Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 207/2386/16-ц
провадження № 61-2380св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , правонаступником якого
є Кам'янська міська рада Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Південного району Кам'янської міської ради Дніпропетровської області, Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П.,
Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якого є Кам'янська міська рада Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , що діє в своїх інтересах
та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 , треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Південного району Кам'янської міської ради Дніпропетровської області та Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивачі є рідними сестрами
та спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їхнього батька
ОСОБА_8 . До складу спадщини входить житловий будинок
з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , який збудований у 1959 році
та розташований на земельній ділянці, площею 600,0 кв. м, яка надана спадкодавцеві на підставі договору від 25 вересня 1959 року про надання
в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.
У встановлений законодавством строк, позивачі звернулися до нотаріуса
із заявами про прийняття спадщини, проте у їх задоволенні було відмовлено, оскільки у спадкоємців були відсутні правовстановлюючі документи
на спадкове майно.
Позивачі зазначали, що у 1958 році їхнім батьком (спадкодавцем) було збудовано житловий будинок
АДРЕСА_1 , проте правовстановлюючі документи
на це домоволодіння не оформлювались.
Разом із цим, позивачі зазначали, що відповідно до пункту 14 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків
та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, прийнятої Мінкомунгоспом УРСР від 31 січня 1966 року, діючої на час виникнення спірних правовідносин (а саме виникненні права на спадкування на день смерті померлого ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ) саме договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності
і померлого батька на це нерухоме майно. Відповідно до діючого на момент смерті ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), законодавством не була передбачена обов'язкова реєстрації права власності в органах БТІ.
Згідно з пунктами 1.1 та 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію
і індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження
їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91 прийняття в експлуатацію усіх закінчених будівництвом об'єктів, здобутих до 31 грудня 2009 року без дозволу на виконання будівельних робіт, заяви про прийняття в експлуатації яких подано до 31 грудня 2012 року, за винятком закінчених будівництвом
до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них.
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом
до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків; садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухомого майно,
є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Ураховуючи зазначене, на думку позивачів, на час будівництва
та завершення будівництва спірного житлового будинку реєстрація права власності на нього не вимагалась, у зв'язку із цим спадкодавець володів цим будинком на законних підставах.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 намагалися у позасудовому порядку вирішити питання щодо спадщини, зокрема у 1999 році вони звертались
до реєстраційної служби, яка провела поточну інвентаризацію житлового будинку, 18 липня 2008 року ОСОБА_1 зверталась до Головного управління юстиції в Дніпропетровської області за сприянням у вирішенні питання щодо поновлення документів, що свідчить, на думку позивачів, про прийняття ними спадщини та вчинення дій, направлених на оформлення свідоцтва про право на спадщину.
Постановою нотаріуса від 17 листопада 2010 року позивачам відмовлено
у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті
ОСОБА_8 , у зв'язку із тим, що право власності на спірний будинок зареєстроване за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у рівних частинах по 1/2 частині за кожним на підставі договору міни від 04 квітня 2009 року.
Разом із цим, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набули право власності
на будинок АДРЕСА_1 на підставі судових рішень, які у подальшому були скасовані, тому, на думку позивачів, не можуть вважатися власниками цього майна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд: визнати за ними право власності у порядку спадкування за законом
на житловий будинок
АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 ; витребувати цей житловий будинок з володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах якого діють батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_4 ; скасувати державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_6 та
ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року в складі судді
Бистрової Л. О. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкодавець не набув права власності на спірний будинок. За загальним правилом, якщо спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Разом із цим суд першої інстанції виходив із того, що позивачі
не є власниками спірного майна, тому не можуть його витребувати
у відповідачів. Крім того, позивачі вже зверталися до суду з такими вимогами, вони були предметом судового розгляду і рішенням суду,
що набрало законної сили, у їх задоволенні відмовлено.
Справа неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок
АДРЕСА_1 , житловою площею 36,7 кв. м, загальною площею 51,9 кв. м, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 .
Витребувано житловий будинок
АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах якого діють батьки ОСОБА_9
та ОСОБА_4 .
Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 336,00 грн з кожного.
Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня
2017 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1
та ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування
на будинок АДРЕСА_1 закрито.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про витребування житлового будинку
АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки на час звернення до суду з позовом у цій справі № 207/2386/16-ц було наявне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2013 року, що набрало законної сили, у цивільній справі № 2/207/20/13, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у частині позовних вимоги про визнання за кожним із позивачів права власності
у порядку спадкування за законом на житловий будинок
АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_8 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому провадження у цій справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування на будинок
АДРЕСА_1 підлягає закриттю.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що за договором міни від 04 квітня 2009 року неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набули у власність житловий будинок
АДРЕСА_1 по
1/2 частці кожний, тому вказані неповнолітні особи є стороною спірних правовідносин, в інтересах яких діяли їхні законні представники - батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , які не є самостійними учасниками правовідносин у зазначених справах. Ураховуючи наведене, на думку суду апеляційної інстанції, незазначення у справі № 207/2386/16-ц
ОСОБА_9 , як особи, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а також самостійна участь у судових засіданнях ОСОБА_6 (у зв'язку із досягненням повноліття) - не спростовує висновку щодо тотожності сторін та третіх осіб у справах № 2/207/20/13
та № 207/2386/16-ц.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги у частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про витребування житлового будинку
АДРЕСА_1
із незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачі не є власниками спірного нерухомого майна та зазначені позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання за позивачами права власності у порядку спадкування за законом на спірний житловий будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року
у справі № 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19,
від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 10 червня 2020 року
у справі № 366/2099/17, від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17,
від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й такими, що ухвалене з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про тотожність позовів у цивільних справах № 2/207/20/13 та № 207/2386/16-ц, оскільки у зазначених справах хоча
і є один предмет спору, зокрема житловий будинок
АДРЕСА_1 , проте підставами для подання позову є інші обставини, ніж ті, які встановлені та досліджені під час розгляду цих справ,
а також є різними учасники справ.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору. Нетотожність хоча б одного із цих чинників
не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб
за вирішенням спору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 207/2386/16-ц із Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року справу призначено
до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 ,
що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5
та ОСОБА_6 на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня
2013 року, у справі № 2/207/20/13, встановлено, зокрема, що
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами, їх батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , які перебували
у зареєстрованому шлюбі з 1971 року до 1976 року (а. с. 14-16, 21-23, 25, 27, т. 1).
Вказані особи проживали у збудованому у 1959 році ОСОБА_8 (батьком позивачів) будинку
АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 600,0 кв. м, що належала батькові на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку
від 25 вересня 1959 року, укладеного між ОСОБА_8 та відділом комунального господарства виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області (а. с. 81-82 т. 2).
Основана інвентаризація закінчененого будівництвом зазначеного будинку та надвірних будівель відповідно до акту оцінки цього будинковолодіння та відомості внутрішніх обмірів площ приміщень будівництва, схематичний план земельної ділянки з розміщенням побудов, житлового будинку та літньої кухні були проведені за заявою спадкодавця ОСОБА_8 у січні та квітні 1966 року (а. с. 84, 86-87 т. 2 ).
Згідно акту від 04 вересня 1968 року у спірному житловому будинку було прийнято до експлуатації дворовий та внутрішньодомовий газопровід
(а. с. 93, т. 2).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 21 листопада 1991 року відділом ЗАГС Баглійського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області (а. с. 28, т. 1).
Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_1
та ОСОБА_2 , які 26 листопада 1991 року та 10 березня
1992 року, звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, на підставі яких була заведена спадкова справа № 423/1991
(а. с. 132, 133, т.1).
Також із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13 жовтня 2008 року звертався ОСОБА_3 ; заява
за вхідним № 838 (а. с. 131, т. 1).
У позивачів були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, тому вони не отримали свідоцтво про право на спадщину після спадкодавця ОСОБА_8 .
З метою оформлення спадщини у 1999 році позивачі звертались
до реєстраційної служби, яка провела поточну інвентаризацію житлового будинку та видала технічний паспорт (а. с. 74-76, т. 2).
Відповідно до технічного паспорта від 12 травня 1999 року, виданого на ім'я спадкодавця ОСОБА_8 самочинно збудованих приміщень у зазначеноному домоволодінні не значиться. Технічний паспорт виданий на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 57,6 кв. м (а. с. 37-39, т. 1).
У жовтні 2010 року позивачі звертались до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори, де їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки згідно відповіді комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» від 11 жовтня 2010 року, наданої на запит державного нотаріуса, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_6
та ОСОБА_5 у рівних частинах - по 1/2 частині за кожним на підставі договору міни (а. с. 35, т. 1).
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня
2012 року, у цивільній справі № 2-о-87-08 встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , визнавши ОСОБА_8 батьком ОСОБА_3 (а .с. 19, 20, т. 1).
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок
АДРЕСА_1
та зобов'язано обласне комунальне підприємство «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ним право власності на вказаний житловий будинок.
За договором купівлі-продажу від 11 лютого 2009 року, посвідченим Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою № 1-650,
ОСОБА_3 , в інтересах якого за довіреністю діяла його дочка
ОСОБА_4 , відчужив на користь ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 57,6 кв. м (а. с. 31, т. 2).
Згідно із договором міни від 04 квітня 2009 року, посвідченим Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою № 2-651, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набули у власність житловий будинок
АДРЕСА_1 по 1/2 частці кожний (а. с. 32, 33, т. 2).
Право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_6
та ОСОБА_5 у комунальному підприємстві «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації».
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 29 серпня 2012 року у справі № 2-о-87-08 касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області
від 20 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду (а. с. 19, 20, т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня
2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
до виконавчого комітету Баглійської районної ради м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання права власності у порядку спадкування за законом відмовлено (а. с. 17, т. 1).
У лютому 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались
з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4
та ОСОБА_9 , які є законними представниками ОСОБА_6
та ОСОБА_5 (цивільна справа № 2/207/20/13 (2-83/12) та просили:
визнати у рівних частках право власності на спадкове майно
за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 й яке складається із житлового будинку загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 36,7 кв. м. та розташоване на земельній ділянці загальною площею 600,0 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 ;
витребувати спадкове майно з незаконного володіння неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_5 шляхом припинення їх права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уточнили позовні вимоги та просили:
визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку
з господарськими будівлями
АДРЕСА_1 від 11 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , посвідчений нотаріусом Третьої дніпродзержинської нотаріальної контори, зареєстрований
за № 1-650;
визнати у рівних частках по 1/2 кожній право власності у порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на нерухоме майно, яке складається із житлового будинку загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 36,7 кв. м та розташований на земельній ділянці загальною площею 600,0 кв. м за адресою по
АДРЕСА_1 ;
витребувати спадкове майно, яке складається із житлового будинку АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_6
та ОСОБА_5 шляхом припинення їх права власності на вказаний житловий будинок.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня
2013 року, у справі № 2/207/20/13 (2-83/12) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , які є законними представниками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , треті особи: Служба
у справах дітей виконкому Баглійської районної ради м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_1 , визнання у рівних частках по 1/2 частці права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 на зазначене нерухоме майно, витребування вказаного будинку із чужого незаконного володіння
(а. с. 14-16, 21-23, т. 1).
Матеріали оглянутої у судовому засіданні судів попередніх інстанцій цивільної справи № 2/207/20/13 (2-83/12) касаційної скарги не містять; відомості щодо касаційного оскарження та касаційного перегляду судових рішень у справі № 2/207/20/13 (2-83/12) - відсутні.
У листопаді 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались
з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , як законних представників неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (цивільна справа № 207/5080/13-ц), у якому просили:
передати позивачам у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 всі права забудовника,
у тому числі: право здачі та введення об'єкта нерухомого майна
в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності, право
на державну реєстрацію права власності житлового будинку, загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 36,7 кв. м, розташованого
на земельній ділянці загальною площею 600,0 кв. м по АДРЕСА_1 ;
витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , законними представниками яких є їх батьки ОСОБА_4
та ОСОБА_9 , нерухоме майно, яке складається із житлового будинку
АДРЕСА_1 шляхом припинення їх права приватної спільної часткової власності на вказаний житловий будинок;
скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок
АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
24 лютого 2014 року представником позивачів було надано уточнену позовну заяву, згідно якої позивачі просили:
визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку спадкування
за законом після померлого ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , права та обов'язки забудовника житлового будинку
АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці, наданої на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, укладеного між ОСОБА_8 та відділом комунального господарства виконкому Дніпродзержинської міськради від 25 вересня 1959 року, посвідченого нотаріусом Першої та Другої дніпродзержинської нотаріальної контори Капелюшник М. Л., зареєстрованого у реєстрі за № 1/8592;
витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , законними представниками яких є їх батьки ОСОБА_4
та ОСОБА_9 нерухоме майно, яке складається із житлового будинку загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 36,7 кв. м, розташованого на земельній ділянці загальною площею 600,0 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 шляхом припинення їх права приватної спільної часткової власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 ;
зобов'язати реєстраційну службу Дніпродзержинського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на житловий будинок
АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а. с. 92-98, справи № 207/5080/13-ц).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було подано заяву про відмову
від частини позовних вимог, у якій вони відмовлялись від позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння спірного нерухомого майна (а. с. 106, 107, справи № 207/5080/13-ц).
