Справа № 344/10324/20
Провадження № 2/344/365/22
31 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Кріцак Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ШТРАУС УКРАЇНА” про визнання незаконними та скасування п.п.2,3 Наказу від 17.04.2020 року №16-о та Наказ від 05.06.2020 року №17А
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ШТРАУС УКРАЇНА” про визнання незаконними та скасування п.п.2,3 Наказу від 17.04.2020 року №16-о та Наказ від 05.06.2020 року №17А. На обґрунтування позову зазначила, що з 30.04.2014 вона працювала на посаді менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту у відповідача. В квітні 2020 року під час карантину вона отримала від відповідача повідомлення від 17.04.2020 року про зміну істотних умов праці, а саме про закріплення за нею Вінницької, Черкаської та Кіровоградської областей. Підставою для таких змін в повідомленні вказується два накази від 14.04.2020 року №15 та від 17.04.2020 року №16, з якими її не ознайомлено, та не додано до даного повідомлення. Крім того, в листі повідомлено про необхідність протягом двох місяців з дня отримання такого повідомлення подати до відділу персоналу заяву про згоду або відмову продовжувати роботу в нових умовах праці, в останньому випадку висловлено намір звільними на підставі п. 6 ст. 36 КзПП України. В свою чергу вона звернулась до відповідача з листом за роз'ясненнями та повідомила, що в разі звільнення її на підставі п. 6 ст. 36 вона звернеться до суду за захистом своїх прав. 10.06.2020 року вона від відповідача отримала: засвідчену копію Наказу №15 від 14.04.2020 року “Про зміни в організації виробництва і праці та внесення відповідних змін до посадових інструкцій”; засвідчену копію наказу №16 о від 17.04.2020 року; лист від 05.06.2020 року №107 щодо надання відомостей на зпит від 28.05.2020 року; засвідчена копія Наказу №17 а від 05.06.2020 року; додаткову угоду від 05.06.2020 року до Трудового договору від 30.04.2014 року ОСОБА_1 ; посадову інструкцію, затверджену 02.06.2020 року; повідомлення про переведення в іншу місцевість ОСОБА_1 від 05.06.2020 року. Вважає, що відповідач штучно створює ситуацію, яка спонукає його звільнитись за власним бажанням, адже переїхати в інше місто вона не може. Також вважає, що відповідач мав намір розірвати з нею трудовий договір, оскільки станом на 17.04.2020 року та 05.06.2020 року мав значну заборгованість по заробітній платі перед нею за судовими рішеннями. На її думку наказ від 14.04.2020 року №15 про зміни в організації виробництва і праці та наказ від 17.04.2020 року №16-о про зміну істотних умов праці відділу з розширення ринків збуту є незаконними, оскільки суперечать ст. 32 КЗпП України в частині зміни умов праці без згоди працівника, якого вони стосуються, і без повідомлення такого працівника за два місяці, не містять відомостей про те, в чому саме полягають зміни в організації виробництва і праці, які є підставою для таких змін. Незаконним є також Наказ 17 -А від 05.06.2020 року, оскільки відповідач визначає м.Вінниця місцем роботи менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту, відповідального за Вінницьку, Черкаську та Кіровоградську області, однак, при цьому, в цьому місті немає ні філії, ні представництва, ніякого іншого відокремленого підрозділу ТОВ “ШТРАУС УКРАЇНА”, останнє як юридична особа не змінює свого місцезнаходження з м.Києва на м.Вінниця, що підтверджує факт відсутності підстав для її переведення.
25.09.2020 року представник ТОВ “ШТРАУС УКРАЇНА” подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на квітень 2020 у штаті відповідача працювало вісім менеджерів з питань регіонального розвитку, включаючи позивачку. Кожен з менеджерів здійсював свою роботу у певному регіоні, базуючись в одному з міст- обласних центрів. Такий фактичний розподіл регіонів (територій) відповідальності та конкретне місце роботи кожного менеджера не був офіційно врегульований внутрішніми розпорядчими актами підприємства та трудовими угодами. Зазначив, ака прогалина в організації виробництва підприємства стала наочною в результаті трудового спору між відповідачем та позивачем. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.06.2020 скасовано наказ ТОВ «Штраус Україна» в частині встановлення позивачу місцезнаходження (місця роботи) за адресою:м.Київ, вул. Авіаконструктора Антонова,5-Б. Генеральним директором ТОВ «Штраус Україна» 17.04.2020 року прийнято наказ №16-о «Про зміну істотних умов праці відділу з розширення ринків збуту ТОВ «Штраус Україна» визначено закріпити працівника ОСОБА_2 менеджером з питань регіонального розвитку відповідальним в Івано-Франківській, Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій області, а позивачку ОСОБА_1 менеджером з питань регіонального розвитку відділу відповідальним у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях. Рішення було зумовлене об'єктивними даними, базуючись на кількісних та якісних показниках працівників, а також те, що ОСОБА_2 мав стабільні зв'язки з партнерами та дистриб'юторами у м.Івано-Франківську, а позивач протягом значного періоду з об'єктивних причин не виконувала будь-яку роботу на підприємстві. Посилання позивачки на те, що підприємством при закріпленні за нею Вінницької, Черкаської та Кіровоградської області не враховувало того, що вона є матір'ю двох малолітніх дітей, і тому не може виконувати роботу не за місцем її фактичного проживання, не може братися до уваги, оскільки працівник ОСОБА_2 є батьком трьох дітей, наймолодшому з яких 1 рік, тому фактор сімейного становища працівників не мав вирішального значення для прийняття рішення. Таким чином, наказом №15 від 15.04.2020 були запроваджені зміни в організації виробництва і праці, які полягали в раціоналізації робочих місць - офіційному закріпленні кожного менеджера відповідальним за роботу у конкретних областях України. Зазначені зміни в організації виробництва і праці зумовили прийняття Наказу №16-о від 17.04.2020, яким запроваджені зміни істотних умов праці позивача. На виконання норм, передбачених КЗпП ТОВ «Штраус Україна» у визначений законодавством спосіб повідомило позивача про зміну її істотних умов праці за два місяці до запланованих змін - Повідомлення №82 від 17.04.2020. Повідомленням №106 від 05.06.2020 року позивача було проінформовано про додаткову зміну умов праці, а саме: у випадку і за умови її згоди на закріплення відповідальним менеджером у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях позивачці запропоновано переведення на роботу в іншу місцевість і встановлення місця роботи в м.Вінниці. В Наказі №17-А від 05.06.2020 році позивачку повідомлено, що за умови згоди Позивача на переїзд в м.Вінницю для виконання своїх посадових обов'язків, підприємство на додачу до законодавчо встановлених гарантій та компенсацій повідомило про готовність до забезпечення Позивача всім необхідним для роботи, зокрема житлом та автомобілем. Станом на 10.08.2020 року позивач не повідомила Підприємство про її згоду на продовження роботи на нових умовах праці, які їй були запропоновані підприємством. Просив відмовити в задоволенні позову (а.с.71-77).
Позивач та її представник позов підтримали, просили задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позов. Крім того, зазначив, що позивачкою було оскаржено до суду наказ про її звільнення, та Івано-Франківським міським судом було винесено рішення, яке постановою Івано-Франківського апеляційного суду залишено без змін, про відмову в задоволенні позову. В даному рішенні було надано оцінку наказам від 17.04.2020 року №16-о та від 05.06.2020 року №17А, що є предметом дослідження у даній справі.
Заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.04.2014 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту в ТОВ «Штраус Україна» за Трудовим договором, який відповідно до Договору б/н про внесення змін від 29.10.2014 року є безстроковим ( а.с. 11-14, т. 1).
З 12.12.2017 року до 21.08.2018 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом від 21.08.2018 №59-К «Про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років ОСОБА_1 » позивачу встановлено повний робочий день тривалістю 8 годин із місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.15, т.1)
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.06.2019 року у справі №344/17875/18 визнано незаконним та скасовано Наказ ТОВ «Штраус Україна» від 21.08.2018 року №59-к «Про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років ОСОБА_1 » в частині встановлення ОСОБА_1 місця роботи за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-19, т. 1).
В даній постанові встановлено, що робочим місцем менеджерів відділу, в якому працювала позивач, є місце їх фактичного проживання, а не місцезнаходження роботодавця. Відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність із позивачем ОСОБА_1 займала посаду регіонального менеджера ШКС південно-західного регіону (м. Івано-Франківськ). Роботодавцем ТОВ «Штраус Україна» за відсутності змін в організації виробництва і праці змінено робоче місце позивача, що є для неї істотною умовою праці при виконанні трудових обов'язків.
Наказом ТОВ «Штраус Україна» №15 від 14.04.2020 року «Про зміни в організації виробництва і праці та внесення відповідних змін до посадових інструкцій» передбачено закріплення з 24.06.2020 року за конкретними областями України кожного менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту для виконання покладених на нього посадових обов'язків та відповідної клієнтської бази ( а.с. 35, т.1).
У зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а також на підставі доповідної записки начальника відділу з розширення ринків збуту ТОВ «Штраус Україна» від 15.04.2020 року щодо розподілу менеджерів з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту, відповідальних за конкретні області України (на підставі якісних та кількісних показників у роботі) видано наказ від 17.04.2020 року №16-о «Про зміну істотних умов праці відділу з розширення ринків збуту ТОВ «Штраус Україна», яким вирішено, зокрема, закріпити працівницю ОСОБА_1 менеджером з питань регіонального розвитку відділу відповідальним у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях; повідомити про заплановані зміни істотних умов праці відповідно до чинного законодавства а.с. 36, т.1).
У квітні 2020 року ТОВ «Штраус Україна» позивачу направлено повідомлення від 17.04.2020 року №82 про зміну істотних умов праці у відділі з розширення ринків збуту, у зв'язку з чим та на підставі Наказу №15 від 14.04.2020 року, Наказу №16 від 17.04.2020 року з 24.06.2020 року за позивачем закріплюються Вінницька, Черкаська та Кіровоградська області та відповідна клієнтська база у вказаних областях відповідальності. Таким чином за новими умовами праці позивачу запропоновано бути відповідальним менеджером з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту у вказаних областях згідно з посадовою інструкцією. Повідомлено про необхідність протягом 2 місяців з дня отримання даного повідомлення подати відділу персоналу заяву про згоду або відмову продовжувати роботу в нових умовах праці та про те, що відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці є підставою для звільнення згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України а.с. 32, т.1).
На дане повідомлення позивач звернулась до відповідача за роз'ясненнями, які саме зміни в організації виробництва і праці стали підставою для зміни істотних умов праці; в чому полягають такі зміни; чи зміниться у зв'язку з цим розмір заробітної плати; як буде забезпечено роботу в областях; з якого саме часу буде введено такі зміни, а також направлення засвідчених копій наказів від 14.04.2020 року та від 17.04.2020 року ( а.с. 33, т.1).
Листом від 05.06.2020 року №106 повідомлено позивача, що відповідачем видано наказ №17-а від 05.06.2020 року стосовно забезпечення її роботи в закріплених Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (а.с. 42, т .1).
Згідно Наказу №17-а від 05.06.2020 року «Про переведення на роботу в іншу місцевість ОСОБА_1 у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці» визначено м. Вінницю місцем роботи менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту, відповідального за Вінницьку, Черкаську, Кіровоградську області. У зв'язку з відповідними змінами в організації виробництва і праці запропоновано менеджеру з питань регіонального розвитку ОСОБА_1 переведення на роботу в іншу місцевість, а саме в м. Вінницю. Доручено директору з управління персоналом направити ОСОБА_1 письмове повідомлення про заплановані зміни та проект додаткової угоди до трудового договору з нею щодо визначення її постійного місця роботи (а.с. 38, т.1).
Листом від 05.06.2020 року №107, позивача повідомлено, що підставою для запропонованих змін її істотних умов праці є раціоналізація робочих місць, зумовлена поточною складною економічною ситуацією - скороченням обсягів збуту продукції компанії в Івано-Франківській області; зміна істотних умов праці полягає в закріпленні позивача як менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту, відповідального за Вінницьку, Черкаську, Кіровоградську області тощо, направлено копії відповідних наказів та нової редакції Посадової інструкції (а.с. 37, т.1).
Як встановлено судом, позивач 10.06.2020 року отримала від відповідача цінний лист з описом вкладення, яким направлено проект додаткової угоди від 05.06.2020 року до Трудового договору б/н від 30.06.2014 року, якою доповнено трудовий договір п. 1.4 в наступній редакції: «Працівник є менеджером з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту, відповідальним за Вінницьку, Кіровоградську та Черкаську області із постійним місцем роботи в м. Вінниця» та містить підпис і печатку роботодавця ( а.с. 39, т.1).
11.08.2020 року за №145 та 02.09.2020 року за №166 ТОВ “Штраус Україна” направляло на адресу позивачки листи із проханням повідомити про її рішення щодо виконання своєї роботи у нових умовах (а.с. 86,87-88, т.1).
08.09.2020 року позивач направила Підприємству лист, в якому повідомила про те, що оскаржила Накази №16-о від 17.04.2020 року та №17-А від 05.06.2020 року до суду (а.с.89, т.1).
Наказом №32-к від 25.09.2020 року ОСОБА_1 , менеджера з питань регіонального розвитку відділу з розширення ринків збуту, у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці звільнено 30.09.2020 року на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України (а.с. 116, т.1).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка 06.11.2020 року звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовом до ТОВ “Штраус Україна” про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.118-123, т.1).
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року в справі №6-2748цс15, постанови Верховного Суду від 21 лютого 2018 року, справа №761/3388/15-ц, провадження №61-2435св18, від 31 березня 2021 року, справа № 332/890/20, провадження №61-643св21, від 08 липня 2020 року, справа №501/3407/18, провадження №61-15070св19).
