вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2022 р. Справа№ 910/10877/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Пантелієнка В.О.
Полякова Б.М.
за участю секретаря судового засідання Кудько О.О.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 23.02.2022,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020
за скаргою Приватного акціонерного товариства «Компранія «Райз» на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди Світлани Григорівни
у справі №910/10877/17 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Національного банку України
до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"
про звернення стягнення на предмет іпотеки
15.12.2020 до суду першої інстанції від відповідача надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця, в зв'язку з не зупиненням виконавчого провадження за наявності визначених законом підстав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" на бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди Світлани Григорівни у справі № 910/10877/17 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди Світлани Григорівни, яка полягає у невиконанні вимог статей 34, 35 Закону України "Про виконавче провадження", п. 17 Інструкції' з організації примусового виконання рішень та не винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №63117082. Зобов'язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магду Світлану Григорівну виконати вимоги статей 34, 35 Закону України "Про виконавче провадження", п. 17 Інструкції з організації примусового виконання рішень та винести постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №63117082 з примусового виконання Наказу Господарського суду міста Києва №910/10877/17, виданого 28.08.2020.
Не погоджуючись з даною ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
Не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою, Національного банку України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
Апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України мотивована тим, що в розрізі вказаної норми, посилання скаржника на порушення Державним виконавцем ч.5, ч.6 ст.41 КУЗПБ є безпідставним, оскільки стягнення за наказом Господарського суду міста Києва № 910/10877/17, виданим 28.08.2020, не підпадають під категорію кредиторських вимог, визначених вказаною нормою профільного закону, на які не поширюється дія мораторію, що нівелює їх обґрунтованість. Скаржник зазначає, що разом з тим, відповідно до частини 8 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації. Скаржник зазначає, що державним виконавцем у повній відповідності до п. 8 ст. 41 КУЗПБ, ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», відмовлено Боржнику у задоволенні клопотання про зупинення вчинення виконавчих дій.
Апеляційна скарга Національного банку України мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку та порушив норми матеріального та процесуального права. Скаржник звертає увагу на те, що в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції зазначено, що у розумінні приписів Кодексу України з процедур банкрутства автоматичне припинення дії мораторію після спливу 170 календарних днів є строком процедури розпорядження майном та не може виступати самостійною підставою, за якою виконавець може не дотримуватись приписів п. 4 ч. 1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» та не зупиняти виконавче провадження. Національний банк категорично не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який фактично помилково ототожнив передбачений ч. 2 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства строк процедури розпорядження майном (170 календарних днів) зі строком дії мораторію щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення (абз. 2 ч. 8 ст. 41 Кодексу). Хоча вказані строки і збігаються за моментом їх початку та тривалістю, проте, як вбачається з вказаної норми, їх сплив має різні процесуальні наслідки, які зокрема, не настають для інших вимог конкурсних кредиторів. Скаржник зазначає, що як свідчать обставини даної справи, станом на час винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 пройшло більше ніж 170 календарних днів (213 календарних днів) з моменту введення процедури розпорядження майном. При цьому, господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації у справі № 910/628/20 про банкрутство ПрАТ «Компанія «Райз». З огляду на це, у державного виконавця були відсутні правові підстави для зупинення виконавчого провадження. Разом з цим, ПрАТ «Компанія «Райз» у скарзі не зазначило, а суд першої інстанції не надав правової оцінки, які саме права чи свободи Боржника порушені діями державного виконавця при виконанні наказу у справі № 910/10877/17.
19.02.2021 до Північного апеляційного господарського суду від ПрАТ «Компанія «Райз» надійшов відзив з вимогами про поновлення строку на його подання. В відзиві зазначено, що державним виконавцем не виконано ухвалу суду від 24.12.2020, яка набрала чинності з моменту її проголошення і є обов'язковою до виконання та не дотримано вимоги ч. 1 ст. 345 ГПК України, що свідчить про явну упередженість його бездіяльності. ПрАТ «Компанія «Райз» у повному обсязі погоджується з позицією суду першої інстанції, за якою судом вказано, що автоматичне припинення дії мораторію, після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, не може виступати самостійною підставою, за якою виконавець може не дотримуватись приписів п.4 ч.1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" та не зупиняти виконавче провадження. Суд також правомірно наголосив, що ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує обов'язок виконавця зупинити виконавче провадження не з чинністю мораторію, а з обставиною саме відкриття справи про банкрутство та розповсюдженням мораторію на вимоги, що перебувають на виконанні. В відзиві зазначено, що національним законодавством не наділено державного виконавця дискреційними повноваженнями, які передбачають на власний розсуд визначати та встановлювати факт припинення дії мораторію запровадженого судом у межах справи про банкрутство. Державний виконавець зобов'язаний діяти виключно в межах норм визначених законом, вихід за такі межі не допускається. ПрАТ «Компанія «Райз» також звертає увагу колегії суддів на існування прямої заборони здійснення задоволення вимог забезпечених кредиторів поза межами справи про банкрутство (в межах виконавчого провадження).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 об'єднано апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Національного банку України в одне апеляційне провадження.
22.02.2021 до Північного апеляційного господарського суду від ПрАТ «Компанія «Райз» надійшла заява про зупинення провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 року по справі №910/10877/17 до закінчення розгляду судовою палатою з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №905/1923/15.
22.02.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшло клопотання про зупинення провадження з вимогами зупинити провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 року по справі №910/10877/17 до закінчення розгляду судовою палатою з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №905/1923/15.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 клопотання Національного банку України та Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" про зупинення провадження у справі №910/10877/17 задоволено, зупинено провадження за апеляційною скаргою Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/10877/17 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №905/1923/15.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2021 поновлено провадження у справі №910/10877/17 за апеляційною скаргою Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/10877/17 та призначено до розгляду.
07.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшла заява про закриття провадження у справі в частині розгляду скарги на дії державного виконавця.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 задоволено заяву колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Попікова О.В., Євсіков О.О., про самовідвід від розгляду апеляційних скарг Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2021 вказані апеляційні скарги Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач): Доманська М.Л., судді: Поляков Б.М., Пантелієнко В.О., у зв'язку з чим апеляційні скарги прийнято до провадження у новому складі суду та призначено до розгляду.
01.02.2022 до Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України надійшли додаткові пояснення по справі з додатками.
В судовому засіданні 16.02.2022 ставилось на обговорення питання щодо можливості здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності представників інших учасників справи, щодо чого представники Національного банку України та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не заперечили. Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників інших учасників справи. В судовому засіданні ставилось на обговорення клопотання ПАТ "Компанія Райз" про поновлення строку на подання відзиву, щодо чого представники присутніх учасників справи поклались на розсуд суду. Колегія суддів, порадившись, ухвалила поновити строк ПАТ "Компанія Райз" на подання відзиву та врахувати відзив при розгляді апеляційних скарг. Подані Національний банком України письмові пояснення колегія суддів залишила без розгляду, з мотивів викладених в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022.
В судове засідання 23.02.2022 з'явився представник Національного банку України, представник Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та представник Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз".
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В судовому засіданні ставилась на обговорення заява Національного банку України про закриття провадження у справі в частині розгляду скарги на дії державного виконавця. Представники Національного банку України та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підтримали вказану заяву, представник Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" заперечив проти її задоволення.
Колегія суддів, дослідивши доводи заяви про закриття провадження у справі, перевіривши докази на підтвердження вказаних доводів, прийшла до висновку про відмову в задоволенні вказаної заяви, з огляду на наступне.
Вказана заява Національного банку України мотивована тим, що до данних правовідносин застосовуються положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві. Отже, за умови наявності порушеної справи №910/23627/16 про банкрутство Боржника, розгляд скарг по справі №910/21981/16 повинен був здійснюватися в межах справи про банкрутство Боржника, що узгоджується з принципом концентрації всіх спорів, стороною в яких є боржник у межах справи про банкрутство задля судового контролю за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Проте, як вбачається з мотивувальної та прохальної частин вказаної зяви, Національний банк України, керуючись ст. 275 ГПК України, просить визнати нечинною ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17 повністю та закрити провадження у справі №910/10877/17 в частині розгляду скарги на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди С.Г. в межах виконавчого провадження.
Так, відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Згідно зі ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Таким чином, стяття 274 ГПК України чітко зазначає, в якому випадку суд апеляційної інстанції визнає нечинним рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі, а саме, у разі подання відмови позивача від позову чи наявності мирової угоди сторін. А отже, в даному випадку у суду апеляційної інстанції відсутні процесуальні підстави визнати нечинною ухвалу господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17 повністю та закрити провадження у справі №910/10877/17 в частині розгляду скарги на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди С.Г. в межах виконавчого провадження. Тобто підстав для задоволення заяви Національного банку України про закриття провадження у справі судовою колегією не встановлено, у задоволенні цієї заяви відмовлено.
Також в судовому засіданні було враховано доводи Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо описки в п. 3 прохальної частини апеляційної скарги. Судом взято до уваги, що за п. 3 прохальної частини апеляційної скарги скаржник фактично просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги Приватного акціонерного товариста "Компанії "Райз" відмовити в повному обсязі.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку: апеляційні скарги - залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі №910/628/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз". Пунктом 3 вказаної ухвали судом вирішено вести мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також введено процедуру розпорядження майном.
На виконання вказаної ухвали суду від 05.03.2020 за №64633 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз".
24.09.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магдою Світланою Григорівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63117082 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 у справі № 910/10877/17. Крім того, 24.09.2020 виконавцем було накладено арешт на майно боржника та прийнято постанову про стягнення виконавчого збору.
30.11.2020 боржник звернувся до старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди Світлани Григорівни з клопотанням про зупинення вчинення виконавчих дій, в зв'язку з відкриттям справи про банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Вищевказана скарга мотивована тим, що станом на 10.12.2020, виходячи з інформації про ВП №63117082, отриманої з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, постанова про зупинення вчинення виконавчих дій не винесена, клопотання про зупинення вчинення виконавчих дій проігноровано, що є грубим порушенням норм статей 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження», п. 17 Інструкції з організації примусового виконання рішень. Заявник скарги зазначає, що в рамках розгляду даної справи було звернуто стягнення на предмет іпотеки (майно боржника) на суму боргових зобов'язань за кредитним договором. Отже вимоги до боржника носять майновий характер, а тому в зв'язку з введенням мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчого документа, виданого в рамках даної справи. На думку заявника, мораторій застосовується до майнових вимог до боржника в рамках виконавчого провадження №63117082.
Задовольняючи скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз", суд першої інстанції виходив з того, що ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує обов'язок виконавця зупинити виконавче провадження не з чинністю мораторію, а з обставиною саме відкриття справи про банкрутство та розповсюдженням мораторію на вимоги, що перебувають на виконанні. Судом встановлено, що на вимоги, що перебувають на виконані в рамках виконавчого провадження № 63117082, розповсюджується дія мораторію, введеного Господарським судом міста Києва ухвалою від 26.02.2020 у справі № 910/628/20, що зумовлює обов'язок виконавця зупинити виконавче провадження.
Колегія суддів переглядаючи оскаржувану ухвалу, погоджується з висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом тощо.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 339 ГПК України).
Враховуючи зміст наведених норм, розглядаючи скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця щодо їх (рішень, дій, бездіяльності) правомірності/неправомірності, суд має надати оцінку законності дій останнього, тобто встановити, чи було ним дотримано приписи законодавства, які регламентують його діяльність у спірних правовідносинах, та саме в залежності від вказаних обставин, дійти висновку про задоволення або відмову у задоволенні скарги.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
Частиною 1 статті 35 Закону України "Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.
Відповідно до частини п'ятої статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
Як вірно встановив суд першої інстанцій, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 у справі № 910/628/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз". Пунктом 3 вказаної ухвали судом вирішено ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також введено процедуру розпорядження майном. Призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" арбітражного керуючого Костіна Сергія Олексійовича.
24.09.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магдою Світланою Григорівною було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63117082 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 у справі № 910/10877/17. Крім того, 24.09.2020 виконавцем було накладено арешт на майно боржника Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" та прийнято постанову про стягнення виконавчого збору.
Вищенаведені положення Закону України "Про виконавче провадження" є лише загальним правилом, які визначають механізми, які мають обов'язково бути застосовані виконавцями у процесі виконання судових рішень.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальними нормами Кодексу України з процедур банкрутства для випадків звернення стягнення на майно боржника встановлені спеціальні правила.
Відтак, досліджуючи спірне питання щодо правомірності дій державного виконавця слід виходити з аналізу положень статті 34, 35 Закону України "Про виконавче провадження" у нормативному поєднанні з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, окремі положення якого визначають правовий режим та відповідні обмеження з розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність та застосовані відповідні процедури. (Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №905/1923/15).
Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (частина друга статті 41 КУзПБ).
Приписами частини третьої цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення (абз 1 частини п'ятої статті 41 КУзПБ).
Відповідно до частини восьмої статті 41 КУзПБ дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.
В частині шостій статті 41 КУзПБ закріплено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина п'ята статті 41 КУзПБ).
Тобто, правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство.
Відтак, не можна вважати правомірними дії державного виконавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України "Про виконавче провадження", без врахування процедур і положень Кодексу України з процедур банкрутства, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Колегія суддів зауважує, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
На переконання суду, з огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, зв'язаний принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства.
Цей принцип полягає, серед іншого, у судовому контролі за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів, а також за збереженням балансу інтересів сторін, у тому числі під час продажу майна банкрута з метою реалізації за найвищу ціну та відповідно до встановленої КУзПБ процедури.
У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.
Таким чином, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.
Зазначене у сукупності свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про наявність законних підстав для вчинення вказаних дій (зупинення вчинення виконавчих дій) у державного виконавця за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця щодо не зупинення виконачого провадження, здійснені лише на підставі положень чинного законодавства, яке регламентує його діяльність в порядку процедури, визначеної Законом України "Про виконавче провадження", без врахування та нормативного поєднання з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, що передбачають спеціальне регулювання процедури розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, в тому числі майна, яке є предметом забезпечення.
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який розглянувши скаргу на дії державного виконавця щодо їх правомірності/неправомірності, дійшов висновку про наявність порушень Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Магди Світлани Григорівни у порядку вчинення виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", в частині не зупинення виконавчого провадження № 63117082, зважаючи на імперативні приписи положень КУзПБ щодо реалізація майнових активів боржника, які є предметом забезпечення, лише в межах провадження у справі про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Цей висновок також узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, а саме: у справі № 903/69/18 щодо принципу судового контролю за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів; у справах № 904/4700/19, №44/610-6-43/145 щодо перебування боржника в особливому правовому режимі з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство та пріоритету спеціальних норм законодавства про банкрутство у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу скаржників, що в рамках розгляду даної справи було звернуто стягнення на предмет іпотеки (майно боржника) на суму боргових зобов'язань за кредитним договором.
Вимоги до боржника носять майновий характер, а тому в зв'язку з введенням мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчого документа, виданого в рамках даної справи.
Отже, мораторій застосовується до майнових вимог до боржника в рамках виконавчого провадження № 63117082.
Як зазначає скаржник, відповідно до ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.
Проте суд першої інстанції правомірно не погодився з твердженнями стягувача та виконавця, що мораторій на вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є немайновими і що на них не розповсюджується мораторій. Як було зазначено вище, вимоги, щодо яких видано наказ від 20.08.2020 № 910/10877/17, є майновими і на них після відкриття справи про банкрутство боржника розповсюджується мораторій.
Доводи скаржників стосовно того, що виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), суд звертає увагу, що наявність таких обставин судом під час розгляду даної скарги в суді першої та апеляційної інстанції не встановлено.
Інших доводів скаржника по суті заявлених вимог, які б спростували висновки суду, покладені в основу оскаржуваного судового рішення та впливали на його правильність в апеляційній скарзі не наведено.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення; оскаржувану судову ухвалу суду першої інстанції у даній справі - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржників.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційні скарги Національного банку України та Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/10877/17 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/10877/17 направити до господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 06.06.2022.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді В.О. Пантелієнко
Б.М. Поляков