вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
02.06.2022м. ДніпроСправа № 904/283/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л", м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Сарієвої Ганни Михайлівни, м. Дніпро
про стягнення заборгованості в сумі 450 317 грн 70 коп. за договором поставки від 10.09.2021 № 824/09/21
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Сарієвої Ганни Михайлівни заборгованість в сумі 450 317 грн. 70 коп., з яких: 209 000 грн 00 коп. - передплата за товар, 240 768 грн 00 коп. - пеня, 549 грн 70 коп. - 3% річних, відповідно до умов договору поставки від 10.09.2021 № 824/09/21.
Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 6 754 грн 77 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, розмір якої, відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку, становить 30 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.
Також позивач просить суд в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні про нарахування пені та 3% річних до моменту виконання рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної поставки оплаченого позивачем товару.
Ухвалою господарського суду від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку визнано малозначною та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач вимоги суду не виконав та не надав витребувані судом документи.
Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 07.02.2022 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
На адресу суду повернувся конверт з вказаною ухвалою, з відміткою відділення поштового зв'язку: «Повертається. За закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, господарським судом врахована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
10.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Сарієвою Ганною Михайлівною (постачальник) укладено договір поставки № 824/09/21 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується постачати (передавати у власність) покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах, визначених у цьому договорі.
Згідно з п. 1.2. договору загальна кількість, асортимент, одиниця виміру товару визначена у Специфікації, що с невід'ємною частиною договору, надалі Додаток № 1.
За умовами п. 2.1. договору постачальник зобов'язується поставити товар протягом строку, зазначеного у Специфікації на відповідну одиницю товару, покупцю на базисних умовах DDР автотранспортом постачальника на склад покупця, відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів „ІНКОТЕРМС" в редакції Міжнародної торгівельної палати 2010 року, якщо інше не погоджено у додатках до цього договору. Вартість доставки включено до вартості товару.
У пп. 2.1.1. п. 2.1. договору сторони погодили, що склад покупця (місце призначення): Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільська рада, масив 4 (чотири), будинок 23 (двадцять три).
Відповідно до п. 2.4. договору дата поставки товару визначається у Специфікації із врахуванням максимального гарантованого строку поставки відповідної одиниці товару. Строк поставки товару відраховується від дати отримання покупцем підтвердження замовлення, відповідно до п. 2.3.1 договору, або настання події визначеної п. 2.3.4. договору.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що всі розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у гривні.
Ціна за одиницю товару вказується у рахунку та Специфікації, є фіксованою і може бути змінена за угодою сторін (п. 3.2. договору).
Згідно з п. 3.3. договору загальна ціна договору дорівнює загальній ціні товару, що поставлений постачальником покупцю за весь час дії цього договору
У п. 3.5. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 50% передплати від вартості партії товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підтвердження замовлення, відповідно до п. 2.3.1. цього договору, та отримання рахунку. Інші 50% вартості партії товару покупець сплачує постачальнику протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання партії товару та підписання з обох сторін відповідної видаткової накладної.
Фактичною датою виконання грошових зобов'язань покупця перед постачальником є дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п. 3.7 договору).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що за невиконання або у випадку неналежного виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяні збитки, спричинені невиконанням або неналежним виконанням умов цього договору.
За порушення постачальником строків поставки товару/ заміни неякісного товару, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 1% від вартості непоставленого/незаміненого в строк товару за кожний день прострочення строку поставки (п. 5.2. договору).
Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного здійснення. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 діб до закінчення строку (терміну) його дії, даний договір вважається пролонгованим автоматично на кожний наступний рік. Також сторони домовилися, що сканкопія підписного примірника цього договору з обох сторін має силу оригіналу цього договору.
10.09.2021 сторони уклали Специфікацію № 1 до договору, в якій узгодили поставку товару на суму 418 000 грн. 00 коп. без ПДВ, визначили найменування товару, що поставляється, його кількість, вартість та строки поставки (а.с. 15).
За змістом п. 2 специфікації № 1 умовами оплати товару є: передоплата у розмірі 50% протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату, але не раніше підписання аторонами Специфікації (пп. 2.1); оплата решти - 50% - протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання видаткової накладної на партію товару (пп. 2.2.).
Як зазначає позивач, на виконання умов специфікації відповідач виставив для оплати позивачем рахунок № 605 від 23.09.2021 на суму 209 000 грн. 00 коп.
24.09.2021 на підставі вказаного рахунку позивачем внесено передплату за товар у розмірі 209 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3508 від 24.09.2021 (а.а. 16).
Як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору та специфікації в узгоджений сторонами строк після отримання передплати товар не поставив, у зв'язку із чим 15.12.2021 позивач звернувся до відповідача із претензією від 10.12.2021 № 10/12, в якій вимагав повернення передплати у сумі 209 000 грн. 00 коп. протягом п'яти робочих днів з моменту відправлення претензії (а.с. 17-20).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження задоволення відповідачем претензії позивача, надання ним відповіді на пред'явлену позивачем вимогу або поставки позивачу товару на суму 209 000 грн. 00 коп.
На підставі п. 5.2 договору позивачем нарахована відповідачу до сплати пеня у розмірі 240 768 грн. 00 коп. за загальний період з 21.10.2021 по 21.01.2022.
Із посиланням на норми ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 549 грн. 70 коп. за період з 21.12.2021 по 21.01.2022.
Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем або поставки товару позивачу сторонами до матеріалів справи не надано.
Відповідач не скористався правом на надання заперечень, докази на спростування позовних вимог не надав.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладання договору поставки, встановлення факту здійснення позивачем оплати товару, факту здійснення відповідачем поставки товару із порушення строків, правомірності вимоги позивача про стягнення вартості оплаченого, але не поставленого товару та штрафних санкцій.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За нормами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За нормами ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 670 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За приписами ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги.
За встановлених обставин, зважаючи на те, що грошові кошти в сумі 209 000 грн. 00 коп. були перераховані позивачем на виконання умов договору, в той час як відповідачем свої зобов'язання виконані не були, доказів повернення передоплати у вказаному розмірі чи поставки товару матеріали справи не містять, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від постачальника, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" в частині стягнення з відповідача передплати за непоставлений товар у розмірі 209 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Оскільки судом встановлено порушення відповідачем умов договору в частини поставки товару, за який позивачем внесено передплату, у визначений договором та специфікацією № 1 строк, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що розрахунок виконаний арифметично невірно.
За розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає пеня у загальній сумі 219 868 грн 00 коп., з урахуванням умов п. 5.2. договору із розрахунку 1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення строку поставки в межах періоду, визначеного позивачем. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що останнім невірно визначено початок періоду нарахування, оскільки претензію від 10.12.2021 № 10/12 з вимогою повернення передплати протягом 5 робочих днів направлено на адресу відповідача 15.12.2021, отже 3% річних повинні нараховуватися з 23.12.2021, а не за 21.12.2021, як визначено позивачем. Таким чином, за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягають 3% річних в сумі 515 грн. 34 коп. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про нарахування пені та 3% річних до моменту виконання рішення в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведених вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу. Крім того, саме на суд покладено обов'язок встановлення правильності нарахованих платежів, пов'язаних з несвоєчасним виконанням зобов'язання, тому, враховуючи встановлені обставини справи, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору поставки та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 209 000 грн. 00 коп. попередньої оплати, 219 868 грн. 00 коп. пені, 515 грн. 34 коп. 3% річних - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позовних вимог слід вімовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим судом враховано, що позивачем у позовній заяві викладений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який, окрім витрат позивача на сплату судового збору, містить інформацію про очікування позивачем понесення витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 30 000 грн. 00 коп.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких - витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розмір у витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі подання сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Заявляючи у позові про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач лише попередньо визначив їх розмір, інших необхідних для цього дій не вчинив.
За таких обставин, на час прийняття рішення, витрати на професійну правничу допомогу між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сарієвої Ганни Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень-Л" (61145, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 3а, код ЄДРПОУ 39000343) 209 000 грн. 00 коп. (двісті дев'ять тисяч грн. 00 коп.) передплати за товар, 219 868 грн. 00 коп. (двісті дев'ятнадцять вісімсот шістдесят вісім грн. 00 коп.) пені, 515 грн. 34 коп. (п'ятсот п'ятнадцять грн. 34 коп.) 3% річних, 6 440 грн. 75 коп. (шість тисяч чотириста сорок грн. 75 коп.) витрат по сплаті судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 02.06.2022
Суддя І.А. Рудь