ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" травня 2022 р. справа № 300/682/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Надвірнянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо відмови у видачі паспорта у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ); зобов'язання оформити та видати паспорт у формі паспортної книжечки відповідно до вказаного Положення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Надвірнянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області із заявою про видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки, однак останнім було відмовлено у такій видачі, оскільки заявник вже оформив паспорт у формі ID - картки, яка на час звернення позивача є дійсною. Вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17, просив їх застосувати при вирішенні спору та позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
Представник позивача у вказаний строк усунула недоліки. Подала суду 14.02.2022 виправлену позовну заяву з уточненням складу відповідачів у справі та коригуванням прохальної частини позову з зазначенням позовних вимог до належного відповідача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Від Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та вказує на правомірність своїх дій, оскільки: положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, не регулює питання проведення обміну паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт у формі зразка 1994 року, і як наслідок, вказане питання не регулює Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019. Натомість відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 з 01.11.2016 замість втраченого або викраденого паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм (далі - паспорт у формі ID-картки) оформлюється лише новий паспорт у формі ID-картки. Також відповідач вказує на те, що вказана адміністративна справа немає ознак типової справи, зазначених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17, оскільки Верховний Суд захистив право особи, яка відносять себе до окремої суспільної групи через релігійні переконання, та які через це мають реальні побоювання щодо того, що внесення їх персональних даних в Єдиний державний демографічний реєстр (далі - ЄДДР), може спричинити шкоду їх приватному життю. В цій адміністративній справі, зазначає відповідач, позивач відмовляється від внесення його персональних даних до ЄДДР лише через небажання їх надавати, а тому вказана справа не є типовою. Відповідач також звертає увагу суду на те, що на час звернення позивача з заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 взамін втраченого паспорта у формі ІD картки, персональні дані позивача вже перебували в ЄДДР, а тому відмова міграційного органу не могла порушити права позивача на приватне життя. За вказаних обставин представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
01 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою-анкетою №1616162 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про виготовлення паспорта громадянина України у формі ID-картки, надала згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук.
Позивач, 20.03.2018 отримала паспорт громадянина України у формі ID-картки за № НОМЕР_1 , про що зроблено запис в Єдиному державному демографічному реєстрі.
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
В заяві вказує, що не бажає оформлювати новий паспорт у формі ID-картки взамін непридатного, оскільки отримання такого паспорта є його правом, а не обов'язком. Також позивач зазначив, що не надає згоду на обробку його персональних даних для виготовлення йому нового паспорта громадянина України у вигляді платистикової картки типу ID та просила видати йому паспорт формі книжечки без внесення даних щодо нього до Єдиного демографічного реєстру.
Листом від 05.01.2022 за результатами розгляду заяви позивача повідомлено про те, що у особи, яка отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм, відсутні правові підстави для видачі паспорта у формі книжечки взамін паспорта у формі ІD-картки. Позивачу роз'яснено, що паспорт у формі ІD-картки № НОМЕР_1 , на підставі особистої заяви-анкети про внесення інформації до Єдиного демографічного реєстру, яка одночасно є згодою на обробку персональних даних, внаслідок чого в Реєстрі автоматично сформовано унікальний номер запису з персональними даними ОСОБА_1 . Ні постанова Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІ, ні Тимчасовий порядок оформлення паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС № 456 від 06.06.2019, не регулюють питання обміну втраченого паспорта у формі ІD-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки. Відповідно до; постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 з 01.11.2016 замість втраченого або викраденого паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм оформлюється лише новий паспорт у формі ID-картки.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України "Про громадянство України", документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII затверджено, зокрема, Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення № 2503, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєна таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захист.
Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями статті 14 Закону № 5492, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно з пунктів 1-5 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 302), Паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років. У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Пунктом 21 Порядку № 302 передбачено, що у разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд переконаний, що відповідач, відмовляючи позивачу в оформлені та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки замість паспорта у формі ID-картки, діяв добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки: на момент звернення позивачу вже було оформлено паспорт громадянина України № НОМЕР_1 у формі ID-картки; ні Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, ні Тимчасовий порядок оформлення паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС №456 від 06.06.2019, не регулюють питання обміну паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки. Натомість згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 оформлення замість втраченого або викраденого паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, здійснюється відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у поданій до відповідача заяві щодо оформлення та видачі паспорта посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій адміністративній справі № 806/3265/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначила такі ознаки типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018: - визнала протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі особа паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов'язала Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати особа паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ; - мотивувала своє рішення тим, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (що теж діяло на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції; - вказала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді НОМЕР_1 - картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Суд не поділяє такий підхід та вважає переконливими доводи, викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н.О. та Прокопенко О.Б. (http://www.reestr.court.gov.ua/Review/77068299). Суд також переконаний, що громадянин України в принципі не наділений “правом на отримання паспорта у формі книжечки” чи альтернативно в будь-якій іншій формі, а натомість при досягнення певного віку зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у визначеній державою формі. Підходи держави щодо законодавчого наділення територіальних підрозділів ДМС повноваженнями щодо обробки персональної даних громадян, що передує видачі паспорта як документа, що забезпечує можливість ідентифікації/посвідчення особи громадянина України, суд вважає цілком пропорційними до мети надання таких повноважень; визначення Законом № 5492-VI видів “чутливих” персональних даних, які заборонено обробляти або які потребують згоди особи на їх обробку, на думку суду, є достатнім запобіжником для уникнення ситуації, в якій на особу може бути покладено особистий надмірний тягар.
Проте суд, проаналізувавши подальші рішення Уряду (постанова Кабінету Міністрів України № 398 від 03.04.2019, Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019), дійшов висновку про недоцільність відступлення від згаданих висновків Верховного Суду в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за певних умов.
Однак в спірному випадку постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі № 806/3265/17 ухвалена за інших умов, оскільки стосується правовідносин, які є відмінними від правовідносин у цій адміністративній справі.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Разом з тим, у цій адміністративній справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача здійснити за заявою позивача фактично обмін вже отриманого ним паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Таким чином, ця адміністративна справа не має ознак типової справи №806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, не можуть бути застосовані в цій адміністративній справі.
Оцінюючи аргументи позивача щодо її права як громадянина України на отримання паспорта у вигляді книжечки 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних (ІD-картки) та позбавлення її можливості отримати взамін втраченого паспорта у формі ІD-картки паспорта зразка 1994 року, то суд керується такими міркуваннями.
Конституція України в Розділі ІІ “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” передбачає низку прав особи, серед яких: - на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35); - направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40); - знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32); - право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55).
Водночас ані Конституція України, ані закони України не передбачають права громадянина України на “отримання документів” чи права на “отримання документів певної форми”.
Відповідно до положень статті 21 Закону № 5492-VI отримання паспорта громадянина України є обов'язком (а не правом) кожного громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку.
Щодо аргументів позивача про те, що він не надав відповідачу дозволу на обробку його персональних даних та відмовився від користування будь-якими біометричними документами, що містять інформацію, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, а також від внесення даних щодо нього до Єдиного державного демографічного реєстру та від зняття біометричної інформації, а тому дії відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки взамін втраченого паспорта у формі ІD-картки, є порушенням конституційних прав позивача на проживання та ідентифікацію відповідно до паспорта громадянина України зразка 1994 року, тобто права на повагу до приватного життя, то суд зауважує таке.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних регулює Закон України “Про захист персональних даних”; цей закон спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Відповідно до статті 11 цього Закону підставами для обробки персональних даних є як згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних, так і дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень чи необхідність виконання ним обов'язку, який передбачений законом. Обробка територіальними підрозділами ДМС персональних даних заявника, що передує видачі цій особі паспорта громадянина України, а також ведення Реєстру є обробкою персональних даних на підставі закону (в цьому випадку Закону №5492-VI) на виконання покладених законом обов'язків, а отже не потребує згоди суб'єкта персональних даних.
Закон № 5492-VI визначає види інформації про особу (персональних даних), яка: - вноситься до Реєстру “по замовчуванню”, оскільки необхідна державі для ідентифікації своїх громадян; - вноситься до Реєстру за згодою особи (наприклад, відцифровані відбитки пальців рук особи); - не вноситься до Реєстру (обробка та внесення якої заборонена): про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров'я або статевого життя.
Суд вважає, що технічний прогрес та швидка зміна суспільних відносин за останні десятиліття, що зумовили запровадження державою електронних баз даних у формі електронних реєстрів (на зміну паперовим картотекам), а також запровадження в 2012 році нових форм документів для ідентифікації особи (зокрема, й паспорта громадянина України у формі ІD-картки на заміну паперової книжечки) не впливає на гарантовані Конституцією України права особи і не перешкоджає виконанню нею свого обов'язку отримати паспорт громадянина України.
Тимчасова наявність в Державі можливості отримати паспорт в паперовій формі зразка 1994 для представників окремої суспільної групи, яка має побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду їх приватному життю, не надає права альтернативного вибору громадянину України отримати паспорт громадянина у формі книжечки взамін вже виданого йому та в подальшому втраченому паспорту у формі ID-картки через його небажання отримати та користуватися біометричними документами та внесенням його персональних даних до ЄДДР.
Відповідно до положень статті 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Суд звертає увагу на те, що в спірному випадку підписи позивача на заяві-анкеті №1616162 від 01.03.2018 свідчать про її згоду на внесення інформації до ЄДДР та надання згоди на отримання відцифрованого образу обличчя, відцифрованого підпису, та відцифрованих відбитків пальців рук. Отже, оформлення позивачем паспорта громадянина України у формі ІD-картки № НОМЕР_1 , виданого 20.03.2018, при виготовленні якого ним було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР, який є єдиним та не буде повторно присвоюватись, свідчить, що отримання нового паспорта громадянина України у вигляді ID-картки взамін № НОМЕР_1 від 20.03.2018, жодним чином не порушить права позивача на повагу до його приватного життя. Натомість з огляду на інформацію з відкритих джерел щодо швидкого розвитку процесу діджиталізації державного та суспільного життя (https://www.pravda.com.ua/news/2021/05/17/7293799; https://dpss.gov.ua›news›didzhitalizaciya-ce-yakist-p.; https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayina-robit-pershij-krok-do-elektronnoyi-demokr-68485; https://www.pravda.com.ua/news/2021/05/17/7293776/; https://mon.gov.ua/ua/news/cifrova-transformaciya-osviti-i-nauki-ye-odniyeyu-z-klyuchovih-cilej-mon-na-2021-rik-sergij-shkarlet; https://www.dw.com/uk/діджиталізація/t-47168398), ідентифікація особи позивача на підставі паспорта громадянина України у формі ID-картки лише сприятиме “якості” приватного життя ОСОБА_1 .
Отже, в спірному випадку, відмова Держави в особі відповідача у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки взамін паспорта громадянина формі ID-картки не є втручанням Держави в право позивача на повагу до його приватного життя.
З урахуванням встановленого судом вище обставин та позиції суду щодо аргументів позивача про порушення його прав діями відповідача, суд дійшов висновку про те, що відповідач не допустив протиправних дій щодо ОСОБА_1 .
Підсумовуючи, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на відмову в позові, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, в суду відсутні підстави для їх розподілу між сторонами.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код - 37794486, вул. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010).
Суддя Шумей М.В.