24 листопада 2014 року позивачами подано уточнення до позовної заяви,
у яких вони уточнили коло співвідповідачів у справі - ОСОБА_3
та ОСОБА_7 й просили:
визнати недійсним договір міни від 04 квітня 2009 року, укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , яка
є дочкою які діяли в інтересах, як законі представники своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ;
витребувати у добросовісного набувача, а саме: ОСОБА_9
та ОСОБА_4 , яка є дочкою, які діяли в інтересах, як законі представники своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , житловий будинок
АДРЕСА_1 та припинити право власності;
витребувати у добросовісного набувача ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 та припинити право власності;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , посвідчений нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори;
припинити право власності за ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке за законом не може належати
ОСОБА_3 , про що свідчить рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2012 року;
застосувати наслідки недійсності оспорюваних правочинів (а. с. 108-111, справи № 207/5080/13-ц).
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року у справі
№ 207/5080/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року, відмовлено
у задоволенні уточненого позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , які є законними представниками неповнолітніх ОСОБА_6 й ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та
ОСОБА_7 .
Згідно копії актового запису про смерть від 11 лютого 2016 року № 213, складеного Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції
у Дніпропетровській області, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3
(а. с. 24, т. 3).
Відповідно до листа Першої кам'янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 07 травня 2020 року № 549/01-16, спадкова справа після ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , не заводилась
(а. с. 21, т. 3).
У зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_3 та відсутністю заведеної спадкової справи на майно останнього, судом апеляційної інстанції ухвалою від 30 червня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 - територіальну громаду в особі Кам'янської міської ради Дніпропетровської області.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав
не допускається.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду,
що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову -
це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада
1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), пункт 61).
Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно
з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного
та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52).
При вирішенні спору, судом апеляційної інстанції було встановлено,
що рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня
2013 року, у справі № 2/207/20/13 (2-83/12) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , які є законними представниками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , зокрема, про визнання за позивачами права власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 на житловий будинок
АДРЕСА_1
у рівних частках по 1/2 частці. Рішення набрало законної сили.
У справі, яка розглядається (№ 207/2386/16-ц (провадження
№ 22-ц/803/366/20)) також заявлена позовна вимога про визнання
за кожним з позивачів права власності у порядку спадкування за законом
на житловий будинок, АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_8 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, ураховуючи викладене, детально дослідивши матеріали цієї цивільної справи та наведених вище оглянутих цивільних справ, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що предмет позову, підстави позову, правове обґрунтування, обставини та факти, що обґрунтовують звернення до суду
з вказаними позовними вимогами у цивільних справах № 2/207/20/13
(2-83/12) та № 207/2386/16-ц (провадження № 22-ц/803/366/20) є тотожним. Обидві позовні вимоги заявлені з приводу права власності кожного
із позивачів, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , на житловий будинок
АДРЕСА_1 . Обставини, що обґрунтовують звернення до суду з вимогами у частині визнання права власності у порядку спадкування за законом на спірний житловий будинок є ідентичними, наведені вище та зазначені у рішенні Баглійського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2013 року та набрало законної сили, у справі № 2/207/20/13
(2-83/12).
При цьому заявлення у справі № 2/207/20/13 (2-83/12) позовної вимоги про визнання за позивачами права власності у порядку спадкування
на вищевказаний житловий будинок із зазначенням фрази: «в рівних частках по 1/2 частці» не спростовує наведеного вище висновку суду апеляційної інстанції щодо тотожності позовних вимог про визнання права на нерухоме майно у порядку спадкування за законом, оскільки вказане формулювання не змінює змісту зазначеної позовної вимоги, ураховуючи, що у цивільних справах № 2/207/20/13 (2-83/12) та № 207/2386/16-ц (провадження
№ 22-ц/803/366/20) відсутнє обґрунтування позовів щодо нерівності часток або визнання за позивачами права спільної сумісної власності тощо.
Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що сторони спору та треті особи у цивільних справах № 2/207/20/13 (2-83/12)
та № 207/2386/16-ц (провадження № 22-ц/803/366/20) також є тотожними.
У обох справах позивачами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; третіми особами є Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора
та Служба у справах дітей адміністрації Південного району Кам'янської міської ради Дніпропетровської області (до зміни назви - Служба у справах дітей виконкому Баглійської районної ради м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області).
Коло відповідачів також незмінне, зокрема, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 ,
у зв'язку зі смертю якого судом апеляційної інстанції залучено правонаступника відповідну територіальну громаду в особі Кам'янської міської ради Дніпропетровської області.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно вважав, що оскільки
за договором міни від 04 квітня 2009 року неповнолітні ОСОБА_6
та ОСОБА_5 набули у власність житловий будинок АДРЕСА_1
по 1/2 частці кожний, тому саме вказані неповнолітні особи є стороною спірних правовідносин, в інтересах яких діяли їхні законні представники - батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , які не є самостійними учасниками правовідносин у вищевказаних справах, у зв'язку із чим незазначення
у справі № 207/2386/16-ц (провадження № 22-ц/803/366/20) ОСОБА_9 , як особи, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та
ОСОБА_5 , а також самостійна участь у судових засіданнях ОСОБА_6 (у зв'язку із досягненням повноліття) - не спростовує тотожності сторін та третіх осіб у справах № 2/207/20/13 (2-83/12)
й № 207/2386/16-ц (провадження № 22-ц/803/366/20).
Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі
№ 207/2386/16-ц (провадження № 22-ц/803/366/20) у частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності
у порядку спадкування на будинок АДРЕСА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про тотожність позовів у цивільних справах
№ 2/207/20/13 та № 207/2386/16-ц є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено на вирішення суду спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав,
з приводу якого набрало законної сили судове рішення у справі
№ 2/207/20/13.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі
№ 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19,
від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 10 червня 2020 року
у справі № 366/2099/17, від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17,
від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18 та від 13 травня 2020 року
у справі № 265/4455/19, на які заявник посилався у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Ураховуючи, що позивачі не є власниками спірного нерухомого майна
та позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності
на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_6
та ОСОБА_5 й витребування його із незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є похідними від вимоги про визнання за позивачами права власності у порядку спадкування за законом
на зазначений житловий будинок, суд апеляційної інстанції вважав,
що позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог про витребування спадкового майна із незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та про скасування державної реєстрації права власності Верховний Суд не може погодитись, виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 (а. с. 28, т. 1).
26 листопада 1991 року та 10 березня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Другої дніпродзержинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі яких була заведена спадкова справа № 423/1991 (а. с. 132, 133, т.1).
13 жовтня 2008 року ОСОБА_3 звертався до Другої дніпродзержинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована
за вхідним № 838 (а. с. 134, т. 1).
У позивачів були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, тому вони не отримали свідоцтво про право на спадщину після спадкодавця ОСОБА_8 .
З метою оформлення спадщини у 1999 році позивачі звертались
до реєстраційної служби, яка провела поточну інвентаризацію житлового будинку та видала технічний паспорт (а. с. 74-76, т. 2).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 29 серпня 2012 року у справі № 2-о-87-08 касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області
від 20 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду (а. с. 19, 20, т. 1).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня
2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
до виконавчого комітету Баглійської районної ради м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання права власності у порядку спадкування за законом відмовлено (а. с. 17, т. 1).
При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного
на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом
і за заповітом.
Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до стаття 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі
за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені
в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Аналогічні положення закону містяться у ЦК України.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що прийнята спадщина визнається належною спадкоємцям з моменту відкриття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Граничних строків для видачі такого свідоцтва закон не передбачає.
Встановивши, що 26 листопада 1991 року та 10 березня 1992 року
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися
до Другої дніпродзержинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі яких була заведена спадкова справа, а тому Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2
є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При розгляді справи встановлено що позивачам відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, що мотивовано нотаріусом відсутністю правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння.
У пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня
2001 року № 127, міститься перелік об'єктів (будівельних робіт), які
не належать до самочинного будівництва.
Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, речові права
на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо
на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачає обов'язкової реєстрації таких прав.
Право власності на збудоване до набрання чинності зазначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що до збудованих до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності, а документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року,
є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12 та поставі Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними
є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною другою статті 89 ЦПК України передбачено, що жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що переглядається, спірний житловий будинок було побудовано
у 1959 році.
