Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 462/4050/19
провадження № 61-18177св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христина Романівна,
третя особа - Національний банк України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2020 року у складі судді Румілової Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня
2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни, третя особа - Національний банк України, про визнання дій протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майно,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»; банк), Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х. Р., третя особа - Національний банк України, про визнання дій протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 00003624 за умовами якого позивач отримав кредит в розмірі 25 000,00 дол. США. В забезпечення виконання зобов'язань в іпотеку банку позивачем передана квартира АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що в квітні 2019 року він отримав від банку повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням. Заборгованість з урахуванням отриманого кредиту
(25 000,00 доларів США) зі сплатою 13,8 % річних становить 34 971,20 дол. США.
За час користування кредитом позивачем сплачено тіло кредиту -
3 004,61 дол. США, 21 738,40 дол. США нарахованих відсотків та пеню -
5 539,36 дол. США.
14 травня 2019 року державним реєстратором Бойко Х. Р. проведено реєстрацію права власності на вказану квартиру за AT «Альфа-Банк», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 0197246101. Підстава виникнення права власності - рекомендоване повідомлення про вручення.
Позивач зазначав, що державний реєстратор не перевіряв повноважень представника банку на підписання таких листів, не взяв до уваги відсутність печатки банку, не перевірив розмір його заборгованості перед банком, наявність виконавчих документів про звернення стягнення на предмет іпотеки та інше, чим порушив його права.
Окрім реєстрації права власності на предмет іпотеки 14 травня 2019 року,
19 березня 2016 року за реєстровим № 6945 приватним нотаріусом
Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на зазначене житло в рахунок погашення боргу на користь AT «Альфа-Банк» в розмірі 30 372,90 дол. США.
Згідно відомостей Реєстру виконавчих проваджень у Залізничному Відділі ДВС м. Львів перебуває на виконанні виконавчий лист № 462/6003/16-ц, виданий
10 травня 2017 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення з позивача на користь AT «Альфа-Банк» боргу в розмірі 33 292,97 дол. США.
Позивач вважав, що оскільки він з AT «Альфа-Банк» укладав один кредитний договір, то ці стягнення є потрійним притягненням до цивільної відповідальності за порушення одного і того ж кредитного договору, що є незаконним.
ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х. Р. щодо реєстрації права власності на квартиру
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1830197246101, номер об'єкта в РВПН 22670686, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46881999 від 16 травня 2019 року, прийняте держаним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х. Р.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 07 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із відсутності у діях державного реєстратора порушень вимог Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та вважав, що вона діяла відповідно до нього. Суд вказав, що державним реєстратором враховано вимоги пункту 61 вказаного Порядку, згідно з яким «Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем». Тому підстави визнання дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності за АТ «Альфа Банк» на кв. АДРЕСА_1 відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що справа № 462/4050/19 безпідставно розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, позивач про такий розгляд справи не клопотав. Апеляційним судом не надано оцінки обставинам справи, оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, є єдиним житлом позивача. Заявник зазначає, що державний реєстратор не мав права вчиняти реєстраційні дії щодо квартири, оскільки вона підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім того зазначає, що на виконанні у Залізничному ВДВС ГТУЮ м. Львів перебуває виконавчий лист, виданий 10 травня 2017 року Залізничним районним судом м. Львова у справі № 462/6003/16-ц про стягнення із ОСОБА_1 33 292,97 дол. США за порушення умов кредитного договору від 11 квітня 2008 року № 800003624.Таким чином суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, погодився з тим, що за порушення одного і того ж самого кредитного договору кредитор може стягнути із ОСОБА_1 борг шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса і передати його на виконання; звернутись із позовом до суду про стягнення коштів і пред'явити виконавчий лист до виконання; звернути стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
14 грудня 2021 року АТ «Альфа-Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від
07 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовними вимогами,
ОСОБА_1 як підставу позову не зазначав Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 462/4050/19 із Залізничного районного суду м. Львова.
13 грудня 2021 року матеріали цивільної справи № 462/4050/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та AT «Альфа-Банк» укладено кредитний договір № 800003624, згідно якого позивач отримав кредит в розмірі
25 000,00 дол. США.
В забезпечення виконання зобов'язань згідно кредитного договору
№ 800003624 ОСОБА_1 передав в іпотеку відповідачу кв. АДРЕСА_1 .
Пунктом 6.3 іпотечного договору від 11 квітня 2008 року № 800003624-И сторони узгодили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору.
19 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6945, про стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості становить 30 372,90 дол. США.
Постановою від 11 липня 2016 року ВП № 51610668 державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби м. Львів ГТУЮ за виконавчим написом від 19 березня 2016 року № 6945, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., відкрито виконавче провадження про стягнення 30 372,90 дол. США.
Постановою від 06 лютого 2017 року ВП № 51610668 державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без виконання.
Постановою від 07 серпня 2017 року ВП № 54445 відкрито виконавче провадження державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львова ГТУЮ у Львівській області на підставі виконавчого листа № 462/6003/16-ц, виданого 10 травня 2017 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення 33 292,97 дол. США та 12 769,85 грн, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20 червня 2019 року за № 171153377 державний реєстратор Бойко Х. Р. провела 14 травня 2019 року реєстрацію об'єкта нерухомого майна, на який була накладена заборона на підставі іпотечного договору від 11 квітня 2008 року, - квартиру загальною площею 44 кв. м, житловою 27,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , на власника АТ «Альфа-Банк».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Щодо наявності правових підстав у проведенні державної реєстрації
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 вказаного Закону (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня
2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон №800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження
№ 14-48цс19)).
Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження
№ 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Підсумовуючи наведені позиції Великої Палати Верховного Суду, потрібно зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач вимогу про усунення порушення зобов'язання отримав, проте належним чином її не виконав.
Щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження
№ 14-144цс18).
Підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 524/10011/17.
Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження
№ 61-18064св18)).
У пункті 86 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
З матеріалів справи відомо, що позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а. с. 191-194), яка судом першої інстанції ухвалою, з занесенням до протоколу судового засідання, не прийнята
(т. 1, а. с. 202).
Аналіз змісту заяви, дає підстави дійти висновку про те, що позивачем зверталася увага суду на те, що під час вчинення нотаріальних дій, було допущено порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що не прийняття заяви про збільшення позовних вимог, не спростовує аргументів позивача (зробленої ним заяви) щодо порушення норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Проте, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не звернув уваги на те, що позивачем було заявлено про порушення норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв?язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.
З огляду на вищевикладене, та виходячи з положень частини першої статті 13 та частини першої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд наведеного не врахував, не з?ясував та не перевірив чи перевищувала передана в іпотеку квартира 140,0 кв. м, чи використовував позивач її як місце постійного проживання та чи мав інше нерухоме житлове майно.
За таких обставин апеляційний суд не здійснив всебічного з'ясування обставин справи і ефективної перевірки доводів сторін, а відтак постанова Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», третя особа - Національний банк України, про визнання дій протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майно підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо позовних вимог до Державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х. Р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
Колегія суддів вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з АТ «Альфа-Банк» з приводу порушення останнім права власності позивача на нерухоме майно внаслідок наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на кв. АДРЕСА_1 , державний реєстратор КП «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х. Р.є неналежним відповідачем.
Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х. Р. необхідно було відмовити саме з цих підстав.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - Національний банк України, про визнання дій протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майноскасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни про визнання дій протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майно змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Сердюк
О. С. Ткачук