Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/10709/20
провадження № 61-16246св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Простибоженко Олег Сергійович, на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовну заяву мотивовано тим, що 12 вересня 2002 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, під час перебування у шлюбі в них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 2015 року шлюбні відносини сторін почали погіршуватися, а з лютого 2020 року фактично припинені, їх відновлення є неможливим, оскільки зникло взаєморозуміння і взаємоповага, подружжя мають протилежні характери та погляди на життя, спільного господарства не ведуть, проживають окремо.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 вересня 2002 року відділом реєстрації актів громадського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, розірвати.
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення режиму окремого проживання подружжя.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що він з ОСОБА_1 проживає в шлюбі майже 18 років, за цей час між ними були різні відносини, вони сварилися, а потім мирилися. Тому останню сварку, яка сталася між ними, він не сприймає серйозно, оскільки вважає, що дружина проявила імпульсивність, та миттєві слабкості не повинні руйнувати родину.
ОСОБА_2 зазначає, що проживає окремо від дружини та дітей лише два тижні, залишив їхню спільну квартиру лише коли отримав позов про розірвання шлюбу, оскільки в ньому говорила образа і неусвідомлення того, що дружина відважилася на такий різкий крок. На даний час він розуміє всі проблеми, які зумовили це, готовий змінюватися, йти на компроміси заради їхньої родини.
ОСОБА_2 вважає, що встановлення режиму окремого проживання між ними дозволить зберегти сім'ю та надасть дружині свободу дій і час для прийняття зваженого рішення, чи дійсно вона хоче руйнувати сім'ю.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд встановити режим окремого проживання подружжя між ним та ОСОБА_1 з дня набрання чинності рішенням суду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у прийнятті до розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення режиму окремого проживання подружжя відмовлено, матеріали зустрічного позову повернуто ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції виходив із того, що дослідженню у справах про розірвання шлюбу та у справах про встановлення режиму окремого проживання підлягають різні обставини, в них різний предмет доказування, а тому суд не вбачає доцільності, а відповідно, і підстав для прийняття до розгляду зустрічного позову.
Крім того, відповідно до частин четвертої, шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справи про розірвання шлюбу відносяться до категорії малозначних справ, і для їх розгляду використовується інститут спрощеного позовного провадження.
Частиною четвертою статті 193 ЦПК України передбачено, що у випадку подання зустрічного позову в справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд повинен постановити ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, що, очевидно, матиме наслідком затягування розгляду справи.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення тривалістю 2 місяці.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для прийняття зустрічного позову і об'єднання вимог в одне провадження, оскільки первісний та зустрічний позови, правовідносини в яких регулюються інститутами сімейного права із самостійним характером, розглядати разом недоцільно. Для вирішення питання збереження сім'ї у випадку небажання розірвання шлюбу другого з подружжя СК України передбачені власні процесуальні інструменти в рамках розірвання шлюбу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 ТА ОСОБА_2 , зареєстрований 12 вересня 2002 року відділом реєстрації актів громадського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 1224), розірвано.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Простибоженко О. С., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставою касаційного оскарження ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 2-4211/09 (провадження № 61-15860св19), від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), від 26 лютого 2020 року у справі № 523/18248/18 (провадження № 61-11704св19).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги статті 193 ЦПК України до спірних правовідносин, оскільки первісний і зустрічний позови виникають з тих самих сімейних правовідносин сторін, які виникли у зв'язку з укладенням між ними шлюбу. Задоволення зустрічного позову матиме наслідком відмову в задоволенні первісного позову, у зв'язку з чим у суду першої інстанції були наявні підстави для прийняття зустрічного позову.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подавала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві: Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Гулько Б. І.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Простибоженко О. С., строк на касаційне оскарження ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Простибоженко О. С., на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року і витребувано із Солом'янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/10709/20.
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Простибоженко О. С., не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину першу, другу статті 193 ЦПК України, виходив із того, що відсутні підстави для прийняття зустрічного позову і об'єднання вимог в одне провадження, оскільки первісний та зустрічний позови, правовідносини в яких регулюються інститутами сімейного права із самостійним характером, розглядати разом недоцільно.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно дот частини другої статті 49 ЦПК України одним із спеціальних прав відповідача є право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Зустрічний позов - це позов, який подається відповідачем до позивача у тому самому судовому процесі задля захисту проти первісних позовних вимог.
Метою пред'явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів в інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень.
Частиною першою статті 193 ЦПК України визначено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Спеціальні вимоги щодо змісту зустрічного позову та умови його прийняття до спільного розгляду з первісним позовом визначено частиною другою статті 193 ЦПК України. Так, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом (частина третя статті 193 ЦПК України).
У цій справі предметом первісного позову є вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, предметом зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є встановлення режиму окремого проживання подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначено статтею 112 СК України. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Інститут встановлення режиму окремого проживання подружжя врегульовано статтями 119, 120 СК України.
Згідно із частиною першою статті 119 СК України суд може постановити рішення про встановлення режиму окремого проживання подружжя за заявою подружжя або позовом одного з них, передумовою встановлення такого режиму є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.
Виходячи із системного аналізу положень глави 11 СК України, режим окремого проживання подружжя і припинення шлюбу шляхом його розірвання мають, у тому числі, правові наслідки, які є спільними для обох інститутів: 1) встановлення режиму особистої приватної власності на майно, набуте у відповідний період відсутності шлюбних відносин та дії режиму окремого проживання подружжя, розпорядження цим майном без врахування обмежень, які визначені статтею 65 СК України; 2) презумпція походження дитини не від чоловіка у випадку, якщо вона народжена дружиною після спливу десяти місяців після встановлення режиму окремого проживання подружжя (частина друга статті 120 СК України), яка відповідає аналогічній презумпції дитини, народженої після спливу десяти місяців після припинення шлюбу (частина друга статті 122 СК України) - в обох випадках у чоловіка не виникають права та обов'язки як батька дитини, зокрема й аліментні зобов'язання.
Режим окремого проживання подружжя має строковий характер. Відповідно до частини другої статті 119 СК України режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
На відміну від розірвання шлюбу, встановлений судом режим окремого проживання подружжя може бути припинений, у тому числі, у разі поновлення сімейних відносин, зважаючи на припинення причин, які зумовили неможливість або небажання одного з подружжя чи обох з подружжя проживати спільно або зміну ставлення до них з боку подружжя.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні положень статей 119, 120 СК України судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер.
Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.
Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди.
Вирішуючи заяву в порядку статті 119 СК України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.
Отже, хоча позов про розірвання шлюбу та позов про встановлення режиму окремого проживання подружжя виникають з правовідносин між подружжям, стосуються спору між подружжям у зв'язку з неможливістю чи небажанням одного з подружжя чи обох з подружжя проживати спільно, вони мають самостійний характер.
У разі подання одним із подружжя позову про розірвання шлюбу другий з подружжя має право пред'явити зустрічний позов про встановлення режиму окремого проживання і навпаки.
Проте суд у кожному випадку, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, повинен визначити доцільність спільного розгляду таких позовів.
Суд може відмовити у прийнятті до розгляду зустрічного позову як за загальними підставами, які вказані у статті 185 ЦПК України, так, і в силу специфіки зустрічного позову, - на підставі статті 193 ЦПК України, за відсутності визначених у цій статті умов для його пред'явлення.
На виконання вимог, передбачених статтями 260 і 193 ЦПК України, суд першої інстанції навів в ухвалі від 26 червня 2020 року мотиви повернення зустрічного позову відповідачу без прийняття його до розгляду спільно з первісним позовом. Апеляційний суд, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції від 26 червня 2020 року, оцінив доводи апеляційної скарги відповідача та відповідно до статті 382 ЦПК України виклав у своїй постанові мотиви залишення її без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували статтю 193 ЦПК України.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що на виконання вимог частини п'ятої статті 211, частини сьомої статті 240 ЦПК України судом першої інстанції відповідно до ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року було вжито заходи щодо примирення сторін шляхом надання їм строку для примирення тривалістю два місяці. Однак сторони не примирилися і згідно з рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року шлюб було розірвано.
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року (а. с. 81 - 84).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків, зокрема сплати судового збору (а. с. 87)
Ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_2 отримав 24 березня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 95).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України, роз'яснено, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню особи з такою скаргою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Проте ОСОБА_2 своє право на повторне подання апеляційної скарги на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року не реалізував, це рішення суду набрало законної сили.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 рокуухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і вони підлягають залишенню без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Простибоженко Олег Сергійович, залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк