Справа № 757/61116/21-ц
31 травня 2022 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судових засідань Карпишиної К.С.,
учасники справи:
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за сплачені житлово-комунальні послуги,
позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути із відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги за користування квартирою у розмірі 20800,00 грн та вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а саме позивач 5/6 частки, а відповідачу 1/6 частка квартири. Квартира складається із двох житлових площ, одну з яких за час виникнення боргу, більшого розміру займав, відповідач. Попри те, станом на 01 липня 2021 року відповідач ухиляється від сплати за отримані житлово-комунальні послуги. У зв'язку із чим виникла заборгованість за централізоване опалення та гаряче водопостачання з урахування положень ст. 625 ЦК України на загальну суму 38885,61 грн. З урахування займаної площі житлові кімнати з відповідача просить стягнути спірну суму. У відповідності до ст. 317, 319 ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», просить позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що визнає борг за житлово-комунальні послуги у розмірі, яка відповідає його частці у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, що становить у сумі 6480,91 грн.
23 листопада 2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва справу передано за територіальною підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.
14 січня 2022 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні позивач позов підтримав та просить такий задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
У судовому засіданні відповідач заперечив проти позову частково та просить стягнути борг у сумі, що відповідає його частці права власності на таку квартиру.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Суд установив, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 5/6 частини квартири АДРЕСА_2 . Дані обставини підтверджено копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 квітня 2017 року № 85298289 та від 29 травня 2014 року № 22314927 /арк. спр. 12, 15/.
ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/6 частка квартири, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 червня 12014 року та зареєстровано в реєстрі за № 11-672.
14 вересня 2021 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/46998/20-ц задоволено позов про встановлення порядку користування спірною квартирою між співвласниками. Виділено ОСОБА_1 житлову кімнату площею 16,8 кв. м разом з балконом 0,8 кв. м.; ОСОБА_2 виділено житлову кімнату площею 12,2 кв. м.; в загальному користуванні залишено кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор /арк. спр. 28-32/.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Отже, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування.
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Суд установив, що станом на 01 липня 2021 року за житлово-комунальні послуги, які надавалась до спірної квартири утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з урахуванням положень ст. 625 ЦК України (відповідальність за невиконання грошового зобов'язання) у розмірі 38885,61 грн. Даний розмір заборгованості було сплачено позивачем, що підтверджено платіжними квитанціями, які містяться у матеріалах справи /арк. спр. 33-39/.
Отже, позивач виконав солідарний обов'язок сторін по сплаті за житлово-комунальні послуги.
У зв'язку із тим, що співвласники зобов'язані брати участь у витратах на утримання спільного майна, позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою від 27 липня 2021 року про повернення йому частини сплаченого боргу у розмірі 21658,00 грн (площа кімнати 16,8 м. кв+2,9 м. кв. (1/2 кухні) +0,35 кв. м. (1/2 вбиральня)+1,15 кв. м (ванна кімната)+3 кв. м (1/2 коридор)= 24,2 м. кв. + розмір комісії у сумі 223,00 грн. Однак, жодної відповіді та повернення таких коштів не отримав від відповідача, через що звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Попри те, такий розрахунок боргу суд оцінює критично виходячи з наступного.
Позивач наводить доводи, що відповідач займав у спірній квартирі житлову площу розміром 16,8 м. кв., а відповідач з дружиною площею 12,2 м. кв., що підтверджено довідками ЖБК «Промінь» від 19 травня 2018 року № 5, 23 жовтня 2020 року № 25, 27 липня 2021 року. Попри те, такі довідки суд оцінює критично, адже вони містить відомості про те, що така кімната замкнена на ключ, довідки складні у відсутності ОСОБА_2 . Відтак, відсутні дані про те, що таку кімнату замикає на ключ відповідач та що проживає у ній саме він. Будь-яких інших доказів з цього не подано.
Таким чином, суд прийшов до переконання про те, що розмір заборгованості по сплаті боргу за житлово-комунальні послуги необхідно вираховувати відповідно що частки, які належать сторонам у праві спільної часткової власності на спірну квартиру.
Суд при обчисленні суми боргу відповідача не бере до уваги розмір сплаченої позивачем комісії за розрахунково-касові операції, адже позивач оплатив комісію самостійно обраному банку за переказ грошей на рахунок постачальника послуги. Разом із тим, позивач не довід, що іншого способу сплати за житлово-комунальні послуги без сплати комісії не існувало, хоч рахунок-повідомлення станом на 01 липня 2021 року містило відомості про сплату комунальних послуг онлайн на відповідному сайті / арк. спр. 33/.
Відтак, оскільки відповідачу належить 1/6 частка у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , а тому розмір заборгованості, який був сплачений позивачем 38885,61 грн ?1/6 частки = 6480,94 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Відповідний розрахунок проведений також відповідачем, а відтак приймається судом до уваги, як вірно здійснений.
Суд не застосовує до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України на які позивач посилається у позовній заяві, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19.
Отже, суд прийшов до переконання про те, що спірні правовідносини не регулюються положеннями ст. 1212 ЦК України, адже не встановлено безпідставне утримання майна співвласниками та таке регулюється спеціальним інститутом цивільного права.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку, що відповідач не брав участі у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6480,94 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а відтак позов необхідно задовольнити частково.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 151,30 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 264, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за сплачені житлово-комунальні послуги - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість станом на 01 липня 2021 року у сумі 6 480 (шість тисяч чотириста вісімдесят) гривень 90 копійок за спожиті житлово-комунальні послуги.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 151 (сто п'ятдесят одна) гривня 30 копійок.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , зареєстроване місце знаходження - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 03 червня 2022 року.
Суддя О. І. Якимець