06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 500/6760/21
адміністративне провадження № К/990/12348/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі №500/6760/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Тернопільській області щодо нарахування та виплати голові Збаразького районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування в сумі 172 225,65 грн.;
- стягнути з ТУ ДСА в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 30 серпня 2020 року у сумі 172 225,65 грн., з утриманням з цієї суми податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року, позов задоволено:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 серпня 2020 року у розмірі 172225 (сто сімдесят дві тисячі двісті двадцять п'ять) гривень 65 копійок, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі №500/6760/21 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року по справі №500/6760/21 змінено, викладено абзаци другий та третій резолютивної частини рішення новими абзацами такого змісту :
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 172225 (сто сімдесят дві тисячі двісті двадцять п'ять) гривень 65 копійок, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Державна судова адміністрація України звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 19 травня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі №500/6760/21 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду викладені у справах №№804/3790/17, 820/2462/17, 804/3790/17, 814/1274/17 щодо ретроактивної дії рішень Конституційного Суду України.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки ДСА України лише зазначило про постанови Верховного Суду, проте не указало норми щодо яких Судом висловлено відповідний висновок та не конкретизувало в чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, обмежившись цитатою з постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №686/23445/17, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 з подальшим його тлумаченням.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства, яким урегульована процедура визначення видатків на утримання суддів, з посиланням на неврахування судами особливостей нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів.
Оскільки скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах з подібними правовідносинами із цією справою, і не вказав, які висновки судів суперечать позиціям касаційного суду, то Суд констатує, що у касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №500/6760/21 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм законодавства.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Державної судової адміністрації України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі №500/6760/21.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі №500/6760/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного Управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду