23 травня 2022 року Справа № 160/4633/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року, винесені Одеською митницею щодо митної декларації № UA500020/2022/001935 від 20.01.2022 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ним до митного органу були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів з визначенням їх митної вартості, що надійшли на митну територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Однак, відповідач витребувавши у товариства додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року, яким скоригована митна вартість, та виніс картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року. У зв'язку з незгодою з рішенням та карткою, позивачем заявлено випуск партії товару у вільний обіг під гарантійні зобов'язання відповідно до положень ч.7 ст.55 МКУ за ЕМД №UA500020/2022/002164 від 21.01.2022 року із забезпеченням гарантії у вигляді грошової застави до 21.04.2022 року в сумі 151 075,68 грн., ввізного мита та 495 063,38 грн. та податку на додану вартість, всього на суму: 646139,06 грн. Таким чином, внаслідок прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, було порушено майнові інтереси позивача, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2022 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання ухвали суду - 18.05.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що надані з митною декларацією документи містили розбіжності, та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів № UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року. За допомогою інформації, отриманої за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номерів відповідних митних декларацій, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), АСМО «Інспектор» встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим та становить: по товару № 1 рівень митної вартості за товарами, митне оформлення яких вже здійснено становить - 10,667 Євро за кг нетто, що відповідає 12,01 дол.США за кг нетто (митна декларація №UA500020/2021/222990 від 08.12.2021, №UA500500/2021/227740 від 13.12.2021 на аналогічні товари, що продаються на аналогічних комерційних умовах, експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, ніж заявлено декларантом - 7,0884 Євро за кг нетто (контракт непрямий). Отже спірні рішення Одеської митниці №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року прийнято митницею відповідно до норм чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив на позовну заяву на адресу суду до теперішнього часу не скористався.
В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Судом встановлено, що 05.01.2017 року ТОВ “ГРУПА ВІА ДНІПРО”, як покупець, уклало з іноземним підприємством “NORFOLD LIMITED” (Гонконг, КНР), як продавцем, контракт № 1/17, предметом якого відповідно до п.1.1.,1.2. контракту є продаж товарів в асортименті, кількості та по цінам, зазначених в специфікаціях та/або додаткових угодах, які є невід'ємною частиною контракту.
22.11.2021 року до контракту між сторонами укладено специфікацію №09/21 на поставку на умовах FOB Гуанчжоу, Китай товарів загальною номенклатурою 17 позицій (маски для обличчя, патчі під очі, колагенова сироватка для обличчя в асортименті) на загальну суму 133 477,42 Євро (EUR).
Вищезазначений товар за інвойсом (рахунком-фактурою) № 09/21 від 22.11.2021 року в контейнері №CSNU7709240 згідно з коносаментом №MRFB21120749 був ввезений на митну територію України та 20.01.2022 року був заявлений до митного оформлення до Одеської митниці за ЕМД №UA500020/2022/001935.
Позивач 20.01.2022 року отримав від відповідача електронне повідомлення, відповідно до якого у зв'язку зі спрацюванням профілів ризику системи управління ризиками 105-2 та 106-2 щодо можливого заниження митної вартості товарів та тим, що подані документи, на думку митниці, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та на підставі ч.3 ст.53 МК України зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс- листи) виробника товару; 6) копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову; 7) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
21.01.2022 року позивачем в якості додаткового документу надано прайс-лист б/н, та повідомлено відповідача про те, що до ЕМД №UA500020/2022/001935 інші додаткові документи подаватись не будуть, а тому просив завершити митне оформлення товарів.
Відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року та відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року.
ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» заявлено випуск партії товару у вільний обіг під гарантійні зобов'язання відповідно до положень ч.7 ст.55 МКУ за ЕМД №UA500020/2022/002164 від 21.01.2022 року із забезпеченням гарантії у вигляді грошової застави до 21.04.2022 року в сумі 151 075,68 грн., ввізного мита та 495 063,38 грн., податку на додану вартість, а всього на суму 646 139,06 грн.
Правомірність та обґрунтованість рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року є предметом позову, який передано на розгляд суду.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Статтею 49 МКУ визначено, що митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами 4 та 5 ст.58 МКУ, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до ч.3 ст.318 МКУ митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статтею 50 МКУ визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Частиною 1 статті 51 МКУ встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
За приписами ч.2 ст.52 МКУ декларант, який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Стаття 57 МКУ передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.
При декларуванні товару позивач визначив його митну вартість виходячи саме з ціни угоди, що підлягала сплаті відповідно до умов контракту, інвойсів та інших документів постачальника.
