Провадження №2/447/171/22
Справа №447/4017/21
24.05.2022 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Новороздільська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
представник позивача Волощак С.З. ,
представник відповідача ОСОБА_4 .
Процесуальні дії у справі.
16.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Новороздільська міська рада Новороздільської територіальної громади Стрийського району Львівської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позивачка просить ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком за адресою: АДРЕСА_1 , а також просила покласти на відповідача судовий збір у справі.
В обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волощак С.З. покликався на те, що у будинку АДРЕСА_1 проживають і мають місце реєстрації проживання позивачка та члени її сім'ї. Позивач є власницею вказаного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, успадкувавши такий після смерті батька - ОСОБА_5 , що сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 20.03.2007 місце проживання відповідача також було зареєстровано у вищевказаному будинку, оскільки він був чоловіком позивачки. 14.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Львівської області із позовом до відповідача про розірвання шлюбу. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 18.01.2021 шлюб між сторонами розірвано. Відповідач 10.12.2020 забрав свої особисті речі у присутності працівників поліції, добровільно вибув із зареєстрованого місця проживання, та з того часу у будинку позивачки не проживає, не зберігає там жодного належного йому майна, речей, не бере участь в утриманні будинку, не несе витрат по здійсненню його благоустрою, ремонтах будинку та прибудинкової території, не оплачує комунальні платежі. Вказує на те, що факт непроживання у будинку без поважних причин з грудня 2020 року стверджується відповідними актами. У зв'язку із реєстрацією місця проживання відповідача у вказаному будинку, порушується право позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження належним такій будинком, тобто право власності, передбачене ст. 41 Конституції України. Крім того, сам факт реєстрації місця проживання відповідача в будинку не дає змоги звернутися до відповідних державних органів для отримання субсидії. Самостійно зняти своє місце реєстрації проживання відповідач не бажає. Відтак, позивачка звернулася до суду з метою захисту своїх прав.
Ухвалою від 04.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, та призначено судове засідання у справі. Крім цього, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
21.01.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позов є необґрунтованим і безпідставним. Відповідач вказав, що після одруження з позивачкою він зареєстрував своє місце проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 . Зазначив, що у нього відсутнє інше житло, а також те, що тривалий час проживання у житлі незалежно від його правового режиму, є достатньо підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. В обґрунтування відзиву відповідач покликався також на те, що з 2020 року позивач та її матір провокують сварки з ним, виганяють із будинку, чинять перешкоди у користування таким житлом, внаслідок чого такий неодноразово звертався до правоохоронних органів. Крім того, відповідач звертався до суду із позовом про встановлення порядку користування житлом, про усунення перешкод у користуванні житлом. Відповідач посилався на те, що тривалий час його відсутності у місці постійного проживання та реєстрації такого пояснюється тим, що він систематично здійснює тимчасові поїздки за кордон на заробітки. Вказав, що позивачкою не доведено факту вчинення перешкод у користуванні житлом. Крім цього, просив присудити йому витрати на професійну правову допомогу.
26.01.2022 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій спростовував обставини, викладені відповідачем у відзиві, вважає такий безпідставним та не підтвердженим належними та допустимими доказами у справі. Зазначив, що до 2007 року відповідач мав зареєстроване місце проживання за адресою, де проживають його батьки, а саме у АДРЕСА_2 , куди і повернувся проживати після 10.12.2020. Таким чином, відповідач не є особою, яка не має житла, він втратив інтерес до будинку, що належить позивачці. Крім цього, посилався на те, що за численними зверненнями ОСОБА_1 у правоохоронні органи за вчинення щодо неї ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020141210000043 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Щодо стягнення понесених витрат на правову допомогу на користь відповідача, представник позивача покликався на те, що таке є нічим не обґрунтоване та неспівмірне із складністю справи.
Вказана цивільна справа перебувала у провадженні судді Друзюк М.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2022, судова справа №447/4017/21 надійшла у провадження судді Головатого А.П.
Ухвалою суду від 07.03.2022 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Новороздільська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, прийнято до свого провадження, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, додав, що відповідач вселявся до будинку АДРЕСА_1 зі згоди власника такого. Стосовно звернень сторін до Миколаївського районного суду Львівської області з позовами про усунення перешкод у користуванні житлом, встановлення порядку користування житлом, що пред'являв відповідач, представник позивача пояснив, що один такий позов було залишено без розгляду, а інший - без руху та в подальшому було повернуто.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що відповідач не втратив інтересу до житла, свою відсутність пояснює тим, що він їздить на заробітки за кордон, про що повідомляв у відзиві та долучав копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, більше того, він не чинить позивачці перешкод у користуванні будинком. Крім цього, представник відповідача просив звернути увагу суду на те, що між сторонами у провадженні Миколаївського районного суду Львівської області перебували численні позови стосовно усунення перешкод у користуванні житлом, встановлення порядку користування житлом, які були залишені без розгляду та повернуті. Зазначив, що вказаний будинок - це його постійне місце проживання, таке там зареєстроване у встановленому законом порядку, а визнання відповідача таким, що втратив право користування будинком, буде надмірним тягарем і порушуватиме право на повагу до житла, яке він вважає своїм постійним місцем проживання.
Належним чином повідомлена третя особа у судові засідання не з'являлася, пояснень у встановленому законом порядку не подала.
Суд встановив:
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом серії ННВ №286545 від 12.03.2018, посвідченого державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрованого у реєстрі за №753, спадкова справа №199/2017, житловий будинок АДРЕСА_1 , успадкувала позивачка ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_5 (а.с. 8).
Згідно акту про непроживання особи за місцем реєстрації від 30.12.2020, у результаті обстеження комісією було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 на даний час не проживає та зі слів ОСОБА_1 забрав свої речі 10.12.2020 (а.с. 9).
Відповідно до актів про непроживання особи за місцем реєстрації від 28.01.2021, 24.02.2021, 24.03.2021, 19.04.2021, 13.05.2021, 22.06.2021, 22.07.2021, 20.08.2021, 22.09.2021, 20.10.2021, 24.11.2021, 08.12.2021, у результаті обстеження комісією було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 на даний час фактично не проживає з грудня 2020 року (а.с. 10-21).
З копії будинкової книги для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_1 , вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у вказаному будинку з 20.03.2007 з відміткою про постійне місце проживання останнього (а.с. 22-23).
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 18.01.2021 у справі №447/2138/20, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 18.02.2021 (а.с. 24).
Згідно інформаційної довідки №294813737 від 15.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державнго реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відомості про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження стосовно відповідача ОСОБА_2 відсутні (а.с. 38).
Відповідно до копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 , у такому наявні відмітки про перетин державного кордону України у Республіку Польща з 11.12.2020 та в'їздом 05.03.2021, а також виїздом 15.10.2021 та в'їздом 16.06.2021 (а.с. 41).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка являється матір'ю позивачки ОСОБА_1 , повідомила, що вона проживає у будинку АДРЕСА_1 . Вказала, що відповідач дійсно періодично їздить на заробітки за кордон, не проживає у належному її доньці будинку з грудня 2020 року. У грудні 2021 року відповідач забрав свої інструменти з будинку. Крім того, свідок вказала, що після того, коли зять пішов із дому, то жодна комісія в будинок не приходила. Які перешкоди чинить позивачці відповідач їй не відомо. Зі слів відповідача, він не хоче змінити місце реєстрації проживання з тієї причини, що йому немає де жити. Крім цього, зазначила, що її донька планує продавати будинок.
Оцінка суду.
Між сторонами виникли цивільно-правові відносини.
На підставі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Пунктом 39 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК України). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. З урахуванням зазначеного, стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Вказане узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові ВС у справі №227/1044/20 від 21.07.2021.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання.
Наведене міститься у правовому висновку, викладеному у постанові ВС від 03.04.2019 у справі №454/2025/15-ц, провадження №61-46621св18.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Пункт 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18.02.1999).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява «19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).
У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №761/20452/17, для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи даний спір, судом досліджено наявні у справі докази і надано їм оцінку, встановлено дійсні обставини справи та надано їм оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, враховуючи принцип верховенства права та справедливості.
Розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем не є безумовною підставою для визнання останнього таким, що втратив право користування будинком, оскільки позивачем не доведено факт непроживання відповідача у ньому понад встановлені строки без поважних причин. Докази, надані позивачем щодо такого непроживання, спростовано показами свідка, а також фактами виїзду відповідача за кордон. Крім цього, позивачкою не надано доказів того, що відповідач створює їй перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні житловим будинком, що також знайшло підтвердження у показах свідка.
Втрата права користування житловим приміщенням будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи, а також необхідність та пропорційність такого заходу, позивачем не доведено.
Враховуючи наведене, суд приходить висновку про відмову у задоволені позову у зв'язку із недоведеністю обставин, що підтверджують заявлені позовні вимоги.
На підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України, враховуючи клопотання представника відповідача, суд вважає за можливе вирішити питання про розподіл судових витрат у судовому засіданні, надавши час такому для подання доказів про розмір понесених витрат на правову допомогу.
Керуючись ст. 15, 16, 405 ЦК України, ст. 4, 12, 81, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Новороздільська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.
Для вирішення питання про розподіл судових витрат призначити судове засідання на 10:00 год. 31.05.2022.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа - Новороздільська міська рада, місцезнаходження: вул. Грушевського, 24, м. Новий Розділ, Львівська область, 81652, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26306854.
Повний текст рішення складено 03.06.2022.
Суддя Головатий А.П.