Справа № 344/13838/21
Провадження № 2/344/728/22
19 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Бабій О.М.,
секретаря Підхомної Н.М.,
за участі позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4 та їх представників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним та стягнення грошових коштів, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із наведеним позовом, вимогами якого просив суд: визнати договір оренди приміщення в с. Лисець від 02 січня 2020 року, який укладений громадянином ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_1 , незважаючи на те, що на 02 січня 2020 року ФОП ОСОБА_1 не існувало, підробленим громадянином ОСОБА_3 та адвокатом Ружицьким Віталієм Миколайовичем, а тому недійсним; стягнути в дохід Держави з громадянина ОСОБА_3 та адвоката Ружицького Віталія Миколайовича суми коштів, які вони вирішили отримати з ОСОБА_1 за цим договором, а саме - з громадянина ОСОБА_3 - 33 958 грн. 07 коп., з адвоката Ружицького Віталія Миколайовича - 9982 грн.
За підставу позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 в січні 2020 року укласти будь якого договору в статусі ФОП не міг, бо статусу підприємця на той час не мав. Завідома підробка у вигляді договору оренди від 02 січня 2020 року і стала основною підставою судового рішення від 17 липня 2021 року в справі № 909/360/21. Господарський суд Івано-Франківської області задоволив позовні вимоги ОСОБА_3 , інтереси якого представляв адвокат Ружицький Віталій Миколайович, щодо виконання орендарем ОСОБА_1 договору від 02 січня 2020 року. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завідомо протиправну вигоду в сумі 33 958 грн. 07 коп., а на користь адвоката ОСОБА_4 завідомо злочинну вигоду в сумі 9982 грн.
05 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки 02 січня 2020 року між підприємцем ОСОБА_3 та підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3. Договір розпочав свою дію з 02 січня 2020 року і саме з цього часу позивач використовує вказане орендоване приміщення для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку. На підтвердження факту використання орендованого приміщення за договором та проведення в ньому підприємницької діяльності свідчать видані підприємцем ОСОБА_1 фіскальні чеки, квитанції про сплату комунальних платежів. Підприємець ОСОБА_1 неодноразово сплачував орендну плату за спірним договором, проте регулярно допускав систематичні порушення умов договору. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість в сумі 33 958 грн. 07 коп., 4535 грн. 91 коп. судового збору та 9982 грн. витрат на правову допомогу. Ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначав про недійсність спірного договору, зокрема з тих підстав, що на момент підписання спірного договору позивач не володів статусом підприємця. Не повідомлення ОСОБА_1 на день підписання спірного договору про відсутність у нього статусу підприємця не змінює статусу спірного договору як дійсного господарського договору, оскільки такий договір мав місце, відповідав волевиявленню обидвох сторін та був спрямований на настання реальних наслідків. Характер спірних правовідносин свідчить також про те, що ОСОБА_4 взагалі не може бути відповідачем у даному спорі щодо вимог про визнання недійсним спірного договору.
06 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки 02 січня 2020 року між підприємцем ОСОБА_3 та підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3. Договір розпочав свою дію з 02 січня 2020 року і саме з цього часу позивач використовує вказане орендоване приміщення для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку. На підтвердження факту використання орендованого приміщення за договором та проведення в ньому підприємницької діяльності свідчать видані підприємцем ОСОБА_1 фіскальні чеки, квитанції про сплату комунальних платежів. Підприємець ОСОБА_1 неодноразово сплачував орендну плату за спірним договором, проте регулярно допускав систематичні порушення умов договору. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість в сумі 33 958 грн. 07 коп., 4535 грн. 91 коп. судового збору та 9982 грн. витрат на правову допомогу. Ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначав про недійсність спірного договору, зокрема з тих підстав, що на момент підписання спірного договору позивач не володів статусом підприємця. Не повідомлення ОСОБА_1 на день підписання спірного договору про відсутність у нього статусу підприємця не змінює статусу спірного договору як дійсного господарського договору, оскільки такий договір мав місце, відповідав волевиявленню обидвох сторін та був спрямований на настання реальних наслідків. Щодо вимоги про стягнення коштів, то позивач не довів існування юридичних фактів визначених ст. 228 ЦК України, як правову підставу позову.
19 жовтня 2021 року позивач надав відповідь на відзив в якій ще раз зазначив, що на день укладення договору він не був підприємцем, печатки ФОП не мав, її відтиск на договорі проставити не міг, тому договір є підробленим ОСОБА_3 за участі адвоката Ружицького В.М. Звертає увагу, що його підприємницька діяльність виникла 02 березня 2020 року виключно на підставі виданої ОСОБА_3 довіреності. Ця діяльність ведеться хоч і від його імені, але повністю ОСОБА_3 та в його інтересах.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали з підстав наведених у позові. Також представник позивача усно заявив, що договір також слід визнати недійсним з тієї підстави, що 02 січня 2020 року відповідач ОСОБА_3 перебував за межами України, а тому не міг укласти оскаржуваний договір.
Представник відповідачів ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що переговори щодо укладення договору велися задовго до 02 січня 2020 року. Дата укладення договору 02 січня 2020 року була заявлена самим ОСОБА_1 , але фактичне підписання договору було в грудні 2019 року. Свої примірники ОСОБА_3 підписав та передав ОСОБА_1 . Позивачем не доведено факту не укладення договору. Щодо участі відповідача ОСОБА_4 у справі, то він не був стороною договору, а тому вимоги до нього є безпідставними. Посилання на ст. 228 ЦК України як на підставу стягнення коштів є необґрунтованими.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що позов носить штучний характер. Дійсність договору встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, а вимога щодо стягнення коштів взагалі не може бути застосована до спірних правовідносин.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав наведених у відзиві, також суду повідомив, що справді 02 січня 2020 року він перебував за кордоном та фізично договір в цей день не підписував, але до 02 січня 2020 року він з ОСОБА_1 досягли згоди щодо всіх умов договору оренди та домовились укласти його. Відповідач його підписав в грудні 2019 року та передав ОСОБА_1 , і поїхав за кордон. Позивач ОСОБА_1 ввів його в оману щодо того, що він не є підприємцем, йому про це не було і не могло бути відомо.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідачів та їх представника, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
02 січня 2020 між фізичною особою ОСОБА_3 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3 (а.с.52).
Договір підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , при цьому скріплений печатками фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Як зазначено у п. 1.1, 1.2 договору з метою більш раціонального використання існуючих торговельних площ в центральній частині селища, прийнято рішення про оренду, шляхом надання орендарю права відкриття в приміщенні орендаря - кав'ярні по торгівлі кавою та кондитерськими виробами. Адреса кав'ярні: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець зобов'язався надати орендарю в оренду приміщення загальною площею 48 м.кв. за вказаною адресою, що належить орендодавцю, терміном на 1 рік, з правом вільного користування всіма службовими приміщеннями загальною площею 48 м.кв., в тому числі залом - 29,1 м.кв.
Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що до обов'язків орендодавця входить не втручатися в господарську діяльність підприємця, його кредитно-фінансову і комерційну діяльність.
Згідно з п. 4.1 договору орендар зобов'язався щомісячно здійснювати обов'язкові розрахунки за оренду та надані орендодавцем послуги, обумовлені у п. 3 даного договору в сумі 2 400, 00 грн. без ПДВ.
Позивач стверджує, що вказаний договір є підробленим, а тому недійсним з двох підстав: на час укладення договору він не був підприємцем та 02 січня 2020 року ОСОБА_3 перебував за кордоном.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вказаним вимогам договір від 02 січня 2020 року відповідає виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Про господарський характер спірного договору та його дійсний та реальний характер свідчить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14 липня 2021 року у справі № 909/360/21 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2021 року, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції в постанові від 18 листопада 2021 року чітко зазначив, що у цій справі договірні відносини між сторонами виникли під час здійснення ними підприємницької діяльності, а укладення договору було спрямоване на отримання доходу від здійснення такої діяльності. Договір засвідчений печатками обох сторін, як фізичних осіб-підприємців. В подальших листах ОСОБА_3 зазначалося, що він діє як фізична особа-підприємець. Тому відсутність у договорі вказівки на статус ОСОБА_3 , як на підприємця, однак проставлення печатки ФОП, свідчить про укладення цього договору саме як фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч.3 ст. 214 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивачем не доведено недійсність правочину в силу закону.
