ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" травня 2022 р. справа № 300/8709/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Микитюка Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Борисевич Т.І.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідачів: Державної судової адміністрації України, Івано-Франківського апеляційного суду
про стягнення невиплаченої суддівської винагороди, -
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ), 30.12.2021 звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Івано-Франківського апеляційного суду про стягнення невиплаченої суддівської винагороди.
Позовні мотивує тим, що з 02.10.2018 по даний час працює на посаді судді Івано-Франківського апеляційного суду та отримує суддівську винагороду згідно зі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка складається з посадового окладу та доплат за вислугу років. Вважає, що застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, є протиправним. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абз. 9 п. 2 розд. 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553, вказує, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв'язку з цим кошти (суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про стягнення невиплаченої суддівської винагороди.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.14-15).
Державною судовою адміністрацією України та Івано-Франківським апеляційним судом ухвалу про відкриття провадження від 04.01.2022 отримано 13.01.2022 та 11.01.2022 відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 27-28).
Вказаною ухвалою від 04.01.2022 встановлено відповідачам з дня вручення цієї ухвали п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України. Однак, своїм правом на подання відзиву чи інших письмових доказів відповідачі не скористалися.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
24.03.2022 судом винесено ухвалу, ухвалено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.18-19).
05.05.2022 Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду (а.с.32-33).
Позивач у судове засідання не прибула, однак у позовній заяві просила справу розглядати за її відсутності.
Представники відповідачів в судове засідання не прибули, хоча відповідачі належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.67-68). Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, чи розгляд справи за відсутності представників відповідачів не подано.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 02.10.2018 працює на посаді судді в Івано-Франківському апеляційному суді, що підтверджується довідкою Івано-Франківського апеляційного суду №к-72 від 28.12.2021 (а.с.7).
04.11.2021 Івано-Франківським апеляційним судом позивача повідомлено, що її заява про виплату заборгованості по винагороді судді не може бути задоволена у зв'язку із відсутністю коштів у кошторисі суду для таких цілей (а.с.10).
Вважаючи застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частинами першою, другою статті 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX (далі - Закон №294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту, що діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року:
- "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки" (частина перша);
- "Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України" (частина друга);
- "Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону №553-IX; ці положення Законів №294-IX, №553-IX втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою корелюються норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Наявність в Конституції України цієї норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (визначення розміру та джерел фінансування суддівської винагороди) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Позаяк норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIIІ, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України
Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у охоплений позовними вимогами період, не вносилися, тому Івано-Франківський апеляційний суд не мав законних підстав для обмеження її виплати розміром, що становить 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесені зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ), на який покликається відповідач як на підставу обмеження ним розміру суддівської винагороди позивача), то з огляду на наведені вище міркування щодо правового регулювання спірних відносин цей закон - оскільки він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди) - не може встановлювати розміру винагороди судді.
Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Вирішення описаної колізії має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніше прийнятого Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ), адже Конституція України має найвищу юридичну силу, тому "спеціальність" Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її продовженням.
Отже, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що обмеження виплати позивачу в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ, у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
Сума недоплаченої позивачу за спірний період суддівської винагороди становить 320 451,07 грн (до вирахування податків та зборів, що підтверджується довідкою Івано-Франківського апеляційного суду (а.с. 11).
Судом встановлено, що Івано-Франківський апеляційний суд в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснював виплату суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмеження її максимального розміру до 47230 грн на місяць.
Відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди, як і заробітна плата працівників апарату суду у 2020 році здійснювалася за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Івано-Франківського апеляційного суду за вказаним кодом станом на 31.12.2020 становили 53 917,511 тис грн.
01.01.2021 набрав чинності наказ Міністерства Фінансів України "Про затвердження Змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету" від 27.10.2020 №636 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 листопада 2020 року за №1130/35413), відповідно до якого КЕКВ 2.1. Код 2100 "Оплата праці і нарахування на заробітну плату", який включає в себе КЕКВ 2111 "Заробітна плата", доповнено новим підрозділом - 2.1.1.3. Код 2113 "Суддівська винагорода", за яким виділяються бюджетні призначення для виплати таких видатків бюджету: 1) суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; 2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; 3) вихідна допомога у разі виходу у відставку."
Отже, в 2022 році (на відміну від 2020) бюджетні видатки на виплату суддівської винагороди здійснюються не за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" (за яким і надалі фінансуються видатки на виплату заробітної плати працівникам апарату суду), а за новим КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода".
Суд зазначає, що ДСА України, хоч і не приймала письмове розпорядження про застосування апеляційними судами положень Закону №294-ІХ у редакції Закону №553-ІХ, проте апеляційні суди, в тому числі Івано-Франківський апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, вчиняли дії щодо обмеження розміру суддівської винагороди суддів місцевих судів (в т. ч. позивача) з відома та згоди головного розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Отже, стягнення недоплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди в сумі 320451,07 грн (за вирахуванням податків та зборів) слід провести за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є ДСА України.
Отже, позовні вимоги слід задовольнити частково, при цьому вийшовши за межі позовних вимог.
Також слід зазначити, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 також викладена вимога позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.
Щодо негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів позивача.
Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначений статтею 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України).
В даному випадку в задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди судом відмовлено, отже правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи.
Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.
Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.
Сторонами справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), Івано-Франківського апеляційного суду (код ЄДРПОУ 42262052, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) про стягнення невиплаченої суддівської винагороди - задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму недоплаченої за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року суддівської винагороди у розмірі 320451,07 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.
Рішення складене в повному обсязі 06 червня 2022 р.