На підтвердження зазначених обставин позивачами, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, що їм належить з часу її прийняття, було надано документи, які свідчать про належність спадкодавцю на час смерті їх батька конкретного спадкового майна, зокрема договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 25 вересня 1959 року, укладеного між ОСОБА_8 та відділом комунального господарства виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області; акт оцінки цього будинковолодіння та відомості внутрішніх обмірів площ приміщень будівництва, з яких убачається, що основна інвентаризація закінченого будівництвом зазначеного будинку та надвірних будівель була проведена у 1966 році, схематичний план земельної ділянки з розміщенням побудов, житлового будинку та літньої кухні були проведені за заявою спадкодавця ОСОБА_8 у січні та квітні 1966 року.
За наведених обставин Верховний Суд приходить до висновку про те, що завершений будівництвом у 1959 році спірний спадковий будинок відповідно до його технічної документації є спадковим майном позивачів, які
у встановленому законом порядку прийняли спадщину і не відмовились від неї.
При цьому обґрунтованими є доводи позивачів про те, що на час будівництва та завершення будівництва спірного житлового будинку до 05 серпня
1992 року, реєстрація права власності на нього не вимагалась, а згідно діючого Порядку належним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його основної технічної інвентаризації, проведеної у 1966 році, і виданий у подальшому
на ім'я спадкодавця за результатами його поточної технічної інвентаризації.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про
що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно
у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає
у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності
на нерухоме майно.
Встановивши, що ОСОБА_3 заволодів спірним житловим будинком
на підставі судового рішення, яким за ним було визнано право власності
в порядку спадкування за законом було скасовано та ураховуючи те, що цей житловий будинок, як спадкове майно, належне позивачам з часу його прийняття, вибув із їх володіння поза їх волею, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи позивачів про те, що вони мають право витребувати спірний житловий будинок від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
При цьому, позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_6
та ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, оскільки задоволено позовні вимоги щодо витребування спірного житлового будинку
із незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння
є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та від 14 червня 2021 року
у справі № 359/5719/17.
З огляду на зазначене, ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1 за ОСОБА_6
та ОСОБА_5 й витребування його із незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог про витребування спірного житлового будинку із незаконного володіння ОСОБА_6
та ОСОБА_5 , та про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
При цьому Верховний Суд виходить із того, що у спадкоємця, який
у встановленому законом порядку прийняв спадщину, право володіння
та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкоємця поза волею останнього.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15.
За наведених конкретних обставин цієї справи, Верховний Суд вважає,
що наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову позивачів про визнання права власності на спадкове майно, не є преюдиційними обставинами у цій справі у правовідносинах сторін про витребування позивачами спадкового майна, яке належить їм з часу прийняття ними спадщини. При цьому Верховний Суд виходить із того, що не є суперечливими встановлені судами обставини про те, що спірний будинок був побудований спадкодавцем, але, як зазначено у судовому рішенні, на час вирішення спору у 2013 році у матеріалах справи були відсутні документи про реєстрацію
за спадкодавцем права власності на цей будинок, що не позбавляє права спадкоємців витребувати це, належне їм у порядку спадкування конкретно визначене майно спадкодавця, з часу його прийняття у спадок, та
не є перешкодою для задоволення цього заявленого позивачами віндикаційного позову щодо нерухомого майна, право на яке набутого спадкодавцем у порядку, який існував на час його будівництва, а не виникало у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього
в порядку, передбаченому указаним законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Щодо позовних вимог скасування державної реєстрації права власності
на житловий будинок
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає
у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності
на нерухоме майно.
Відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження
№ 14-2цс21).
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права
на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації
(пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно
є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію
за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію
за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачами.
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі
№ 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19).
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила,
що вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі
№ 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного
у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження
№ 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
Отже, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно
за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті).
Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, підлягають стягненню з ОСОБА_6
та ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 102,40 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року
у частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якого є Кам'янська міська рада Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: служба у справах дітей адміністрації Південного району Кам'янської міської ради Дніпропетровської області та Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна
з чужого незаконного володіння скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якого є Кам'янська міська рада Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: служба у справах дітей адміністрації Південного району Кам'янської міської ради Дніпропетровської області та Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.
Витребувати житловий будинок
АДРЕСА_1 , неприйнятий в експлуатацію на час відкриття спадщини, із володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
та ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок
АДРЕСА_1
за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відмовити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року
у частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування на будинок АДРЕСА_1 , залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_4
на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 102,40 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта