Єдиний унікальний номер 448/1412/20
Провадження № 1-кп/448/35/22
Іменем України
02.06.2022 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження 12020140230000345 від 05 листопада 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Старе Село, Рокитнівського району Рівненської області, жителя та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,
учасники справи:
прокурори: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпіла ОСОБА_8 , її законний представник ОСОБА_9 , не з'явились,
представник потерпілої особи - адвокат Анжеліка-Наталія ПАЦУРА (ордер серії ВС №1060832 від 19 лютого 2021 року), не з'явилась (клопотання),
обвинувачений ОСОБА_10 ,
його захисник-адвокат Віталій РАДЗИВІЛ (договір про надання правової допомоги від 28 грудня 2020 року),
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_11 , 05.11.2020 року, близько 04:00 годин, керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі сполученням «Львів-Шегині», в межах населеного пункту с.Гостинцеве Яворівського району Львівської області в напрямку м.Львів, а саме: на 62км+200м даної автодороги, в порушення вимог п.2.3 «б» Правил дорожнього руху України, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, в порушення п.12.1 Правил дорожнього руху України, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху та не врахував дорожню обстановку, а також особливості вантажу та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати ним, в порушення п.12.4 Правил дорожнього руху України, рухаючись в межах населеного пункту із швидкістю більше 50 км./год., не впорався із керуванням, внаслідок чого втративши контроль над транспортним засобом, виїхав на зустрічну смугу руху, а в подальшому здійснив зіткнення із огорожею.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 , потерпіла ОСОБА_12 , згідно висновку експерта за №280/20 від 06.11.2020 року отримала тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці підборіддя, косий центральний злам нижньої щелепи та злам альвеолярного паростка верхньої щелепи з повним вивихом 11, 12, 21 та 22-го зубів, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я.
Допущені водієм ОСОБА_11 , порушення вимог п.2.3 «б», п.12.1 та п.12.4 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.
ІІ. Позиція учасників судового процесу:
Під час судового розгляду, прокурор підтримала пред'явлене ОСОБА_11 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, підтвердив обставини, що наведені в обвинувальному акті. Пояснив, що дійсно 05.11.2020 року, близько 04:00 годин, керував транспортним засобом - автомобілем марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 та рухався в напрямку м.Львова. У салоні керованого ним транспортного засобу перебувало окрім нього, двоє осіб, - потерпіла та особа чоловічої статі. Погодні умови зазначеного дня та часу були несприятливі, оскільки падав сильний дощ. При проїзді населеного пункту Гостинцеве, Яворівського району Львівської області, його транспортний засіб на повороті «занесло», внаслідок чого він виїхав на зустрічну смугу руху і надалі здійснив наїзд на огорожу. Внаслідок вищевказаної ДТП потерпіла ОСОБА_13 , отримала тілесні ушкодження.
Цивільний позов заявлений потерпілою стороною заперечує в повному обсязі, просить суд в задоволенні такого відмовити, оскільки на його переконання такий належними та допустимими доказами не обґрунтований.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_11 , - адвокат ОСОБА_14 , підтримав доводи свого підзахисного. Зазначив, що його підзахисний повністю визнає свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак заперечує щодо задоволення цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Законний представника потерпілої ОСОБА_12 - ОСОБА_15 , в судовому засіданні повідомила, що потерпіла являється її дочкою. 05.11.2020 року, у нічний час мало місце ДТП у населеному пункті Гостинцеве, Яворівського району Львівської області, внаслідок якого її дочка - пасажир автомобіля марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 отримала тілесні ушкодження. Зазначила, що після вказаної ДТП її дочку у медичний заклад доставили інші особи, не винуватець ДТП. Покликалась на те, що обвинувачений ОСОБА_11 , завіряв її неодноразово, що відшкодує в повному обсязі шкоду (матеріальну, моральну), однак станом на даний час такий шкоду не відшкодував. Частково кошти на відшкодування шкоди надав його роботодавець.
Заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди на суму 144 654 грн. та моральної шкоди на суму 100 000 грн. підтримує в повному обсязі, просить суд такий задоволити.
Представник потерпілої особи - адвокат ОСОБА_16 , в судове засідання не з'явилась у зв'язку з незадовільним станом здоров'я, однак надіслала на адресу суду клопотання в якому просила провести судові дебати та постановлення вироку у її відсутності та відсутності її довірителів. При цьому зазначила, що заявлений позов потерпілою стороною підтримує в повному обсязі, просить суд такий задоволити. Покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , просила призначити згідно вимог кримінального законодавства.
IІІ. Мотиви Суду:
Винність ОСОБА_11 у вчиненому ним кримінальному правопорушенні стверджується наступними дослідженими по справі доказами:
- показаннями свідка ОСОБА_17 , будучи попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдивих показів, який безпосередньо в судовому засіданні розказав, що 05.11.2020 року, у нічний час, перебував в якості пасажира у транспортному засобі - автомобілі марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 , котрим керував обвинувачений. Вказаний транспортний засіб рухався в сторону м.Львова. Видимість дороги була обмежена, оскільки падав дощ. У вказаному транспортному засобі також перебувала в якості пасажира, і потерпіла. Керований обвинуваченим транспортний засіб рухався зі швидкість близько 70-80 км/год. У населеному пункті Гостинцеве, Яворівського району на повороті, транспортний засіб, внаслідок важких погодних умов «занесло» на зустрічну смугу руху, та такий в подальшому здійснив наїзд на огорожу. Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля - потерпіла ОСОБА_13 , отримала тілесні ушкодження. Надалі таку відвезли в медичний заклад м.Мостиська для надання медичної допомоги.
- показаннями свідка ОСОБА_18 , будучи попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдивих показів, який безпосередньо в судовому засіданні розказав, що потерпіла являється йому родичкою. Зазначив, що 05.00 год. 05.11.2020 року до нього зателефонувала сестра та повідомила, що Віолетта потрапила в лікарню. Надалі він поїхав в медичний заклад м.Мостиська. При розмові з потерпілою така його повідомила, що їй жодної медичної допомоги не надали. В подальшому він завіз потерпілу до медичного закладу м.Львова, де таку обстежили та надали необхідну медичну допомогу. За надання всієї необхідної медичної допомоги та обстеження оплачував він. Вказував, що при розмові з потерпілою така повідомила йому, що на її мобільний телефон невідома особа зі сторони водія надіслала повідомлення з вимогою не повідомляти у медичному закладі, що тілесні ушкодження така отримала внаслідок ДТП. При цьому, невідома особа зазначила у вказаному повідомленні, що всі витрати на лікування і реабілітацію водієм будуть відшкодовані. Покликався і на те, що недавно бачив потерпілу, яка при розмові з ним йому вказувала, що і надалі відчуває наслідки ДТП.
Судом повно та всебічно досліджено докази, що містяться у матеріалах кримінального провадження, зокрема:
- витяг з ЄРДР №12020140230000345, з якого відомо, що 05.11.2020 року близько 04:00 год., на а/д М-11 сполучення Львів-Шегині в межах населеного пункту с.Гостинцеве, Яворівського району мала місце ДТП, зокрема водій ОСОБА_11 , керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 не впорався із керуванням, внаслідок чого втративши контроль над транспортним засобом, виїхав на зустрічну смугу руху, а в подальшому здійснив зіткнення із огорожею. В результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження.
- дані протоколу огляду дорожньо-транспортної пригоди від 05.11.2020 року та фото таблицями до вказаного протоколу;
- дані протоколу огляду та затримання транспортного засобу від 05.11.2020 року;
- висновок експерта №280/20 від 06.11.2020 року, з якого відомо, що згідно медичної карти стаціонарного хворого №27627/746 та при огляді потерпілої було виявлено: рана в ділянці підборіддя, косий центральний злам нижньої щелепи та злам альвеолярного паростка верхньої щелепи з повним вивихом 11, 12, 21 та 22-го зубів. Вказані ушкодження могли утворитись при обставинах на які вказує потерпіла, тобто від дії частин салону автомобіля, який рухався на швидкості при зіткненні його з перешкодою, або різкому гальмуванні і відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по ознаці довготривалого розладу здоров'я;
- висновок експерта від 13.11.2020 року за №15/2/1642, з якого відомо, що на момент огляду робоча гальмівна система досліджуваного автомобіля марки «Ореl Vіvаrо», реєстр.номер НОМЕР_1 знаходиться в працездатному стані та може виконувати функції передбачені конструкцією. На момент огляду система рульового управління досліджуваного автомобіля марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 знаходилася в несправному стані, внаслідок обмеження кута повороту керованих коліс по причині зміщення лівого переднього колеса з переду до заду та затиснутого деформованими елементами кузова. Перевірити працездатність гідропідсилювача керма досліджуваного автомобіля не представилось можливим у зв'язку з виявленими руйнуваннями та неможливістю запуску двигуна. На момент огляду система зовнішнього освітлення досліджуваного автомобіля марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 знаходилася в несправному стані, по причині руйнування розсіювання правої блок-фари. Так як робоча гальмівної та освітлювальної систем досліджуваного автомобіля марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 знаходяться в працездатному стані, то питання слідства про час виникнення несправностей вказаних систем відносно моменту ДТП, та можливість водієм виявити несправності перед виїздом чи під час експлуатації автомобіля, і чи знаходяться несправності у причинно-наслідковому зв'язку із настанням даної пригоди, втрачають технічний зміст. Співставляючи загальні пошкодження, які наявні на досліджуваному автомобілі марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 з пошкодженнями системи рульового управління, а саме зміщенням лівого переднього колеса з переду до заду та затискання його деформованими елементами кузова, приходимо до висновку, що вони носять аварійний не експлуатаційний характер і виникли під час ДТП - в момент, коли на автомобіль діяли значні одномоментні удари навантаження. В такому разі питання про можливість водієм виявити несправності загальноприйнятими методами перед виїздом чи під час експлуатації втрачають технічний зміст;
- дані протоколу слідчого експерименту від 10.11.2020 року та фототаблицями до вказаного протоколу;
Дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази та даючи їм належну правову оцінку, суд приходить до наступного.
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч.1 ст.1 КК України).
Завданням кримінального провадження, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Відповідно до статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд при розгляді кримінального провадження досліджує докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, аналізує їх та дає оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною першою статті 85 КПК України встановлено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
При цьому суд зазначає, що протягом усього часу судового розгляду кримінального провадження сторонам були створені необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вони мали рівні права на збирання та надання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.
Оголошені вище судом протоколи слідчих дій, що покладені в основу вироку, відповідають вимогам Кодексу в частині питання їх оформлення.
Порушень вимог статей 104-106, 223 КПК України судом не встановлено та стороною захисту не доведено.
Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні статті 84 КПК України, підтверджуються обставини, регламентовані статтею 91 КПК України.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25, від 18 січня 1978 року, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03, від 21 липня 2011 року, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
При цьому суд вказує, що винність ОСОБА_11 за ч.1 ст.286 КК України підтверджується обсягом досліджених в судовому засіданні доказів, які підтверджують винність обвинуваченого у скоєнні ним кримінального правопорушення та не викликають у суду сумнівів.
Будь-яких належних та допустимих доказів захисту на спростування доказів обвинувачення стороною захисту, під час судового розгляду суду не надано.
Також доказів, котрі б спростовували обставини обвинувачення, сторона захисту суду не навела, факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди саме обвинуваченим ОСОБА_11 , підтвердили в ході судового розгляду свідки, показання яких сторона захисту ґрунтовно та переконливо не спростувала.
Оцінюючи вищеописані досліджені в судовому засіданні докази, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд визнає їх належними і допустимими доказами, оскільки такі докази знаходяться в об'єктивному взаємозв'язку, нічим не спростовані, передбачені як джерела доказування КПК України та зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством, а відтак суд вважає повністю доведеним факт вчинення кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого ОСОБА_11 , у вчиненні злочинних дій.
Судом встановлено, що всі докази, досліджені в судовому засіданні і покладені в основу вироку, є достовірними, допустимими і достатніми, які повною мірою підтверджують встановлені в суді фактичні обставини по справі.
При кваліфікації дій обвинуваченого, Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі №658165816-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Частиною першою статті 286 передбачено кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Відповідно до примітка. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 286-1, 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_11 , за ч.1 ст.286 КК України, оскільки він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Підстав, у відповідності до ст.337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд переконаний у встановлені та доведеності вини ОСОБА_11 , у вчиненні вище зазначеного кримінального правопорушення, а його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України, - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
ІV. Призначення покарання:
Згідно статті 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно - визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_19 , суд, у відповідності до вимог статті 65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначаючи ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема характеру вчинених дій, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
Відповідно до роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Обвинувачений ОСОБА_19 , вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_19 , відповідно до вимог ст.66 КК України - є щире розкаяння винної особи та повне і беззастережне визнання вини.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_19 відповідно до вимог ст.67 КК України, не встановлено.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у статтями 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у частині 1 статті 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_19 судом враховується, що такий раніше не судимий, вчинив нетяжкий злочин та з необережності, позитивно характеризується за місцем свого проживання, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, спосіб життя, наявність на його утриманні членів сім'ї (шести неповнолітніх дітей), які в розумінні Сімейного кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає міцні соціальні зв'язки, позиція сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання, відношення обвинуваченого до вчиненого, особливості та обставини вчиненого, форма вини, мотив та мета, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, а також думку потерпілої сторони.
Приймаючи до уваги вищевказані обставини, а також враховуючи думку прокурора, яка просить призначити у відношенні обвинуваченого покарання не пов'язане з реальним обмеження волі, суд прийшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_11 , без реального відбування покарання у виді обмеження волі і суд на підставі ст.75 КК України вважає за необхідне звільнити останнього від відбування покарання, з покладенням обов'язків передбачених ст.76 КК України.
Водночас, суд вбачає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_11 , обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у межах строку, передбаченого санкцією ч.1 ст.286 КК України та з урахуванням положень ст.55 КК України визначити мінімальний строк призначення такого покарання один рік.
Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_11 ст.69 КК України, суд не вбачає.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на цих осіб, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Суд дійшов глибокого переконання, що таке покарання обвинуваченому ОСОБА_19 перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
V. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку:
При вирішенні цивільного позову ОСОБА_15 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_12 до ОСОБА_11 , про: відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, Суд виходить з наступного.
В постанові від 26 травня 2020 року у справі №398478218 Верховний Суд зауважив, що потерпіла, подаючи до суду першої інстанції позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог, визначилася зі змістом позовних вимог, способом захисту своїх прав та інтересів, тобто із сумою відшкодування заподіяної їй як матеріальної, так і моральної шкоди, а також із відповідачами, з яких вона вважала за необхідне стягнути цю суму, а тому суд повинен був розглядати заявлені потерпілою позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог.
Розглянувши заявлені потерпілою стороною позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову Суд з'ясував.
Сторона позивача просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 144 654 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Цивільний позов обумовлено тим, що матеріальна шкода складається із витрат понесених потерпілою на лікування від ДТП та супутніх з ними витрат, а моральна ж шкода полягає у пережитих стражданнях після вказаних подій, та з урахуванням тривалої втрати працездатності й фактично незворотних процесів у стані здоров'я, а також витрат необхідних на відновлення здоров'я.
Сторона цивільного позивача в ході судового розгляду даний позов підтримав з наведених у ньому передумов.
У судовому засіданні цивільний відповідач та його представник вказали, що заявлений цивільний позов в частині матеріальної шкоди не підлягає до повного задоволення, так як не є підтверджений належними доказами і обвинувачений є одним із співвідповідачів у даному позові, у силу наявності полісу страхування ТЗ.
В частині моральної шкоди позов не є дійсним так як відсутній факт установленої пережитих страждань позивачем на обумовлену в позові суму.
Відповідно Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ст.128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.
За змістом ст.128 КПК України особа, якій злочином завдано майнової та/або немайнової (моральної) шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого.
Частиною першою ст.129 КПК України визначений обов'язок суду розв'язати цивільний позов у випадку ухвалення обвинувального вироку шляхом задоволення цивільного позову повністю або частково чи відмови в позові в залежності від доведеності підстав і розміру позову.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Щодо матеріальної шкоди, то слід зауважити, що у судовому засіданні встановлено, що за полісом № АО/4643485 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застрахована відповідальність відповідача страхувальника в частині забезпечення експлуатації транспортного засобу, котрим керував відповідач зі строком дії з 07.01.2020 до 06.01.2021, та з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 260 000,00 грн., за шкоду заподіяну майну - 130 000,00 грн.
Тобто, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).
Згідно статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно є дійсним факт, що до даних правовідносинах обов'язковим є застосування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З позиції ВП ВС у постанові від 19 червня 2019 року в справі №465462116-к слідує, що положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до юридичної особи, на яку покладено обов'язок відшкодування такої шкоди.
Для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілої особи про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, попереднє звернення потерпілого із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є обов'язковим.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 липня 2018 року в справі №7551800615-ц сформувала висновок щодо правильного застосування норм права, яка звучить так, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
У даному випадку, судом визнано доведеним, що в наслідок дій цивільного відповідача стороні позивача було завдано тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності та тривалого і вартісного лікування, обумовили до додаткових витрат, викликаних необхідністю особливого харчування, придбанням ліків, та особливостями стороннього догляду, тощо.
Указані витрати слід стягувати не з обвинуваченого (страхувальника), а з Страхової компанії у ракурсі позиції ВП ВС в постанові від 4 липня 2018 року в справі №7551800615-ц, адже покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування, а тому Суд уважає за необхідне з указаних підстав позов в цій частині відхилити.
Щодо питання моральної шкоди, то слушним буде вказати, що відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім'ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.
Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Сторона Позивача вказує на те, що моральна шкода складає 100 000 грн., які просить стягнути з цивільного відповідача.
У той же час, як роз'яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до вимог ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою.
Як роз'яснено в Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності до ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Європейський суд з прав людини вказує, що перше речення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вимагає від держав, серед іншого, запровадження законодавчих та адміністративних механізмів, спрямованих на забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя у контексті як державної, так і приватної діяльності, під час здійснення якої право на життя може опинитися під загрозою (рішення у cправі «Енерюлдіз проти Туреччини»). Якщо порушення права на життя чи тілесну недоторканість не здійснюється навмисно, позитивне зобов'язання за статтею 2 Конвенції щодо створення ефективної судової системи не обов'язково вимагає надання кримінально-правового засобу правового захисту в кожному випадку (рішення у справі «Во проти Франції»).
Ґрунтуючись на природно-правових засадах розумності й добросовісності, суд бере до уваги вразливість становища позивачів, ступінь важливості для їх предмета спору та, відповідно, необхідність вияву суб'єктами правозастосування особливої сумлінності при розгляді справи цієї особи.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
За таких обставин Суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілої, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин (життєвої ситуації обвинуваченого), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відомості, які б несли зворотну інформацію ніж висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
Вирішення питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно частини 1 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Таким чином, заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 06.11.2020 року слід скасувати.
Вирішення питання щодо долі речових доказів.
Згідно постанови про визнання речовими доказами від 05.11.2020 року, автомобіль марки «Opel Vivaro», реєстр.номер НОМЕР_1 та ключ до замка запалювання даного транспортного засобу знаходяться на майданчику утримання транспортних засобів ВП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, а свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , - при матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ст.100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Враховуючи наведене, а також вимоги ст.100 КПК України, речові докази, що зазначені вище, на переконання суду, слід повернути його законному володільцю, тобто ОСОБА_20 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішення питання щодо процесуальних витрат.
Під час проведення досудового розслідування був залучений судовий експерт, витрати на залучення якого склали 1634,50 гривні. Зазначені витрати у відповідності вимог ст.122 КПК України, відносяться до процесуальних витрат.
Частина 2 статті 124 КПК України передбачає, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_11 винний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, суд вважає за необхідне стягнути з нього на користь Держави вартість проведеної експертизи.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_11 по даному кримінальному провадженні не обирався та суд не вбачає підстав такий застосовувати до вступу вироку в законну силу.
Керуючись статтями 368, 370, 374 КПК України, суд -
Визнати, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України та призначити йому покарання - 1 (один) рік обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_11 від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно пунктів 1 та 2 частини 1 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_11 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_11 до набранням вироком законної сили, не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_15 , яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_12 до ОСОБА_11 , про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законного представника потерпілої особи ОСОБА_12 , - 28 000 (двадцять вісім) гривень моральної шкоди.
В задоволенні решти заявлених вимог, - відмовити.
Заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 06 листопада 2020 року - скасувати.
Речові докази: транспортний засіб - автомобіль марки «OPEL VIVARO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний ОСОБА_20 та ключ до замка запалювання до вказаного транспортного засобу, котрі знаходяться на території майданчика тимчасового утримання транспортних засобів ВП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , котре знаходиться при матеріалах кримінального провадження 12020140230000345, - повернути законному володільцю, тобто ОСОБА_20 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 .
Процесуальні витрати за проведення автотехнічної експертизи №15/2/1642 від 13.11.2020 року на суму 1634 (одну тисячу шістсот тридцять чотири) гривні 50 коп. стягнути з ОСОБА_11 в користь Держави.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Вирок суду виготовлено та підписано суддею в нарадчій кімнаті 02.06.2022 року.
Суддя Юрій БІЛОУС
Вирок набрав законної сили « » 20 р.
Суддя ОСОБА_1