Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 554/9570/20
провадження № 61-1794св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «ОТП Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 липня 2021 року у складі судді Савченко Л. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання дій незаконними та зобов'язання їх припинення, стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «ОТП Банк»(далі - АТ «ОТП Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» (далі - ТОВ ФК «Кредит капітал») про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання дій незаконними та зобов'язання їх припинення, стягнення моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 13 липня 2018 року між позивачем, як позичальником, та АТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, було укладено договір № 2019573718 щодо надання кредиту у сумі 5 826,00 грн на придбання товару.
Вказував, що договір був повністю ним виконаний, однак відповідач АТ «ОТП Банк» не погодився з цим, і починаючи з січня 2019 року почав систематично телефонувати йому та направляти СМС-повідомлення з вимогами погасити неіснуючий борг. На його чисельні запити до АТ «ОТП Банк», у тому числі письмові, з проханням обґрунтувати даний борг та письмово викласти причини його виникнення, банк не відповідав.
У той же час, систематичні дзвінки перетворилися у погрози фізичного та морального впливу. Дзвінки і погрози лунали на адресу власника квартири, де він на той час був зареєстрований, а також його дружини.
Щоб припинити подібне знущання він змушений був звертатися до суду з позовом про визнання діяння незаконним та припинення протиправних дій, який був задоволений заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2020 року, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року.
Проте, знаючи як сторона спору про винесення судового рішення, банк продав неіснуюче зобов'язання ТОВ ФК «Кредит капітал», яке, отримавши за нікчемним правочином певні права, почав реалізовувати їх у незаконний спосіб, який умисно порушує закон про виконання зобов'язання у разі заміни кредитора, намагаючись унеможливити процес у законному порядку, обравши незаконну та огидну стратегію неправового морального тиску на свого можливого контрагента.
Вважає угоду про відступлення прав вимоги між АТ «ОТП Банк» і ТОВ ФК «Кредит капітал» фіктивною, оскільки вона не направлена на передачу реально існуючих прав, а тому має бути визнана судом недійсною.
Починаючи з червня 2020 року представники ТОВ ФК «Кредит капітал» розпочали систематично телефонувати йому, надсилати СМС повідомлення, при цьому погрожуючи як фізично, так і морально.
Вважає, що відповідачі порушують його конституційне та конвенційне право на недоторканість приватного життя та на реалізацію договірних відносин, що завдає йому упродовж тривалого часу значних моральних утисків і страждань його як члена суспільства і приватної особи.
Внаслідок постійного незаконного впливу на нього, він втратив душевну рівновагу і постійно отримує моральні страждання, що посилюється психо-нервовим впливом на нього та оточуючих осіб, сприйняття його особистості через триваюче незаконне вимагання виконання дій, які українським судом визнані як нікчемні.
Дані страждання викликали зміни в його житті: неможливість припинити сваволю та цинізм домагань, навіть після винесення судом остаточного рішення про безпідставність вимог відповідача. Він тривалий час не може отримати реалізацію свого конституційного права, страждає безсонням, має психологічний стрес, постійно думає про несправедливість та не може зосередитися на творчих питаннях. Він став дратівливим, прискіпливим та не витриманим. Ці зміни в його становищі змусили його докладати значних зусиль для організації свого життя, і вони є визначальним показником настання моральної (немайнової) шкоди, оскільки він постійно усвідомлював і наразі усвідомлює себе об'єктом посягання.
Таким чином, нанесена неправомірним діянням ТОВ «ОТП Банк» моральна шкода полягає у психічних переживаннях у зв'язку з неможливістю усунення несправедливості, та як наслідок, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, а нанесена ТОВ ФК «Кредит капітал» моральна шкода внаслідок незаконного вимагання виконання неіснуючого зобов'язання шляхом погроз, залякування та шантажу полягає у наявності значних життєвих переживань, зумовлених побоюванням за своє життя і здоров'я, змінами у матеріальному становищі та неможливості приймати участь у відносинах, які він зазвичай здійснював.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
- визнати договір між АТ «ОТП Банк» та ТОВ ФК «Кредит капітал» про відступлення права вимоги за кредитним договором № 2019573718, укладеним 13 липня 2018 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , недійсним, у зв'язку з його фіктивністю;
- визнати незаконними дії відповідача ТОВ ФК «Кредит капітал» щодо вимагання боргу за кредитним договором № 2019573718, зобов'язати його припинити зазначене порушення;
- стягнути з відповідача АТ «ОТП Банк» 700 000,00 грн на його користь, як вартість моральної шкоди, нанесеної у зв'язку із порушенням його громадянських прав та свобод;
- стягнути з відповідача ТОВ ФК «Кредит капітал» 1 000 000,00 грн на його користь, як вартість моральної шкоди, нанесеної у зв'язку із порушенням його громадянських прав та свобод.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано договір факторингу № 19/06/20, укладений між АТ «ОТР Банк» та ТОВ ФК «Кредит капітал» від 19 червня 2020 року в частині відступлення прав грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 липня 2018 року № 2019573718 недійсним.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто із відповідачів АТ «ОТП Банк», ТОВ ФК «Кредит капітал» в дохід держави судовий збір у сумі 908,00 грн у рівних частках, по 454 грн з кожного.
Решту суми судового збору віднесено на рахунок держави.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що договір факторингу від 19 червня 2020 року № 19/06/20 між АТ «ОТП Банк» та ТОВ ФК «Кредит капітал» було укладено після встановлення рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2020 року факту безпідставного нарахування АТ «ОТП Банк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 липня 2020 року № 2019573718, при цьому незаконність дій відповідача ТОВ ФК «Кредит капітал» не доведена, тому безпідставними є такі позовні вимоги та вимога про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Октябрського районного суду м. Полтави.
21 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц, 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідачі вчиняли протиправні дії, які в різній мірі порушували охоронювані законом права позивача. АТ «ОТП Банк», свідомо знаючи про вступ в законну силу рішення суду, яким встановлено відсутність будь-яких зобов'язань ОСОБА_1 перед ним за кредитним договором, умисно та цілеспрямовано продовжував вчиняти незаконні дії, вимагаючи сплати боргу, нараховуючи суму боргу і постійно збільшуючи його розмір та уклавши договір факторингу. ТОВ ФК «Кредит капітал» було відомо про незаконність вимог та про остаточне рішення суду у справі № 554/4386/19.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 13 липня 2018 року між ОСОБА_1 , як позичальником, та АТ «ОТП Банк», як кредитодавцем, укладено кредитний договір № 2019573718 щодо надання кредиту у сумі 5 826,00 грн на придбання товару із строком остаточного повернення кредиту 13 липня 2020 року (а. с. 5, 6).
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 січня 2020 року у цивільній справі № 554/4386/19 позов ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк» про визнання діяння незаконним, припинення протиправних дій та усунення наслідків задоволено частково. Визнано незаконними дії АТ «ОТП Банк» щодо безпідставного нарахування заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2018 року № 2019573718 (а. с. 10).
Ухвалюючи вказане заочне рішення, суд дійшов висновку, що позичальник ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання, виплативши кредит достроково (а. с. 10, 11).
19 червня 2020 року АТ «ОТП Банк» та ТОВ ФК «Кредит капітал» уклали договір факторингу № 19/06/20, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступив на користь ТОВ ФК «Кредит капітал» право грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1 на суму 3 146,39 грн, що складається із 2 996,22 грн комісії за розрахункове обслуговування та 150,17 грн заборгованості за кредитом (а. с. 65-74, 138).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог, таким чином Верховний Суд переглядає в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції лише у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 11 ЦК України регламентовано підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 296/3325/20(провадження № 61-6408св21).
Суди встановили, що належних та допустимих доказів вчинення відповідачами дій щодо протиправного вимагання сплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять. Факт укладення між відповідачами договору факторингу, який визнаний судом недійсним, не свідчить про спричинення позивачеві моральної шкоди.
Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів факт протиправної поведінки відповідачів та спричинення внаслідок цього моральної шкоди, оскільки надані позивачем докази, не можна визнати належними, допустимими та достатніми для доведеності складу цивільного правопорушення та покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування моральної шкоди позивачеві.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц, 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц та інших є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров