Дата документу 06.06.2022 Справа № 317/2320/20
Є.У.№ 317/2320/20 Головуючий у 1 інстанції: Ачкасов О.М.
№ 22-ц/807/800/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
6 червня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Бєлки В.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , про визнання договору поруки недійсним,
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , про визнання договору поруки недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в квітні 2020 р. після ознайомлення з позовними вимогами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позивачу стало відомо, що 16.08.2007 р. між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DN80FJ00000125, за яким позичальнику був виданий кредит у розмірі 45210,00 доларів США строком до 15.08.2037 року, на придбання нерухомості в розмірі 30000,00 доларів США, на сплату одноразової комісії у розмірі 2100,00 доларів США, на сплату страхових платежів у розмірі 13110,00 доларів США,зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,83% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Крім того, до матеріалів позовної заяви Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» був наданий Договір поруки № DN80FJ00000125 від 17.08.2007 р., де поручителем вказаний позивач ОСОБА_1 за яким він зобов'язаний відповідати перед кредитором (АТ КБ «ПриватБанк») за виконання ОСОБА_3 обов'язків за договором № DN80FJ00000125 від 17.08.2007 р. Однак, позивач ОСОБА_1 зазначає, що не укладав з АТ КБ «ПриватБанк» вищезазначений договір поруки в інтересах ОСОБА_2 , про що свідчить зміст договору поруки, в якому основним боржником зазначений ОСОБА_3 . Крім того, між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 взагалі не укладався кредитний договір № DN80FJ00000125 від 16.08.2007 р., що свідчить про його недійсність, тому, оскільки позивач на забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 , не укладав та не підписував Договір поруки № DN80FJ00000125 від 17.08.2007 р., де поручителем вказаний позивач ОСОБА_1 на виконання зобов'язань ОСОБА_3 , вважає його недійсним.
Посилаючись на вищезазначене просив суд, визнати недійсним договір поруки.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Г.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, про задоволення позовної заяви.
Відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві зазначав, що рішення суду обґрунтоване та законне, у позовних вимогах відсутня будь-яка норма права, яка передбачає, що за цих обставин можливе визнання договору поруки недійсним. З цих підстав просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.08.2007 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк та ОСОБА_2 , був укладений кредитний договір № DN80FJ00000125, за умовами якого він отримав кредитні кошти у розмірі 45210,00 доларів США строком до 15.08.2037 року, на придбання нерухомості в розмірі 30000,00 доларів США, на сплату одноразової комісії у розмірі 2100,00 доларів США, на сплату страхових платежів у розмірі 13110,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,83% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договору поруки № DN80FJ00000125 від 17.08.2007 р., що підтверджується зазначеним договором поруки.
Як вбачається з пункту 1 вказаного договору поруки, в ньому міститься технічна помилка, а саме невірно зазначено прізвище, ім'я та по-батькові боржника за кредитним договором.
Однак, всі інші умови договору поруки викладені вірно, а саме: вірно зазначений номер кредитного договору та сума кредиту, отриманого саме ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням. завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 2 ст. 548 ЦК України зазначається, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Таким чином, договір забезпечення зобов'язання є похідним від основного зобов'язання та не може існувати окремо від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами 1. 2 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягл ії згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Виходячи з положень ст. 546, 548, 553, 554 ЦК України, істотними умовами договору поруки є: найменування боржника, викладення змісту та розміру основного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами 2, 3 вказаної статті зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 205, 1054 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі. Правочин вважаться таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з договору поруки, ОСОБА_1 виявив намір та бажання виступити поручителем перед Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» за виконання саме ОСОБА_2 грошових зобов'язань за кредитним договором № DN80FJ00000125 від 16.08.2007 р., що підтверджується наданими та засвідченими копією паспорту, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру, копією анкети-заяви ОСОБА_1 на придбання нерухомості у кредит від 10.09.2007 р., копією довідки № 129 від 03.08.2007 р. про доходи ОСОБА_1 .
Зокрема, позивачем не ставилося питання про призначення судової почеркознавчої експертизи, висновок якої міг підтвердити чи спростувати його доводи стосовно того, що підпис у договорі поруки не його.
Згідно пункту 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека квартири… та порука ОСОБА_1 (Договір поруки № DN80FJ00000125 від 17.08.2007 р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено жодних об'єктивних підстав для задоволення позову, оскільки відсутня будь-яка норма права, яка передбачає, що за цих обставин можливе визнання договору поруки недійсним і у позові відсутнє будь-яке обґрунтування цього.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 вересня 2021 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 6 червня 2022 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
' В.Ю. Бєлка