Справа № 204/6589/21
Провадження № 2/204/426/22
(заочне)
12 квітня 2022 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
30 серпня 2021 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідача - Білова в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 березня 2020 року, у сумі 36047 гривень 13 копійок, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 29826 гривень 96 копійок, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 6220 гривень 17 копійок (а. с. 1-5, 40-44).
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 25 березня 2020 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг від 20 березня 2020 відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 32000 гривень. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов'язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 17 серпня 2021 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 36047 гривень 13 копійок, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 29826 гривень 96 копійок, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 6220 гривень 17 копійок, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_2 разом із судовими витратами у сумі 2270 гривні (а. с. 1-5, 40-44).
Ухвалою суду від 01 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 38).
13 вересня 2021 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 01 вересня 2021 року, позивачем усунуто (а. с. 39-54).
Ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13 годину 40 хвилин 18 листопада 2021 року (а. с. 81), копія якої надіслана відповідачу за вихідним № 22534/21-вих/2/204/2145/21 від 13 жовтня 2021 року (а. с. 82). 27 січня 2022 року на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» повернуто конверт, яким відповідачу направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с. 91).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 30), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті «Судова влада» оголошення про його виклик (а. с. 92), про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Судом встановлено, що 25 березня 2020 року відповідач підписав анкету-заяву клієнта-фізичної особи про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг позивача № б/н від 25 березня 2020 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідач погодився з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 17 серпня 2021 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 36047 гривень 13 копійок, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 29826 гривень 96 копійок, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 6220 гривень 17 копійок (а. с. 6-8, 55-57).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет за адресою www.privatbank.ua/terms, становлять договір про надання банківських послуг) від 25 березня 2020 року. Вказана Анкета-заява підписана 25 березня 2020 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 14, 36).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 13-14, 62-63), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомилася з договором про надання банківських послуг та погодився з ними, а екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки його з офіційного сайту www.privatbank.ua/terms. Також зазначено, що позичальник, зобов'язується виконувати Умови та Привила надання банківських послуг та регулярно знайомитися з їх змінами на вказаному сайті банку. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана позичальником 25 березня 2020 року (а. с. 13-14, 62-63).
Натомість, жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту вказана заява не містить. Також не вказано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 25 березня 2020 року. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.
Також позивачем до позову додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними пільговими періодами, відсотковими ставками, обов'язковими щомісячними платежами та пенею, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» та «Універсальна GOLD» (а. с. 17, 66), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього. А з наданої позивачем довідки про надання відповідачу за кредитним договором № б/н від кредитної картки № НОМЕР_1 від 25 березня 2020 року не вбачається, за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 25 березня 2020 року.
Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 25 березня 2020 року та заяви відповідача від 25 березня 2020 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , оформленої на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 11, 60). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачем отримано кредитну картку за вказаним кредитним договором, суду не надано.
Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
У Анкеті-заяві від 25 березня 2020 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 13-14, 62-63).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальниці про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 березня 2020 року шляхом підписання заяви.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.
Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за період з 25 березня 2020 року станом на 31 серпня 2021 року, в якому зазначені різні відсоткові ставки, у порівнянні з іншими періодами (зокрема за період часу з 25 березня 2020 року станом на 31 липня 2020 - процентна ставка - 3,6 %, процентна ставка при порушенні умов кредитування 3,6 %, процентна ставка на прострочений кредит - 43,2 %, а з 01 серпня 2020 року по 31 серпня 2021 року - процентна ставка - 3,5 %, процентна ставка при порушенні умов кредитування 3,5 %, процентна ставка на прострочений кредит - 42 %).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.
Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками, у сумі 6220 гривень 17 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.
Таким чином, суд вважає не доведеним погодження між сторонами розміру штрафних санкцій, у зв'язку із чим позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 29826 гривень 96 копійок суд зазначає наступне.
З наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування вбачається, що 25 березня 2020 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 2000 гривень за карткою № НОМЕР_1 , який у подальшому було збільшено/зменшено, зокрема: 03 серпня 2020 року збільшено до 32000 гривень, а 07 жовтня 2020 року зменшено до 0 гривень. При цьому, інформація щодо зменшення кредитного ліміту 07 жовтня 2020 року до 0 гривень, випискою по картковому рахунку не підтверджено взагалі.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної заяви від 25 березня 2020 року та кредитного договору б/н від 25 березня 2020 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти.
Натомість з виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та загалом ним фактично використано грошових коштів на суму 49379 гривень 63 копійки, з останньою транзакцією 05 березня 2021 року. Після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків та пені за користування кредитом в загальному розмірі 5252 гривні 21 копійку. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.
Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 25 березня 2020 року по 31 серпня 2021 року внесено грошові кошти на загальну суму 25188 гривень 27 копійок.
Оскільки фактично відповідач використав кредитних коштів на суму 49379 гривень 63 копійки, а повернув банку кошти в розмірі 25188 гривень 27 копійок, при цьому, позивачем з відповідача безпідставно було стягнуто грошові кошти у сумі 6603 гривні 68 копійок, у вигляді відсотків за користування кредитом, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця залишку заборгованості за кредитом та безпідставно стягнутих коштів у розмірі 17587 гривень 68 копійок.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення на користь АТ «КБ «Приватбанк»» із ОСОБА_1 на підставі кредитного договору від 25 березня 2020 року заборгованості (за простроченим тілом кредиту) фактично отриманого позичальником кредиту в розмірі 17587 гривень 68 копійок.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1107 гривень 55 копійок, виходячи із розрахунку ((2270)* 17587,68/36047,13).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2017 року (за тілом кредиту) у розмірі 17587 (сімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» сплачений судовий збір у сумі 1107 (одна тисяча сто сім) гривень 55 (копійок) копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи, його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна