Дата документу 06.06.2022 Справа № 336/10964/21
ЄУН 336/10964/21 Головуючий у 1 інстанції Дмитрюк О.В.
Провадження №22ц/807/1404/22 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
06 червня 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що наприкінці 2018 року ним отримано постанову від 17 листопада 2018 року за підписом прокурора прокуратури Запорізької області Проценка М.В., про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018080000000398 від 02 листопада 2018 року відносно ОСОБА_2 .
Вважаючи вищевказану постанову незаконною, ОСОБА_1 оскаржив її до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. Ухвалою слідчого судді від 29 січня 2019 року (№ 335/218/19 провадження № 1-кс/335/322/19) постанова слідчого від 17 листопада 2018 року була скасована. При цьому, в оскаржуваній постанові, яка є офіційним документом, прокурором внесено завідомо недостовірні відомості, що є правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 366 КК України.
Внаслідок прийняття слідчим Проценком М.В. неправомірної постанови від 17 листопада 2018 року ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків, понесених ним для оплати юридичних послуг за підготовку та подання скарги у розмірі 750 грн., також йому завдано моральної шкоди, яка полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль по відновленню його порушеного права, яку він оцінює в 2000 грн.
Також ОСОБА_1 зазначив, що витрати на правничу допомогу, надану позивачу фахівцем у галузі права ОСОБА_3 , пов'язані з розглядом цієї цивільної справи дорівнюють 1600 грн.
Посилаючись на вищенаведені обставини. ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми - 750 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1600 грн. судових витрат.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у стягненні матеріальної шкоди у розмірі 750 грн., суд першої інстанції виходив з того. що судовим рішенням, яке набрало законної сили, та яке позивач визначив підставою позову, не встановлено протиправну дію прокурора Проценка М.В., що полягала у прийнятті процесуального рішення - постанови про відмову у визнанні потерпілим від 17 листопада 2018 року. А отже, як на час подання позову, так і протягом розгляду справи в суді позивач не надав належних доказів на підтвердження факту протиправної діяльності прокурора відділу прокуратури Запорізької області Проценка М.В., яку ОСОБА_1 вбачає у прийнятті останнім процесуального рішення - постанови про відмову у визнанні потерпілим від 17 листопада 2018 року, а понесені ним витрати на оскарження цієї постанови у розумінні ст. 22 ЦК України не є реальними збитками, які виникли внаслідок прийняття прокурором постанови від 17 листопада 2018 року, тому передбачених законом підстав для їх стягнення, як матеріальної шкоди, суд не вбачає.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції послався на висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 614/2328/17, за яким обов'язковим доказом для визначення наявності факту завдання позивачу моральної шкоди має бути судовий документ про визнання протиправності дій органу, яким її завдано. Реалізація особою свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав такої особи. Натомість, ОСОБА_1 не було надано жодного судового документу, яким визначено протиправність дій посадових осіб органу досудового розслідування в межах заявленого позову.
Враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення позову, судові витрати, понесені ОСОБА_1 на правничу допомогу, судом першої інстанції залишені за позивачем.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позову.
Так, в обґрунтування доводів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_1 зазначає, що в порушення вимог ст. 265 ЦПК України, суд розглянув його позов до Прокуратури Запорізької області, яка не може бути відповідачем у цій справі, оскільки належним відповідачем на час подання позовної заяви та розгляду справи є Запорізька обласна прокуратура згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Отже, судом першої інстанції, всупереч вимогам ст. 51 ЦПК України, залучення до справи Запорізької обласної прокуратури здійснено не було, а отже, справа розглянута за участі неналежного відповідача, який згідно зі ст. 48 ЦПК України не має права бути відповідачем у суді. Таким чином, суд першої інстанції не використав належно свої процесуальні повноваження, та як наслідок не встановив правильно коло осіб, які беруть участь у справі, тобто суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення відповідно до положень пункту 4 ч.3 ст. 376 ЦПК України.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог п. 1 ч.5 ст. 265 ЦПК України зазначив, що за результатами розгляду справи він «ухвалив» оскаржуване рішення, а не «вирішив». Також скаржник посилається на те, що в оскаржуваному рішенні судом не вказано дату отримання Державною казначейською службою України ухвали про відкриття провадження у справі, а отже, судом не перевірено чи дотримався відповідач визначеного п'ятнадцятиденного строку для подання відзиву, не зазначив про дотримання чи недотримання відповідачем цього строку, тобто не вказав про наявність підстав для долучення відзиву до матеріалів справи, чи підстав для залишення відзиву без розгляду у зв'язку із його поданням після закінчення відповідного процесуального строку. Також, відзив Державної казначейської служби України підписаний представником Кріль Ю., на підтвердження повноважень представника відповідача до відзиву додано Інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, Інформація з реєстру не містить переліку конкретних процесуальних повноважень, які уповноважений вчиняти представник відповідача, або заборони на вчинення певних процесуальних дій, цей документ не підтверджує процесуальних повноважень Кріль Ю., отже вона не може бути визнана представником Державної казначейської служби України під час розгляду цієї цивільної справи.
ОСОБА_1 також посилається на те, що відзив Державної казначейської служби України ним було отримано 11 лютого 2022 року, відповідно відповідь на відзив він мав право надати до 15 лютого 2022 року включно. Проте, судом першої інстанції справу розглянуто 14 лютого 2022 року, чим позбавив процесуального права позивача підготувати та надати свої міркування, аргументи та відповідні докази у відповіді на відзив.
Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ОСОБА_1 зазначає про те, що суд помилково ототожнив реальні збитки у вигляді витрат, понесених позивачем на отримання юридичних послуг для відновлення його порушених прав, підготовка скарги на протиправну постанову від 17 листопада 2018 року слідчого Проценко М.В. про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні за № 4201808000000398 від 02 листопада 2018 року, що підтверджується договором про надання правничої допомоги № 1/20/02/2017, відповідними актом здавання-приймання юридичних послуг та дублікатом банківської квитанції, які відшкодовуються відповідно до п. 1 ч.2 ст. 22 ЦК України із судовими витратами у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у цивільних справах (процесуальними витратами), що присуджуються (а не відшкодовуються) відповідно до п. 1 ст. 133, ст. 137 ЦПК України.
Крім вищенаведеного, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було враховано практику Верховного Суду та не застосовано практику Європейського суду з прав людини. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ОСОБА_1 , не був почутий судом першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
31 березня 2022 року на адресу апеляційного суду від Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, який не може бути прийнятий колегією до уваги, оскільки надійшов до суду поза межами строків на надання відзиву, визначених ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року.
18 квітня 2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання щодо дослідження вищезазначеного відзиву в частині дотримання його відповідності вимогам ст. 178 ЦПК України, яке колегією суддів відхилено, з огляду на те, що відзиву оцінка не надавалася.
Також, 01 червня 2022 року від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання, в якому скаржник просить звернути увагу на рішення, ухвалені по аналогічним справам із наведеним у пунктах 1.1-1.7 переліком.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Прокуратури Запорізької області перебуває кримінальне провадження № 42018080000000398 від 02 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України (а.с. 5).
Постановою прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, - прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області молодшим радником юстиції Проценком М.В. від 17 листопада 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018080000000398 від 02 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України (а.с. 4).
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою, ОСОБА_1 подано скаргу (а.с. 6-7).
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2019 року (справа № 335/218/19 провадження № 1-кс/335/322/19) скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову прокурора відділу прокуратури Запорізької області про відмову у визнанні потерпілим від 17 листопада 2018 року кримінальному провадженні № 42018080000000398 від 02 листопада 2018 року скасовано (а.с. 8).
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, яким скасовано постанову від 17 листопада 2018 року, не встановлено протиправну дію прокурора, а отже обставини наявності підстав для відшкодування моральної шкоди є недоведеними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають положенням матеріального та процесуального права з огляду на таке.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача скасовано постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Вирішуючи спір, судом першої інстанції враховано, що оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та скасування таких рішень в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а задоволення його вимог про визнання потерпілим є достатньою сатисфакцією.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 233/4186/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 614/2328/17.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої також не обґрунтований.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції при ухваленні рішення вірно виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилань, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення.
Так, посилання ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі Запорізьку обласну прокуратуру в якості відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом норм процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 189 ЦПК України, суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.
Разом із тим, суд не може примушувати сторін до вчинення тих чи інших процесуальних дій, оскільки це суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначити суб'єктний склад учасників справи, проте встановивши, що у справі не залучено усіх суб'єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, суд відмовляє у позові з цих підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
З огляду на зазначене, вирішення питання залучення до участі у справі співвідповідача, заміну неналежного відповідача має здійснюватися судом першої інстанції за клопотанням позивача, а не з власної ініціативи. Клопотання про залучення до участі у справі Запорізьку обласну прокуратуру як відповідача, в матеріалах справи відсутні відповідні клопотання.
Окрім того, слід зазначити, що наказом Офісу Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань прокуратуру Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру. Отже, перейменування державного органу не свідчить про припинення прокуратури Запорізької області та створення нового органу.
Посилання ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції було позбавлено його процесуального права на подання відповіді на відзив відповідача, не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем такої відповіді у строк до 15 лютого 2022 року, яка була б не прийнята судом у зв'язку із розглядом справи 14 лютого 2022 року.
Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції п. 1 ч. 5 ст. 256 ЦПК України, а саме ухвалення а не вирішення оскаржуваного рішення, є безпідставними. Так, відповідно до приписів п. 1 ч. 5 ст. 256 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вбачається, що у резолютивній частині оскаржуваного рішення зазначено висновок суду про відмову в позові повністю. Крім того, цивільно-процесуальним законодавством чітко встановлено, що рішення судом саме ухвалюються, що відображено у ст. 264 ЦПК України.
Щодо посилання на практику вирішення справ судами першої та апеляційної інстанції за аналогічними позовами, наведеними ОСОБА_1 у клопотанні від 01 червня 2022 року колегія суддів зазначає наступне.
Так, приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, судом першої інстанції враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені саме у постанові Верховного Суду.
Крім того, слід звернути увагу, що рішення на які посилається ОСОБА_1 , а саме рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у справі № 336/5519/18, провадження N 61-11350 св 19, скасовані Верховним Судом, та прийнято нову постанову про залишення позовних вимог без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, ухвалені у справі судові рішення відповідають критеріям законності і обґрунтованості.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2022 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 06 червня 2022 року.
Головуючий:
Судді: