02 червня 2022 року Справа № 280/522/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 40116086),
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій в кількості 14 діб за 2017 рік, в кількості 14 діб за 2018 рік, компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 15 днів за 2017 рік, у кількості 20 днів за 2018 рік, у кількості 8 діб за 2019 рік та у кількості 45 діб за 2020 рік;
зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій в кількості 14 діб за 2017 рік, в кількості 14 діб за 2018 рік, компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 15 днів за 2017 рік, у кількості 20 днів за 2018 рік, у кількості 8 діб за 2019 рік та у кількості 45 діб за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.04.2021, з відрахуванням передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів;
стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення в розмірі 275 097,68 (двісті сімдесят п'ять тисяч дев'яносто сім) гривень шістдесят вісім копійок.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №89 о/с від 26.03.2021 звільнений зі служби в поліції з 01.04.2021 за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію». Вказує, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у кількості 15 діб за 2017 рік, у кількості 20 діб за 2018 рік, 8 діб за 2019 рік та у кількості 45 діб за 2020 рік, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: 14 діб за 2017 рік та 14 діб за 2018 рік, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Крім того, зазначає, що відповідач порушив строки розрахунку під час звільнення, а саме відповідач здійснив розрахунок з позивачем не в день звільнення 26.03.2021, а лише 07.10.2021, однак повного розрахунку, а саме з врахуванням виплати компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки не відбулося і до дня подання позову. У зв'язку з викладеним, просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, надавши свій письмовий відзив 16 травня 2022 року за вх. №17671. Зазначає, що до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України надійшов лист від 27.04.2022 № 1743/12/1/2/03-2022 з додатками, з тексту якого слідує, що ОСОБА_1 з 23 жовтня 2017 року до 15 квітня 2019 року проходив службу в Департаменті карного розшуку Національної поліції України. У зазначений період йому було надано 14 календарних днів додаткової відпустки за 2018 рік як учаснику бойових дій та 30 діб щорічної чергової основної відпустки за 2018 рік. Посилається на норми Закону № 580 та вказує, що залишок невикористаної щорічної оплачуваної відпустки у ОСОБА_1 за 2018 рік становить 15 діб, а не 20 діб. Також зазначає, що грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Вважає, що компенсація ж за невикористані відпустки за минулі роки (не в році звільнення) поліцейським при звільненні відповідно до приписів Закону № 580 та Порядку № 260 не передбачена. У задоволенні позовної заяви просить суд відмовити.
Ухвалою суду від 18.01.2022 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 08 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/522/22 без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 від 20.07.2015.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №89 о/с від 26.03.2021 звільнений зі служби в поліції з 01.04.2021 за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію».
У відповідності до листа Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №90аз/42-05ЦА/02-2021 від 24.11.2021 за час проходження служби у Департаменті ОСОБА_1 з 15.04.2019 до 01.04.2021 щорічну чергову оплачувану відпустку за 2019 рік не використав у кількості 8 діб; за 2020 рік не використав у кількості 45 діб. Інформація щодо використання відпустки у період із 07.11.2015 до 15.04.2019 в матеріалах особової справи ОСОБА_1 та в Департаменті відсутня.
27.04.2022 за вх. №1731 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України надійшов лист від 27.04.2022 № 1743/12/1/2/03 2022 з додатками, з тексту якого слідує, що ОСОБА_1 з 23 жовтня 2017 року до 15 квітня 2019 року проходив службу в Департаменті карного розшуку Національної поліції України. У зазначений період йому було надано 14 календарних днів додаткової відпустки за 2018 рік як учаснику бойових дій та 30 діб щорічної чергової основної відпустки за 2018 рік.
Позивач, не погоджуючись з невиплатою йому компенсації за невикористані відпустки, з вимогою вчинити певні дії та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Так, стаття 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено додаткові відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, відповідно до якої учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Учасниками бойових дій, відповідно до визначення в статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Особливий період, відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Вказана позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), яке набрало законної сили.
Судом встановлено, що позивач просить виплатити компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій в кількості 14 діб за 2017 рік, в кількості 14 діб за 2018 рік.
Водночас, як вбачається з наданих відповідачем копій документів, зокрема, витягу з наказу № 401 о/с від 07.05.2018, ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) за 2018 рік як учаснику бойових дій з 10.05.2018 по 23.05.2018.
Доказів використання ОСОБА_1 додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік чи виплати відповідачем компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2017 рік матеріали справи не містять.
Тож відповідачем вчинену протиправну бездіяльність у вигляді ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій в кількості 14 діб за 2017 рік.
Відтак, на думку суду, ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2021.
Щодо вимог про виплату компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 15 днів за 2017 рік, у кількості 20 днів за 2018 рік, у кількості 8 діб за 2019 рік та у кількості 45 діб за 2020 рік, суд зазначає наступне.
Так, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. При цьому, як свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, зокрема: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Тобто, законодавець не виключає випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, а навпаки, закріплює право поліцейського використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, з нормативного тлумачення наведених правових норм висновується, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже в протилежному випадку - це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Відтак, з огляду на не врегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України "Про відпустки".
Аналогічні правові висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, тощо.
З огляду не викладене, суд відхиляє аргументи сторони відповідача про те, що компенсація за невикористані щорічні та додаткові відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
Так, судом встановлено, що наказом Національної поліції України від 18.10.2018 № 985 о/с на підставі рапорту ОСОБА_1 від 25.09.2018, відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_1 надано щорічну чергову оплачувану відпустку за 2018 рік на 30 діб, з 15 жовтня до 13 листопада 2018 року, з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі посадового окладу, з виїздом до Запорізької області.
Таким чином, ОСОБА_1 використав щорічну оплачувану відпустку за 2018 рік у кількості 30 діб. Тож, виходячи з норм чинного законодавства України, зокрема, Закону №580, залишок невикористаної щорічної оплачуваної відпустки у ОСОБА_1 за 2018 рік становить 15 діб, а не 20 діб.
Водночас, у відповідності до листа Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №90аз/42-05ЦА/02-2021 від 24.11.2021 за час проходження служби у Департаменті ОСОБА_1 з 15.04.2019 до 01.04.2021 щорічну чергову оплачувану відпустку за 2019 рік не використав у кількості 8 діб, за 2020 рік не використав у кількості 45 діб.
Відтак, не нарахування та невиплата Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України грошової компенсації ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у кількості 15 діб за 2017 рік, 15 діб за 2018 рік, 8 діб за 2019 рік та 45 діб за 2020 рік суд визнає протиправною бездіяльністю.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Заява N 40450/04) зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (пункти 51 і 52).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Заява N 22414/93) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Належним способом захисту в даному випадку на думку суду буде зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати і виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік, 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік, 8 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік, 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Вказані позовні вимоги позивач пов'язував з компенсацією за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку, яка йому не нараховувалася, та, відповідно, не виплачувалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, у виді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки при проведенні розрахунку при звільненні сума спірної компенсації за невикористану відпустку позивачу як учаснику бойових дій та за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки не виплачена з вини відповідача, тому він має нести відповідальність, що передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд в постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16 дійшов висновку, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на обставини справи суд вважає передчасними вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, оскільки компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки відповідачем ще не нарахована позивачу, і, відповідно, для проведення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд позбавлений можливості визначити істотність частки суми такої компенсації як суми заборгованості перед позивачем порівняно із середнім заробітком позивача.
З огляду на наведене такі позовні вимоги не підлягають задоволенню як передчасні.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
В той же час, судові витрати у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 40116086) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік, за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік, за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік, за 8 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та за 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік.
Зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік; за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік, за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік, за 8 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та за 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2021.
В іншій частині в позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.06.2022.
Суддя Л.Я. Максименко