Справа № 204/6881/21
Провадження № 2/204/473/22
26 травня 2022 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Сокола Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, -
09 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача - ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», із позовними вимогами, з урахуванням уточнень від 15 травня 2022 року, про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку (а. с. 1-3, 46-48).
В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що у період часу з 30 травня 1979 року по 07 лютого 2022 року вона працював у ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на посаді ливарника пластмас. 07 лютого 2022 року її було звільнено за власним бажанням на підставі наказу № 68-К. Починаючи з червня 2019 року, відповідач почав недоплачувати їй заробітну плату, чим допустив порушення законодавства про працю, у зв'язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 34147 гривень. Крім того, вказує на те, що на день звільнення - 07 лютого 2022 року, вона не використала свою щорічну відпустку, а тому вважає, що вона повинна бути компенсована. Разом з тим, на дату звільнення відповідач не провів з нею розрахунків. Вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її трудові права, тому просить суд стягнути з відповідача заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 34147 гривень та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12977 гривень без відрахування з цих сум податків та військового збору.
Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 15 годину 15 хвилин 11 жовтня 2021 року (а. с. 16), копія якої надіслана учасникам справи 21 вересня 2020 року за вихідним № 20001/21-вих/2/204/2241/21 (а. с. 17) та, яка отримана відповідачем 30 листопада 2021 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 30).
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бурчак П.І., у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позов підтримав, просив задовольнити (а. с. 52).
Представник відповідача ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» - адвокат Федорченко А.А., в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій зазначив про те, що оскільки позовні вимоги приведено у повну відповідність до довідок відповідача, він просить суд про розгляд справи за його відсутності (а. с. 51).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 30 травня 1979 року позивачку прийнято на роботу оператором ЕВМ ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 5). 07 лютого 2022 року відповідачем звільнено позивачку за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, підтвердженням чого копія наказу № 68-К від 07 лютого 2022 року (а. с. 49). На день звільнення остаточний розрахунок із нею відповідачем не проведений.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки про заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 , яка видана ПАД «Дніпропетровський агрегатний завод», станом на 08 лютого 2022 року за відповідачем перед позивачкою рахується заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, за період часу з червня 2019 року по лютий 2022 року, у сумі 34147 гривень.
Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Положеннями ст. 43 Конституції України, кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню, через що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму заробітної плати у розмірі 34147 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невикористану відпустку сумі 12977 гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Приписами ч. 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано, що на дату звільнення позивачки, відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку.
Відповідно до довідки, яка видана ПАД «Дніпропетровський агрегатний завод», станом на 08 лютого 2022 року за відповідачем перед позивачкою рахується заборгованість по компенсації за невикористану ОСОБА_1 відпустку, у сумі 12977 гривень (а. с. 32).
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню, через що з відповідача на користь позивачки слід стягнути суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 12799 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану, в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі надавав адвокат Бурчак Петро Іванович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0076 від 21 квітня 2014 року). На підтвердження оплати послуг адвоката позивачкою надано суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 76 від 09 вересня 2021 року на суму 3000 гривень (а. с. 14).
Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем документально недоведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, тому суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у сумі 3000 гривень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з вимогами пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подачу позовної заяви майнового характеру, поданої фізичною особою, сплачується судовий збір, який становить 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а 1 % ціни позову становить 471 гривню 24 копійок, виходячи із розрахунку ((34147 гривень +12977 гривень)/ 100 % = 471 гривня 24 копійки), враховуючи, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, то з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 908 гривень.
З огляду на викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у розмірі 908 гривень.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-288, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (49052, м. Дніпро, вул. Щепкіна, буд. 53; ЄДРПОУ 14311614) про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі заробітній платі у сумі 34147 (тридцять чотири тисячі сто сорок сім) гривень.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12799 (дванадцять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) гривень.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі) гривень.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь Держави судовий збір у сумі 908 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна