Справа № 357/2187/21
2/357/691/22
Категорія 67
іменем України
02 червня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участю секретаря - Сокур О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
В лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_1 (далі-Позивач) з ОСОБА_2 (далі-Відповідач) проживали в Республіці Узбекистан однією сім'єю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , де матір'ю дитини зазначена ОСОБА_1 , а батьком ОСОБА_2 .
Дитина ОСОБА_3 народилася в Узбекистані в місті Карші Кашкадар'їнської області, де жила з матір'ю і батьком два роки, а в 2017 р. вся сім'я переїхала жити в Україну.
Так як ні у Позивача, ні у Відповідача в Україні не було власного житла, вони залишилися жиги у матері Відповідача бабусі ОСОБА_3 - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Після переїзду в м. Біла Церква, жити не було за що. Відповідач не працював. А тому Позивачка, незважаючи на свої захворювання та інвалідність з дитинства, вимушена була йти працювати. Дитина залишалася вдома з бабусею ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_2 . В подальшому сімейне життя з Відповідачем не склалося, і Відповідач вигнав Позивачку з дому на вулицю та не дозволив жити в даній квартирі з сім'єю. Позивачка тривалий час ночувала по знайомих, куди не могла забрати дитину, а днями працювала, щоб заробити на проживання. Незважаючи на це, Позивачка повністю забезпечувала дитину необхідними речами - одягом, ліками та інше, піклувалася про дитину та її здоров'я.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_6 . Згодом вона народила другу дитину, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 . На сьогоднішній день вона проживає разом з чоловіком ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_8 . Чоловік Позивачки має власне житло, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири № 2-156 від 22.01.2015 року.
На сьогоднішній день ОСОБА_1 також має власний дохід, а саме допомогу при народженні дитини, що підтверджується довідкою про отримання (неотримання) допомоги № 79/10 від 19.01.2021 року.
Також Позивачка є інвалідом з дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 у зв'язку з чим вона отримує соціальну допомогу.
Чоловік Позивачки також працює та має стабільний дохід, що підтверджується довідкою про доходи № 2 від 25.01.2021 року.
Тобто, наразі для повноцінного та гармонічного розвитку дитини ОСОБА_3 створені всі умови.
Але, незважаючи на це, ОСОБА_2 разом зі своєю матір'ю відмовляються віддавати дитину ОСОБА_1 . Вони чинять різні перешкоди у спілкуванні матері і доньки, не дають їм бачитися, поводять себе агресивно.
Відповідач наразі ніде не працює, живе за рахунок своєї матері.
Із виписки з історії хвороби № 8906 ОСОБА_2 відомо, що він вживав алкоголь, через що навіть випав з балкону другого поверху та отримав травми, це свідчить про те, що залишати з ним дитину небезпечно, він не може про неї дбати та в повній мірі займатися її вихованням.
Крім того, щодо Відповідача у Білоцерківському міськрайонному суді розглядається цивільна справа за №357/12740/20 де він є Відповідачем про стягнення з нього заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк», що свідчить про те, що ОСОБА_2 має фінансову неспроможність, що також підтверджує неможливість проживання з ним дитини, яка потребує від нього матеріального забезпечення.
Натомість, ОСОБА_1 створила всі умови для повноцінного розвитку доньки, бажає її забезпечувати та займатися її вихованням.
В зв'язку з цим, Позивачка просить суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 та стягнути з Відповідача ОСОБА_2 на користь Позивача ОСОБА_1 судові витрати по справі ( а. с. 1-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2021 року ( а. с. 32) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.
Ухвалою судді від 05.03.2021 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини була залишена без руху ( а. с. 36-38 ).
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
17 березня 2021 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 42 ).
06 квітня 2021 року за вх. № 16184 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 43 ).
Згідно отриманої інформації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою судді від 08 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 25 травня 2021 року ( а. с. 44-45 ).
22 червня 2021 року за вх. № 28891 судом отримано зустрічну позовну заяву від ОСОБА_2 , в якій останній посилався на наступне.
З ОСОБА_1 він перебував в цивільному шлюбі з грудня 2014 року по квітень 2018 року.
Від спільного проживання у них є дочка ОСОБА_3 ., ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Після припинення спільного проживання ОСОБА_1 залишила його, дочку і на даний час проживає з іншим чоловіком, з яким мають спільну дитину. З 2018 року дочка ОСОБА_3 проживає разом з ним та знаходиться на повному його утриманні.
Згідно судового наказу від 12 квітня 2021 року з ОСОБА_1 стягнуто на його користь на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
Він переконаний, що їхня дочка повинна проживати разом з ним в квартирі, що належить на праві приватної власності його матері ОСОБА_5 та знаходиться по АДРЕСА_2 .
Він любить свою дочку і має змогу забезпечити її всім необхідним. Він неофіційно працюю і має можливість забезпечувати дитину всім необхідним для належного виховання дитини. Він постійно слідкує за станом здоров'я дитини, її розвитком, виховує та піклується про неї, у нього з дочкою психологічний контакт, прив'язаність один до одного.
За час проживання дочки ОСОБА_3 разом з ним, вона відвідує дошкільний навчальний заклад № 22 «Ластівка», заняття у дитячому хореографічному «Зразковому аматорському колективі Надія», має багато дипломів та грамот за участь у різних творчих конкурсах.
Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов'язку виховувати дитину, піклуватись про неї та матеріально її забезпечувати.
Він не має наміру перешкоджати відповідачці в здійсненні її прав та обов'язків щодо їхньої дитини.
Він розуміє, що відповідач, як мати дитини має право приймати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею. Однак вважає, що дочка повинна проживати разом з ним.
Просив суд визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 73-74 ).
Протокольною ухвалою від 26.07.2021 року прийнято зустрічну позовну заяву та об'єднано її з первісним позовом ( а. с. 99-101 ).
Протокольною ухвалою від 03.11.2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу д розгляду по суті на 13.12.2021 року ( а. с. 123-125 ).
Розгляд справи неодноразово проводився, але по справі оголошувалися перерви, здебільшого для надання сторонам можливості вирішити спір мировим шляхом ( а. с. 131-135, 140-143, 151-153 ).
13 грудня 2021 року в судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_11 ( а. с. 131-135 ), 20 січня 2022 року свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_5 ( а. с. 140-143 ), а 04.05.2022 року з'ясовано думку дитини ОСОБА_3 , стосовно якої вирішується питання щодо визначення місця її проживання ( а. с. 151-153 ).
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_1 , три роки потому, позивач познайомила його зі своєю донькою ОСОБА_3 в кафе, туди прийшов і відповідач ОСОБА_2 , який перебував у нетверезому стані. Зазначав, що мати турбувалася про свою доньку та купували їй речі, велосипед, самокат. Дитину брали та гралися з нею, водили її на атракціони. Дитина з мамою добре спілкується, при зустрічі каже, що скучила за нею. В його житлі разом із його дружиною ОСОБА_1 для ОСОБА_3 здійснено все необхідно для її проживання та розвитку. Зазначив, що йому відомо про те, що ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями. Від дитини йому відомо, що батько не приділяє належної уваги дитині ( не грається з нею тощо ), а бабуся його постійно сварить.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона є викладачем хореографії, яку відвідувала дитина ОСОБА_3 . Зазначила, що дитиною опікуються її бабуся та батько, які по черзі приводять дитину на кружок, проводили оплату за навчання та приймали активну участь в період змагань та виступів. Мати ОСОБА_3 вони ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що бачила ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння та знає, що останній часто перебуває в такому стані. ОСОБА_1 відповідач виганяв з будинку. Зазначала, що дитина закрита. Наголошувала на тому, що дитині буде краще з матір'ю. Вважає, якщо б не бабуся, батько самотужки не справиться з вихованням дитини. Зазначила, що мати постійно турбувалася про дитину.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_2 . Зазначила, що дитина вихована, батько та бабуся займаються дитиною. Коли дитина перебувала в лікарні, з нею була бабуся, дівчинка пояснювала, що мати в лікарні не було. ОСОБА_2 вона не бачила у нетверезому стані. Бачила, що він як батько займається дитиною, водить її до садочка, дитина охайна. Знає, що ОСОБА_2 працює, але де їй не відомо.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_3 та матір'ю відповідача ОСОБА_2 . Наголошувала, що мати не спілкується з дитиною, дуже рідко провідувала, допомоги дитині не надає. Коли дитина перебувала в лікарні, мати її не провідувала, з нею лежала вона та її син. Підтвердила, що її син працює з 8 години до 18-19 години. В 2018 році ОСОБА_1 пішла та три місяці не приходила, а коли одружилася почала потрохи приносити продукти, одяг, але не часто.
Допитана в судовому засіданні дитина ОСОБА_3 в присутності представника Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Онищенко Н.В. , пояснила, що любить і маму і батька, але жити хоче з мамою, а до батька ОСОБА_2 приходити.
Останнього разу, розгляд справи було відкладено на 02.06.2022 року ( а. с. 153 ).
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_19 в судове засідання не з'явилися, 02.06.2022 року за вх. № 16880 судом отримано заяву від представника ОСОБА_19 , в якій просила розглядати справу без її участі та участі позивача, позов підтримує в повному обсязі і просить його задовільнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_20 в судове засідання не з'явилися, 02.06.2022 року за вх. № 16882 судом отримано заяву від представника ОСОБА_20 , в якій просила судове засідання по даній цивільній справі розглядати без її участі та без участі ОСОБА_2 . Позовні вимоги по зустрічному позову підтримують в повному обсязі.
Третя особа Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради в судове засідання свого представника не направила, 02.06.2022 року за вх. № 16891 судом отримано заяву від представника третьої особи ОСОБА_21 , в якій просила проводити розгляд справи без представника третьої особи. При розгляді справи покладаються на розсуд суду, враховуючи висновок органу опіки та піклування від 26.10.2021 року за № 743. Просили прийняти рішення, першочергово керуючись якнайкращими інтересами дитини з урахуванням її особистої думки.
Враховуючи відсутності мирової угоди від сторін, суд приходить до висновку, що сторони не дійшли спільної згоди щодо місця проживання дитини.
Оскільки сторони наполягають на своїх вимогах, враховуючи їх позицію викладену у попередніх судових засідання, враховуючи надані сторонами докази та свідчення свідків, а також з'ясування думки самої дитини, суд приходить до висновку, про можливість проведення судового засідання за відсутності сторін по справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 2 ст. 247 ЦПК України ).
Оскільки сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення учасників справи наданих на попередніх судових засіданнях, пояснення свідків та пояснення самої дитини, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено в судовому засіданні, що позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_2 проживали в Республіці Узбекистан однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що не спростовано сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін від сумісного проживання народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 та довідкою про народження, де матір'ю дитини зазначена ОСОБА_1 , а батьком ОСОБА_2 ( а. с. 6, 7 ).
Дитина ОСОБА_3 народилася в Узбекистані в місті Карші Кашкадар'їнської області.
Встановлено, що в 2017 році сім'я переїхала жити в Україну.
Наразі, позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади м. Біла Церква від 18.01.2021 року (а.с. 25), а відповідач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади м. Біла Церква від 31.05.2021 року ( а. с. 78 ).
З матеріалів справи вбачається, що малолітня донька сторін ОСОБА_3 зареєстрована разом із батьком за вищевказаною адресою.
Встановлено, що дитина наразі проживає із матір'ю ОСОБА_1 ( з березня 2022 року ), але до цього часу ( з 2018 року ) дитина проживала разом із батьком та бабусею, що не спростовано сторонами.
Згідно судового наказу від 12 квітня 2021 року, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку ( доходу ), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 25.02.2021 року до досягнення дитиною повноліття ( а. с. 77 ).
Звертаючись до суду з позовними вимогами, кожний із сторін зазначав, що дитині буде краще з нею ( ним ) та кожний просив визначити місце проживання.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).
Так, в судовому засіданні під час розгляду даної цивільної справи було встановлено, що дитина проживала з 2018 року разом із батьком, оскільки у сторін по справі сімейне життя не склалося, позивач ОСОБА_1 була вимушена залишити місце проживання, яке належить матері відповідача ОСОБА_2 , зазначене не було спростовано відповідачем.
Але, позивач в судовому засіданні зазначала, що така міра були вимушеної, скільки в неї не було житла, тому не мала можливості забрати дитину.
Однак, як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 приймала участь у забезпеченні дитини ( придбання продуктів, одягу, іграшок тощо ), що підтверджується доданими до позову відповідними чеками ( а. с. 12-15 ) так і свідченнями безпосередньо свідка ОСОБА_5 , яка підтвердила, що позивач дійсно приносила продукти, одяг.
Крім того, вказаний свідок підтвердила, що їй було відомо про те, що ОСОБА_1 працювала по дванадцять годин.
Встановлено, що наразі позивач ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_7 , про що в матеріалах справи свідчить відповідне свідоцтво про шлюб ( а. с. 20 ), в шлюбі народила доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 23 ).
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає разом із чоловіком ОСОБА_7 та донькою від даного шлюбу ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_3 в квартирі, яка належить чоловіку останньої на праві власності, про що свідчить наявний в матеріалах справи договір купівлі-продажу квартири від 22 січня 2015 року ( а. с. 21, 22 ).
Крім цього, чоловіку позивача на підставі договору дарування від 06 травня 2021 року належить квартира АДРЕСА_4 ( а. с.64, 65 ).
З довідки про доходи чоловіка позивача вбачається, що ОСОБА_7 працює у КП БМР «Кінотеатр ім. О. Довженка» та займає посаду адміністратора системи, має загальний дохід з 04 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 42 326,88 гривень ( а. с. 26 ).
Позивач ОСОБА_1 перебуває у декретній відпустці та отримує допомогу при народженні дитини у розмірі 860 гривень, щомісячно, що підтверджується Довідкою про отримання ( неотримання ) допомоги від 19.01.2021 року за № 79/10 ( а. с. 18 ) та отримує соціальну допомогу, як інвалід з дитинства, щ підтверджується Довідкою про отримання ( неотримання ) допомоги від 01.02.2022 року за № 283/10, де загальна сума доходу щомісячно становить в розмірі 1 712 гривень, а дохід за період з 01.08.2020 року по 31.01.2021 року становить 10 386 гривень ( а. с. 27 ).
Рішенням виконавчого комітету Білоцерківською міської ради від 26 жовтня 2021 року за № 743, орган опіки та піклування дійшов висновку та вважає доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини, проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 ( а. с.118-119 ).
У вищевказаному рішенні виконавчого комітету Білоцерківською міської ради від 26 жовтня 2021 року за № 743 також зазначено, що батько дитини ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає разом з матір'ю і малолітньою дочкою в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності його матері. За місцем проживання батька створені належні умови для проживання дитини ( акт обстеження умов проживання від 27 травня 2021 року ). Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним службою у справа дітей Білоцерківської міської ради 27 серпня 2021 року, за місцем проживання матері створені належні умови для проживання дитини.
Дійсно, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає разом з матір'ю і малолітньою дочкою в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 78 ), яка належить на праві приватної власності його матері ОСОБА_5 , про що свідчить наявний в матеріалах справи договір купівлі-продажу квартири від 29.08.2000 року ( а. с. 85 ).
Так, під час розгляду даної цивільної справи було встановлено, що батько ОСОБА_2 разом із своєю матір'ю займаються вихованням ОСОБА_3 , остання відвідує дошкільний навчальний заклад № 22 «Ластівка» із серпня 2018 року, до дитячого садочка дитина завжди приходить охайна, з гарним настроєм, часто приносить улюблені іграшки. Сломійка на вищому рівні засвоїла освітні завдання молодшої групи, в середній групі знання дитини теж відповідають високому рівню. У дівчини добре розвинена пам'ять та мистецькі дані, про щ свідчить характеристика вихованки середньої групи № 6, виданої дошкільним навчальним закладок № 22 «Ластівка» від 01.02.2021 року за № 01-31/730 ( а. с. 84 ).
За період навчання у вищевказаному закладі, ОСОБА_3 отримала дипломи та сертифікати за досягнення ( а. с. 86-92 ).
Крім того, з довідки, виданої 22.02.2021 року КЗ БМР клуб за місцем проживання «Прометей» за № 01-30/45, ОСОБА_3 з 01.09.2020 року по теперішній час відвідує заняття у дитячому хореографічному «Зразковому аматорському колективі «Надія» ( а. с. 83 ).
Також, встановлено, що при захворюванні дитини, в лікарні знаходилися батько та бабуся.
Отже, зазначене дійсно свідчить про турботу та прийняття участі у вихованні своєї доньки батьком ОСОБА_2 .
Однак, при визначені місця проживання малолітньої ОСОБА_3 та діючи виключно в якнайкращих інтересах дитини, суд все ж таки приходить до висновку щодо визначення місця проживання малолітньої разом із матір'ю.
Так, судом враховано, що батько та дитина є різнополими, проживають в однокімнатній квартирі, де разом із ним проживає мати відповідача.
У дівчинки відсутня окрема кімната, окреме ліжко, як встановлено в судовому засідання дитина спить разом із бабусею.
З боку відповідача ОСОБА_2 не надано суду доказу стосовно того, що останній працює та має матеріальну можливість забезпечувати дитину.
У висновках Верховного Суду, висловлених в постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 477/253/19, зазначено, що суд не може передати дитину на проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.
Також, судом при визначенні місця проживання дитини враховано і наявність в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільної справи за № 357/12740/20 де ОСОБА_2 є відповідачем про стягнення з нього заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 15 ), що свідчить про фінансові труднощі останнього.
З висновку психолога щодо перебування в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей «Злагода» ОСОБА_3 остання досить відкрита, комунікабельна, смілива, легко йде на контакт з дорослими, рішуча, довірлива. З першої зустрічі дівчинка почала відкриватися, розповідати про себе, свою родину, близьких та друзів. Дитина має добре розвинені, як для свого віку, комунікативні навички, багатий словниковий запас, легко заявляє про свої потреби, виражає свої думки. З проективної методики «Малюнок сім'ї» вбачається, що найбільш значимим, головним або емоційно близьким членом сім'ї для малолітньої є її бабуся ОСОБА_5 , так як саме її дівчинка зобразила першою та розташувала біля себе. Спочатку в усній розмові, інтерпретуючи свій малюнок, дівчинка зазначила, що то біля неї по праву сторону мама. ОСОБА_3 називає мамою свою бабусю та на цьому малюнку роль мами належить саме їй. В родині відбулася зміна ролей, переплуталися функції, розмилися кордони, у дитини формується хибне уявлення про сім'ю ( а. с. 120 ).
Крім того, досліджуючи малюнки ОСОБА_3 , психолог у висновку заначив, що тата вона зобразила згорбленим та нахиленим, що свідчить про те, що авторитет батька для дитини слабкий.
Водночас, за місцем реєстрації та проживання позивача по справі ОСОБА_1 для ОСОБА_3 створені більш приємні умови, є окрема кімната, повноцінна сім'я та у неї є рідна сестра.
До того ж, як зазначено вище та встановлено в судовому засіданні з березня 2022 року по теперішній час ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю, адаптувалася.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що мати створить більш належні та необхідні умови для ОСОБА_3 для її виховання та розвитку.
Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
Відповідно до статті 3 Конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року, дитина має процесуальне право бути поінформованою та висловлювати свою думку під час розгляду справи, що стосується її.
Під час розгляду справи, в судовому засіданні допитано малолітню ОСОБА_3 , яка виявила бажання проживати саме з матір'ю.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.
Таким чином, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітньої доньки, однакову прихильність дитини до обох батьків, суд дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір'ю, оскільки саме проживання з матір'ю буде відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В свою чергу, суд зазначає, що батько дитини, який, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Зазначена правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № № 542/1428/1.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі N 404/3499/17, провадження N 61-9074св20.
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, в свою чергу, у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Оскільки позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то підлягають і стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені останньою судові витрати при зверненні до суду в розмірі 908 гривень, понесення яких документально підтверджено квитанцією про сплату судового збору № 32000 від 09.02.2021 року ( а. с. 30 ).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст. ст. 7, 19, 141, 161 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80-83, 89, 133, 141, 187, 210, 211, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 ( дев'ятсот вісім ) гривень.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_6 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Білоцерківським МВ № 2 МУ ГУМВС України в Київській області 23 червня 1995 року, РНОПП: НОМЕР_7 );
Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Першотравнева, буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 ).
Повне судове рішення складено 02 червня 2022 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов