31 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 927/728/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
представники сторін в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легалліс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021
та додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.10.2021
у справі № 927/728/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Легалліс"
до Приватного підприємства "Промінь База"
про стягнення 1 486 112, 05 грн,
На адресу Господарського суду Чернігівської області 23.09.2021 від Приватного підприємства "Промінь База" (далі - ПП "Промінь База") надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат з проханням відшкодувати йому за рахунок позивача 28 077, 22 грн витрат на професійну правову допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області вiд 06.10.2021 (суддя Романенко А.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 (колегія суддів: Тищенко А.І. - головуючий, Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.) присуджено до стягнення з ТОВ "Легалліс" на користь ПП "Промінь База" 7 035 грн судових витрат на професійну правову допомогу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Легалліс" (далі - ТОВ "Легалліс") звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ПП "Промінь База" про стягнення 1 486 112, 05 грн, з яких: 380 000 грн основного боргу за договором безвідсоткової строкової позики від 15.08.2019 № 4/0819; 1 000 000 грн штрафу; 43 147, 54 грн пені за період з 13.06.2020 по 05.12.2020, розрахованої в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на підставі п.5.2. Договору; 17 281, 10 грн 3% річних за період з 13.06.2020 по 01.07.2021 та 45 683, 41 грн інфляційних втрат за період з червня 2020 року по травень 2021 року. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору, що як наслідок, завдало позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2021 у справі № 927/728/21 позов ТОВ "Легалліс" до ПП "Промінь База" про стягнення 1 486 112, 05 грн задоволено частково, стягнуто з ПП "Промінь База" на користь ТОВ "Легалліс" 380 000 грн основного боргу, 17 281, 10 грн 3% річних, 43 283, 41 грн інфляційних втрат та 6 608, 47 грн судового збору, в іншій частині позову відмовлено.
Як встановлено судами, у письмовій заяві від 12.08.2021 відповідач повідомляв, що належні докази на підтвердження судових витрат на правову допомогу в межах даної справи будуть подані ним, у порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення в справі.
На адресу суду 23.09.2021 від відповідача надійшла письмова заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (направлена до суду та позивачу в належний строк, установлений ч. 8 ст. 129 ГПК України) з проханням відшкодувати йому за рахунок позивача 28 077, 22 грн витрат на професійну правову допомогу, розмір яких визначено пропорційно задоволеним вимогам, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України. На підтвердження заявлених витрат до заяви додано належним чином засвідчені копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.08.2021 №15/2021 та додаткової угоди від 02.08.2021 № 1 до нього, двостороннього акту про надання правової (правничої) допомоги від 15.09.2021 до договору на суму 40 000 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000474, виданого Радою адвокатів міста Києва 11.03.2019, а також ордеру серії АА №1123348, виданий адвокатом Онопко Вікторією Олександрівною на ім'я ПП "Промінь База" на підставі договору про надання правової допомоги від 02.08.2021 № 15/2021.
На підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.08.2021 №15/2021 та додаткової угоди № 1 до нього, укладених 02.08.2021 між ПП "Промінь База" та адвокатом Онопко Вікторією Олександрівною, у межах справи № 927/728/21 за позовом ТОВ "Легалліс" до ПП "Промінь База" про стягнення 1 486 112, 05 грн, адвокатом надано професійну правову допомогу, що включила в себе наступні види послуг: дослідження підстав виникнення та суті спору, ознайомлення з документальними доказами, аналіз позовної заяви, дослідження законодавства та актуальної судової практики, формування правової позиції; проведення контрозрахунку заборгованості та штрафних санкцій; усні консультації відповідача щодо можливого розвитку подій; написання та подання відзиву на позов; написання та подання заяви про забезпечення судових витрат; написання заяв та участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; написання та подання заяви про намір подання доказів щодо судових витрат; написання та подання додаткових пояснень; написання та подання заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат; канцелярські роботи (виготовлення копій документів, їх сканування та відправлення адресами зв'язку, інші подібні роботи).
Додатковою угодою № 1 до договору сторони погодили, що гонорар адвоката за супровід справи №927/728/21 становить 40 000 грн та сплачується одноразово.
На підтвердження обсягу та вартості послуг на професійну правничу допомогу ПП "Промінь База" надано до суду належним чином завірену копію двостороннього акту про надання правової (правничої) допомоги від 15.09.2021 на суму 40 000 грн.
Відповідач просив суд відшкодувати за рахунок позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 28 077, 22 грн пропорційно задоволеним вимогам.
У запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення ТОВ "Легалліс" просило відмовити відповідачу у стягненні коштів на правничу допомогу у повному обсязі, з посиланням на те, що: по-перше, в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем наданої адвокатом Онопко В.О. правової допомоги; по-друге, з наданих відповідачем документів неможливо встановити реальний розмір витрат на професійну правову допомогу; по-третє, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмір.
Беручи до уваги ступінь складності справи (один епізод спірних правовідносин, що не потребував значних затрат часу на формування правової позиції), характер та обсяг наданих адвокатом відповідача послуг (дослідження підстав та суті спору; формування правової позиції; написання та подання відзиву; участь в судових засіданнях 25.08.2021 та 15.09.2021 в режимі відеоконференції), з урахуванням ціни заявленого позову (1 486 112, 05 грн), виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України (співвідношення задоволених вимог до відмови - 29,65% до 70,35%) суди попередніх інстанції дійшли до висновку щодо покладення на позивача відшкодування відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 035 грн, із розрахунку: 10 000 грн х 70, 35%, де 10 000 грн - розумна та обґрунтована сума судових витрат на правову допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за представництво адвокатом інтересів відповідача в межах даної справи, виходячи з критеріїв, обумовлених приписами ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст.129 ГПК України.
Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що перелік робіт, наведений в акті про надання правничої (правової) допомоги від 15.09.2021 до договору № 15/2021, не відповідає обсягу реально наданих послуг адвокатом відповідача, зокрема, в матеріалах справи № 927/728/21 відсутній контрозрахунок заборгованості та штрафних санкцій; написання та подання заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за висновком судів, є складовою представництва інтересів клієнта в судовому засіданні та не є окремою послугою; канцелярські роботи (виготовлення копій документів, їх сканування та відправлення адресатам засобами зв'язку та інші подібні послуги) не підпадають під поняття правової допомоги та також не можуть рахуватись як окрема послуга, а є складовою інших процесуальних дій, що вчинялися адвокатом у ході представлення інтересів клієнта в суді.
Встановивши вказані обставини, з урахуванням приписів ст. ст. 74, 86, 123, 126, 129 ГПК України, ст.ст. 1, 19, 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та позиції, викладеної об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, суди дійшли до висновку щодо часткового задоволення заяви ПП "Промінь База" та покладення на ТОВ "Легалліс" витрат відповідача на правову допомогу у загальному розмірі 7 035 грн, що є пропорційним предмету спору та значенням справи для сторін.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Легалліс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 126, 129 ГПК України. Також посилається на висновки, викладені у постановах: Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 821/227/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, від 09.06.2020 у справі № 466/758/16-ц та наголошує на тому, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Крім того, заявник вказує на те, що витрати сторони судового процесу мають бути документально підтвердженні та доведені, тоді як відповідач жодного документального підтвердження не надав. Крім того, як стверджує заявник несправедливим є стягнення з позивача на користь відповідача компенсації витрат на правничу допомогу після того, як рішенням було встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань за договором, що призвело до виникнення спору у даній справ та посилається на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2012 у справі № 12/5025/272/12 та в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/15821/19.
Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Легалліс" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у судовому засіданні на 01.03.2022 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 25.02.2022.
Оскільки розгляд справи 01.03.2022 не відбувся у зв'язку з введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, ухвалою Верховного Суду від 04.04.2022 розгляд справи призначено на 31.05.2022.
ПП "Промінь База" не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Також, на адресу суду 31.05.2022 від представника ТОВ "Легалліс" надійшло клопотання щодо проведення розгляду справи без його участі, подане засобами електронного зв'язку 30.05.2022.
Дослідивши доводи, викладені в касаційній скарзі перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами частин 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Порядок розподілу судових витрат визначено ст. 129 ГПК України.
Згідно із ч.ч. 4, 8, 14 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у своїй заяві ПП "Промінь База" просило прийняти додаткове рішення та стягнути з позивача судові витрати (витрати на оплату правничої допомоги) у розмірі 28 077, 22 грн.
На підтвердження заявлених витрат до заяви було додано належним чином засвідчені копії: договору від 02.08.2021 №15/2021 про надання правової (правничої) допомоги та додаткової угоди від 02.08.2021 №1 до нього, двостороннього акту про надання правової (правничої) допомоги від 15.09.2021 до договору на суму 40 000 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №000474, виданого Радою адвокатів міста Києва 11.03.2019, а також ордеру серії АА №1123348, виданий адвокатом Онопко Вікторією Олександрівною на ім'я ПП "Промінь База" на підставі договору про надання правової допомоги від 02.08.2021 № 15/2021.
Також судами встановлено, що на підставі договору № 15/2021 про надання правової (правничої) допомоги та додаткової угоди № 1 до нього, укладених 02.08.2021 між ПП "Промінь База" та адвокатом Онопко Вікторією Олександрівною, у межах справи № 927/728/21 за позовом ТОВ "Легалліс" до ПП "Промінь База" про стягнення 1 486 112, 05 грн, адвокатом надано професійну правову допомогу, що включила в себе наступні види послуг: дослідження підстав виникнення та суті спору, ознайомлення з документальними доказами, аналіз позовної заяви, дослідження законодавства та актуальної судової практики, формування правової позиції; проведення контрозрахунку заборгованості та штрафних санкцій; усні консультації відповідача щодо можливого розвитку подій; написання та подання відзиву на позов; написання та подання заяви про забезпечення судових витрат; написання заяв та участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; написання та подання заяви про намір подання доказів щодо судових витрат; написання та подання додаткових пояснень; написання та подання заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат; канцелярські роботи (виготовлення копій документів, їх сканування та відправлення адресами зв'язку, інші подібні роботи).
Додатковою угодою № 1 до договору сторони погодили, що гонорар адвоката за супровід справи №927/728/21 становить 40 000 грн та сплачується одноразово.
На підтвердження обсягу та вартості послуг на професійну правничу допомогу відповідачем надано до суду належним чином завірену копію двостороннього акту про надання правової (правничої) допомоги від 15.09.2021 на суму 40 000 грн.
Відповідач просив суд відшкодувати за рахунок позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 28 077, 22 грн пропорційно задоволеним вимогам.
У запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення ТОВ "Легалліс" просило відмовити відповідачу у стягненні коштів на правничу допомогу у повному обсязі, з посиланням на те, що: по - перше, в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем наданої адвокатом Онопко В.О. правової допомоги; по - друге, з наданих відповідачем документів неможливо встановити реальний розмір витрат на професійну правову допомогу; по - третє, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката у заявленому розмір.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), у п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Оскільки додатковою угодою № 1 до договору сторони погодили, що гонорар адвоката за супровід справи № 927/728/21 становить 40 000 грн та сплачується одноразово, відтак, як зазначили суди, розмір винагороди за надання правової допомоги сторони погодили у розмір 40 000 грн у вигляді фіксованої суми. При цьому, відповідач просив відшкодувати за рахунок позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 28 077, 22 грн пропорційно задоволеним вимогам.
Відповідно до висновків об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом п. 1 ч. 2 ст.126, ч. 8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу), дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України та визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Беручи до уваги ступінь складності справи (один епізод спірних правовідносин, що не потребував значних затрат часу на формування правової позиції), характер та обсяг наданих адвокатом відповідача послуг (дослідження підстав та суті спору; формування правової позиції; написання та подання відзиву; участь в судових засіданнях 25.08.2021 та 15.09.2021 в режимі відеоконференції), з урахуванням ціни заявленого позову (1 486 112, 05 грн), виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України (співвідношення задоволених вимог до відмови - 29,65% до 70,35%), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку щодо покладення на позивача відшкодування відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 035 грн, із розрахунку: 10 000 грн х 70, 35%, де 10000 грн - розумна та обґрунтована сума судових витрат на правову допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за представництво адвокатом інтересів відповідача в межах даної справи, виходячи з критеріїв, обумовлених приписами ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст.129 ГПК України.
Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що перелік робіт, наведений в акті про надання правничої (правової) допомоги від 15.09.2021 до договору № 15/2021, не відповідає обсягу реально наданих послуг адвокатом відповідача, зокрема, в матеріалах справи № 927/728/21 відсутній контрозрахунок заборгованості та штрафних санкцій; написання та подання заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за висновком суду, є складовою представництва інтересів клієнта в судовому засіданні та не є окремою послугою; канцелярські роботи (виготовлення копій документів, їх сканування та відправлення адресатам засобами зв'язку та інші подібні послуги) не підпадають під поняття правової допомоги та також не можуть рахуватись як окрема послуга, а є складовою інших процесуальних дій, що вчинялися адвокатом у ході представлення інтересів клієнта в суді.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення заяви ПП "Промінь База" та покладення на ТОВ "Легалліс" витрат відповідача на правову допомогу у загальному розмірі 7 035 грн, що є пропорційним предмету спору та значенням справи для сторін.
Щодо доводів скаржника, з посиланням на постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 821/227/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц та від 09.06.2020 у справі № 466/758/16-ц, про те, що в матеріалах справи відсутні докази, визначені ст. ст. 126, 129 ГПК України в підтвердження факту оплати адвокату Онопко В.О. наданої правової допомоги з боку ПП "Промінь База" на підставі Договору про надання правової допомоги, колегія зазначає таке.
Як стверджує скаржник, представником ПП "Промінь База" не підтверджена сума витрат на правничу допомогу та не надано жодного доказу, не подано документів, що свідчать про надання правової допомоги та здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат (договір про надання правничої допомоги, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як свідчить зміст п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, право касаційного оскарження судових рішень належить, зокрема, учасникам справи у разі підтвердження ними наявності зазначеної ними підстави касаційного оскарження судових рішень, зокрема, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь - які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь - якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Здійснивши аналіз висновків, викладених у постановах, на які посилається скаржник, колегія суддів зазначає таке.
У справі № 199/3939/18-ц, відмовляючи у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суди виходили із того, що дата квитанції до прибуткового касового ордера передує укладенню договору, а тому не вбачається, що дані витрати були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 22.05.2018 № 1 не може вважатися допустимим доказом, що підтверджує здійснення відповідних витрат, оскільки дата квитанції передує укладенню договору. В той же час, як вказано судом, в п. 3 адвокатського договору від 29.05.2018 № 4 про надання правничої допомоги зазначено, що вартість послуг за договором сплачується протягом трьох днів з моменту підписання договору. Вказівка на отримання виконавцем передплати 22.05.2018 за текстом вищезазначеного договору відсутня. Крім того, сама по собі фраза в квитанції до прибуткового касового ордеру від 22.05.2018 № 1 "передплата за дог 4 від 29.05.18" не дає можливості ідентифікувати, що мова йде саме про адвокатський договір від 29.05.2018 № 4, в межах якого надавалися послуги по цій справі.
Так у справі № 821/227/17, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що як доказ витрат у сумі 3 600 грн на правову допомогу, представник позивача надав суду розрахунок цих витрат за договором про надання правової допомоги. Згідно із зазначеним розрахунком в межах правової допомоги позивачу були надані такі послуги: вивчення судової практики; підготовка звернення до відповідача про виготовлення нової довідки; підготовка запиту до ГУ ПФУ у Херсонській області про надання останньої довідки про розмір грошового забезпечення позивача; підготовка та подання адміністративного позову до суду; підготовка та подача апеляційної скарги; представництво інтересів в суді.
При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що відшкодування витрат на зазначені послуги, крім підготовки та подання адміністративного позову і апеляційної скарги та представництва інтересів позивача в суді, як правову допомогу, не передбачено законом. Ці послуги не належать до окремих процесуальних дій, правова допомога в судовому засіданні, а тому суд апеляційної інстанції присудив до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1260 грн, які складаються з витрат на подання адміністративного позову і апеляційної скарги та витрат на представництво інтересів позивача в суді.
Встановивши зазначені обставини, суд касаційної інстанції вказав, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. При цьому, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з посиланням на ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Судом констатовано, що апеляційним судом не досліджено належність та допустимість наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на правову допомогу (окрім витрат на правову допомогу в сумі 1 260 грн, які складаються з витрат на подання адміністративного позову і апеляційної скарги та витрат на представництво інтересів позивача в суді), а лише зазначено, що відшкодування витрат на послуги адвоката, крім підготовки та подання адміністративного позову і апеляційної скарги та представництва інтересів позивача в суді, як правову допомогу, не передбачено законом.
Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 927/728/21, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених вище постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Таким чином, правовідносини у справах №№ 199/3939/18-ц, 821/227/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі є відмінними до тих, що склалися у справі № 927/728/21.
Щодо посилання скаржника на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 466/758/16-ц, то колегія суддів зазначає таке.
У вказаній справі Верховний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про те що заявником не надано належних та допустимих доказів, зокрема, відповідної квитанції, які б підтверджували факт сплати адвокату витрат на правову допомогу у сумі 1 359, 34 грн.
При цьому, як зазначено Судом, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Водночас, як вже зазначалося, за висновками об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
При цьому Суд зауважує, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (див. постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18 тощо).
З урахуванням викладеного, оскільки суди у справі № 927/728/21 застосували правову позицію, викладену об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 щодо застосування ст.ст. 126, 129 ГПК України і дана позиція є усталеною, посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 466/758/16-ц колегією суддів відхиляються.
Крім того, посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2012 у справі № 12/5025/272/12 та в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/15821/19, не приймаються судом, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду.
Отже посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2012 у справі № 12/5025/272/12 та в ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/15821/19 є помилковими.
Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами відкриття касаційного провадження, у зв'язку з чим Верховним Судом не розглядаються.
Отже, з урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Згідно зі ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд вважає, що оскаржувані додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.10.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 у справі № 927/728/21 прийняті з дотриманням норм процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, залишаючи без змін оскаржувані додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, та Указом від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX), дана постанова винесена в межах розумних строків.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легалліс" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 та додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.10.2021 у справі № 927/728/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.