Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/6464/17
провадження № 61-17179св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Київське квартирно-експлуатаційне управління,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Фінагеєва В. О.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2017 року Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення зі службової квартири без надання іншого житла.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 є військовим майном та перебуває на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління.
За час проходження військової служби у Київському гарнізоні, на підставі розпорядження Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 лютого 2011 року № 76 «Про затвердження списку надання службової житлової площі військовослужбовцям гарнізону м. Києва» ОСОБА_3 одержав ордер № 011634 від 11 лютого 2011 року на право зайняття службового житлового приміщення - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , на склад сім'ї з шести осіб: він - ОСОБА_3 , дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати дружини - ОСОБА_2 .
З 23 лютого 2011 року вищезазначені особи зареєстровані в службовій квартирі АДРЕСА_1 , особовий рахунок відкрито на відповідального квартиронаймача - ОСОБА_3 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 січня 2016 року у справі № 760/17741/15-ц шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
Позивач вказує, що на підставі спеціальних нормативно-правових актів, що визначають основні положення реалізації конституційного права саме військовослужбовців на житло за рахунок фонду оборонного відомства та регулюють відносини, що виникають у зв'язку із забезпеченням військовослужбовців службовим житлом на час проходження служби, а також порядку вивільнення фонду службового житла оборонного відомства після розірвання шлюбу між колишніми членами сім'ї військовослужбовця, відповідачі мають звільнити службове житло.
На переконання позивача, з врахуванням діючого законодавства, внаслідок розірвання шлюбу відповідачі не мають права на користування службовим житлом, оскільки останні перестали бути членами сім'ї військовослужбовця, а отже, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Відповідачі в порушення діючого законодавства квартиру не звільнили та продовжують там проживати.
Позивач вказував, що ОСОБА_1 вже забезпечена постійним житлом за рахунок фонду Міністерства оборони України, а саме: квартирою АДРЕСА_2 .
Київське квартирно-експлуатаційне управління просило виселити
ОСОБА_1 (прізвище до розлучення - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 зі службової квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року до участі у справі залучено третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог Київського квартирно-експлуатаційного управління відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факту проживання відповідачів у спірній квартирі.
Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишено без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року - без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 жовтня 2021 року Київське квартирно-експлуатаційне управління надіслало засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права спеціального законодавства щодо реалізації конституційного права саме військовослужбовців на житло за рахунок фонду оборонного відомства та регулює відносини, що виникають у зв?язку із забезпеченням військовослужбовців службовим житлом на час проходження служби та порядок вивільнення фонду службового житла оборонного відомства колишніми членами сім?ї військовослужбовця після розірвання шлюбу. Заявник вказує, що під час розгляду справи, судами були взяті до уваги виключно докази, які були надані відповідачами, і в повній мірі були відкинуті докази та обставини, на які посилався позивач. Судами не було надано юридичної оцінки доказам, наданих позивачем. Судами не було враховано, що на момент подачі позову до суду, відповідачі були зареєстровані за адресою службової квартири, що підтверджується довідкою № 50 від 16 березня 2017 року. Доказів дійсного виселення відповідачі не надали. Сам по собі факт реєстрації відповідачів за адресою: АДРЕСА_3 , не свідчить про їх не проживання у спірній квартирі.
Підставами касаційного оскарження рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Судами попередніх інстанцій належним чином не було встановлено всі фактичні обставини спору, не досліджено доказів і не надано їм об'єктивну оцінку, та як наслідок - ухвалено протиправні рішення. Підставою касаційного оскарження вказано пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 є службовим приміщенням та перебуває на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.
На підставі розпорядження Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 11 лютого 2011 року № 76 «Про затвердження списку надання службової житлової площі військовослужбовцям гарнізону м. Києва» ОСОБА_3 одержав ордер № 011634 від 11 лютого 2011 року на право зайняття службового житлового приміщення - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , на склад сім'ї з шести осіб: він - ОСОБА_3 , дружина (відповідач) - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_5 , мати дружини (відповідач) - ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки про склад сім'ї вих. № 50 від 16 березня 2017 року, виданої ОСББ «Солом'янська 15-А», з 23 лютого 2011 року ОСОБА_3 , дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_5 , мати дружини - ОСОБА_2 , були зареєстровані в службовій квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 січня 2016 року у справі № 760/17741/15-ц (яке набрало законної сили) розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 25 липня 2017 року були зняті з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_4 , та з 25 липня 2017 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бадрудіновою Н. О. та зареєстрованого за № 254.
Згідно з довідкою про перевірку житлових умов від 17 вересня 2018 року, наданої позивачем, у спірній квартирі зареєстровані 4 особи: ОСОБА_3 , та його діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
У справі міститься акт від 25 червня 2021 року перевірки проживаючих у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , складений та підписаний комісією у складі: начальника житлового відділення розквартирування військ та землекористування Київського квартирно-експлуатаційного управління капітана ОСОБА_8, помічника начальника управління з правової роботи - начальника юридичної групи лейтенанта юстиції ОСОБА_9,, а також членів правління ОСББ «Солом'янська 15-А»: ОСОБА_7, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
У акті зазначено, що перевірка проводилась за відсутності квартиронаймача ОСОБА_3 , якого було завчасно запрошено для участі у проведенні перевірки, належним чином повідомлено про дату та час її проведення. Перевіркою встановлено відсутність квартиронаймача та/або будь-яких інших осіб у квартирі. Зі слів консьєржа (охоронця) встановлено, що квартиронаймач вибув у власних справах близько 10-00 год. З урахуванням його відсутності за місцем проживання, комісія була позбавлена можливості увійти до квартири АДРЕСА_1 . Комісією також встановлено зі слів консьєржа та представників ОСББ, що станом на 25 червня 2021 року ОСОБА_14 та ОСОБА_2 (відповідачі) у службовій квартирі АДРЕСА_1 не проживають, за вказаною адресою тривалий час не з'являються.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Пунктом 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, передбачено, що житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті).
Отже, на спірні правовідносини поширюється стаття 64 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), згідно з якою члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 одержав ордер № 011634 від 11 лютого 2011 року на право зайняття службового житлового приміщення - спірної квартир, на склад сім'ї з шести осіб, у тому числі і відповідачів по справі.
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилась до спірної квартири в установленому законом порядку, набули прав і обов'язків, передбачених статтею 64 ЖК України.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 15 січня 2016 року у справі № 760/17741/15-ц розірвано шлюб між ОСОБА_3 та
ОСОБА_1 .
Згідно абзацу 4 пункту 5.10 розділу V Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, з подальшими змінам та доповненнями у редакції, чинній на час звернення до суду з цими позовними вимогами, підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, які самоправно зайняли жилу площу, і колишні члени сім'ї військовослужбовця чи працівника, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу, а також особи, які підпадають під підстави, передбачені статтею 116 ЖК України.
Вказана Інструкція втратила чинність 16 жовтня 2018 року на підставі наказу Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380.
Пунктом 25 розділу ІV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, передбачено, що підлягають виселенню із службового жилого приміщення (зі службової жилої площі) без надання іншого жилого приміщення колишні члени сім'ї військовослужбовця, які залишилися проживати у ньому після розірвання шлюбу (у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу).
Отже, згідно Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, підлягають виселенню із службового жилого приміщення (зі службової жилої площі) без надання іншого жилого приміщення колишні члени сім'ї військовослужбовця, лише за умови, якщо такі члени сім?ї залишилися проживати у службовому приміщенні після розірвання шлюбу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження факту проживання відповідачів у спірній квартирі, у тому числі і наявності їх речей у квартирі.
Колегія суддів Верховного Суду з такими висновками погоджується, враховуючи таке.
За статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
У статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судами установлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 25 липня 2017 року зняті з реєстраційного обліку у спірній квартирі та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
Відсутність реєстрації на час розгляду справи відповідачів у спірній квартирі, не є абсолютним підтвердженням того, що відповідачі у ній не проживають. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року в справі № 760/6464/17.
Разом із цим судами установлено, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, підтверджуючих факт дійсного проживання відповідачів у спірній квартирі.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Зазначені процесуальні норми передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається на сторони.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Апеляційним судом установлено, що у справі міститься акт перевірки проживаючих у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 від 25 червня 2021 року, складений та підписаний комісією у складі: начальника житлового відділення розквартирування військ та землекористування Київського квартирно-експлуатаційного управління капітана ОСОБА_8, помічника начальника управління з правової роботи - начальника юридичної групи лейтенанта юстиції ОСОБА_9, та членів правління ОСББ «Солом'янська 15-А»: ОСОБА_7, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
У акті зазначено, що перевірка проводилась за відсутності квартиронаймача ОСОБА_3 , якого було завчасно запрошено для участі у проведенні перевірки, належним чином повідомлено про дату та час її проведення. Перевіркою встановлено відсутність квартиронаймача та/або будь-яких інших осіб у квартирі. Зі слів консьєржа (охоронця) встановлено, що квартиронаймач вибув у власних справах близько 10-00 год. З урахуванням його відсутності за місцем проживання, комісія була позбавлена можливості увійти до квартири АДРЕСА_1 . Комісією також встановлено зі слів консьєржа та представників ОСББ, що станом на 25 червня 2021 року ОСОБА_14 та ОСОБА_2 (відповідачі) у службовій квартирі АДРЕСА_1 не проживають, за вказаною адресою тривалий час не з'являються.
Належних та достовірних доказів, підтверджуючих факт проживання відповідачів за зазначеною адресою (у тому числі знаходження у спірному житлі їх майна), матеріали справи не містять.
Таким чином, доводи позивача про проживання відповідачів у спірній квартирі АДРЕСА_1 у такому випадку ґрунтуються на припущеннях, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Апеляційний суд також правильно зазначив, що звертаючись із позовом про виселення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із службової квартири, Київське квартирно-експлуатаційне управління у своєму позові не зазначило, на захист якого порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи законного інтересу позивач звернувся до суду. Квартиронаймач ОСОБА_3 , місцем проживання якого є спірна квартира, із такими вимогами до відповідачів не звертався та не уповноважував на вчинення відповідних дій позивача.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, встановвши належним чином дійсні обставини у справі на підставі наданих доказів, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Київського квартирно-експлуатаційного управління.
З підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами наявних в матеріалах справи доказів не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Доводи, зазначені заявником у його касаційній скарзі, в цілому є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв'язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Проаналізувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»). Судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук