Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 509/4915/19
провадження № 61-17911св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУ АТ «Фідобанк» Білої Ірини Володимирівни, подану представником Гапановичем Сергієм Вадимовичем, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року у складі судді Кочко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від
01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк», Банк), ОСОБА_2 про припинення поруки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 жовтня 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/1581/74/05595.
29 липня 2011 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «Ерсте Банк» (далі - АТ «Ерсте Банк») укладений договір поруки № 014/1581/74/05595/1, за яким ОСОБА_1 поручився перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_2 зобов'язань, що виникають з зазначеного кредитного договору.
11 квітня 2011 року ПАТ «Ерстебанк» подав до ОСОБА_2 позов про дострокове стягнення усієї суми кредиту за кредитним договором, та направив 04 квітня 2012 року йому повідомлення-вимогу про погашення заборгованості по кредитному договору протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги та попередив, що у іншому випадку він вимушений буде звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зважаючи на те, що АТ «Ерстебанк» (нині - ПАТ «Фідобанк») змінив строк повернення кредиту ОСОБА_2 шляхом пред'явлення до неї відповідної вимоги про повне погашення заборгованості за кредитом, позивач вважає, що початок перебігу передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку необхідно відраховувати з 04 квітня 2012 року плюс місяць з моменту відправлення повідомлення-вимоги, тобто з 05 травня
2012 року та відповідно порука є припиненою з 05 листопада 2012 року.
Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточнень позову, остаточно просив припинити поруку ОСОБА_1 за договором поруки № 014/1581/74/05595/1 від 29 липня 2011 року укладеним між АТ «Ерсте Банк» (нині - ПАТ «Фідобанк») та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/1581/74/05595 від 16 жовтня 2007 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня
2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено поруку ОСОБА_1 за договором поруки № 014/1581/74/05595/1 від 29 липня 2011 року, укладеним між АТ «Ерсте Банк» (нині - ПАТ «Фідобанк») та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/1581/74/05595 від 16 жовтня 2007 року.
Судові рішення мотивовані тим, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 виконання зобов'язання за кредитним договором АТ «Ерсте Банк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пункту 5.6 кредитного договору використало право дострокового стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, надіславши 04 квітня 2012 року лист (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов'язання.
За таких обставин у Банку виникло право пред'явити позовної вимоги до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 04 травня 2012 року і протягом наступних трьох років, тобто до 05 травня 2015 року.
У зв'язку з тим, що Банк не звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості до 05 травня 2015 року, суди дійшли висновку про те, що порука є припиненою та позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
01 грудня 2020 року ПАТ «Фідобанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від
05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 16 жовтня 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/1581/74/05595, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі - 100 000,00 дол США на строк до 15 жовтня 2027 року включно зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% річних.
29 липня 2011 року між АТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою змінено умови кредитного договору та додатково виконання зобов'язань забезпечувалось порукою
ОСОБА_1 .
Між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АТ «Ерсте Банк» 29 липня 2011 року укладений договір поруки № 014/1581/74/05595/1, згідно з яким ОСОБА_1 поручився перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_2 зобов'язань, що виникають з кредитного договору № 014/1581/74/05595 від 16 жовтня 2007 року.
Відповідно до пункту 5.6 кредитного договору з фізичною особою
№ 014/1581/74/05595 від 16 жовтня 2007 року Позичальник зобов'язується достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені цим Договором, у разі: невиконання або неналежного виконання Позичальником та/або третіми особами умов цього Договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту; відмови від зміни умов цього Договору в порядку, передбаченому пунктом 6.1 цього Договору; в інших випадках, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України. Кошти мають бути повернені протягом 30 днів з моменту надіслання Кредитором на адресу позичальника відповідного листа повідомлення.
Пунктом 3.2 Додаткової угоди №1 від 18 серпня 2010 року до кредитного договору з фізичною особою № 014/1581/74/05595 від 16 жовтня 2007 року закріплені аналогічні положення.
Відповідно до пункту 7.2 Договору поруки № 014/1581/74/05595/1 від
29 липня 2011 року цей договір набуває чинності з моменту (дати) його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до настання однієї з наступних обставин: 7.2.1. виконання в повному обсязі (в тому числі дострокове) позичальником зобов'язання, забезпеченого порукою; 7.2.2. погашення поручителем у повному обсязі заборгованості позичальника за кредитним договором у порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором; 7.2.3. якщо Кредитор на протязі трьох років з дня настання терміну виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
ПАТ «Фідобанк» 04 квітня 2012 року направив ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про погашення заборгованості по кредитному договору протягом 30 днів та попередив, що у іншому випадку банк вимушений буде звернути стягнення на предмет іпотеки.
05 червня 2013 року затверджена державна реєстрація змін до статуту АТ «Ерсте Банк» та змінено назву на ПАТ «Фідокомбанк». В новій редакції статуту від 14 грудня 2013 року змінено назву на Публічне акціонерне товариство «Фідобанк».
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 553, частинами першою та другою статті 554 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя (частина четверта статті 559 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-243цс19) зазначено, що «в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. Ураховуючи те, що 16 березня
2009 року банк пред'явив вимогу до боржника про погашення поточної заборгованості, а не дострокового повернення суми кредиту, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок апеляційного суду про початок обчислення шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки в цілому саме з цього строку. Разом з тим банк 23 жовтня 2010 року все ж надіслав ЗАТ «Сканінтертранс» вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені, і саме з цієї дати слід починати відлік шестимісячного строку пред'явлення позову до поручителів (т. 1 а.с. 29). Ураховуючи те, що позов до поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено 18 серпня 2011 року, прокурор пропустив шестимісячний строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України, відтак у задоволенні позову до них слід відмовити.».
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження
№ 14-356цс19), на які міститься посилання в касаційній скарзі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх.».
За таких обставин суди зробили правильний висновок, що відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України і пункту 5.6 кредитного договору Банк використав право дострокової вимоги виконання зобов'язань за кредитним договором, надіславши 04 квітня 2012 року лист (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, чим змінив строк виконання основного зобов'язання; відповідно до пункту 7.2 Договору поруки у Банка виникло право пред'явити позовну вимогу до поручителя про виконання основного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту впродовж наступних трьох років, тобто до 05 травня 2015 року, тому порука ОСОБА_1 є припиненою.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 186/1436/16 (провадження № 61-7006св19) вказано, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позов про припинення поруки як до банку, так і до основного позичальника ОСОБА_2 , вказавши їх співвідповідачами. Оскільки ОСОБА_2 як позичальник за кредитним договором не є належним відповідачем у справі про припинення поруки, то у задоволенні позовних вимог до нього необхідно відмовити як таких, що пред'явлені до неналежного відповідача».
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позов про припинення поруки як до банку, так і до позичальника ОСОБА_2 , вказавши їх співвідповідачами.
Оскільки ОСОБА_2 як позичальник за кредитним договором не є належним відповідачем у справі про припинення поруки, то у задоволенні позовних вимог до нього необхідно відмовити як таких, що пред'явлені до неналежного відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня
2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 186/1436/16 (провадження
№ 61-7006св19), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалено без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати в частині позовних вимог до
ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Зважаючи на задоволення касаційної скарги в частиніпозовних вимог до ОСОБА_2 , частина судових витрат ПАТ «Фідобанк» у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 576,30 грн та переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 768,40 грн підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня
2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення поруки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення поруки відмовити.
В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» судові витрати на сплату судового збору в сумі
1 344,70 грн.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук