02.06.2022м. СумиСправа № 920/1133/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1133/21 в порядку загального позовного провадження
за позовом: керівника Окружної прокуратури міста Суми (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 79, м. Суми, 40000)
в інтересах держави в особі позивачів: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (36014, м. Полтава, вул. Небесної сотні, буд. 1/23, ідентифікаційний код 42769539),
2) Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39263522),
до відповідача - фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
про стягнення 11 904,78 грн та зобов'язання вчинити дії,
представники учасників справи:
прокурор: Васянович М.В. згідно службового посвідчення від 01.10.2020 № 057218,
позивачів: 1) Бояринова А.А. за довіреністю від 06.01.2022 № 01,
2) Над'ярний С.В. директор,
відповідача: Шершак-Гукова А.М. згідно свідоцтва від 31.01.2017 № 000460.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
13.10.2021 прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд:
- стягнути з відповідача на користь першого позивача заборгованість з орендної плати у сумі 3 404,41 грн та пеню у сумі 64,92 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081;
- стягнути з відповідача на користь другого позивача заборгованість з орендної плати у сумі 6 905,51 грн та пеню у сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2013 № 2081;
- зобов'язати відповідача повернути другому позивачу державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, загальною вартістю 242 460,00 грн.
А також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору в сумі 6 810,00 грн.
Прокурор обргрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач не повернув орендоване майно другому позивачу в установленому законодавством порядку.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 19.10.2021 постановлено відкрити провадження у справі № 920/1133/21 в порядку загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 15.12.2021, 11:30.
У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів до 20.01.2022.
У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом оголошено перерву до 17.01.2022, 10:30.
13.01.2022 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву від 11.01.2022 б/н (вх. № 281/22 від 13.01.2022), де представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на відсутність підстав представництва інтересів держави прокурором, оскільки у позі прокурором не зазначено, не обгрунтовано та не надано доказів того, що в чому полягає нездійснення або неналежним чином здійснення представництва в суді інтересів держави органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від імені і в інтересах яких пред'явлено позов, оскільки ці органи у цій справі не позбавлені можливості самостійно звернутися до суду з позовом, надавши при цьому докази сплати судового збору чи докази неможливості вчинення вказаної дії. У зв'язку з чим позов прокурора, на думку представника відповідача, підлягає залишенню судом без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Посилаючись на відсутність заборгованості з орендної плати, представник відповідача зазначає про безпідставність та необгрунтованість позовної вимоги прокурора щодо стягнення заборгованості з орендної плати та пені. До позовної заяви прокурором не додано розрахунку суми заборгованості. Відповідно до пункту 10.1 договору від 17.06.2014 № 2081, договір укладено строком на п'ять років до 14.06.2019, з 14.06.2019 строк дії договору продовжено до 16.08.2019, а з 15.08.2019 до 15.06.2022. на даний час договір не розірвано (не припинено), будь-які зміни до нього не вносилися. Оскільки термін дії договору ще не закінчився, то у відповідача відсутні підстави повертати державне майно, яке ним орендується.
13.01.2022 представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду від 11.01.2022 б/н (вх. № 146 від 13.01.2022), де представник відповідача просить суд залишити позов без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, посилаючись на відсутність підстав представництва інтересів держави прокурором, оскільки у позі прокурором не зазначено, не обгрунтовано та не надано доказів того, що в чому полягає нездійснення або неналежним чином здійснення представництва в суді інтересів держави органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від імені і в інтересах яких пред'явлено позов, оскільки ці органи у цій справі не позбавлені можливості самостійно звернутися до суду з позовом, надавши при цьому докази сплати судового збору чи докази неможливості вчинення вказаної дії.
Також представником відповідача подано до суду клопотання про витребування документів від 11.01.2022 б/н (вх. № 144 від 13.01.2022), де представник відповідача, посилаючись на вимоги частини першої статті 81 ГПК України, просить суд витребувати у Окружної прокуратури м. Суми (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79) належним чином засвідчені копії наступних документів:
- матеріали перевірки та документи, на підставі, яких Окружною прокуратурою м. Суми була проведена перевірка, щодо вивчення стану законності у сфері використання об'єктів державної власності, що є предметом позову;
- листи, якими керівник Окружної прокуратури м. Суми повідомив позивачів про намір вжиття заходів представницького характеру в інтересах позивачів;
- відповіді позивачів на лист прокурора про намір керівника Окружної прокуратури м. Суми вжити заходів представницького характеру в інтересах позивачів;
- запити та документи, що свідчать про наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах позивачів.
У підготовчому засіданні 17.01.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування документів від 11.01.2022 б/н (вх. № 144 від 13.01.2022), оскільки представником відповідача в порушення вимог статті 81 ГПК України до зазначеного клопотання не додано та суду не надано доказів на підтвердження обставин наведених представником відповідача у цьому клопотанні, а саме: доказів вчинення останнім заходів для отримання цього доказу самостійно.
Разом з відзивом та вищезазначеними клопотаннями представником відповідача подано до суду клопотання про поновлення строку для звернення до суду з відзивом та клопотаннями від 11.01.2022 б/н (вх. № 145 від 13.01.2022), де представник відповідача, посилаючись на те, що про перебування у провадженні Господарського суду Сумської області справи № 920/1133/21 відповідач довідався із сайту суду, з матеріалами цієї справи представник відповідача ознайомився 15.12.2021, копії позовної заяви разом із доданими до неї документами відповідач не отримував, просить суд поновити відповідачу процесуальний строк для надання до суду відзиву та клопотань у справі, долучити до матеріалів цієї справи наданий представником відповідача відзив разом із доданими до нього клопотаннями та документами.
У підготовчому засіданні 17.01.2022 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено клопотання представника відповідача про поновлення строку для звернення до суду з відзивом та клопотаннями від 11.01.2022 б/н (вх. № 145 від 13.01.2022) задовольнити частково та долучити до матеріалів цієї справи поданий представником відповідача відзив та клопотання разом із доданими до них документами.
У підготовчому засіданні 17.01.2021 судом оголошено перерву до 20.01.2022, 15:30.
18.01.2022 прокурором подано до суду письмові заперечення від 18.01.2022 № 51-483вих-22 (вх. № 415/22 від 18.01.2022) проти клопотання представника відповідача залишення позову без розгляду, де прокурор зазначає, що на час звернення до суду прокурором в позовній заяві у повному обсязі обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави в суді, із доведенням наявності виключних підстав для захисту інтересів держави. Ураховуючи вищевикладене, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду є необгрунтованим, відтак не підлягає задоволенню.
20.01.2021 представником першого позивача подано до суду відповідь на відзив від 19.01.2022 № 10-125-00105 (вх. № 465/22), де останній підтримує заявлені позовні вимоги, просить суд задовольнити позов у повному обсязі та зазначає, що листом від 23.07.2021 № 18-212-01563 про відмову від договору оренди відповідача повідомлено, що відповідно до положень ч. 2 ст. 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Цим же листом було повідомлено відповідача, що відповідно до пункту 10.10 договору, частини першої статті 785 ЦК України, у зв'язку з розірванням договору, орендар зобов'язаний терміново повернути Балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі. З вказаної норми чітко вбачається, що відмова від договору найму є одностороннім правочином, а тому не вимагає згоди іншої сторони й/або нотаріального посвідчення. Аналогічна правова позиція щодо дострокового припинення договору внаслідок надіслання орендарю повідомлення про відмову, викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19.
Ураховуючи наведені вимоги, як зазначає представник першого позивача, договір оренди (найму) може бути розірваний у зв'язку з відмовою наймодавця від договору з підстав, передбачених статті 782 ЦК України, або розірваний за згодою сторін шляхом укладення договору з урахуванням вимог статей 651, 654 ЦК України. Відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Додаткових вимог вказані положення ЦК України не містять. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем. Отже, керуючись вищенаведеними нормами законодавства та практикою Верховного суду, представник першого позивача зазначає, що запропоноване повідомлення орендодавця має наслідком дострокове припинення дії договору з моменту його одержання орендарем.
20.01.2021 представником другого позивача подано до суду відповідь на відзив від 19.01.2022 № 01-25/64 (вх. № 459/22), де останній підтримує заявлені позовні вимоги, просить суд задовольнити позов у повному обсязі та зазначає, що відповідач свій обов'язок, передбачений умовами договору оренди щодо повернення майна не виконує, починаючи з 02.08.2021 і продовжує безпідставно користуватися майном; систематично (з 2020 року) затримує оплату за користування майном; не виконує взяті на себе зобов'язання (передбачені пунктом 5.11 договору оренди) і не відшкодовує позивачу, як балансоутримувачу, витрати по сплаті земельному податку. Вказаний податок балансоутримувач має сплачувати до бюджету відповідно до п. 284.3 Податкового кодексу України, а відповідач має своєчасно його відшкодовувати балансоутримувачу. У зв'язку з такою несплатою відповідачем на сьогодні утворилась заборгованість перед бюджетом у розмірі 28 958,59 грн з компенсації земельного податку за 9 місяців. Крім того, балансоутримувач неодноразово звертався до відповідача з вимогою до останнього надати копії договорів страхування і платіжних доручень про сплату страхових платежів за договорами оренди, у тому числі і за договором оренди від 17.06.2014 № 2081. Станом на сьогоднішній день вказані документи відповідачем не надані. Вищенаведене свідчить про те, що відповідач позбавив державу можливості розпоряджатися державною власністю і ефективно її використовувати, чим порушив інтереси держави та наніс їй збитки.
Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 20.01.2022 у справі № 920/1133/21 судом постановлено у задоволенні клопотання представника відповідача - фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 11.01.2022 б/н (вх. № 146 від 13.01.2022) про залишення позову без розгляду відмовити; закрити підготовче провадження у справі № 920/1133/21 та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 21.02.2022, 12:30.
08.02.2022 Окружною прокуратурою міста Суми подано до суду відповідь на відзив від 07.02.2022 № 51-1219ВИХ-22 (вх. № 962/22), де заявник зазначає про необгрунтованість доводів відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.
16.02.2022 представником відповідача подано до суду клопотання від 11.02.2022 б/н (вх. № 561 від 16.02.2022) про поновлення строку для подання клопотання про долучення документів та долучення документів у справі № 920/1133/21, де останній просить суд поновити відповідачу процесуальний строк та долучити до матеріалів справи копії квитанцій про сплату орендної плати за період з 29.12.2020 по 02.06.2021.
У судовому засіданні 21.02.2022 судом постановлено протокольні ухвали, які відповідно до приписів частини п'ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до яких постановлено долучити відповідь на відзив Окружної прокуратури міста Суми подано від 07.02.2022 № 51-1219ВИХ-22 (вх. № 962/22) до матеріалів справи; а також постановлено задовольнити клопотання представника відповідача про від 11.02.2022 б/н (вх. № 561 від 16.02.2022) про поновлення строку для подання клопотання про долучення документів та долучення документів у справі № 920/1133/21 та долучити до матеріалів цієї справи подані представником відповідача копії квитанцій про сплату орендної плати за період з 29.12.2020 по 02.06.2021.
У судовому засіданні 21.02.2022 у справі № 920/1133/21 судом оголошено перерву до 14.03.2022, 11:00.
Водночас, судове засідання по суті, призначене на 14.03.2022, 11:00, не відбулось у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій території Сумської області.
22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду № 12/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.
Ухвалою від 05.05.2022 суд призначив судове засідання по суті у справі 920/1133/21 на 02.06.2022, 10:00.
Представники учасників справи приймали участь у судовому засіданні по суті 02.06.2022 у приміщенні суду.
02.06.2022 першим позивачем подано до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 27.05.2022 № 10-125-01737 (вх. 2053 від 02.06.2022), де останній просить суд визнати поважною причину пропуску строку на подання доказів, встановленого частиною другою статті 80 ГПК України, та поновити його; долучити до матеріалів цієї справи в якості доказів копії виписок ГУ ДКСУ у Сумській області від 20.02.2020, від 02.03.2020, від 23.06.2020, від 03.11.2020, від 09.03.2021, від 31.05.2021 та від 13.08.2021.
Керівником Окружної прокуратури міста Суми подано до суду заяву від 31.05.2022 № 51-2328ВИХ-22 (вх. № 957 від 01.06.2022) щодо закриття провадження у справі в частині стягнення та повернення судового збору, де заявник просить суд закрити провадження у справі № 920/1133/21 в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (36014, м. Полтава, вул. Небесної сотні, буд. 1/23, ідентифікаційний код 42769539) орендної плати в сумі 3 404,41 грн та пені в сумі 64,92 грн та на користь Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39263522) орендної плати в сумі 6 905,51 грн та пені в сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081, на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України; та повернути Сумській обласній прокуратурі (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) з державного бюджету судовий збір в сумі 4 540,00 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення від 12.10.2021 № 2242, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/1133/21.
В обгрунтування зазначеної заяви прокурор зазначає, що відповідачем сплачено заборгованість перед позивачами з орендної плати та пені в повному обсязі, а тому в цій частині відсутній предмет спору. Водночас, як зазначає прокурор, залишається неповернутим відповідачем Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою “Г-1” за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, загальною вартістю 242 460,00 грн.
Враховуючи факт сплати відповідачем заборгованості перед позивачами з орендної плати та пені у повному обсязі, суд ухвалою від 02.06.2022 у справі № 920/1133/21 постановив закрити провадження у даній справі в частині стягнення з фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (36014, м. Полтава, вул. Небесної сотні, буд. 1/23, ідентифікаційний код 42769539) орендної плати в сумі 3 404,41 грн та пені в сумі 64,92 грн та на користь Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39263522) орендної плати в сумі 6 905,51 грн та пені в сумі 1 529,94 грн за договором оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081 за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України; повернути Сумській обласній прокуратурі (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) з державного бюджету (ГУК Сум.обл/Сумська МТГ/22030101, код ЄДРПОУ 37970404, МФО - 899998, р/р UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 4 540,00 грн (чотири тисячі п'ятсот сорок гривень нуль копійок) сплачений відповідно до платіжного доручення від 12.10.2021 № 2242 (внутрішній номер 173256733), оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/1133/21.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
В судовому засіданні 02.06.2022 на підставі статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно частиною третьою статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта цієї ж статті).
Частиною першою статті 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.
Частинною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 «інтереси держави» охоплюють широку і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду, у кожному випадку, звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.
Підстави для звернення прокурора до суду із зазначеною позовною заявою обумовлено наступним.
У даній справі наявність інтересу держави полягає у порушенні права держави у сфері використання державного майна.
Забезпечення економічної безпеки України, згідно зі статтею 17 Конституції України, є однією з найважливіших функцій держави, справою всього українського народу.
Не повернення відповідачем орендованого державного майна позбавляє можливості орендодавця передавити це майно в оренду більш добросовісному орендарю та отримувати кошти до бюджету своєчасно.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справи «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Згідно із статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна.
Такими органами щодо оренди державного майна відповідно до статті 4 зазначеного Закону є Фонд державного майна та його регіональні відділення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 цього ж Закону, підпункту 3 пункту 5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.01.2019 № 83 Фонд державного майна України та його органи здійснюють контроль за надходженням до державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням.
Відповідно до пункту 8.1 договору орендодавець має право контролювати з можливим залученням балансоутримувача виконання умов договору та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів регулювання.
Таким чином, органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, та Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації, який згідно із Законом здійснює контроль за використанням нерухомого та рухомого майна та на користь якого згідно з договором повертається майно.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку з чим прокурор у кожному випадку обргрунтовує та доводить наявність відповідних факторів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду наведені в ухвалах від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16 та постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, від 13.06.2018 у справі № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19 та від 21.01.2020 у справі 3 910/2538/19.
Великою Палатою верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі здійснення неналежним чином захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрутованим.
Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних ,повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Листом від 16.08.2021 за № 01-25/992 Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації повідомив прокуратуру про наявність заборгованості у ФОП Пащетник В.І. перед ним та просив вирішити це питання в судовому порядку.
Окружною прокуратурою міста Суми спрямовано до Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації лист від 01.09.2021 № 51-5275вих21 із пропозицією самостійно звернутися до суду із позовом до ФОП Пащетник В.І.
Однак листом від 07.09.2021 № 01-25/1064 другий позивач повідомив прокуратуру про те, що кошторисом на 2021 рік у Департаменті не передбачені витрати на сплату судового збору, у зв'язку з цим він звернувся до прокуратури з проханням вжити заходи представницького характеру.
З метою спонукання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях щодо стягнення вказаних коштів у судовому порядку та пропозицією самостійно пред'явити позовну заяву до суду Окружною прокуратурою міста Суми направлено лист від 01.09.2021 № 51-5273 вих21.
Листом від 22.09.2021 № 10-212-04767 перший позивач повідомив прокуратуру про те, що враховуючи обмежене фінансування по сплаті судового юру не має можливості вирішити в судовому порядку питання стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та пені, повернення майна згідно договору оренди державного майна від 17.06.2014 № 2081.
Ураховуючи викладене, позивачі не вжили заходів щодо повернення орендованого майна, що свідчить про неналежне виконання вказаними органами своїх повноважень.
Отже, у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.
Окружною прокуратурою міста Суми попередньо до пред'явлення позовної заяви до суду до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та до Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації надіслано лист, яким поінформовано про представництво прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах.
Окружною прокуратурою міста Суми за результатами вивчення стану законності у сфері використання об'єктів державної власності встановлено наступне.
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (на цей час - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, далі - орендодавець) з фізичною особою-підприємцем Пащетником Віктором Івановичем (далі - орендар) 17.06.2014 укладено договір оренди державного майна № 2081 (далі - договір).
Відповідно до зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: місто Суми, вул. Кузнечна, 2, що перебуває на балансі Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (далі - балансоутримувач), вартість якого, з урахуванням внесених змін, становить 242 460,00 грн.
Вищезазначене майно балансоутримувачем передано орендарю на підставі акту приймання-передавання майна від 17.06.2014, який є невід'ємною частиною договору.
Договором від 15.08.2019 до договору оренди від 17.06.2014 № 2081 внесено зміни, зокрема, строк дії вказаного договору оренди було продовжено до 15.06.2022.
Відповідно до пункту 3.6 договору оренди від 17.06.2014 № 2081, з врахуванням внесених змін договором від 15.08.2019, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу. Щомісяця до 5 (п'ятого) числа сплачувати орендну плату за попередній місяць (пункти 5.3, 5.9 договору).
Пунктом 5.10 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Відповідно до пункту 8.1 договору орендодавець має право контролювати з можливим залученням балансоутримувача виконання умов договору та використання майна, переданого в оренду за договором, і у разі необхідності спільно з балансоутримувачем вживати відповідних заходів реагування.
Пунктом 8.4 договору визначено, що у разі, якщо орендар не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців підряд, у відповідності до статті 782 ЦК України договір буде припинено з моменту одержання орендарем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Відповідно до пункту 10.7 договору у разі відмови орендодавця від договору, що передбачено пунктом 8.4 договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.
За приписами пункту 10.10 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу.
Згідно з пунктом 10.11 договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
Ураховуючи, що відповідач упродовж 2020 року - червня 2021 року не вносив відповідну плату протягом трьох місяців підряд, перший позивач, керуючись статтею 782 ЦК України, пунктами 8.4, 10.7 договору направив відповідачу листа від 23.07.2021 №18-212-01563, яким повідомив останнього про відмову від договору і зобов'язав орендаря повернути орендоване майно належному стані балансоутримувачу. Разом з цим листом перший позивач направив відповідачу для підписання проект акту повернення нерухомого майна. Вказане повідомлення отримано відповідачем 28.07.2021.
В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що ураховуючи положення статті 782 ЦК України, частини першої статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 8.4, 10.7, 10.10, 10.11 договору, договір є розірваним з 28.07.2021, відтак відповідач мав упродовж трьох робочих днів, а саме до 02.08.2021 повернути орендоване майно балансоутримувачу, проте, згідно інформації Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації від 16.08.2021 № 01-25/992, відповідач відмовився повертати майно балансоутримувачу.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У період дії договору оренди № 2081 від 17.06.2014 правовідносини в сфері оренди майна, що перебуває в державній власності, врегульовувалися спеціальними Законами, а саме: Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» та Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна».
Згідно частини першої статті 2 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності.
Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 157) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Частиною третьою статті 19 Закону № 2269 встановлювалось, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до вимог частини першої статті 17 Закону № 157 орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно з статей 526, 530 ЦК України та частини першої статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений договором строк.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою статті 25 Закону № 157 передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Аналогічне право орендодавця закріплено також у пунктах 8.4, 10.7 договору.
Положеннями частини першої статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Ураховуючи, що відповідач упродовж 2020 року - червня 2021 року не вносив орендну плату протягом трьох місяців підряд, перший позивач, керуючись статтею 782 ЦК України, пунктами 8.4, 10.7 договору направив відповідачу листа від 23.07.2021 №18-212-01563, яким повідомив останнього про відмову від договору і зобов'язав орендаря повернути орендоване майно належному стані балансоутримувачу. Разом з цим листом перший позивач направив відповідачу для підписання проект акту повернення нерухомого майна. Вказане повідомлення отримано відповідачем 28.07.2021.
Таким чином, договір є розірваним з 28.07.2021, відтак відповідач мав упродовж трьох робочих днів, а саме до 02.08.2021 повернути орендоване майно балансоутримувачу, проте, згідно інформації Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації від 16.08.2021 № 01-25/992, відповідач відмовився повертати майно балансоутримувачу.
Наявність правових підстав для односторонньої відмови наймодавця від договору найму у відповідності до статті 782 ЦК України у зв'язку із систематичним (три рази і більше) невнесенням наймачем плати за користування майном підтверджено судовою практикою (постанови Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 903/311/20, від 03.12.2019 у справі № 910/14104/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17).
Також у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19 викладено правову позицію, відповідно до якої одностороння відмова від договору оренди, право наймодавця на яку передбачено статтею 782 ЦК України, не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, оскільки це не передбачено положеннями цієї статті. Така відмова має вчинятись у простій письмовій формі.
Ураховуючи викладені вимоги законодавства, положення договору оренди та беручи до уваги факт не виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування майном державної власності, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача повернути державне нерухоме майно балансоутримувачу (другому позивачу), а тому позов підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн підлягає відшкодуванню на користь Сумської обласної прокуратури за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Сумської обласної державної адміністрації (майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39263522) державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 261,9 кв.м., розташовані в одноповерховій будівлі складу під літерою «Г-1» за адресою: м. Суми, вул. Кузнечна, 2, загальною вартістю 242 460,00 грн.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Пащетника Віктора Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок).
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 06 червня 2022 року.
Суддя Ю.А. Джепа