02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 440/4553/19
адміністративне провадження № К/9901/14090/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Яковенка М.М., Гімона М.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів №7» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 (суддя Костенко Г.В.), постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 (головуючий суддя Спаскін О.А., судді: Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.),
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів №7» (далі - ТОВ «Завод ЗБВ №7», Товариство, позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2019:
№000288501 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 285 883,00 грн (основний платіж);
№000289501 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 410 501,00 грн.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що висновок контролюючого органу в акті перевірки від 15.10.2019 №1250/16-31-05-01-10/01270078 про заниження Товариством податку на прибуток та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок зменшення оподатковуваного прибутку на різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, визначені з врахуванням суми амортизації, нарахованої на основні засоби, які передані в заставу банку в забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 19.02.2016 №4471, не відповідає фактичним обставинам та нормам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність» (далі також П(С)БО 27).
Позивач зазначив, що згідно з П(С)БО 27 амортизація не нараховується на основні засоби, які утримуються для продажу, що, однак, не стосується основних засобів, які передані в заставу, оскільки передані в заставу основні засоби залишаються у користуванні Товариства, ПАТ "Полтава-Банк" (заставодержавтель) не звертав стягнення на предмет застави, тому що Товариство своєчасно виконувало свої зобов'язання по кредитному договору.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що висновок в акті перевірки в частині необхідності визнання суми нарахованої амортизації на предмети застави у розмірі 1 588 240,00 грн (2016 рік - 525 026,03 грн, 2017 рік - 495 094,81 грн, 2018 рік - 410 501,39 грн, 2019 рік - 157 618,34 грн) податковими різницями, які збільшують оподаткований прибуток не відповідають фактичним обставинам. Суд зазначив, що правових підстав визнати предмети застави основними засобами, утримуваними для продажу, немає, оскільки Товариство після підписання договору застави №4471 від 19.02.2016 продовжувало користуватись предметами застави, виконувало свої зобов'язання за кредитним договором, а банк не звертав стягнення на заставлене майно.
Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 задоволено заяву ТОВ «Завод ЗБВ №7» про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 12 000,00 грн та стягнуто ці витрати на користь ТОВ «Завод ЗБВ №7» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області.
Ухвалюючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив з того, що розмір витрат ТОВ «Завод ЗБВ №7» на оплату правничої допомоги, які Товариство просило відшкодувати, є обґрунтований, співмірний та пропорційний до предмета спору, ціни позову, складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.
ГУ ДПС подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2020, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020, у якій просить скасувати вказані судові рішення, відмовити у задоволені позову та заяви про розподіл судових витрат.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.3.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах (зменшення оподатковуваного доходу на суму амортизації, нарахованої на балансову вартість основних засобів, які передані в заставу банку в забезпечення зобов'язань за кредитним договором).
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тій обставині, що в разі передачі суб'єктом господарювання активів у заставу банку, такі активи на час дії застави повинні обліковуватись на позабалансовому рахунку 05 «Гарантії та забезпечення надані» та на субрахунку 286 «Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу». Відповідно до пунктів 4, 6 П(С)БО 27 нарахування амортизації на такі активи припиняється.
Доводи відповідача в касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції норм частин третьої, п'ятої статті 134 КАС, не врахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у постанові від 22.05.2018 (справа №826/8107/16), від 23.04.2019 (справа №826/9047/16), від 22.04.2019 (справа №806/2143/18), що не відповідає частині п'ятій статті 242 КАС, обґрунтовані посиланням на те, що позивач не надав доказів фактичного надання правової допомоги адвокатом в обсязі, за який визначено гонорар (не надано документів щодо обсягу, часу, кількості та змісту виконаних робіт (наданих послуг)). Відповідач звертає увагу, що у акті приймання-передачі послуг від 24.04.2020 зазначено, що за представництво інтересів ТОВ «Завод ЗБВ №7» у Другому апеляційному адміністративному суді під час апеляційного перегляду справи розмір гонорару адвоката становить 7 500,00 грн, водночас, апеляційний перегляд справи відбувся без участі сторін (адвокат не приймав участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції).
Верховний Суд ухвалою від 06.08.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ГУ ДПС на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2020, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС.
ТОВ «Завод ЗБВ №7» не реалізувало право подати відзив на касаційну скаргу ГУ ДПС.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Завод ЗБВ №7» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2019, за результатами якої складено акт від 15.10.2019 №1250/16-31-05-01-10/01270078 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зроблено висновок, що Товариством порушено, зокрема:
підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1, пункт 44.2 статті 44, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 138.2, підпункт 138.3.1 пункту 138.1 статті 138 ПК, статтю 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2003 №617 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2003 за №1054/8375), Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018), внаслідок чого занижений податок на прибуток на 301 792,00 грн (у тому числі: за 2016 рік - 109 823,00 грн, 2017 рік - 89 117,00 грн, півріччя 2019 року - 102 851,00 грн) та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 413 779,00 грн за 2018 рік.
Ці правопорушення контролюючий орган пов'язує з тим, що Товариство, задекларувавши за період з 01.01.2016 по 30.06.2019 різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України і на які відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 цього Кодексу коригується оподатковуваний прибуток, у сумі (-) 587 596,00 грн (рядок 03 податкових декларацій), занизило це значення на 1 998 741,00 грн (з урахуванням значення рядка 3.2.4 «сума від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років (підпункт 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 розділу ІІІ Податкового кодексу України»), в тому числі, за рахунок нарахування амортизації основних засобів, які передані у заставу банку, у розмірі 1 588 240,57 грн
На підставі акта перевірки 06.11.2019 ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення №000288501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 377 240,00 грн (з яких 301 792,00 грн - основний платіж, 75 448,00 грн - штрафні (фінансові) санкції), №000289501 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 413 779,00 грн.
Позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення від 06.11.2019 №000288501 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 285 883,00 грн (основний платіж), а №000289501 - в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 410 501,00 грн, що відповідає нарахуванню суми податкового зобов'язання та зменшенню від'ємного значення з підстав, пов'язаних з нарахуванням Товариством амортизації основних засобів, які передані у заставу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Завод ЗБВ №7» (позичальник) та ПАТ «Полтава-Банк» (банк) укладено кредитний договір від 19.02.2016 №4471 про надання кредиту у вигляді відновлюваної (револьверної) кредитної лінії у розмірі 3 500 000,00 грн.
19.02.2016 між ТОВ «Завод ЗБВ №7» (заставодавець) та ПАТ «Полтава-Банк» (заставодержатель) був укладений договір застави №4471, відповідно до якого в забезпечення повернення заставодавцем в строк, встановлений вимогою банку, грошових коштів у розмірі 3 500 000,00 грн, отриманих за кредитним договором від 19.02.2016 №4471 заставодавець передає в заставу заставодержателю належне йому на праві власності майно згідно переліку, викладеного в додатках №1 та №2.
Підпунктами 2.2.1 та 2.2.3 пункту 2.2 договору застави передбачено, що заставодавець має право володіти та користуватись предметом застави відповідно до його цільовою призначення; відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за письмовою згодою заставодержателя.
Згідно з актом узгодження заставної вартості від 19.02.2016 №2 загальна заставна вартість заставленого майна становить 7 952 341,61 грн.
Висновки в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства вмотивовані тим, що позивач нарахував амортизацію у розмірі 1 588 240,57 грн (за 2016 рік - 525 026,03 грн, 2017 рік - 495 094,81 грн, 2018 рік - 410 501,39 грн, півріччя 2019 року - 157 618,34 грн) на вартість основних засобів, які передані в заставу, що суперечить пункту 6 розділу ІІ П(С)БО 27, відповідно до якого необоротні активи, група вибуття, які визнані утримуваними для продажу або відчуження в інший спосіб, припиняють визнаватися у складі необоротних активів, а нарахування амортизації на такі необоротні активи, в тому числі на необоротні активи, що входять до групи вибуття, припиняється. Застосувавши норму пункту 6 П(С)БО 27, ГУ ДПС дійшло висновку, що позивач безпідставно нараховував амортизацію на основні засоби, які передані у заставу, як на оборотні активи, що підлягають відчуженню у інший спосіб, та безпідставно відкоригував (зменшив) оподатковуваний прибуток на суму амортизації.
Відповідно до частини другої статті З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - так само) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, а фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший пункту 44.2 статті 44 ПК).
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємства є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Пунктом 138.2 статті 138 ПК визначено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті.
Розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу І цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту (підпункт 138.3.1 пункту 138.1 статті 138 ПК).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення (частина перша статті 16 Закону України «Про заставу»).
Відповідно до пункту 40 розділу 8 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 №561, об'єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, нестачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визнання активом.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про необоротні активи, утримувані для продажу, та групу активів, що належить до вибуття в результаті операції продажу, а також припинену діяльність та розкриття такої інформації у фінансовій звітності визначено нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2003 N617 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2003 за N1054/8375.)
Відповідно до положень пункту 4 розділу І П(С)БО 27 групою вибуття є сукупність активів, які плануються до продажу або відчуження в інший спосіб однією операцією, та зобов'язання, які прямо пов'язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції.
Пунктом 1 розділу ІІ П(С)БО 27 визначено, що необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу у разі, якщо: економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням; вони готові до продажу у їх теперішньому стані; їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу; умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів; здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.
Період завершення продажу може бути продовжено на строк більше одного року в разі, якщо це обумовлено обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, яке продовжує виконувати план продажу.
Необоротні активи, група вибуття, відчуження яких планується в інший спосіб, ніж продаж на дату балансу, не визнаються утримуваними для продажу (пункт 2 розділу ІІ П(С)БО 27).
Відповідно до пункту 6 розділу ІІ П(С)БО 27 необоротні активи, група вибуття, які визнані утримуваними для продажу, припиняють визнаватися у складі необоротних активів. На необоротні активи, утримувані для продажу, у тому числі, необоротні активи, що входять до групи вибуття, амортизація не нараховується.
Підприємство продовжує визнавати фінансові витрати та інші зобов'язання, що належать до зобов'язань групи вибуття, утримуваної для продажу (пункт 7 розділу ІІ П(С)БО 27).
Необоротні активи та група вибуття, утримувані для продажу, відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на дату балансу за найменшою з двох величин - балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації (пункт 9 розділу ІІ П(С)БО) 27).
Згідно з пунктом 12 П(С)БО 27 у разі відмови від реалізації необоротного активу, групи вибуття підприємство оцінює необоротний актив, який більше не визнається як утримуваний для продажу або виключається з групи вибуття, утримуваної для продажу, за нижчою з оцінок: а) балансовою вартістю необоротного активу або групи вибуття на момент їх визнання як утримуваних для продажу, скоригованою на суми амортизації та переоцінки, які було б визнано за період його утримання для продажу; б) вищою з оцінок: чистою вартістю реалізації необоротного активу або вартістю використання.
Сума коригування включається до інших витрат (доходів) звітного періоду.
Суди попередніх інстанцій встановили, що основні засоби, які Товариство передало в заставу, не вибули з його володіння. Товариство продовжувало користуватись предметами застави відповідно до їх цільового призначення у господарській діяльності, до банку (заставодержателя) за дозволом на відчуження предметів застави не зверталося. У свою чергу, банк не звертав стягнення на предмети застави, тому що Товариство своєчасно виконувало зобов'язання, забезпечені заставою.
Довід ГУ ДПС, що основні засоби - предмети застави Товариство повинно було обліковувати на рахунку 286 «Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу» та не повинно було нараховувати амортизацію цих основних засобів відповідно до пункту 6 розділу ІІ П(С)БО 27, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали таким, що не відповідає нормам зазначеного пункту. Норми цього пункту прямо не встановлюють, що на необоротні активи, які передані в заставу, амортизація не нараховується. Так само, інші норми П(С)БО 27 не встановлюють, що передача необоротних активів в заставу прирівнюється до визнання їх такими, що утримуються для продажу або відчуження яких планується в інший спосіб, ніж продаж на дату балансу. Застава може здійснюватись як шляхом передачі майна заставодержателю так і без передачі. Майно, яке передане в заставу, може бути включено до переліку майна, що підготовлено до продажу або щодо якого визначено інший спосіб відчуження (до прикладу, передача заставленого майна у власність заставодержателя в рахунок боргу), якщо не виконано зобов'язання, забезпечене заставою.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач не проводив визначені пунктом 1 розділу ІІ П(С)БО 27 заходи для визнання предметів застави групою вибуття та не планував у інший спосіб їх відчуження, а продовжував постійно використовувати їх у своїй господарській діяльності. Дозвіл на право укладення договорів кредиту та застави Товариству був наданий рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Завод ЗБВ №7» від 17.02.2016 №3, тоді як дозвіл на відчуження предметів застави збори учасників Товариства не надавали.
Суди попередніх інстанцій правильно виснували, що норми пункту 6 слід застосовувати у системному зв'язку з нормами пунктів 1,2 розділу ІІ П(С)БО 27.
Наведені в касаційній скарзі доводи відповідача не спростовують правильність цього висновку судів попередніх інстанцій.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства, а тому підстав для їх скасування чи зміни немає.
Що ж до стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020, слід зауважити на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Завод ЗБВ №7» та адвокатом Литовченком Р.В. (виконавець) укладено договір від 12.11.2019 про надання правничої допомоги, а 17.03.2020 додаткову угоду №1 до цього договору, відповідно до якої виконавець зобов'язується здійснювати представництво позивача в адміністративній справі №440/4553/19 під час її розгляду судом апеляційної інстанції (проведення аналітики матеріалів, складання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, представництво в суді).
У пункті 6 додаткової угоди №1 передбачено, що адвокатський гонорар обчислюється у фіксованому розмірі і становить 12 000,00 грн, який сплачується як безповоротний авансовий платіж готівкою або у інший спосіб за усною домовленістю сторін.
Згідно із актом приймання-передачі юридичних послуг від 24.04.2020 сторони погодили вартість та вид наданих юридичних послуг, зокрема: проведення аналітики матеріалів, аналіз судової практики - 1 500,00 грн; підготовка, складання відзиву на апеляційну скаргу відповідача у справі №440/4553/19 - 3 000,00 грн; представлення інтересів ТОВ «Завод ЗБВ №7» у Другому апеляційному адміністративному суді під час апеляційного перегляду справи - 7 500,00 грн.
Статтею 132 КАС визначено види судових витрат, зокрема витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Частиною сьомою статті 139 КАС встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 23.04.2019 (справа №826/9047/16), від 22.04.2019 (справа №806/2143/18), від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20).
Як свідчать матеріали цієї адміністративної справи, 22.04.2020 до Другого апеляційного адміністративного суду адвокат Литовченко Р.В. подав заяву про розгляд справи №440/4553/19, яка призначена на 22.04.2020, без участі представника позивача (а.с. 173, т.2).
У постанові Другого апеляційного адміністративного від 22.04.2020 зазначено, що в судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджено протоколом судового засідання від 22.04.2020 (а.с. 176 т. 2).
Отже, дійсність юридичного факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в частині представлення адвокатом інтересів ТОВ «Завод ЗБВ №7» у Другому апеляційному адміністративному суді під час апеляційного перегляду справи не підтверджено належними доказами.
Довід ГУ ДПС у касаційній скарзі, що апеляційний суд необґрунтовано відшкодував витрати на правову допомогу, знайшов підтвердження в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 7 500,00 грн (ця сума визначена в акті приймання-передачі юридичних послуг від 24.04.2020 як плата за представлення інтересів позивача у Другому апеляційному адміністративному суді під час апеляційного перегляду справи).
Враховуючи вище наведене, щодо розміру витрат Товариства на оплату правничої допомоги у розмірі 7 500,00 грн, суд апеляційної інстанції порушив норми частини п'ятої статті 134 КАС при розподілі цих витрат між сторонами, вирішивши стягнути на користь Товариства витрати в цій сумі за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС.
Згідно з частиною першою статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина третя зазначеної статті).
Касаційний перегляд справи здійснено відповідно до підстав касаційного оскарження, вказаних у касаційній скарзі. Обмеження касаційного перегляду лише пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС, який зазначено як підстава касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 06.08.2020, означало б надмірний формалізм у здійсненні правосуддя.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2020 залишити без змін.
Додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області витрат на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн скасувати.
В іншій частині додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЄ.А. Усенко М.М. Яковенко М.М. Гімон