Справа № 127/33072/21
Провадження 2/127/5448/21
25 травня 2022 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Мельник В.В.
розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, -
позов мотивований тим, що в 1997 році батько позивача - ОСОБА_3 отримав у власність земельну ділянку загальною площею 0, 0451 га, розташовану на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (ділянка садового товариства «Дружба» включена до меж м. Вінниці), про що йому було видано держаний акт на право приватної власності на землю № 847 від 23.12.1997 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, що складається з зазначеної вище земельної ділянки. Спадкоємцями майна були мати позивача - ОСОБА_4 , позивач та її сестра - ОСОБА_2 , по 1/3 частці.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_4 , 1/3 частка ділянки є спадковим майном і право власності на неї не оформлене.
Починаючи з 2002 року і по даний час позивач добросовісно, відкрито та безперервно користувалась усією земельною ділянкою. Жодних претензій щодо користування земельною ділянкою ні ОСОБА_2 , ні будь-які інші особи не заявляли.
Добросовісність та відкритість користування позивачем земельною ділянкою підтверджується сплатою нею щорічних членських внесків, показаннями свідків. За таких обставин позивач вважає, що наявні підстави для набуття нею за давністю користування права власності на 1/3 частку земельної ділянки, що залишилась після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 344 ЦК України, ст.ст. 118, 119 ЗК України, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частку земельної ділянки, загальною площею 0, 0451 га (згідно з державним актом на право приватної власності на землю № 847 від 23.12.1997 року), яка залишилась після смерті матері - ОСОБА_4 , яка розташована на території садового товариства «Дружба» в м. Вінниці (колишня територія Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області), в порядку набувальної давності.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Балтак О.О. позов ОСОБА_1 підтримав, просив задоволити позов та визнати за позивачем право власності на 1/3 частку спірної земельної ділянки за давністю користування.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала за викладених у ньому обстави. Суду пояснила, що після смерті батька земельну ділянку по 1/3 успадкували вона, її мати та сестра ОСОБА_2 . Частку земельної ділянки, належну їх матері, вона обробляє, відкрито володіє і користується нею з 2002 року, тому вважає, що набула право власності на неї. ЇЇ сестра ОСОБА_2 живе в м. Києві, точна адреса їй не відома, де вона зараз - не знає. На користь сестри мати склала заповіт, чому сестра не оформила спадщину - не знає. Заповіт вона не оскаржувала, оскільки про наявність заповіту не знала. Спірною ділянкою ОСОБА_2 не цікавиться, не приїжджає і не утримує спадкове майно, разом з тим, сестра заперечує, щоб переоформити ділянку на неї. Про те, що дана справа перебуває в провадженні суду, ОСОБА_2 також не знає.
В судовому засіданні представник Вінницької міської ради - Сінкевич Л.О. позов не визнала, підтримала письмовий відзив на позов, що був приєднаний до матеріалів справи (а.с. 51-53). Суду пояснила, що є заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , від спадщини остання не відмовлялась, за таких обставин між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування. Тому підстав для застосування положень ст. 344 ЦК України і ст. 119 Земельного кодексу України немає, позивач не довела добросовісність володіння спірним майном. Просила суд відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту.
В судове засідання третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 повторно не з'явилась з невідомих причин, про день та час розгляду справи була повідомлена завчасно рекомендованою кореспонденцією, заяв про відкладення розгляду справи суду не надавала.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є сусідкою позивача по ділянці, що в садовому товаристві «Дружба» в районі Агрономічного. Позивача знає давно, її покійну маму також, а ОСОБА_2 не знає. Після смерті матері позивач обробляє земельну ділянку, сплачує внески.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що з ОСОБА_1 знайомий з 90-х років, як із сусідкою по дачі, що в районі Агрономічного. Після смерті матері позивач з чоловіком обробляє земельну ділянку та користується нею. З ОСОБА_2 він не знайомий.
Судом вчинені наступні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 07.12.2021 року (а.с. 40) було відкрите загальне позовне провадження у справі № 127/33072/21.
Ухвалами суду від 07.12.2021 року, від 20.01.2022 року витребувано доказ: копію спадкової справи, заведені після смерті ОСОБА_4 (а.с. 41, 69).
15.02.2022 року було закрито підготовче провадження у справі (а.с. 97).
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали спадкової справи, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю № 847 від 23.12.1997 року ОСОБА_3 був власником земельної ділянки загальною площею 0,0451 га, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 16).
Після його смерті відкрилась спадщина на вказану земельну ділянку, спадкоємцями по 1/3 частці були мати позивача - ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 та сестра - ОСОБА_2 (а.с. 17, 18), про що видані відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 17, 18).
17.12.1999 року був нотаріально посвідчений заповіт ОСОБА_4 , згідно з яким все своє майно вона заповіла дочці - ОСОБА_2 (а.с. 86).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (а.с. 19), до майна якої було заведено спадкову справу (а.с. 80-93).
29.08.2002 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_2 (а.с. 81).
09.09.2002 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_1 (а.с. 83).
31.10.2002 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із додатковою заявою про те, що майно спадкодавця - частину квартири АДРЕСА_1 , вона прийняла і просить видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказане майно.
31.10.2002 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4 - на 2/3 частини вказаної квартири (а.с. 93).
Відповідно до матеріалів спадкової справи свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку земельної ділянки ОСОБА_2 не отримувала, разом з тим, від прийняття спадщини в цій частині ОСОБА_2 не відмовлялась.
Станом на 18.07.2021 року земельна ділянка (державний акт на право приватної власності на землю № 847 від 23.12.1997 року), що розташована на території садового товариства «Дружба», знаходиться в межах м. Вінниці (а.с. 15, 23).
Часткою, яка належала померлій ОСОБА_4 (1/3 частка) після її смерті користується ОСОБА_1 , обробляє ділянку, сплачує членські внески та бажає отримати вказану частку у власність на підставі ст. 344 ЦК України внаслідок безперервного, добросовісного, відкритого володіння і користування ділянкою з 2002 року.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (а.с. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи те, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли до набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року, суд застосовує Цивільний кодекс УРСР в редакції 1963 року, а до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності - Цивільний кодекс в редакції 2003 року. Також суд застосовує відповідні норми Закону України «Про власність».
Відповідно до ст. 3, 4 Закону України «Про власність» майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державі. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,
що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність) (ст. 112 ЦК УРСР).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність» громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину:
1)якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Тобто, звернувшись із відповідною заявою про прийняття спадщини, спадкоємець ОСОБА_2 прийняла її і з моменту відкриття спадщини прийнята спадщина є такою, що належить їй (ст. 548 ЦК УРСР).
Обґрунтовуючи вимоги про визнання права власності на 1/3 частку земельної ділянки в порядку набувальної давності, позивач посилалась на ст.ст. 118, 119 ЗК України, ст. 344 ЦК України і мотивувала тим, що вона добросовісно заволоділа спірною ділянкою і користується нею відкрито і безперервно з 2002 року.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 119 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п'ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність. Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 цього Кодексу в межах норм, визначених статтею 121 цього Кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року правила статі 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.
Крім того, слід звернути увагу, про що вказувалося вище, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна.
В судовому засіданні з матеріалів спадкової справи було встановлено, що між сторонами виникли спадкові правовідносини, оскільки спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_2 , тому 1/3 частка земельної ділянки вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Проте, позивач знала і розуміла, що користується чужим майном. Сам по собі факт користування позивачем всією земельною ділянкою не є підставою для виникнення у неї права власності на спірну частку за набувальною давністю.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку набувальної давності задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 12 Закону України «Про власність», ст.ст. 112, 548, 549 ЦК УРСР, ст.ст. 328, 344 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене 03 червня 2022 року.
Суддя: