ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" червня 2022 р. справа № 300/5550/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисецької селищної ради Івано-Франківського району про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Лисецької селищної ради Івано-Франківського району (далі - відповідач) згідно якого просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку;
- визнати протиправними скасувати рішення 8 сесії VIII демократичного скликання від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати повторно розглянути заяви від 22.07.2021 № 226/2-19, № 229/2-19, № 230/2-19 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади;
- зобов'язати повторно розглянути заяви від 22.07.2021 № 227/2-19, № 228/2-19 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.5 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (Код КВЦПЗ 01.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади.
Позовні вимоги із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог мотивовані тим, що позивач 22.07.2021, в порядку статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 118 Земельного кодексу України, звернувся із п'ятьма заявами до Лисецької селищної ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Три заяви із яких щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку Код КВЦПЗ 02.01, яка розташована в с. Посіч, Лисецька територіальна громада. Дві заяви щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 1.5 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства Код КВЦПЗ 01.01, яка розташована в с. Пociч, Лисецька територіальна громада. При цьому, у випадку надання відмови, Лисецька селищна рада повинна керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у статті 118 ЗК України, з відповідним обґрунтуванням. Однак, на думку позивача Лисецька селищна рада протиправно, усупереч приписам частини 7 статті 118 ЗК України, не зазначила визначених законом підстав відмови, прийняла рішення 8 сесії VIII демократичного скликання від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та про відмову у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
13.10.2021 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто та подано заяву про уточнення позовних вимог.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.11.2021 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що на засіданні постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального господарства, комунальної власності та охорони природи Лисецької селищної ради - Протокол №7 від 09.08.2021 було встановлено, що земельні ділянки, на які позивач подав заяви №: №-227/2-19, №-228/2-19, №-229/2-19, №-230/2-19 відносяться до земель лісогосподарського призначення, а відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Щодо заяви №С-226/2-19 на засіданні постійної комісії встановлено, що дана ділянка перебуває у користуванні третіх осіб, даною земельною ділянкою користуються громадяни, що були репресовані та їх родини, яким така виділялась у 1990-х роках для ведення особистих підсобних господарства громадянам. В зв'язку із наведеним, позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
01.07.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач зазначив, що бажані земельні ділянки відповідно заяв позивача № 227/2- 19, № 228/2-19, № 229/2-19, №230/2-19 є землями лісогосподарського призначення, а за заявою № 226/2-19 - земельна ділянка перебуває в користуванні третіх осіб. Однак, в супереч вимог частини 4 статті 162 КАС України, не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, відсутні дані з генплану с. Посіч, детального плану території чи проекту формування території щодо цільового призначення запитуваних земельних ділянок, не надано будь-яке підтвердження перебування земельної ділянки у користуванні третіх осіб. Разом з тим, як вбачається із Публічної кадастрової карти, цільове призначення сусідніх земельних ділянок - для ведення особистого селянського господарства та для будівництва та обслуговування житлового будинку. Окрім того, також вбачається, що місце де розташовані бажані земельні ділянки не вкриті лісом. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
22.07.2021 позивач звернувся із п'ятьма заявами до Лисецької селищної ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, також були додані графічні зображення з розташуванням земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного код, що не заперечується сторонами. Три заяви і яких щодо відведення трьох земельних ділянок орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку Код КВЦПЗ 02.01, які розташовані в с. Посіч, Лисецька територіальна громада. Дві заяви щодо відведення двох земельних ділянок орієнтовною площею 1.5 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства Код КВЦПЗ 01.01, які розташовані в с. 1 Пociч, Лисецька територіальна громада (а.с.7-20). Вказані заяви зареєстровано відповідачем 22.07.2022 за №№ 226/2-19, 227/2- 19, № 228/2-19, № 229/2-19, №230/2-19.
Рішенням Лисецької селищної ради 8 сесії VIII демократичного скликання від 11 серпня 2021 року "про розгляд заяв громадян" позивачу відмовлено у виділенні земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 1,5 га, площею 1,5 га. площею 1,5 га., так як при голосуванні заяви не набрали відповідної кількості голосів (а.с.20).
Рішенням Лисецької селищної ради 8 сесії VIII демократичного скликання від 11 серпня 2021 року "про розгляд заяв громадян" позивачу відмовлено у виділенні земельних ділянок для житлового будинку площею 0,15 га, площею 0.15 га та площею 0.15 га, так як при голосуванні заяви не набрали відповідної кількості голосів (а.с.21).
Не погодившись з такими рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за №280/97-В (надалі по тексту, також - Закон №280/97-В) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
За змістом статті 5 Закону №280/97-В система місцевого самоврядування, серед іншого, включає: територіальну громаду; селищну раду; селищного голову; виконавчі органи селищної ради.
Згідно частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пунктів 30, 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-В виключно на пленарних засіданнях, зокрема, сільської ради, поряд з іншим, вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна та вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (частина 1 статті 1 Закону №280/97-В)
Згідно частин 1, 2, 5 статті 60 Закону №280/97-В територіальним громадам сіл, селищ, міст, належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Аналіз вказаних норм закону свідчить, що Лисецька селищна рада є органом місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин і розпорядження комунальним майном.
В частині 1 статті 3 Земельного кодексу України (надалі також ЗК України) закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із статтею 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частини 1 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Статтею 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок. Так, частинами 1, 2, 6, 7, 10 статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відтак, аналіз усіх вищенаведених положень законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що відповідач розглядаючи заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен у місячний строк прийняти одне з двох рішень:
надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або
мотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2018 року по справі №826/8844/16.
Згідно матеріалів справи судом встановлено, що згідно протоколу №7 від 09.08.2021 на засіданні постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального господарства, комунальної власності та охорони природи Лисецької селищної ради - було встановлено, що земельні ділянки, щодо яких позивачем подано заяви від 22.07.2021 №-227/2-19, №-228/2-19, №-229/2-19, №-230/2-19 відносяться до земель лісогосподарського призначення (а.с.50-53).
З наведеного слідує, що підставою для прийняття оскаржуваних рішень про відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та відведення двох земельних ділянок орієнтовною площею 1.5 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства визначено те, що дані земельні ділянки знаходиться в масиві лісового фонду.
Досліджуючи такі доводи відповідача, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно з статтею 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 55 цього ж Кодексу до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до статті 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина 1). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (частина 2). Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (частина 3).
Частиною 1 статті 57 зазначеного Кодексу встановлено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до частини 2 статті 5 Лісового кодексу України віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно з статтею 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
З аналізу наведених норм вбачається, що землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
Таким чином, слід підсумувати, що громадяни України не мають право набувати у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення в порядку безоплатної приватизації, а зміна цільового призначення такої категорії земель провадиться винятково за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що згідно графічних матеріалів земельні ділянки, щодо яких позивачем подано заяви від 22.07.2021 №-227/2-19, №-228/2-19, №-229/2-19, №-230/2-19 розташовані на території лісового фонду (а.с.55-58).
Відтак, у даному випадку підтверджено, що бажані для відведення позивачам земельні ділянки розташовані на території лісогосподарського фонду. При цьому дані про можливе спростування такої обставини позивачем в судовому порядку та про визнання недостовірними графічних матеріалів відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, щодо яких позивачем подано заяви від 22.07.2021 №-227/2-19, №-228/2-19, №-229/2-19, №-230/2-19, з огляду на те, що такі землі розташовані на території лісового фонду.
Таким чином, у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та про відмову у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в частині розгляду заяв від 22.07.2021 №-227/2-19, №-228/2-19, №-229/2-19, №-230/2-19 слід відмовити.
Указане свідчить про безпідставність і наступних вимог про зобов'язання прийняти протилежне рішення, позаяк, такі вимоги базуються саме на протиправності рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, чого в нашому випадку не встановлено. Отже, в цих вимогах також необхідно відмовити.
Водночас, суд звертає увагу сторін на те, що Земельним кодексом України встановлено норми безоплатної приватизації, які для ведення особистого селянського господарства становить не більше 2,0 гектара та для будівництва і обслуговування жилого будинку у селах - не більше 0,25 гектара. Втім, позивачем подано дві заяви щодо двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства по 1,5 га, що в сумі становить 3,0 га та три заяви щодо трьох земельних ділянок у селі Посіч для будівництва і обслуговування жилого будинку по 0,15 га, що в сумі становить 0,45 га. Наведене свідчить про порушення позивачем при зверненні до відповідача меж норм безоплатної приватизації для відповідних категорій земель встановлених ст. 121 Земельного кодексу України.
Стосовно, позовних вимог, про визнання протиправним та скасувати рішення від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, в частині розгляду заяви від 22.07.2021 №-226/2-1, з підстав що така ділянка перебуває у користуванні третіх осіб, суд зазначає наступне.
В ході судового розгляду встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою 22.07.2021 №-226/2-19 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади, однак відповідач відмовив у наданні такого дозволу у зв'язку з перебуванням бажаної ділянки у користуванні третіх осіб, про що відповідачем зазначено у відзиві та вказано в протоколі №7 від 09.08.2021.
Проте, разом із відзивом доказ, який би підтверджував перебування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати згідно заяви 22.07.2021 №-226/2-19, у користуванні іншої особи надано не було. Натомість, у відзиві відповідач вказав на те, що право користування ділянкою, на яку претендує ОСОБА_1 , іншою особою встановлено на підставі графічних матеріалів.
Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
При цьому, статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).
Таким чином, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати згідно заяви 22.07.2021 №-226/2-19, у користуванні інших осіб.
Відтак, доводи відповідача про перебування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати згідно заяви 22.07.2021 №-226/2-19, про які відповідачем зазначено у відзиві та протоколі №7 від 09.08.2021 у користуванні іншої особи є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасувати рішення від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, в частині розгляду заяви 22.07.2021 №-226/2-19 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 22.07.2021 № 226/2-19, та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, повноваження суду щодо покладення на відповідача обов'язку прийняти конкретне рішення у першу чергу залежить від встановлення наявності у відповідача у межах спірних правовідносин повноважень діяти на власний розсуд (дискреційних повноважень).
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у подібній ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.
Зокрема, в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Таким чином, надаючи оцінку заявленій позивачем вимозі щодо зобов'язання відповідача після набрання рішенням суду законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади, слід звернути увагу, що суд при розгляді та вирішенні справи перевіряє правомірність рішення суб'єкта владних повноважень виключно в частині тих підстав, які наведені у такому рішенні. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Відтак, вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є винятковою компетенцією відповідача як колегіального органу і суд, як орган, що розглядає публічно-правовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування та підміняти його.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково шляхом визнання протиправним та скасувати рішення від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, в частині розгляду заяви від 22.07.2021 №-226/2-1 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2021 №-226/2-1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.
За змістом вимог частини 1 і 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Виходячи зі змісту частини 2 статті 132 КАС України, суд повинен керуватися приписами спеціального закону при визначенні можливості зменшення, звільнення, розстрочення чи відстрочення сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (надалі, також - Закон №3674-VI).
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" встановлюються пільги щодо сплати судового збору.
Так, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Таким чином з системного аналізу та структури положень Закону України "Про судовий збір" слідує, що учасник бойових дій звільняється від сплати судового збору виключно при зверненні до суду за захистом своїх прав саме як учасника бойових дій.
Згідно з пункту 14 частини 1 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, як першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
Суд зазначає, що вищенаведені пільги стосуються предмету спору, зокрема, щодо права на відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Із змісту позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог, слідує, що позовна вимога про визнання протиправним та скасувати рішення від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, в частині розгляду заяви від 22.07.2021 №-226/2-1 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2021 №-226/2-1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади, стосується відновлених порушених прав позивача як учасника бойових дій, на які поширюються положення пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, та у зв'язку із тим, що позивач в частині задоволених вимог звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 11 серпня 2021 року про відмову у виділенні земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.07.2021 №-226/2-1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади.
Зобов'язати Лисецьку селищну раду Івано-Франківського району повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2021 №-226/2-1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (Код КВЦПЗ 02.01) яка розташована у с. Посіч, Лисецької територіальної громади та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Лисецька селищна рада Івано-Франківського району (код ЄДРПОУ 04356159, вул. Січових Стрільців, 55, с. Лисець, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77455).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.