Верховний Суд зазначає, що термін «зміни в організації виробництва і праці» використовується в частині третій статті 32 та пункті 1 частині першій статті 40 КЗпП України, згідно з якими трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Під терміном «зміни в організації виробництва і праці» розуміється раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, серед них перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо. Із змісту пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України випливає, що змінами в організації виробництва і праці також є: ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.
Питання віднесення тих чи тих умов праці до істотних чи неістотних виникає тоді, коли в роботодавця виникає необхідність їх змінити. У таких випадках роботодавцеві потрібно узгодити це питання з кожним працівником, адже одна й та сама умова праці для одного з них може бути істотною, а для іншого - ні.
Такі ж висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №221/7326/18 (провадження №61-11998св19).
Представник відповідача в судовому засіданні повідомив, що Рішенням Івано-Франківського міського суду, яке Постановою Івано-Франківськогоь міського суду залишено без змін в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ “Штраус Україна” про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ “Штраус Україна” про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04.01.2022 року рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2021 року залишено без змін.
Питання правомірності запровадження зміни в організації виробництва та праці було предметом судової оцінки у вищезгаданій Постанові апеляційного суду від 04.01.2022 року, яка має преюдиційне значення для розгляду даної справи.
Зокрема у Постанові вказано, що наказом №15 від 14.04.2020 року «Про зміни в організації виробництва і праці та внесення відповідних змін до посадових інструкцій» проведено раціоналізацію робочих місць, зумовлену поточною економічною ситуацією в Компанії, зокрема, в Івано-Франківській області; внесено відповідні зміни до посадових інструкцій менеджерів. Відтак наказами №16-о від 17.04.2020 року «Про зміну істотних умов праці відділу з розширення ринків збуту ТОВ «Штраус Україна» та №17-а від 05.06.2020 року «Про переведення на роботу в іншу місцевість ОСОБА_1 у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці» закріплено ОСОБА_1 менеджером з питань регіонального розвитку відділу відповідальним у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях та визначено м. Вінницю місцем її роботи. У зв'язку з відповідними змінами в організації виробництва і праці запропоновано ОСОБА_1 переведення на роботу в іншу місцевість, а саме в м. Вінницю. Направлено письмове повідомлення про заплановані зміни та проект додаткової угоди до трудового договору щодо визначення постійного місця роботи. В листі Мінсоцполітики від 13 квітня 2017 року №159/0/22-17 зазначено, що скорочення обсягів продажу продукції не може бути визнано зміною в організації виробництва і праці, але наявність таких обставин може спричинити раціоналізацію робочих місць, що визнається зміною істотних умов праці. Раціоналізація робочих місць - це сукупність організаційно-технічних заходів, спрямованих на удосконалення діючих робочих місць і покращення їх використання. На основі паспортизації, атестації і раціоналізації робочих місць вирішують таке важливе завдання, як досягнення збалансованості робочих місць і трудових ресурсів. Вся ця робота спрямовується на вирішення кінцевої мети - певним числом працівників виконати повний обсяг необхідної бухгалтерської роботи при найменшій кількості і вартості здійснюваних заходів. Раціоналізація системи робочих місць є комплексним процесом і включає підвищення технічного і організаційного рівня робочих місць, поліпшення умов праці та техніки безпеки на робочих місцях, ліквідацію зайвих і малоефективних робочих місць. Робоче місце є важливим елементом, що об'єднує людей і результат роботи. Його застосування дозволяє впливати на всі параметри виробничого процесу, а спосіб впливу на ці параметри відображає рівень одержуваного результату. Таким чином, раціоналізація робочих місць є чинником взаємодії багатьох параметрів, що характеризують конкурентні властивості робочого місця. Відповідачем суду надано належні, допустимі та достовірні докази проведення в товаристві змін в організації праці згідно вищевказаних наказів.
У відповідності до положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, сторони не оскаржували постанову Івано-Франківського апеляційного суду.
За таких обставин, запровадження змін в організації виробництва та праці на підприємстві відповідача були підставними, а позивачем не доведено перед судом зворотного.
Отже судом вставновлено, що у ТОВ «Штраус Україна» відбулася зміна організації виробництва, внаслідок якої змінилися істотні умови праці позивача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 36,40 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 89, 141,263-265 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ШТРАУС УКРАЇНА” про визнання незаконними та скасування п.п.2,3 Наказу від 17.04.2020 року №16-о та Наказ від 05.06.2020 року №17А - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Довідка: Повний текст рішення виготовлено 03.06.2022 року.
Суддя Пастернак І.А.