Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 760/32728/19
провадження № 61-21334св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Надія Ростиславівна,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Надії Ростиславівни, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.
Позов обґрунтований тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05 лютого 2014 року, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 05 лютого 2014 року за № 4574103.
Співвласником вказаної квартири є третя особа - ОСОБА_2 , якій належить: 1/4 частина - на підставі дубліката № 1 договору купівлі-продажу нерухомості, серія та номер: А8427/1510-Д1, виданого 13 березня 2015 року Київською універсальною біржею, та 1/4 на підставі договору дарування № 5237, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р.
08 вересня 2015 року відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р., діючи як державний реєстратор, на порушення пункту 10 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та абзацу 1 пункту 1 статті 16, абзацу 1 частини другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», використовуючи надані їй державою повноваження необґрунтовано та недобросовісно прийняла рішення - індексний номер 24240652 від 08 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_2 про державну реєстрацію права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 08 вересня 2015 року та на підставі недійсного паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 , що виданий 24 лютого 2012 року Солом'янським РУ ГУМВС України в м. Києві, якого в дійсності на день звернення 08 вересня 2015 року не існувало, сканування паспорту заявника не зробила, але заявник ОСОБА_2 підписала (підтвердила) вказану заяву із даними неіснуючого паспорта власним підписом у відповідності до вимог пункту 5 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У подальшому відповідач з метою виправдання неправомірності прийняття рішення від 08 серпня 2015 року № 242406652 про здійснення державної реєстрації прийняла неправомірне рішення про внесення змін до запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04 грудня 2018 року № 44411453 та неправомірно внесла зміни в державний реєстр в частині паспорта заявника ОСОБА_2 , зазначивши у державному реєстрі паспорт серія та номер НОМЕР_2 , який виданий 10 травня 2013 року Солом'янським РВ ГУДМС України в м. Києві, що не є технічною помилкою у розумінні статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В порушення пункту 47 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач внесла зміни до реєстру, зазначивши індексний номер 24240652 від 08 вересня 2015 року про реєстрацію права власності за недійсним паспортом ОСОБА_2 , тобто, внесла індексний номер оскаржуваного нею станом на 04 грудня 2018 року рішення замість індексного номера іншого неправомірного рішення від 04 грудня 2018 року за № 44411453, а також порушила вимоги пункту 48 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого дата і час внесення змін до записів Державного реєстру речових прав повинна відповідати даті і часу реєстрації відповідної заяви, тобто 04 грудня 2018 року, а не 08 вересня 2015 року, як внесено відповідачем запис у реєстр за № 11082406.
Крім того, 07 грудня 2019 року відповідач прийняла чергове неправомірне рішення № 44472447 про державну реєстрацію права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу та внесла запис за № 29316607 від 04 грудня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за третьою особою ОСОБА_2 із порушенням вимоги пункту 12 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідач не мала права приймати рішення від 04 грудня 2018 року № 44411453 та від 07 грудня 2019 року № 44472447, оскільки третя особа була внесена до Єдиного реєстру боржників на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 510447666 Солом'янського РВ ВДВС м. Київ 12 травня 2016 року, номер запису про обтяження 14692710 (спеціальний розділ), порушивши при цьому пункт 12 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Позивач просила визнати протиправним та скасувати:
- рішення від 08 вересня 2015 року № 242406652 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. про державну реєстрацію права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 за договором дарування від 08 вересня 2015 року;
- рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 грудня 2018 року № 44411453 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. про державну реєстрацію права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 за договором дарування від 08 вересня 2015 року;
- рішення від 07 грудня 2018 року № 44472447 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. про державну реєстрацію права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року, яке залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що внаслідок прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. оскаржуваних рішень, порушено її права та охоронювані законом інтереси. Позивач обрала неналежний спосіб захисту свого права. Належним відповідачем у цій справі має бути особа, право якої зареєстровано, а саме - ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Солом'янського районного суду міста Києва.
10 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
В касаційній скарзі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обрання неналежного способу захисту права позивачем. У цій справі предметом позову є неправомірні дії державного реєстратора, що призвели до реєстрації речового права на підставі недійсного паспорта громадянина України та повторної реєстрації права. Тому, зазначення судів про незаявлення вимоги про визнання недійсним договору дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 і договору купівлі-продажу 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 є необґрунтованим, оскільки такі вимоги у даній справі ніяким чином не призведуть до відновлення її права. Права позивача порушені саме відповідачем - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. Скаржник зазначала, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зміст та підстави позовних вимог, дійшовши до помилкових висновків про відмову у позові.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2022 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 05 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 лютого 2014 року, індексний номер 10668479, було зареєстровано право власності (номер запису про право власності 4574103) на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 286341880000), за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05 лютого 2014 року № 763, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю. В. (а. с. 22, 23, 96, 107, 122, 125, 132, 135, 136).
08 вересня 2015 року згідно договору дарування частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. та зареєстрованого в реєстрі за № 5237, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (а. с. 43, 91, 104, 116, 117).
08 вересня 2015 року рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. від 08 вересня 2015 року, індексний номер 24240652, на підставі заяви ОСОБА_2 від 08 вересня 2015 року за реєстраційним номером 13173142 було зареєстровано право власності (номер запису про право власності 11082406) на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 286341880000), за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08 вересня 2015 року № 5237, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено такі дані власника ОСОБА_2 : паспорт серія та номер: НОМЕР_1 , який виданий 24 лютого 2012 року, видавник: Солом'янський РУ ГУМВС України в місті Києві (а. с. 55, 92, 105, 107, 109, 111, 115, 121, 138, 139).
04 грудня 2018 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. № 44411453 на підставі заяви ОСОБА_2 від 04 грудня 2018 року за реєстраційним номером 31535353 внесено зміни до запису про право власності за номером 11082406 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 286341880000, а саме: зазначено паспортні дані власника ОСОБА_2 : паспорт серія та номер НОМЕР_2 , видавник: Солом'янський РВ ГУДМС, дата видачі: 10 травня 2013 року (а. с. 24, 25, 45, 56, 84, 85, 96, 97, 99, 103, 106, 113, 114).
04 грудня 2018 року рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. від 07 грудня 2018 року, індексний номер 44472447, на підставі заяви ОСОБА_2 від 04 грудня 2018 року за реєстраційним номером 31536391, податковий номер/серія, номер паспорта НОМЕР_3/НОМЕР_2, було зареєстровано право власності (номер запису про право власності 29316607) на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 286341880000), за ОСОБА_2 на підставі дубліката № 1 договору купівлі-продажу нерухомості, серія та номер А8427/1510-Д1, виданого 13 березня 2015 року Київською універсальною біржею (а. с. 24, 25, 46, 57, 80,81, 88, 95, 101, 102, 106).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 911/792/18.
Суди попередніх інстанцій вказали, що позивач не обґрунтувала, у чому полягає порушення її прав, які саме її права порушено прийняттям спірних рішень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. Також, позивач не оспорює набуття права власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_1 за договорами купівлі-продажу від 13 березня 2015 року та дарування від 08 вересня 2015 року.
Відповідно до зазначеного, позивач не довів належними та допустимими доказами, що внаслідок прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. оскаржуваних рішень, порушено її права та охоронювані законом інтереси.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) дійшла висновку про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила відповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову із вищезазначених підстав.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров