страхових компаній. Згідно Положення про акредитацію страхових компаній (чинного на момент прийняття рішення № 14 від 16.10.2020) для отримання акредитації в АТ КБ «Приватбанк» страхова компанія повинна, в тому числі, не бути пов'язаною із колишніми власниками (акціонерами) банку (п. 3.1.3.), не мати судових спорів з банком (п. 3.1.8), страхова компанія, її засновники, акціонери (доля участі не менше 5 %), кінцеві бенефіціарні власники та керівники не повинні бути пов'язані з працівниками банку (п. 3.1.9.).
Тобто, на думку позивачів, Положення акредитації страхових компаній фактично розроблено АТ КБ "Приватбанк" «під заявників», з метою недопущення їх навіть до участі в акредитації. Такі умови, встановлені АТ КБ "Приватбанк" є неконкурентними, вони є результатом дій, направлених на суттєве обмеження конкурентоспроможності заявників на ринку страхових послуг без об'єктивно виправданих на те причин, з висуванням вимог для укладання договорів страхування, які не стосуються предмета цих угод.
Взаємовідносини заявників із АТ КБ «Приватбанк» побудовані таким чином, що саме через АТ КБ «Приватбанк», як страхового агента, здійснювалося укладання договорів страхування з фізичними та юридичними особами (споживачами страхових послуг), їх пролонгація, супроводження, надання інформації по договорам тощо. Враховуючи кількість клієнтів АТ КБ «Приватбанк» та територію здійснення ним послуг (Україна), а також кількість укладених договорів страхування в інтересах заявників, дії АТ КБ «Приватбанк» можуть мати наслідком усунення заявників з ринку страхових послуг по всій Україні або зменшення участі заявників на цьому ринку до мінімуму. При цьому, вся клієнтська база заявників знаходиться під контролем відповідача, тобто відповідач має значний вплив на споживачів заявників, а відтак і на ринок страхових послуг. Відповідач є суб'єктом господарювання, який визначає умови обороту товару (страхових послуг) на конкретному ринку товарів (страхових послуг), який має покриття по всій Україні. При цьому, розподіл ринку страхових послуг, на якому здійснюють діяльність заявники, між новими партнерами банку, як страхового агенту, відбувається не завдяки їх власним досягненням переваг над заявниками, а виключно у зв'язку із упередженими, безпідставними та незаконними діями АТ КБ «Приватбанк».
В свій заяві заявники зазначили, що в діях АТ КБ «Приватбанк» наявні порушення наступних норм Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та Закону України «Про захист економічної конкуренції»:
1. Схилення до бойкоту суб'єкта господарювання (ст. 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), оскільки АТ КБ «Приватбанк» вже здійснив заходи для «зменшення страхового портфелю компаній в банку» та має намір щодо відмови від установлення договірних зв'язків із заявниками (клієнтам банку пропонується укладати нові договори з новими партнерами банку), не виконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед заявниками (заблоковано списання страхових платежів в овердрафт з рахунків клієнтів);
2. Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання (ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки АТ КБ «Приватбанк» вчиняє дії, щодо усунення з ринку заявників, застосовує різні умови до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, суттєво обмежує конкурентоспроможність заявників «персоніфікованими» умовами акредитації.
10.12.2020 Комітет залишив заяву заявників без руху та запропонував надати додаткову інформацію та документи (лист від 10.12.2020 №130-26.13/08-16966, а.с. 167-168, том 1).
На виконання пропозицій Комітету, листом від 30.12.2020 №4745 заявники надали останньому відповіді на питання, який той став та надали додаткові документи, докази чого наявні в матеріалах справи (а.с. 171-172, том 1).
16.03.2021 Комітет прийняв рішення, оформлене листом від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 (далі - Оскаржуване рішення, Рішення), яким відмовив у розгляді справи, оскільки в діях АТ КБ «Приватбанк» не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції (а.с. 194-195, том 1).
Комітет, зокрема, зазначив, що: (1) заявниками не зазначено на якому саме товарному ринку чи сегменті ринку АТ КБ «Приватбанк» займає «впливове становище»; (2) не наведено вичерпних доказів щодо монопольного (домінуючого) становища АТ КБ «Приватбанк» та відповідно, зловживання таким становищем на будь - якому з ринків; (3) не має підстав вважати дії за участі страхових компаній узгодженими діями/антиконкурентними узгодженими діями, оскільки АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом страхових компаній; (4) АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом заявників, відповідно, відсутні підстави вважати його дії схиленням клієнтів банку до бойкоту заявників.
Звертаючись з даним позовом до суду позивачі зазначають, що рішення Комітету про відмову у розгляді справи не містить обґрунтування такої відмови, враховуючи надану у заяві інформацію та докази, яким взагалі не надано оцінку, що свідчить про неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють порядок розгляду справ.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Предметом спору у справі є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 "Про відмову у розгляді справи", оформлене у вигляді листа (далі - оскаржуване рішення або рішення АМК), постановленого за результатами розгляду питання щодо прийняття заяви позивачів про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та економічної конкуренції до розгляду.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у даному випадку, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач допустив прийняття рішення про відмову у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за наявності в діях суб'єкта господарювання - АТ КБ «Приватбанк» ознак правопорушень, не провів аналізу діяльності відповідного суб'єкта господарювання, без якого неможливе встановлення наявності та/або відсутності ознак такого правопорушення як зловживання монопольним становищем, та фактично прийняв рішення про не доведеність правопорушення на стадії початку розгляду справи, а не на стадії розгляду справи, відповідно оскаржуване рішення було прийняте відповідачем з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, відповідно висновки викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та зазначає наступне.
Згідно частиною 1 статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Статтею 6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених. Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення, а в разі необхідності здійснює їх реорганізацію чи ліквідацію. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
Статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до приписів статті 9 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Голова Антимонопольного комітету України, зокрема очолює Антимонопольний комітет України та спрямовує його діяльність, головує на засіданнях Антимонопольного комітету України; представляє Антимонопольний комітет України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, громадянами та об'єднаннями суб'єктів господарювання чи громадян та підписує від імені Антимонопольного комітету України міжвідомчі нормативно-правові акти. Голова Антимонопольного комітету України має статус державного уповноваженого, передбачений цим Законом.
Статті 7, 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" закріплюють, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Рішення та розпорядження державних уповноважених Антимонопольного комітету України приймаються від імені Антимонопольного комітету України.
Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин визначає Закон України "Про захист економічної конкуренції".
Так, відповідно до статті36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
У випадках, коли дії чи бездіяльність, що містить ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявнику може бути відмовлено у розгляді справи.
Положеннями частини 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 39 Законом України "Про захист економічної конкуренції" заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Виходячи із системного тлумачення положень статей 7, 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 20 Правил розгляду справ, відмова Комітету в розгляді справи є рішенням Комітету, оформлене не розпорядженням, а листом-повідомленням. Отже, таке рішення може бути оскаржене заявником у господарському суді.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Як встановлено судом вище, позивачі звернулися до Антимонопольного комітету України із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 09.112020, у якій повідомили відповідача про наявність, на їхню думку, в діях АТ КБ «Приватбанк» ознак порушень конкурентного законодавства, зокрема, у вигляді:
1) зловживання монопольним становищем на ринку шляхом суттєвого обмеження конкурентоспроможності заявників без об'єктивно виправданих на те причин, що вбачається із внесення змін до Положення про акредитацію страхових компаній у новій редакції;
2) вчинення антиконкурентних узгоджених дій, за участю страхових компаній, які пройшли акредитацію згідно з вимогами Положення про акредитацію страхових компаній у новій редакції;
3) схилення клієнтів банку до бойкоту заявників, спонукання до відмови від установлення договірних відносин, до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань банку перед заявниками.
На думку заявників АТ КБ «Приватбанк» вчинило порушення, передбачене статтею 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді схиляння до бойкоту ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» через спонукання безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цими суб'єктами господарювання, та частин 2, 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах», застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання та ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах», що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції, укладання угод за умови прийняття ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод, суттєвого обмеження конкурентоспроможності ТДВ СК «Кредо» та ПРАТ СК «Інгосстрах» на ринку страхових послуг без об'єктивно виправданих на те причин, шляхом внесення таких вимог до Положення про акредитацію страхових компаній АТ КБ «Приватбанк», як «не бути пов'язаною із колишніми власниками (акціонерами) банку; не мати судових спорів з Банком; страхова компанія, її засновники, акціонери (доля участі не менше 5%), кінцеві бенефіціарні власники та керівники не повинні бути пов'язані з працівниками банку», а також будь-яких інших, які становлять обмеження саме для ТДВ СК «Кредо», ПРАТ СК «Інгосстрах».
10.12.2020 Комітет залишив заяву заявників без руху та запропонував надати додаткову інформацію та документи (лист від 10.12.2020 №130-26.13/08-16966, а.с. 167-168, том 1).
На виконання пропозицій Комітету, листом від 30.12.2020 №4745 заявники надали останньому відповіді на питання, який той став та надали додаткові документи, докази чого наявні в матеріалах справи (а.с. 171-172, том 1).
Листом від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019 Комітет, керуючись пунктом 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №4, повідомив позивачів про відмову у розгляді справи та зазначив, що за результатами розгляду заяви від 09.11.2020 №09-11/02-01 №3799 та додатково поданої заявниками інформації, у діях АТ КБ "Приватбанк" не виявлено ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Комітет, зокрема, зазначив, що: (1) заявниками не зазначено, на якому саме товарному ринку чи сегменті ринку АТ КБ «Приватбанк» займає «впливове становище»; (2) не наведено вичерпних доказів щодо монопольного (домінуючого) становища АТ КБ «Приватбанк» та відповідно, зловживання таким становищем на будь - якому з ринків; (3) не має підстав вважати дії за участі страхових компаній узгодженими діями/антиконкурентними узгодженими діями, оскільки АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом страхових компаній; (4) АТ КБ «Приватбанк» не є конкурентом заявників, відповідно, відсутні підстави вважати його дії схиленням клієнтів банку до бойкоту заявників.
З урахуванням викладеного вище, за результатами розгляду заяви Комітет вказав про відсутність підстав для вжиття заходів у межах повноважень, визначених законодавством про захист економічної конкуренції.
Таким чином, відповідачем повідомлено позивачів про відсутність належних підстав для початку розгляду справи, з огляду на не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Так, згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Розроблена відповідно до статті 2 зазначеного Закону та затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (далі - Методика №49-р) встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
Згідно з пунктом 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг.
Визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе дії, визначені п. 2.1 Методики №49-р, зокрема:
встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;
складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;
складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);
визначення товарних меж ринку;
визначення територіальних (географічних) меж ринку;
встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;
визначення обсягів товару, який обертається на ринку;
розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;
складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;
встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності АТ КБ "Приватбанк" є:
- інші види грошового посередництва (основний); інші види кредитування;
- надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у.;
- управління фінансовими ринками;
- посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (інформація міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є загальнодоступною та учасниками справи не оспорюється).
За даними з офіційної веб-сторінки НБУ (посилання міститься у оскаржуваному рішенні Комітету, зворотна сторінка а.с. 194, том 1), станом на березень 2021 року (період підготовки Листа) - 73 банки мали ліцензію, тобто, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. Таким чином, ринок банківських послуг є конкурентним. Крім того, у заяві позивачів була відсутня інформація щодо ринку, на якому заявники вважали становище АТ КБ "Приватбанк" монопольним (домінуючим), та щодо можливого зловживання таким становищем.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Оскільки, як зазначалось вище, станом на березень 2021 року 73 банки мали ліцензію та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг, колегія суддів дійшла до висновку, що ринок банківських послуг є конкурентним, відповідно підстави вважати становище АТ КБ «Приватбанк» монопольним (домінуючим) не має.
Статтею 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» схиленням до бойкоту суб'єкта господарювання є спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим суб'єктом господарювання.
Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить, що стаття 11 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» застосовується до суб'єктів господарювання, які перебувають у конкурентних відносинах, в яких один із них вчиняє перешкоди в здійсненні господарської діяльності, яка проявляється в відмові від співпраці в тій чи інший формі. В інших випадках вказана норма виходячи з її змісту застосуванню не підлягає.
Відповідно до абзацу 13 пункту 17 Правил розгляду заяв і скарг про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №4, особами, які мають право подавати заяву відповідно до абзацу другого частини першої статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» або частини першої статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» є суб'єкти господарювання - конкуренти, постачальники чи покупці відповідача та інші фізичні та юридичні особи, які можуть підтвердити, що дії чи бездіяльність відповідача, визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на їхні права.
Оскільки, як правильно стверджує Комітет, АТ КБ "Приватбанк" не є конкурентом позивачів (страхових компаній), доводи Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" про наявність у діях банку відносно позивачів порушень, передбачених статтею 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», є безпідставними.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання.
Суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку слід виходити із сутності поняття «узгоджені дії» (стаття 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції») та їх суб'єктного складу (пункт 17 Правил розгляду заяв і скарг), отже, оскільки, як зазначено вище, АТ КБ "Приватбанк" не є конкурентом страхових компаній, вважати дії за участю страхових компаній узгодженими антиконкурентними діями немає підстав.
Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №4, у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державним уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.
З огляду на викладене, оскільки за результатами розгляду спільної заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" не було виявлено ознак порушення АТ КБ "Приватбанк" законодавства про захист економічної конкуренції, Антимонопольним комітетом України обґрунтовано відмовлено у розгляді справи.
Слід також зауважити, що згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20, підставою для початку розгляду справи відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є факт виявлення ознак порушення, відповідно під час аналізу заяв такі ознаки мають бути попередньо підтвердженні особою, яка звертається до органів Комітету. Надходження відповідної заяви не зобов'язує органи Комітету провести дослідження ринку, якщо заявником не доведено, що в дійсності існують підстави стверджувати про існування дій, які визнаються порушенням згідно Закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що оскільки позивачі попередньо не підтвердили належними та допустимими доказами існування обставин, на які вони посилались, то у даному випадку у Комітету не було необхідності здійснити дослідження ринку. Крім того, як зазначалось вище, у заяві позивачів була відсутня інформація щодо ринку, на якому заявники вважали становище АТ КБ "Приватбанк" монопольним (домінуючим), та щодо можливого зловживання таким становищем.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Судова колегія дійшла до висновку про те, що позивачами при зверненні з позовом не наведено обґрунтованих підстав, визначених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для визнання протиправним та скасування листа Антимонопольного комітету України від 16.03.2021 № 130-26.13/08-4019.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним рішення про відмову у розгляді справи, яке оформлене листом № 130-26.13/08-4019, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Пунктами 2, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції, визнав встановленими; порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції прийнято з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції, визнав встановленими, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Антимонопольного комітету України підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню, в позову слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на позивачів.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/8230/21 задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/8230/21 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (узвіз Козацький, 2, м. Дніпро, 49100, код 33248430) на користь Антимонопольного комітету України (вул. митрополита Василя Липківського, 45, м. Київ, 03035, код 00032767) 3405 (три тисячі чотириста п'ять) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (просп. Моторобудівельників, 34, м. Запоріжжя, 69068, код 13622789) на користь Антимонопольного комітету України (вул. митрополита Василя Липківського, 45, м. Київ, 03035, код 00032767) 3405 (три тисячі чотириста п'ять) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи №910/8230/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 03.05.2022.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка