06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 279/2306/17
провадження № 51-734ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2022 року укримінальному провадженні № 12017060060000937 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Суть питання
Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 грудня 2019 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК, і призначено покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, від якого на підставі ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_5 звільнено у зв'язку із закінченням визначеного п. 1 ч. 1 ст. 49 КК строку давності.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 27 травня 2017 року приблизно о 22 год 30 хв, перебуваючи в дворі будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків умисно наніс ОСОБА_6 , який був у лежачому положенні на землі після нанесення йому удару в обличчя невідомою особою, декілька ударів ногами по верхній частині тулуба, чим спричинив потерпілому фізичний біль.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 25 січня 2022 року скасував вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 грудня 2019 року, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК, закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки невстановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2022 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Сторона обвинувачення свої доводи обґрунтовує тим, що апеляційний суд не врахував особливостей об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126 КК, яка полягає у: 1) завданні удару, побоїв; 2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Крім того, прокурор посилається й на те, що диспозицією ч. 1 ст. 126 КК не передбачено наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, а для інкримінування зазначеного вище кримінального правопорушення має значення сама доведеність факту завдання удару. Указане, як стверджує прокурор, свідчить, що для кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 126 КК проведення експертизи є не обов'язковим, а тому визнання судом недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи не тягне за собою недоведеність факту завдання ударів. Водночас касатор зауважує, що нанесення ударів підтверджується показаннями потерпілого, які засвідчуються письмовими доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30 травня 2017 року; листом КНП «Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради» від 02 квітня 2019 року № 903, а також показаннями свідка ОСОБА_7 .
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Частиною 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 17 КПК, зокрема передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Так, із долучених до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що місцевий суд за результатом розгляду обвинувальногоакту за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, дійшов висновку про необхідність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 126 КК, оскільки стороною обвинувачення не надано допустимих та належних доказів, які підтверджували б кількість, вид, характер та тяжкість заподіяних потерпілому ушкоджень. Водночас судом встановлено, що ОСОБА_5 умисно наніс потерпілому декілька ударів. З огляду на це місцевий суд вважав доведеним, що обвинувачений завдав потерпілому умисні побої, тому його дії необхідно кваліфікувати саме за ст.126 КК.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду захисник та прокурор подали апеляційні скарги, скаргу останнього апеляційний суд залишив без задоволення. Водночас апеляційну скаргу захисника, у якій він, зокрема, указував, що стороною обвинувачення не надано належних та достовірних доказів, що саме ОСОБА_5 вчинив інкриміноване діяння, апеляційний суд задовольнив, вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 грудня 2019 року скасував, а кримінальне провадження закрив, оскільки невстановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Водночас під час перевірки оскаржуваного судового рішення не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності закриття кримінального провадження, про що вказує прокурор у касаційній скарзі.
Так, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 , дійшов висновку про те, що в цьому провадженні відсутні достатні докази, які були предметом дослідження суду першої інстанції та об'єктивно і беззаперечно підтверджували б винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок місцевого суду щодо визнання недопустимими доказами акту судово-медичного дослідження (обстеження) від 31 травня 2017 року №120 та, відповідно, й висновку експерта від 18 жовтня 2019 року № 580, що не оспорюється прокурором. Стосовно інших доказів сторони обвинувачення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що прокурором не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_5 .
Зокрема, що стосується протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30 травня 2017 року та листа КНП «Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради» від 02 квітня 2019 року № 903 апеляційний суд зазначив, що потерпілий при зверненні до медичного закладу, правоохоронних органів, а також під час судового розгляду жодних скарг на біль від можливих ударів у верхній частині тулуба не висловлював. До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність в матеріалах провадження доказів, у яких би було зафіксовано локалізацію ударів, площі больових відчуттів, куди припали удари, що своєю чергою свідчить про відсутність беззаперечних підстав вважати, що удари взагалі мали місце, та ще й водночас спричинили потерпілому фізичного болю.
Крім того, апеляційний суд доречно зауважив, що пояснення потерпілого, який в суді першої інстанції стверджував, що відчув біль в лівій руці, не співвідносяться із встановленими судом фактичними обставинами, згідно з якими від ударів саме по верхній частині тулуба потерпілий ОСОБА_6 відчув фізичний біль.
Стосовно показань свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 апеляційний суд врахував, що указані особи є дружинами, відповідно потерпілого та ОСОБА_5 , а тому апеляційний суд оцінив їх в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, та дійшов обґрунтованого висновку, що показання свідка ОСОБА_8 є логічними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами і не суперечать їм. Водночас показання свідка ОСОБА_7 обґрунтовано оцінені колегією суддів критично з огляду на те, що остання ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, не повідомляла про будь-які скарги її чоловіка на біль від ударів, яких, на її думку, завдав потерпілому ОСОБА_5 .
До того ж, апеляційним судом правильно зауважено, про неспростовність доказами показань ОСОБА_5 та ОСОБА_5 щодо відсутності свідка ОСОБА_7 на місці події. Судом апеляційної інстанції вказано також і про недостовірність показань свідка ОСОБА_7 з огляду на те, що згідно з показаннями обвинуваченого, свідка ОСОБА_9 та листом в. о. головного лікаря КНП «Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради» від 02 квітня 2019 № 903 року потерпілий ОСОБА_6 на момент події перебував у стані алкогольного сп'яніння, хоча свідок ОСОБА_7 це категорично заперечувала.
Таким чином, апеляційний суд, ретельно перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази під час розгляду кримінального провадження, навів аналіз доказів та дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів Верховного Суду та вважає, що ні жоден із доказів, ні їх сукупність не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК.
Водночас необхідно зауважити, що висновки апеляційного суду є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, приймаючи рішення.
Отже, наведені прокурором у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оспорюваному судовому рішенні, і не ставлять під сумнів його законність.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2022 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3