Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 725/3819/18
провадження № 61-6371св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Юлія Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2021 рокув складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , та припинити право спільної сумісної власності на вказану квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з серпня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
У червні 2016 року він за особисті кошти, які передала йому мати ОСОБА_3 , яка офіційно працевлаштована в Італійській Республіці, придбав квартиру АДРЕСА_1 .
З цих підстав, оскільки квартира придбана за час шлюбу, але за його особисті кошти, просив позов задовольнити.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому (з урахуванням заяви про уточнення зустрічних вимог від 23 червня 2020 року) просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину цегляного гаража № НОМЕР_1 , який знаходиться у товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів № 7 по вулиці Південно-Кільцевій, 10 в місті Чернівці , припинити право спільної сумісної власності на вказане вище майно, та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Зустрічні позовні вимоги обґрунтувала тим, що вищевказана квартира та гараж є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбана ними за спільні кошти, які вони накопичували, спільно працюючи на ринку, а частину коштів їм передала її рідна сестра ОСОБА_5 , яка перебуває за межами України.
18 липня 2019 року відповідач ОСОБА_1 , без її згоди, відчужив спірну квартиру ОСОБА_4 .
Посилаючись на викладене, оскільки квартира та гараж є спільним майном подружжя, яке набуте в період шлюбу, просила зустрічний позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49, 6 кв. м, житловою площею 27, 10 кв. м. Право спільної сумісної власності на цю квартиру припинено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Право спільної сумісної власності на вказану квартиру припинено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 довів факт придбання ним спірної квартири за його особисті кошти, які він отримав від матері. У свою чергу, ОСОБА_2 належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в неї коштів на придбання квартири не надала.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_2 від зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину гаража. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 грудня 2020 року в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину гаража визнано нечинним. Провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину гаража закрито.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2021 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 грудня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права на квартиру та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 18 липня 2019 року.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку вказаної квартири.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира придбана подружжям за час шлюбу, доказів того, що квартира придбана ОСОБА_1 за його особисті кошти він не надав, а тому вказане майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу квартири № 41 від 18 липня 2019 року укладений ОСОБА_1 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 , як співвласника квартири, такий має бути визнаний недійсним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2021 року й залишити в силі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 грудня 2020 року.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 24 березня 2020 року в справі № 367/3800/14-ц, від 22 квітня 2020 року в справі № 725/3819/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, які підтверджують факт купівлі спірної квартири саме за кошти, які передавались особисто йому його матір'ю, яка офіційно працевлаштована в Італійській Республіці, внаслідок чого безпідставно відніс це майно до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Також, задовольняючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на момент укладення цього правочину квартира не перебувала в обтяженні, належала йому на праві особистої приватної власності відповідно до чинного на той час судового рішення, а тому він мав право розпоряджатися своїм майном.
До того ж апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_4 , який придбав у нього спірну квартиру, є добросовісним її набувачем і його право на цю квартиру може бути припинене лише шляхом її витребування у нього в порядку статті 388 ЦК України, однак такої вимоги ОСОБА_2 не заявляла.
У квітні 2021 року ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2021 року й залишити в силі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 11 грудня 2020 року.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 24 березня 2020 року в справі № 367/3800/14-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 641/9904/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд не врахував, що він є добросовісним набувачем спірної квартири і його право на цю квартиру може бути припинене лиши шляхом її витребування у нього в порядку статті 388 ЦК України, однак такої вимоги ОСОБА_2 не заявляла, а тому підстав для задоволення її позову не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 30 квітня 2021 року відкрито касаційні провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
25 травня 2021 року справа № 725/3819/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційні скарги, у якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що з 10 серпня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 22 червня 2018 року між ними розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 червня 2016 року, ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за 122 915, 66 грн.
У період перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_1 , мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , з 24 лютого 2000 року по 31 грудня 2017 року офіційно працювала в комуні Риму (Італія) хатньою працівницею, її дохід склав 117 365 євро, що підтверджується річними звітами про виплачену заробітну плату.
За період з 2014 року по 2016 рік ОСОБА_1 отримав від матері кошти в сумі 55 000 євро, що підтвердив допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 .
Згідно з довідкою ПАТ «Державний ощадний банк» від 20 квітня 2018 року, ОСОБА_2 за період з 01 січня 2018 року по 18 квітня 2018 року отримала перекази коштів на загальну суму 11 400 доларів США.
Згідно з показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , квартиру подружжя ОСОБА_1 придбало для їх сина.
18 липня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною першою статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установивши, що спірна квартира набута подружжям ОСОБА_1 за час шлюбу, належних та допустимих доказів придбання цієї квартири за особисті кошти ОСОБА_1 не надав, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що вказана квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя й доводи касаційної скарги цього не спростовують.
Разом з тим установлено, що 18 липня 2019 року ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.
Отже, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, відступивши від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, що закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, не врахував, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи-контрагента за таким договором, жодної оцінки добросовісності чи недобросовісності дій ОСОБА_4 при укладенні спірного правочину не надав, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2019 року недійсним та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини спірної квартири.
За таких обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 березня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов