ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" червня 2022 р. справа № 300/1807/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправною відмову, зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправною відмову, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради протиправно відмовлено ОСОБА_1 у видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого», а тому слід зобов'язати відповідача встановити позивачу статус члена сім'ї загиблого інваліда війни, відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що син позивача - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був особою з інвалідністю другої групи та мав пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. При цьому, причиною інвалідності слугувала травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Позивач вказав, що ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання одержаного ним під час виконання обов'язків військової служби. У зв'язку із чим, після його смерті, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу члена сім'ї загиблого та видачі відповідного посвідчення. За наслідками розгляду вищевказаної заяви відповідачем, у відповідності до витягу з протоколу від 18.02.2022 №6 засідання комісії з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого, відмовлено у встановленні такого статусу позивачу, у зв'язку з відсутністю правових підстав. На його переконання вказана відмова є протиправною.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2022 витребувано в Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою встановлення інвалідності ОСОБА_2 внаслідок травми отриманої під час виконання ним обов'язків військової служби.
Витребувані докази 10.05.2022 надійшли на адресу суду.
Позивачем 18.05.2022 подано клопотання про витребування у Івано-Франківського відділу поліції копію медичного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , оскільки Івано-Франківським бюро судово-медичної експертизи направлено вказане свідоцтво до органів поліції.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 витребувано в Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області належним чином засвідчені копії медичного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та судово-медичної експертизи щодо причини смерті ОСОБА_2 .
Витребувані докази 30.05.2022 надійшли на адресу суду.
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що син позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12.11.2020 (а.с.9).
Відповідно до посвідчення виданого Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради серії НОМЕР_2 від 27.07.2020, ОСОБА_2 був особою з інвалідністю ІІ групи та мав пільги встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.8).
Згідно наявної в матеріалах справи довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №838210 від 01.04.2020, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності з 01.02.2020, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с.11).
Як вбачається з свідоцтва про хворобу ОСОБА_2 №62/236 від 04.07.2001 наслідком струсу головного мозку від 05.01.2000 є лівостороння пірамідна недостатність, низхідної атрофії зорових нервів обох очей, зі зниженням гостроти зору правого ока до 0,6, лівого ока 0,2 (а.с.12).
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу і видачі посвідчення члена сім'ї загиблого відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». До даної заяви додано: копію паспорту, копію ідентифікаційного коду, копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.11.2020, свідоцтво про хворобу №62/236 від 04.07.2001, довідку Івано-Франківського комісаріату від 09.11.2001, копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №838210 від 01.04.2020.
За результатом розгляду вказаної заяви, комісією відповідача з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого, у відповідності до витягу з протоколу від 18.02.2022 №6, відмовлено у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, у зв'язку з відсутністю правових підстав (а.с.10).
Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В преамбулі Закону №3551 зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.
Відповідно до статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону №3551 визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Як вже зазначено судом вище, згідно довідки серії 12 ААБ №838210 від 01.04.2020 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності з 01.02.2020, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Дослідивши докази подані Івано-Франківським обласним бюро медико-соціальної експертизи суд зазначає, що у зв'язку із проведенням ОСОБА_2 30.04.2015 операції на правому оці, його у відповідності до консультативного висновку спеціаліста від 25.05.2015 було направлено на МСЕК. Надалі на підставі акту огляду МСЕК №2317, ОСОБА_2 вперше встановлено ІІ групу інвалідності з 02.11.2015, згідно довідки серії АВ №0626377 від 23.11.2015 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (а.с.27-61).
Таким чином ОСОБА_2 був особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання якого пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, а саме травми по зору.
Згідно із положеннями пункту 1 статті 10 Закону №3551 чинність цього Закону поширюється на сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
З системного аналізу статті 10 Закону №3551, підставою для отримання посвідчення відповідно до зазначеного Закону є причинний зв'язок смерті з пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків).
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого”. Нагрудний знак зазначеним особам не видається.
Як вбачається з висновку експерта №567 смерть ОСОБА_2 настала від гострої серцево-судинної недостатності внаслідок хронічної ішемічної хвороби серця з атеросклеротичним коронаросклерозом, кардіосклерозом, про що свідчать макроскопічні дані (а.с.70-71).
На переконання суду комісією з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради при вирішенні питання про встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого та видачі відповідного посвідчення не було враховано усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та як наслідок, відповідного рішення, з урахуванням усіх обставин відповідачем не приймалося.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Вирішуючи спір суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
За обставин справи комісією з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, у оскарженій відмові не наведено достатньо вагомих та суттєвих обставин та не доведено правомірності відмови встановлення позивачу статусу члена сім'ї загиблого інваліда війни.
Отже таку відмову не можна вважати чіткою та зрозумілою.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії»).
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Кодексу, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Суд зазначає, що Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради відзиву на позовну заяву не подано, а відтак і не доведено правомірність відмови встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого інваліда війни.
Суд звертає увагу на те, що комісією відповідача з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого не встановлено наявність чи відсутність причинного зв'язку смерті ОСОБА_2 із захворюванням, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Таким чином, вирішенню підлягає питання того, наявний чи відсутній причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 із захворюванням, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27.02.2018 (справа №816/591/15-а, адміністративне провадження №К/9901/4844/18) зазначив, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд зокрема, встановити позивачу статус члена сім'ї загиблого інваліда війни, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
В той же час, суд не може підмінити установлену законодавством процедуру розгляду документів.
Таким чином, з огляду на вищенаведене випливає, що процедура встановлення вказаного статусу позивачу є дискреційним повноваженням, яка проводиться відповідно до визначених законом етапів та встановленню певних обставин.
В контексті викладеного, враховуючи той факт, що суд не може підміняти повноваження комісії з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради, уповноваженої на виконання функцій з встановлення статусу члена сім'ї загиблого інваліда війни, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправною відмову, зобов'язання до вчинення дій підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул.М.Грушевського,29, м.Івано-Франківськ) повторно розглянути документи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про встановлення статусу члена сім'ї загиблого інваліда війни, відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.