Згідно з ч.1 ст.53 МКУ у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 54 МКУ контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 58 МКУ передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Разом з тим, відповідно до вимог статті 57 МКУ, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ч.3 ст.53 МКУ, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, а відтак суперечності (розбіжності) між відомостями які не впливають на ціну товару та інші складові митної вартості не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Так, до ЕМД було додано наступні документи: пакувальний лист №09/21 від 01.12.2021 року; інвойс (рахунок-фактура) №09/21 від 22.11.2021 року; коносамент (лінійний) №COSU6319926000 від 05.12.2021 року; коносамент (домашній) №MRFB21120749 від 05.12.2021 року; наряд на навантаження/розвантаження №04751 від 17.01.2022 року; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №164 від 20.01.2022 року; довідка перевізника про транспорті витрати №4751 від 20.01.2022 року; страховий поліс №62144 від 08.12.2021 року; контракт №1/17 від 05.01.2017 року із «NORFOLD LIMITED»; специфікація №09/21 від 22.11.2021 року до контракту №1/17 від 05.01.2017 року; договір транспортно-експедиторського обслуговування №ТЕО38754647 від 04.05.2020 року із ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН»; заявка №24 від 05.01.2022 року до договору №ТЕО38754647 від 04.05.2020 року; договір надання митно-брокерських послуг №МБ38754647 від 04.05.2020 року із ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН»; додаткова угода б/н від 12.02.2021 року до договору №МБ38754647 від 04.05.2020 року; довіреність від 05.01.2022 року на здійснення ТЕО та митне оформлення від ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» на ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН».
Зазначені документи містять всю необхідну інформацію для підтвердження числових значень складових частин митної вартості та ціни, що була фактично сплачена за товари та методу її визначення згідно з положеннями ст.58 МКУ.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Зазначене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-\Т "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, вказане узгоджується з проголошеними у статті 8 МКУ принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Таким чином, факт ненадання позивачем додатково витребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Відповідна правова позиція викладена Верховним судом України у постановах №21-262а 12 від 11.09.2012 року та №21-91а12 від 29.05.2012 року.
Підставою винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів стали висновки митного органу про не підтвердження декларантом відомостей митної вартості товару, який надійшов до митного оформлення.
Відповідачем в рішенні зазначено: “Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 №599 до зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте вказані документи до митного оформлення не подано”.
Як видно з матеріалів справи, згідно з п.2.1. Контракту, ціна товару та базис поставки (Інкотермс 2010) узгоджується сторонами на кожну партію окремо і зазначається в Специфікаціях до цього Контракту.
Відповідно до п.7.1., 7.2. Контракту, Продавець зобов'язаний відвантажити товар в експортній упаковці, яка забезпечує збереження вантажу від усякого роду пошкоджень при перевезенні різними видами транспорту. Продавець постачає товар в споживчій упаковці.
Згідно з Специфікацією №09/21 від 22.11.2021 року до Контракту, сторонами узгоджені умови поставки за Інкотермс 2010: FOB Гуанчжоу, Китай.
Згідно з правилами Інкотермс 2010, термін FOB (Франко борт) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинний нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту.
В тому числі, згідно з правил п.А.4., продавець зобов'язаний занурити товар на борт судна, зазначеного покупцем, у погоджену чи дату в межах обговореного терміну в названому порту відвантаження відповідно до звичаїв порту.
Згідно з правил п.А.6., продавець зобов'язаний, з урахуванням застережень п.Б.6.: нести усі витрати, зв'язані з товаром, до моменту переходу товару через поручні судна в призначеному порту відвантаження у відповідності зі статтею А.4., і оплатити, якщо це буде потрібно, усі витрати, зв'язані з виконанням митних формальностей для експорту, як і інші мита, податки та інші збори, що підлягають оплаті при експорті товару.
В силу правил п.А.9., продавець зобов'язаний нести витрати, зв'язані з перевіркою товару (наприклад, перевіркою якості, розмірів, ваги, кількості), необхідної для постачання товару у відповідності з п.А.4. Продавець зобов'язаний за свій рахунок оплатити витрати, зв'язані з упакуванням, необхідної для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти обумовлені контрактом товар без упакування). Останнє здійснюється в тій мері, у який обставини, що відносяться до транспортування (наприклад, способи перевезення, місце призначення), були відомі продавцю до висновку договору закупівлі-продажу. Упакування повинне бути маркіроване належним чином.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, в даному випадку вже включено до ціни товару, яка сплачена або підлягає сплаті, і не є складовими митної вартості в розумінні ч.10 ст.58 МКУ. Отже, претензії Одеської митниці в цій частині є необґрунтованими.
До ЕМД № UA500020/2021/001935 позивачем було надано транспортні (перевізні) документи, а саме: коносамент (лінійний) №COSU6319926000 від 05.12.2021 року та коносамент (домашній) №MRFB21120749 від 05.12.2021 року, а отже повністю виконано вимоги п.6 ч.2 ст.53 МКУ в цій частині.
Щодо документів, що містять відомості про вартість перевезення, то до ЕМД №UA500020/2022/001935 позивачем було надано: договір транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕОЗ8754647 від 04.05.2020 року із ТОВ “КОНСОЛЬЛАЙН”, а також і довідку перевізника (експедитора) ТОВ “КОНСОЛЬЛАЙН” про транспорті витрати №4751 від 20.01.2022 року.
Так, згідно з вказаною довідкою про транспорті витрати №4751 від 20.01.2022 року, витрати з доставки вантажу склали 450 200,23 грн., що на день подання митної декларації становило 13 984 Євро (EUR).
Крім того, слід зазначити, що в п.6 ч.2 ст.53 МКУ не міститься вимог чи переліку документів, що мають містити відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Суд вважає, що позиція позивача з цього питання відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14, відповідно до якої Верховний Суд встановив: “Суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів”.
Також в рішенні митниці зазначено, що декларантом, в якості додаткового документу, надано прайс-лист №б/н, в якому відсутні: виробник товару, а також, посилання на зовнішньоекономічний контракт та інвойс, отже, не містить всіх необхідних реквізитів для встановлення зв'язку між поданим прайс-листом та партією товару, яка ввозиться.
Так, наданий додатково до ЕМД №UA500020/2022/001935 прайс-лист №б/н відповідає основним критеріям щодо поставки оцінюваного товару - продавця, періоду часу поставки, валюті угоди, номенклатури товару, країні походження товару та умовам поставки згідно з Інкотермс.
Таким чином, на підставі його оцінки у взаємному зв'язку з іншими поданими до митної декларації документами, не може бути сумнівів щодо можливості його використання для встановлення митної вартості оцінюваного товару.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.10.2020 року у справі №810/690/17: “Прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару”.
Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, позивач задля підтвердження митної вартості товарів за основним методом виконав свій обов'язок та до декларації митної вартості надав всі необхідні документи, передбачені ч.2 ст.53 МКУ, а також наявні у нього документи, передбачені ч.3 цієї статті.
Таким чином, позивачем для оформлення товару надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано інший метод визначення митної вартості товару.
За вказаних обставин суд доходить висновку, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів.
Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні по справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.49-51) Європейський Суд вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що при винесені рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року, відповідач діяв не в порядку та не у спосіб, передбачені чинним законодавством, з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем укладено з адвокатським бюро «Герман і партери» договір №01-15-02/22 про надання правової допомоги від 15.02.2022 р.
Відповідно до п.1.1. договору №01-15-02/22 замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок здійснювати правовий захист інтересів замовника у Дніпропетровському окружному адміністративному суді за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» до Одеської митниці про оскарження рішення про коригування митної вартості №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 та картки відмови.
Вартість послуг з ведення справи в суді 1-ої інстанції становить - 20 000 грн. без ПДВ.
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 15.03.2022 року виконавцем надані наступні послуги:
- усні консультації;
- аналіз документів замовника, підбір нормативної бази для складання позовної заяви;
- складання позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;
- ксерокопіювання, друк, завірення документів, що додаються до позовної заяви, підготовка реквізитів по сплаті судового збору;
- направлення позовної заяви з додатками на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
- моніторинг подальшого руху справи;
- підготовка інших процесуальних документів до винесення судом рішення по справі (відповіді на відзив, заяв, клопотань тощо);
- складання заяви по отримання рішення суду.
Факт оплати підтверджується рахунком-фактурою №33/22 від 15.02.2022 року та платіжним дорученням №1641 від 16.02.2022 року.
Згідно з п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Частиною 5 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з постановою від 03 жовтня 2019 р. Об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
В своєму відзиві на позов щодо компенсації витрат на правову допомогу відповідач вказав, що відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року - 2481 гривня. Також статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено в 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6500 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 39,26 гривні. Таким чином, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20 000 грн. становить 8,06 прожиткових мінімумів на працездатних осіб з 1 січня 2022 року, або 3,07 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 509 годин роботи. Отже, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20 000 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для позивача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності. Оскільки Одеська митниця діяла відповідно до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь судових витрат суперечить ст.139 КАС України.
З огляду на викладене, та враховуючи, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 5 000 грн.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9 692,10 грн., тому суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 9 692,10 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн., що разом складає 14 692,10 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд -
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці №UA500020/2022/000055/2 від 21.01.2022 року про коригування митної вартості товарів.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000073 від 21.01.2022 року, винесену Одеською митницею.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (вул.Лип Івана та Юрія, буд.21А, м.Одеса, 65078, код ЄДРПОУ ВП 44005631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (пр.Олександра Поля, буд.36, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 38754647) судові витрати по справі у розмірі 14 692,10 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма