Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 161/4417/20
провадження № 61-4096св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Тернопільська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області,
третя особа - Державна казначейська служба,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа - Державна казначейська служба, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів прокуратури та досудового розслідування.
Позов мотивовано тим, що 27 лютого 2019 року Луцька місцева прокуратура направила до слідчого відділу Шумського відділення поліції Кременецького відділення поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - СВ Шумського ВП Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області) матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 26 лютого 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42019031010000017 за її заявою від 25 лютого 2019 року за ознаками вчиненого відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою
статті 364 КК України.
Позивач вказувала, що за 12 місяців жодного письмового повідомлення щодо проведених процесуальних, слідчих (розшукових) чи інших дій у вищевказаному кримінальному провадженні вона не отримувала. Бездіяльність прокурора та слідчого в цьому кримінальному провадженні полягала в тому, що їй не було вручено пам'ятку про права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні, для допиту як потерпілу її не викликали; особи, які вчинили відносно неї кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 364 КК України, не встановлені, повідомлення про підозру нікому не вручено, кримінальне правопорушення не припинено.
Крім того, 01 березня 2019 року Луцька місцева прокуратура направила до СВ Шумського ВП Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 01 березня 2019 року до ЄРДР за № 42019031010000022 за її заявою від 25 лютого 2019 року за ознаками вчиненого відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою
статті 255, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою
статті 189 КК України.
Пам'ятку про права та обов'язки потерпілого в цьому кримінальному провадженні їй вручено 15 липня 2019 року. Вказуючи на ряд допущених органом досудового розслідування процесуальних порушень, ОСОБА_1 зазначала, що за 12 місяців слідчий та прокурор не встановили осіб, які в кінцевому рахунку отримували прибуток від самоправного користування у 2017 році присадибною ділянкою домоволодіння
АДРЕСА_1 та від користування у
2016-2019 роках земельними ділянками кадастровий номер 6125887500:01:001:0026 площею 0,94 га та кадастровий номер 6125887500:01:001:0164 площею 0,46 га, які за життя належали на праві приватної власності її батькові ОСОБА_2 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після його смерті - успадковані нею в установленому законом порядку. Особам, які впродовж 3 років користувалися проти її волі успадкованими нею земельними ділянками та отримували прибуток від вирощування на них сільськогосподарської продукції, за 12 місяців досудового розслідування повідомлення про підозру не вручено.
Позивач посилалася на те, що вона не може вільно володіти, користуватися та розпоряджатися спадщиною внаслідок дій групи осіб, які за попередньою змовою підробили правовстановлюючі документи на успадковані нею земельні ділянки та користувались ними з метою отримання прибутку, а за 12 місяців досудового розслідування її права власника не поновлені, особи, які вчинили кримінальні правопорушення відносно неї не встановлені, а тривала боротьба на захист своїх прав виснажує її, викликає психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності органів місцевого самоврядування та органів досудового розслідування.
Вина відповідачів у спричиненій їй моральної шкоди полягає в неналежному виконанні ними своїх повноважень. Зокрема, орган досудового розслідування не виконав вимоги наказу Міністерства внутрішніх справ України № 100 від 08 лютого 2019 року «Про затвердження порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події», за рік не припинив незаконне користування та розпорядження третіми особами успадкованим нею майном. Прокурор не вжив заходів реагування з метою поновлення її прав, внаслідок чого винних осіб не було встановлено та їх не притягнуто до кримінальної відповідальності.
З урахуванням наведеного та посилаючись на статтю 1172 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд стягнути з прокуратури Тернопільської області на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України; стягнути з Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 04 листопада 2020 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для наявності підстав для зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог
статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Наведене дає підстави для висновку про безпідставність доводів позивача про застосування до спірних правовідносин положень
статті 1172 ЦК України.
Ті процесуальні дії (бездіяльність) органів досудового розслідування, які позивач вважає протиправними чи незаконними, та які, на її думку, спричинили їй моральні страждання, інше визначення слідчим обсягу і характеру дій при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Відомості про оскарження ОСОБА_1 рішень (бездіяльності) слідчого в кримінальних проваджень
(№ 42019031010000017 від 26 лютого 2019 року та № 42019031010000022 від 01 березня 2019 року) в порядку КПК України відсутні. Окрім того, в судовому засіданні вона вказувала, що не оскаржувала дій слідчого в порядку статті 303 КПК України.
На думку суду, доводи позивача, наведені в позовній заяві, зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями слідчих та прокурорів у кримінальних провадженнях № 42019031010000017 від 26 лютого 2019 року та
№ 42019031010000022 від 01 березня 2019 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскарження особою до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації її права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.
Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи. Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, установивши, що позивач не довела у встановленому законом порядку факт завдання їй відповідачами моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 08 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та вказує, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4
частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 та 2 частини першої та
пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про Луцький міськрайонний суд Волинської області як про юридичну особу. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена суддями, яким заявник не довіряє та яким заявляла відводи, у задоволенні яких їй було відмовлено. Заявник також зазначає, що відповідачі не надали жодного письмового доказу на доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень.
ОСОБА_1 подала заяву про вчинене відносно неї кримінальне правопорушення 01 березня 2019 року, а слідчий пам'ятку про права та обов'язки вручив їй 15 липня 2019 року. Вважає, що орган досудового розслідування незаконно позбавляв її протягом трьох з половиною місяців права брати участь у слідчих та процесуальних діях, вказуючи при цьому її статус - свідок.
У квітні 2021 року та червні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяви про приєднання письмових доказів.
Вказані заяви не підлягають задоволенню, оскільки суд касаційної інстанції не досліджує нових доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Тому, Верховний Суд у задоволенні заяв ОСОБА_1 про приєднання до матеріалів справи доказів відмовляє.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому воно просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Головне управління Національної поліції в Тернопільській області не долучило до відзиву на касаційну скаргу доказів на підтвердження надіслання його заявнику та іншим учасникам справи.
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Таким чином, зазначений відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає залишенню без розгляду.
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Тернопільської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Луцької місцевої прокуратури із заявою про вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України. Згідно з витягом з ЄРДР від 26 лютого
2020 року відомості за заявою ОСОБА_1 щодо вчинення кримінального правопорушення за частиною другою статті 364 КК України, внесені до ЄРДР за № 42019031010000017.
01 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Луцької місцевої прокуратури із заявою про вчинення відносно неї кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою статті 189 КК України. На підставі такої заяви ОСОБА_1 до ЄРДР внесено відомості: за
№ 42019031010000023 від 01 березня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, за № 42019031010000024 від 01 березня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою
статті 189 КК України та за № 42019031010000022 від 01 березня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 255 КК України. В подальшому, постановою прокурора Луцької місцевої прокуратури від 01 березня 2019 року вищевказані кримінальні провадження об'єднано в одне провадження.
За наслідками визначення підслідності кримінальні провадження
№ 42019031010000017 та № 42019031010000022 скеровано до
СВ Шумського Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області.
В ході досудових розслідувань встановлено, що до Луцької місцевої прокуратури надійшла заява ОСОБА_1 про створення організованої групи та участі в ній ФОП ОСОБА_3 , Шумського міського голови Плетюка В. Є., начальника відділу земельних відносин Шумської міської ради Чолинця Г. Т., депутатів Шумської міської ради, старости села Стіжок Шумського району Тернопільської області з метою вчинення злочину - протиправного заволодіння чужим майном, а саме: домоволодінням АДРЕСА_1 , та земельними ділянками, які належали її батькові, а після його смерті - успадковані нею.
З досліджених в судовому засіданні матеріалів кримінальних проваджень
№ 42019031010000017 від 26 лютого 2019 року та № 42019031010000022
від 01 березня 2019 року встановлено, що в ході досудових розслідувань ОСОБА_1 у своїх заявах, клопотаннях та під час допиту пояснила, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 . 25 травня 2017 року Шумською районною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу № 60707418 після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батька, в тому числі, щодо домогосподарства, яке розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1,0263 га та 2 земельних ділянок за межами населеного пункту с. Стіжок площею 0,46 га та 0,9369 га.
Також встановлено, що у кримінальних провадженнях
№ 42019031010000017 від 26 лютого 2019 року та № 42019031010000022
від 01 березня 2019 року в ході здійснення досудового розслідування було виконано ряд процесуальних, слідчих дій, в тому числі, допитано свідків, здійснено письмові запити, отримано письмові документи, які приєднані до матеріалів провадження, виконано інші письмові вказівки прокурора.
Постановою слідчого СВ Шумського ВП Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області від 31 серпня 2019 року кримінальне провадження № 42019031010000022 від 01 березня 2019 року закрито у зв'язку з відсутністю ознак кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою статті 189 КК України.
Постановою слідчого СВ Шумського ВП Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області від 31 серпня 2019 року кримінальне провадження № 42019031010000017 від 26 лютого 2019 року закрито у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження
№ 12-199гс18).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що ті процесуальні дії (бездіяльність) органів досудового розслідування, які позивач вважає протиправними чи незаконними, та які, на її думку, спричинили їй моральні страждання, інше визначення слідчим обсягу і характеру дій при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, установивши, що позивач не довела у встановленому законом порядку факт завдання їй відповідачами моральної шкоди, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Посилання касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено тими суддями, які підлягали відводу, є необґрунтованими, оскільки зазначені подані були розглянуті у передбаченому законом порядку та за результатами їхнього розгляду винесено ухвали про відмову у задоволенні відводу суддям. Зокрема, ухвалою Волинського апеляційного суду
від 25 січня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача
ОСОБА_1 про відвід судді Здрилюк О. І.; ухвалою Волинського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід суддів Бовчалюк З. А. та Карпук А. К. у цій справі відмовлено.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень
Верховного Суду.
Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 лютого
2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович