справа №380/5940/22
02 червня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУПФ України у Львівській області), в якому просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) сформувати та подати до управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова (ЄДРПОУ 38007573) подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 15445,10 (п'ятнадцять тисяч чотириста сорок п'ять гривень 10 копійок) грн., згідно з квитанцією №29350 від 08.04.2021;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 992,40 грн. сплаченого судового збору;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1600,00 грн. витрат на правову допомогу.
Підставою позову зазначено те, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості придбаного нерухомого майна позивачем сплачено за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж. Тому, кошти в сумі 15445,10 грн. сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню.
Ухвалою суду від 05.04.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Від відповідача надійшли відзиви на позов. Позовну заяву вважає безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Зазначено, що ГУПФУ у Львівській області не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а також не відомо, чи придбавають таке житло вперше. Крім того, позивачем не надано жодних документів і доказів, які б підтверджували, що майно придбане ним вперше.
Ухвалою від 25.05.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі ст. 262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «КРІСТАЛ ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони 08.04.2021 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець продав, а покупець прийняв у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 1544504,62 грн.
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Павлишин О.В. та зареєстровано в реєстрі за №364.
Однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії відповідно до Закону України п. 7 ч. 1 ст. 49 “Про нотаріат” №3425-ХІІ від 02.09.1993 є невнесення встановлених законодавством платежів пов'язаних з її вчиненням особою, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії. Тому, позивач при оформленні договору купівлі-продажу квартири сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу в сумі 15445,10 грн. згідно з квитанцією №29350.
Вважаючи, що сбір сплачений помилково позивач звернувся до ГУПФУ у Львівській області із заявою щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу частки нерухомого майна.
Листом від 17.03.2022 позивачу відмовлено у задоволенні вимог заяви та повідомлено про відсутність підстав для її задоволення.
З огляду на зазначене позивач звернувся за відновленням своїх порушених прав до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” №400/97-ВР від 26.06.1997 платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03.11.1998 (далі - Порядок).
Згідно з абз. 1 п. 15-1 Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до п. 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Отже, законодавством встановлено винятки із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Позивач факт придбання нерухомого майна у власність вперше підтверджує Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, згідно з якою у приватній власності позивача окрім Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_2 , відсутнє інше придбане ним житло. Також позивач надав довідку АТ «ОЩАДБАНК» від 16.02.2022 №30 про те, що ОСОБА_1 у списках громадян для використання коштів приватизаційних депозитних рахунків за номінальною вартістю житлового чека не числиться.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787 (далі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФ України покладено обов'язок щодо формування до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що держава не забезпечила належного механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну придбавають житло вперше, що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України №29-у/2000 від 23.03.2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не повинно призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincovd and Pine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, покликання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
З огляду на викладене суд вказує на наявність правових підстав для зобов'язання відповідача сформувати відповідне подання до органу Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 15445,10 грн.
Суд при вирішенні справи враховує аналогічну правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.01.2018 у справі №819/1498/17 (адміністративне провадження №К/9901/412/17), від 31.01.2018 у справі №819/1667/17 (адміністративне провадження №К/9901/400/17), 20.03.2018 у справі №819/1249/17 (адміністративне провадження №К/9901/396/17), від 19.06.2018 у справі №607/14722/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45763/18), від 13.12.2018 у справі №813/969/17 (адміністративне провадження №К/9901/30016/18); від 04.04.2019 у справі №819/1553/17 (адміністративне провадження №К/9901/408/17); від 14.11.2019 у справі №819/442/17 (адміністративне провадження №К/9901/38820/18).
Щодо процедури повернення коштів, суд зазначає що відповідно до положень п. 5 глави I Порядку №787, відповідач видає заявнику подання, а вже заявник звертається до місцевого органу Казначейства та надає цьому органу заяву про повернення коштів з бюджету разом із поданням та оригіналом/копією документа, який підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивач 08.04.2021 вперше придбав житло і при оформленні документів безпідставно сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 15445,10 грн. згідно з квитанцією №29350, який підлягає поверненню. Із квитанції суд з'ясував, що збір позивач сплатив на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України).
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи у співставленні з позовними вимогами суд вважає належним та ефективним способом захисту прав позивача зобов'язати відповідача сформувати подання відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787, про повернення позивачу 4712,00 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з квитанцією №1307.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.
З огляду на те, що позивачем сплачений судовий збір, слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 992,40 грн.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правової допомоги від 14.02.2022, акт приймання-передачі від 20.03.2022, квитанцію №0.0.2457371581.1 про оплату за надання правової допомоги згідно з договором в сумі 1600,00 грн.
Водночас згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі №910/8443/17.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Також, суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, незначну кількість поданих доказів, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17.03.2022 №1244/56.04-77.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; ЄДРПОУ 13814885) сформувати подання, відповідно до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за №787, про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 15445 (п'ятнадцять тисяч чотириста сорок п'ять) грн. 10 коп. згідно з квитанцією №29350 від 08.04.2021.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; ЄДРПОУ 13814885) судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; ЄДРПОУ 13814885) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців О.Р.