Справа № 201/11086/21
Провадження № 2/201/1019/2022
01 червня 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого - судді - Батманової В.В.
з секретарем судового засідання Турбаївською М.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
18 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів (а.с. № 2-4).
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Батманової В.В. від 02.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. № 19).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.08.2021 відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти у розмірі 30 000 тисяч гривень, про що між сторонами була складена розписка. Датою повернення боргу згідно розписки є 10.11.2021. Відповідач у визначений умовами договору строк суму позики не повернув. Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача суму позики у розмірі 30 000 тисяч гривень та судовий збір у розмірі 908 грн
Представник позивача надала суду заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, ніяких заяв та клопотань до суду не надіслав, про причини неявки не повідомив. Про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання судових повісток на адресу відповідача, а також шляхом надання оголошення на сайті «Судова влада».
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
З'ясувавши позиції сторін, вивчивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважаю, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Судом встановлено, що 10.08.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклади договір позики грошових коштів в сумі 30 000 тисяч гривень зі строком повернення до 10.11.2021, про що відповідачем (позичальником) складена розписка (а.с. № 5).
Відповідач у визначений умовами договору строк суму позики не повернув.
Приймаючи до уваги, що до теперішнього часу відповідач не виконав умови договору позики і не повернув позивачу грошового боргу, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення суми боргу на користь позивача.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Як видно з розписки, відповідачем підтверджено факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, що з урахуванням норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, доводить факт отримання позивачем грошей у борг.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 10.08.2021 в розмірі 30 000 тисяч гривень.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 1047, 1048 ЦК України, Правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 24.10.2018 у справі № 296/12238/15-ц (провадження № 61-29294св18), ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч.4 ст. 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти за договором позики від 10.08.2021 в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя : В.В. Батманова