30 травня 2022 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/18942/21
Апеляційне провадження 22-ц/824/5491/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Махлай Л.Д.,
суддів: Немировської О.В., Ящук Т.І.
при секретарі: Гойденко Д.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Чередніченко Н.П., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування шкоди,
у липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахування збільшення позовних вимог, просила суд визнати, викладену в заяві ОСОБА_2 від 11.04.2021 інформацію такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язати відповідача спростувати інформацію, викладену в його заяві від 11.04.2021 у такий спосіб, яким вона була поширена, стягнути на її користь моральну шкоду у сумі 72 000 грн, витрати на проведення соціально-психологічного дослідження у сумі 6 000 грн, а також в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2 012,52 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 13.04.2021 до Верховного Суду надійшов лист, підписаний відповідачем, де, останній, стверджує, вона використовуючи своє службове становище, як працівник Верховного Суду, тисне на працівників соціальних служб, лікарів, працівників дошкільного закладу, а також на працівників поліції та суддів Голосіївського та Солом'янського районних судів м. Києва.
15.04.2021 на підставі заяви відповідача від 11.04.2021 наказом керівника апарату Верховного Суду № 708-к відносно неї порушено дисциплінарне провадження.
20.05.2021 наказом керівника апарату Верховного Суду № 1062-к, дисциплінарне провадження закрито, в зв'язку з відсутністю у її діях як державного службовця дисциплінарного проступку та відсутністю підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності. В заяві відповідача від 11.04.2021 та доданих до неї документах, крім іншого, містилась конфіденційна інформація, яка стосувалась приватного, сімейного життя, на поширення якої позивач згоди не давала. Вважає, що поширена інформація є неправдивою, принизливою та такою, що шкодить її діловій репутації, у зв'язку з чим вона вимушена додатково вживати заходів для відновлення своєї ділової репутації, пояснювати колегам про її психологічний стан, приймати заспокійливі ліки. У неї виникла тривога, порушились емоційні реакції на події, що відбувались на роботі та загалом у житті. З того часу вимушена зосереджувати свою увагу лише на проблемі морально-етичної реабілітації. Неправомірні дії, в тому числі висловлювання відповідача, призвели до морального дискомфорту, знизилась активність службової соціальної діяльності позивача, погіршився настрій, порушився сон. Зміст листа є завідомо неправдивим, принизливим та образливим, завдав шкоди честі, гідності та діловій репутації, як жінки, матері та впливає на її авторитет, як працівника суду. Направлення листа із неправдивою інформацією вчинені відповідачем свідомо та мало на меті економічний склад, оскільки, в зв'язку із поширенням цієї інформації можна втратити роботу. Їй завдано моральної шкоди, яка оцінена в сумі 12 мінімальних заробітних плат, тобто 72 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.12.2021 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, помилковим є висновки суду, що виклад відповідачем обставин в заяві є вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача щодо поведінки та дій позивача, як державного службовця, яка працює в суді, а тому думки, переконання та критична оцінка певних фактів і недоліків у поведінці позивача, на думку суду не є предметом судового захисту. Суд не звернув уваги, що відповідач поширив про неї недостовірну інформацію, яка порочить її як державного службовця та працівника суду, завдає шкоди її діловій репутації та підриває довіру громадян до судової гілки влади. Висновок суду про те, що поширена інформації містить лише оціночні судження не відповідає встановленим обставинам справи та висновку соціально - психологічного дослідження № 08/1-10-21 моральної шкоди потерпілої. Судом не враховано, що у дослідженні визначено можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання, яка була завдана через неправомірні дії. Вважає, що вищезазначений висновок підлягає врахуванню та оцінці у сукупності з іншими доказами, а понесені на нього витрати підлягають відшкодуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що позивачка безпричинно породжує як проти нього, так і проти його матері кримінальні, адміністративні та цивільні провадження, вимагає сплати неіснуючого боргу, передачі їй квартири, яка знаходиться у спільній власності. 22.11.2020 його мати у зв'язку з тим, що позивачка вдерлася у її помешкання була вимушена викликати поліцію, проте після того, як позивачка пред'явила посвідчення працівника Верховного Суду працівники поліції склали адміністративний протокол на його 85 - річну матір. Позивачка постійно висуває погрози в бік його, його матері та їх дітей. ОСОБА_1 , працюючи на посаді коректора у відділі матеріального забезпечення Верховного Суду постійно говорила, що може «під коректувати» будь - яку справу. Враховуючи безкарну поведінку позивачки, яка вчиняє постійно психологічне та економічне насильство він вимушений був звернутися до її керівництва, та виклав власні оціночні судження щодо її поведінки з тим, щоб розібратися чи може людина з такою поведінкою бути працівником Верховного Суду.
У судовому засіданні позивачка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює у Верховному Суді із 07.09.2018.
ОСОБА_2 11.04.2021 подано до Верховного Суду заяв, в якій він, виклавши інформацію щодо поведінки ОСОБА_1 у спілкуванні з ним, дітьми, його матір'ю, з огляду на наявність між колишнім подружжям спорів щодо визначення місця проживання спільних дітей, конфліктних ситуацій щодо поділу спільного майна подружжя, - просив керівництво Верховного Суду розглянути питання щодо того, чи може особа з такою поведінкою працювати у Верховному Суді.
11.04.2021 наказом керівника апарату Верховного Суду № 708-к, відносно ОСОБА_1 порушено дисциплінарне провадження.
20.05.2021 наказом керівника апарату Верховного Суду № 1062-к, дисциплінарне провадження відносно позивачки закрито на підставі подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ щодо державних службовців, які займають посади служби категорій «Б» і «В» в апараті Верховного Суду, в зв'язку з відсутністю в діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Судом також встановлено, що з 2020 року між сторонами існують спори щодо розірвання шлюбу, визначення місця проживання спільних дітей, конфліктні ситуації, в зв'язку з якими обидві сторони звертались до компетентних органів з метою їх вирішення.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутність підстав для визнання інформації, викладеної в заяві відповідача такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно із ст. 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній стороні.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки.
Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього.
У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Згідно усталеної судової практики не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
За обставинами справи встановлено, що відповідач направив за місцем роботи позивачки заяву від 11.04.2021, в якій виклав обставини щодо поведінки останньої при спілкуванні з ним, з його матір'ю, їх спільними дітьми та з матір'ю самої позивачки. У цій заяві відповідач зазначив, що позивачка використовує своє службове становище та вимагає звільнення працівників органу опіки і піклування, дитячих педіатрів, працівників дитячого садочка тощо та просив розглянути чи може людина з такою поведінкою працювати у Верховному Суді.
До цієї заяви відповідачем було додано висновок органу опіки і піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.11.2020 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 ; нотаріальну посвідчену заяву матері позивачки ОСОБА_4 від 05.05.2020; заяву свої матері ОСОБА_5 до начальника служби у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації; його заяву до Голосіївського управління поліції щодо вчинення позивачкою домашнього насильства в сім'ї, пояснення ОСОБА_5 та заяву ОСОБА_4 .
У висновку органу опіки і піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.11.2020 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , зокрема, вказувалося, що відповідно до висновку психологічного обстеження від 14.07.2020 дитина має надійний тип прив'язаності до батька. Дитина зазначає, що мати завжди кричить на неї та на тата. Під час бесіди з працівниками служби дитина повідомила, що хоче проживати з батьком, оскільки мама зла та постійно ображає тата.
У нотаріально посвідченій заяву матері позивачки ОСОБА_4 остання вказувала на те, що позивачка постійно принижувала дітей, не займається їх вихованням, вказувала, що вона називає доньку ОСОБА_3 психом, істеричкою і що неї необхідно лікувати в психіатричній лікарні, хоча після обстеження лікарі вказали, що дитина психічно здорова. Сина називає «дебітом» та були випадки, коли вона застосовувала до нього насилля.
У заяві ОСОБА_5 остання вказує, що була свідком коли позивачка говорила відповідачу про те, що оскільки вона працює у Верховному Суді, то вони повинні повзати перед нею на колінах, а також описала події 22.11.2020, коли позивачка вдерись до неї у квартиру кричала на неї, штовхала її, шукала якісь документи, забирала мобільні телефони та стверджувала, що ця квартира з 10 до 19 години належить їй і вона буде робити в ній, що заманеться. Вона змушена була викликати працівників поліції, які по приїзді почали складати протокол на позивачку, проте остання показала їм посвідчення працівника Верховного Суду та вмовила останніх записати її дані по батькові неправильно, а саме не ОСОБА_7 , а ОСОБА_8 .
Судом встановлено факт поширення відповідачем інформації, про спростування якої заявлено позов. Разом з тим, суд першої інстанції, керуючись вимогами вищезазначених норм дійшов правильних висновків про те, що позивачкою недоведено, що внаслідок її поширення порушено її особисті немайнові права.
Так, ні у позовній заяві, ні при розгляді справи позивачка не спростовувала правдивість інформації щодо подій та явищ, які відбувалися у її приватному житті, та які викладені у заяві відповідача, у тому числі про те, що вона пред'являла посвідчення працівника Верховного Суду при вирішенні питань з працівниками поліції щодо складання адміністративного протоколу, а також про те, що за її заявами порушено кримінальні, адміністративні та цивільні провадження відносно відповідача, його матері та своєї матері.
У заяві ж від 11.04.2021 відповідач виклав інформацію, про спростування якої заявлено позов з метою перевірки тих обставин, що позивачка використовує своє службове становище при вирішенні спорів щодо спільного майна подружжя, утримання дітей, оскарження дій працівників органів опіки, лікарів та працівників дитячого садка, а також використовує посвідчення працівника Верховного Суду. Виклад інформації відповідачем є вираженням його суб'єктивної думки і поглядів щодо поведінки позивачки, як державного службовця та працівника суду. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що спори між сторонами вирішуються у місцевих судах. Відтак у відповідача могли виникнути побоювання щодо впливу позивачки на вирішення таких спорів чи інших питань.
Викладена відповідачем інформація була перевірена за місцем роботи позивачки та встановлено відсутність в її діях як державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відтак така інформація не вплинула на відносини у сфері проходження державної служби позивачки, кар'єрного зростання тощо.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.
Звернення відповідача до Верховного Суду, в якому працює позивачка, було розглянуто. Розгляд такого звернення направлено на підтримання авторитету судового органу та є необхідним у демократичному суспільстві.
Право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо пов'язане із встановленням порушених прав позивача поширенням оспорюваної інформації. Проте, оскільки позивачкою не доведено, що поширена інформація призвела до порушення її особистих немайнових прав, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у позові і щодо відшкодування моральної шкоди.
За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 369 ЦПК України.
Постанову складено 01.06.2022.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді О. В. Немировська
Т. І. Ящук