23 травня 2022 року м. Рівне №460/1041/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доРівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач) в якому просить:
визнати протиправними дії Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (33023, м. Рівне, вул. Грабник, 4, код ЄДРПОУ 08060817) щодо не нарахування та не виплатити середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року, ОСОБА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
зобов'язати Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (33023, м. Рівне, вул. Грабник, 4, код ЄДРПОУ 08060817) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року в сумі 45578 грн. 09 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з позивачем в день виключення зі списків особового складу частини не проведений повний розрахунок, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення з 28.03.2014 року по 01.12.2017 року, що підтверджується рішенням суду. Таку індексацію у повному розмірі позивач отримав 26.012021. 28 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 01.12.2017 по 26.01.2021, однак у вказаному відповідачем було відмовлено, в зв'язку з чим і подано позов до суду. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позову. Свої заперечення аргументує тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді офіцера відділу територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому з 07.03.2015 року продовжив військову службу у Здолбунівському районному військовому комісаріаті. Наказом командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 06 листопада 2017 року № 213 був звільнений з військової служби у відставку за пунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу та наказом № 174 від 01.12.2017 року військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 був виключений зі списків особового складу військового комісаріату, з усіх видів забезпечення.
Поряд із тим, відповідачем не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 28.03.2014 року по 01.12.2017 року позивачу. ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотання про здійснення належних йому виплат по індексації грошового забезпечення, однак отримав відмову.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду Рівненської області по справі 460/3873/20 визнано протиправним та зобов'язано Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.03.2014 по 01.12.2017 року з встановленням базового місяця січень 2008 року. За вищевказаним Рішенням суду 26 січня 2021 року заборгованість в сумі 34255,66 грн позивачу виплачена. Що підтверджено випискою по картковому рахунку та не заперечується відповідачем.
28.01.2021 року позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплатити йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення) з 01.12.2017 року (день виключення зі списків Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки) по 26 січня 2021 року (день розрахунку по заборгованості), однак отримав відмову.
Вважаючи, що такі дії відповідача, щодо ненарахування середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та її не виплати, є незаконними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення даного спору.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.
З матеріалів справи слідує, що підставою для звернення до суду позивача слугувало те, що відповідач станом на день виключення позивача із списків особового складу частини - не виплатив останньому належних грошових сум та компенсацій при звільненні, а саме: індексації грошового забезпечення за період 28.03.2014 року по 01.12.2017 року.
В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що індексації грошового забезпечення за період 28.03.2014 року по 01.12.2017 року в сумі 34255,66 грн позивачу виплачена 26.01.2021 року, що підтверджено випискою по картковому рахунку та не заперечується відповідачем.
Позаяк, виплата індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 26.01.2021, то фактично затримка у розрахунку склала з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року (1153 дні).
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправні дії.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд, на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (надалі також - Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки № 4 від 01.02.2021 про розмір середньоденного та середньомісячного грошового забезпечення позивача за два останні повні місяці (жовтень і листопад 2017) позивачу нараховано грошове забезпечення у такому розмірі: 10962,61грн за жовтень 2017 року та 10962,61 грн за листопад 2018 року, що за два місяці становить 21925,22 грн. Середньоденна заробітна плата становить 359,43грн.
Зокрема, істотність частки складових компенсації за невиплачену індексацію грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 34255 грн 66 коп. (сума компенсації за несвоєчасну вилиту індексації грошового забезпечення) /414422 грн. 79 коп.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11 %, становить: 359 грн 43 коп. (середня заробітна плата позивача за один день) х 11 % / 100 - 39 грн. 53 коп. За 1153 днів затримки розрахунку середній заробіток за цей час затримки розрахунку складає 45578 грн. 09 коп. (39 грн 53 коп. х 1153).
Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Обираючи належний спосіб захисту з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (33023, м. Рівне, вул. Грабник, 4, код ЄДРПОУ 08060817) щодо не нарахування та не виплатити середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року, ОСОБА_1 та зобов'язати Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року в сумі 45578 грн. 09 коп.
Підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (33023, м. Рівне, вул. Грабник, 4, код ЄДРПОУ 08060817) щодо не нарахування та не виплатити середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року, ОСОБА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Зобов'язати Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (33023, м. Рівне, вул. Грабник, 4, код ЄДРПОУ 08060817) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 року по 26.01.2021 року в сумі 45578 грн. 09 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Грабник, 4,м. Рівне,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 08060817)
Повний текст рішення складений 31 травня 2022 року
Суддя Д.Є. Махаринець