Разом з тим, виконання договору обома сторонами, а також лист позивача від 07 листопада 2020 лише підтверджує факт його визнання позивачем.
Суд вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що ОСОБА_3 не перебував на території України 02 січня 2020 року, а тому не міг підписати договір в цей день.
Разом з тим, вказане твердження не спростовує презумпцію дійсності правочину, доказів того, що хтось із сторін не мав волевиявлення на укладення договору , не підписував його позивачем суду не надано.
Суд за клопотанням позивача витребовував оригінал договору, оскільки позивач мав намір заявляти клопотання про призначення експертизи, але такого клопотання позивачем чи його представником, який є фахівцем у галузі права, адвокатом, не заявлялось.
Перед судовими дебатами представник позивача заявив, що він хотів клопотати про призначення експертизи, але суд повернув оригінал договору відповідачу ОСОБА_3 .
Судом було роз'яснено представнику позивача, що він вправі був заявляти таке клопотання на підготовчому провадженні, але такого клопотання не було заявлено ні в підготовчому провадженні ні під час розгляду справи по суті. Наявність чи відсутність оригіналу договору в матеріалах справи не впливає на право позивача заявляти клопотання про призначення експертизи.
Беручи до уваги стандарт доказування «вірогідність доказів», факт укладення даного договору та початок його дії саме 02 січня 2020 підтверджується і листом позивача від 07 листопада 2020, в якому останній, враховуючи термін дії договору 1 рік констатував пролонгацію вказаного договору до 02 січня 2021.
На підтвердження факту використання орендованого приміщення за Договором та проведення в ньому підприємницької діяльності свідчать видані підприємцем ОСОБА_1 фіскальні №00000970 від 31 серпня 2021 року, №00000792 від 21 квітня 2021 року із відповідними реквізитами, зокрема, місцем здійснення діяльності - АДРЕСА_1 , ФОП ОСОБА_1 .
На підтвердження використання підприємцем ОСОБА_1 орендованих приміщень для здійснення підприємницької діяльності свідчать квитанції відповідно до яких підприємець ОСОБА_1 (через свого уповноваженого представника ОСОБА_8 ) сплачував комунальні платежі, зокрема, відшкодовував витрати за споживання електроенергії, а саме, квитанція від 27 серпня 2021 року на 1014 грн., квитанція від 16 серпня 2021 року на 3500 грн., квитанція від 21 липня 2021 року на 1873грн., квитанція від 19 липня 2021 року на 2000 грн., квитанція від 23 червня 2021 року на 2000 грн., квитанція від 17 червня 2021 року на 2000 грн., квитанція від 28 травня 2021 року на 600 грн. та інші.
Не повідомлення ОСОБА_1 на день підписання спірного договору про відсутність у нього статусу підприємця не змінює статусу спірного договору як дійсного господарського договору, оскільки, такий договір мав місце, відповідав волевиявленню обидвох сторін та був спрямований на настання реальних наслідків, що і вбачається із наявних доказів, а саме, орендовані приміщення використовувались і використовуються для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 та отримання прибутку. Про використання орендованих приміщень для здійснення підприємницької діяльності свідчать і види діяльності підприємця ОСОБА_1 , а саме, 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 56.30 обслуговування напоями; 47.11 роздрібна торгівля в не спеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Крім того, наявність чи відчутність у позивача статусу суб'єкта підприємницької діяльності станом на 02 січня 2020 року (початок дії спірного договору оренди) не впливає та не може впливати на дійсність спірного договору оренди від 02 січня 2020 року. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року по справі № 924/1220/17.
Так, кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Таким чином, виходячи із висновків ВП ВС викладених у постанові від 03 квітня 2019 року по справі № 924/1220/17 (р.р.29-32,39) слід зазначити, що відсутність статусу суб'єкта господарювання у позивача станом на 02 січня 2020 року не впливає та не може впливати на дійсність спірного договору. А наявність статусу суб'єкта господарювання на час розгляду справи судом у випадку існування спору на основі такого договору має значення виключно для визначення підсудності такого спору.
Враховуючи зазначене, доводи позивача щодо підробки вказаного договору оренди та недійсності його положень, суд вважає необґрунтованими.
Щодо вимог до відповідача ОСОБА_4 , то такі вимоги є безпідставними, оскільки він не є стороною договору оренди.
На обґрунтування своєї вимоги про стягнення в дохід Держави з громадянина ОСОБА_3 та адвоката Ружицького Віталія Миколайовича суми коштів, які вони вирішили отримати з ОСОБА_1 за цим договором, а саме - з громадянина ОСОБА_3 - 33 958 грн. 07 коп., з адвоката Ружицького Віталія Миколайовича - 9982 грн., позивач посилається на ст. 228 ЦК України.
Обґрунтовуючи суми стягнення посилається на рішення господарського суду Івано-Франківської області, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість в сумі 33 958 грн. 07 коп., 4535 грн. 91 коп. судового збору та 9982 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Але вимога позивача про визнання договору недійсним не задоволена судом, тому немає підстав для стягнення грошових коштів.
Позивач не довів існування юридичних фактів визначених в ст. 228 ЦК України, як правову підставу позову.
За наведених обставин у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 та ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що у позові відмовлено, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Відповідачами заявлено про розподіл судових витрат, які вони понесли.
В порядку розподілу судових витрат відповідач ОСОБА_4 просить стягнути з позивача судові витрати (витрати за надання правничої допомоги адвокатами) в розмірі 11 500 грн., аналогічну суму просить також стягнути відповідач ОСОБА_3 .
На підтвердження судових витрат відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надано від кожного окремо договори про надання правничої допомоги від 05 жовтня 2021 року, угоди від 05 жовтня 2021 року про внесення змін до договору, копії актів виконаних робіт від 07 березня 2022 року, копії договорів про надання правової допомоги від 17 березня 2022 року, копії актів виконаних робіт від 10 травня 2022 року, копії довідок від 10 травня 2022 року.
Представник позивача надіслав до суду заперечення на заяву в якій зазначив, що адвокати відповідачів не спростували безумовних та беззаперечних фактів викладених в позові, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Разом з тим ч. 3 ст. 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Матеріалами справи встановлено, що представниками відповідачів у суді буди адвокати Ємельянова Наталія та ОСОБА_9 .
Представництво інтересів відповідачів ОСОБА_7 здійснювала на підставі договору про надання правничої допомоги від 05 жовтня 2021 року та на підставі Угоди про внесення змін до договору, з кожним із відповідачів було укладено окремий договір та окрему угоду. Розмір гонорару встановлено в сумі 10 000 грн. з кожного відповідача окремо. 07 березня 2022 року ОСОБА_7 підписала із кожним із відповідачів окремо акт виконаних робіт на суму 6000 грн. Суд вважає обґрунтованим розмір судових витрат на суму 5000 грн. щодо кожного з відповідачів, оскільки перебуваючи в одному судовому засіданні адвокат Ємельянова Наталія представляла інтереси одразу двох відповідачів, тому не доцільно та не справедливо стягувати оплату за кожне засідання за представництво кожного з відповідачів окремо. Фактично адвокат Ємельянова Наталія брала участь у чотирьох засіданнях та готувала відзив на позовну заяву.
Представництво інтересів відповідачів ОСОБА_9 здійснював на підставі договору про надання правової допомоги від 17 березня 2022 року, з кожним із відповідачів було укладено окремий договір. 10 травня 2022 року ОСОБА_9 підписав із кожним із відповідачів окремо акт виконаних робіт на суму 5500 грн. Суд вважає обґрунтованим розмір судових витрат на суму 3000 грн. щодо кожного з відповідачів, оскільки перебуваючи в одному судовому засіданні адвокат Чмихов Юрій представляв інтереси одразу двох відповідачів, тому не доцільно та не справедливо стягувати оплату за кожне засідання за представництво кожного з відповідачів окремо. Фактично адвокат Чмихов Юрій брав участь у двох засіданнях та готував виступ у судових дебатах.
Підтвердженням факту оплати є довідка від 10 травня 2022 року, що не суперечить позиції Верховного Суду у цьому питанні.
З урахуванням наведеного з позивача слід стягнути на користь кожного з відповідачів по 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. ст. 50, 202, 203, 204, 214, 228, 626 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 137, 141, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним та стягнення грошових коштів - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бабій О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 30 травня 2022 року.