14 лютого 2022 року Справа № 160/24917/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.11.2021 №047050015321;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 04 листопада 2021 року, на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 04 листопада 2021 року звернулась за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2 до Відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №047050015321 від 09.11.2021 року, яким відмовлено у призначенні пенсії, оскільки на дату звернення, позивач не досягла 55 - річного віку. З вказаним рішенням позивач не погоджується, посилаючись на те, що рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) положення статті 13, частини другої статті 14, пунктів "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення. А відтак, позивач, як жінка, яка на момент звернення із заявою досягла 50-річного віку та набула необхідного стажу з урахуванням статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пільгового стажу роботи за Списком №2, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідачем-1 подано відзив на позов, в якому останній позов не визнав та зазначив, що позивачем подана заява про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої встановлено, що заявниця не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, пенсійним органом прийнято обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки, відсутні підстави вважати, що у позивачки достатньо пільгового стажу за Списком №2 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах (станом на дату звернення із заявою).
Відповідачем-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області) подано відзив на позов, в якому останній позов не визнав та зазначив, що ГУ ПФУ в Харківській області наполягає, що застосування положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить положенням Закону № 1058, тому вони не можуть застосовуватись при призначенні пенсії ОСОБА_1 , тому позивачка набуде право на пенсію на пільгових умовах після досягнення 55-річного віку.
Позивачем подано відповіді на відзиви, в яких остання просила відхилити доводи відповідачів, зазначені у відзивах та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 12.02.2022 - припадає на вихідний день (субота), у зв'язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 14.02.2022р.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно копії паспорту громадянина України НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 04.11.2021р. позивачці виповнилося 52 роки 05 місяців 08 днів.
Судом встановлено, та відповідачами не заперечується, що загальний трудовий стаж позивача складає 32 роки 04 місяці 26 днів, в тому числі, пільговий стаж роботи за Списком № 2 складає 26 років 04 місяці 24 дня, відповідно до записів у трудовій книжки позивача НОМЕР_2 від 25.06.1987р. та уточнюючих довідок ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» від 29 жовтня 2021 року №16.4/482 та №16.4/483:
- з 01.06.1987 по 31.12.1991, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) сортопрокатного цеху, як машиністи кранів на ад'юнтажі та їх помічники, Список №2, розд.ІУ підрозд. 3 пункт «а» Постанови РМ СРСР від 22.08.1956 №1173, 04 роки 7 місяців 00 днів;
- з 01.01.1992 по 10.03.1994, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) сортопрокатного цеху, як машиністи кранів металургійного виробництва, код 2040300а-13792, Список №2, розд.ІІІ підрозд. 3 пункт «а» Постанови КМ СРСР від 26.01.1991 №10, 02 роки 01 місяць 24 дні;
- з 11.03.1994 по 05.04.1998, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) сортопрокатного цеху, як машиністи кранів металургійного виробництва, код 2040300а-13792, Список №2, розд.ІІІ підрозд. 3, пункт «а» Постанови КМУ від 11.03.1994 №162, 01 рік 11 місяців 12днів;
- з 14.09.2000 по 15.01.2003, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) цеху №2, як машиністи кранів металургійного виробництва, код 2040300а-13792, Список №2, розд.ІІІ підрозд. 3, пункт «а» Постанови КМУ від 11.03.1994 №162, 02 роки 03 місяці 27 днів;
- з 16.01.2003 по 29.02.2008, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) цеху №2, як машиністи кранів металургійного виробництва, Список №2, розд.ІІІ підрозд. 3, пункт «а», позиція 3.3а, Постанови КМУ від 16.01.2003 №36, 05 років 01 місяць 14 днів;
- з 01.03.2008 по 02.08.2016, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) цеху №2, як машиністи кранів металургійного виробництва, Список №2, розд.ІІІ підрозд. З, пункт «а», позиція 3.3а, Постанови КМУ від 16.01.2003 №36, 08 років 04 місяці 20 днів;
- з 03.08.2016 по 09.12.2018, машиніст крана металургійного виробництва (чорні метали) цеху №2, як машиністи кранів металургійного виробництва, Список №2, розд.ІІІ підрозд. 3, пункт робочі, Постанови КМУ від 24.06.2016 №461, 02 роки 03 місяці 22 дня;
- з 10.12.2018 по 30.09.2021, оператор поста управління нагріваючих печей прокатного цеху №2, як оператор поста управління, чорна металургія прокатне виробництво, Список №2, розд.ІІІ підрозд. 3, пункт робочі, Постанови КМУ від 24.06.2016 №461, 02 роки 04 місяці 16 днів.
04 листопада 2021 року позивач звернулась до Відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2 із доданими документами, для підтвердження пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, що підтверджується розпискою-повідомленням про одержання заяви органом Пенсійного фонду України, реєстраційний номер №9509 від 04.11.2021.
Відділом обслуговування громадян №8 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлене позивачу з супровідним листом від 10.11.2021 №0400-010211-8/147733 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії №047050015321 від 09.11.2021 року, оскільки позивач не досягла віку 55 років, після досягнення якого можливо призначити пенсію на пільгових умовах за Списком №2 при наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах з шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2. При цьому, відповідачем визнано наявність у позивача загального стажу: 32 роки 04 місяців 26 днів, у т. ч. пільговий стаж відповідно до п. 2, ч. 2 ст. 114 Закону України 1058-1V - 26 років 04 місяці 24 дні. Вік заявниці на день звернення 52 роки 05 місяців 08 днів.
Вважаючи таку відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", (далі - Закон № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними 55 років - з 01 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
До внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто Законом №213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 01 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року; набували право на пенсію по досягненню 55 років. Закон №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку - з 01 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
В той же час, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: „На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Отже, з 23.01.2020р. правила призначення пенсій за Списком №2 регламентуються одночасно пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Відносно позивача правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №1, який складає 50 років за пунктом "б" частини першої статті13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Як слідує з оскаржуваного в даній справі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії №047050015321 від 09.11.2021 року, страховий стаж позивача складає: 32 роки 04 місяців 26 днів, у т. ч. пільговий стаж відповідно до п. 2, ч. 2 ст. 114 Закону України 1058-1V - 26 років 04 місяці 24 дні.
Тобто відповідачами не заперечується наявність у позивача достатньої кількості загального страхового стажу та пільгового стажу роботи, який дає право на право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач-2 посилається лише на те, що позивач не досягла віку 55 років, що відповідно до вимог статті 114 Закону №1058-IV унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
З цього приводу суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), у якому вказано, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу "належного урядування". Так, в рішенні від 20.05.2010р. у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу "належного урядування".
За таких обставин та правового регулювання Суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України при вирішенні цієї справи, враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Таким чином, суд зазначає, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії 04.11.2021 позивач досягла 50-річного віку, страховий стаж позивача складає: 32 роки 04 місяців 26 днів, у т. ч. пільговий стаж відповідно до п. 2, ч. 2 ст. 114 Закону України 1058-1V - 26 років 04 місяці 24 дні, що пенсійним органом не заперечується та, на переконання суду, є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
При вирішенні питання щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд виходить із того, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За наведених вище мотивів, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії №047050015321 від 09.11.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія, то суд зауважує, що за приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід зобов'язати відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 04.11.2021р.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, в задоволенні цих вимог слід відмовити, оскільки такий спосіб захисту прав позивача є не ефективним та задоволена судом частина позовних вимог в достатньому обсязі забезпечує ефективний захист прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно на користь позивача сплаченого ним суму судового збору у розмірі 908,00грн.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії №047050015321 від 09.11.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, з моменту звернення за призначенням пенсії - 04.11.2021 року, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова