02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/20133/20
адміністративне провадження № К/9901/39876/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/20133/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві,
про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Маруліної Л.О.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Коротких А.Ю., суддів: Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач, ТУ ДСА в м. Києві), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - третя особа-1, ГУ ДКС в м. Києві), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
1.1. визнати протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 30 вересня 2016 рок у по 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат;
1.2. зобов'язати ТУ ДСА в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 (за вирахуванням виплачених сум);
1.3. визнати протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди у період з квітня 2020 року до 31 серпня 2020 року з застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
1.4. зобов'язати ТУ ДСА в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з квітня 2020 року до 31 серпня 2020 року без застосування обмеження розміру суддівської винагороди, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (за вирахуванням виплачених сум).
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» він мав право на отримання суддівської винагороди з 30 вересня 2016 року до 31 травня 2016 року у розмірі 30 мінімальних заробітних плат та з застосуванням коефіцієнту 1, 25, що було обмежено відповідачем.
2.1. Крім того, позивач наполягав, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
3. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року не мав правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету.
3.1. Відповідач також стверджував, що при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року застосовувалися існуючі законодавчі обмеження, оскільки ТУ ДСА в м. Києві як суб'єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень. Окремо відповідач наполягав, що рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, які склалися у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, тобто до прийняття такого рішення.
4. ГУ ДКС в м. Києві подало пояснення на адміністративний позов, у якому зазначало, що механізм виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
5. Згідно з довідкою Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року Д-10 вих №02/272/20 ОСОБА_1 з 13 грудня 2010 року працює на посаді судді Оболонського районного суду міста Києва.
6. Відповідно до довідки Оболонського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року Д-10 вих №02/290/20, ОСОБА_1 24 лютого 2016 року пройшов первинне кваліфікаційне оцінювання суддів.
7. Зі змісту довідки від 13 серпня 2020 року № 705 про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди судді Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року випливає, що позивачу суддівська винагорода виплачувалася відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
8. Згідно із довідкою ТУ ДСА в м. Києві від 28 серпня 2020 року № 735 за період з 01 квітня 2020 року до 31 серпня 2020 року позивачу суддівську винагороду нараховано та виплаченою в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року позов задоволено.
9.1. Визнано протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 30 вересня 2016 рок у по 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
9.2. Зобов'язано ТУ ДСА в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 (за вирахуванням виплачених сум).
9.3. Визнано протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
9.4. Зобов'язано ТУ ДСА в м. Києві провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач успішно склав кваліфікаційне оцінювання, підтвердивши здатність правосуддя в місцевому судді, а тому відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) у період з 30 вересня 2016 року до 31 травня 2016 року має право на отримання суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1, 25, а отже, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 30 вересня 2016 року до 31 травня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат є протиправними.
10.1. Суд першої інстанції також урахував, що у рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами. У пункті 4 мотивувальної частини зазначеного рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII. Тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися виключно вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, якою визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
10.2. Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік суд першої інстанції визнав слушними, однак зазначив, що вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. При цьому, суд першої інстанції дослідив Додатки № 3 та № 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та встановив, що відповідно до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, ДСА України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870 744,6 тис грн. Вказані обставини, за висновком суду першої інстанції, свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що жодних правових підстав для застосування обмеження при нарахуванні та виплати суддівської винагороди у відповідача не було.
10.3. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.
10.4. При цьому, аналізуючи суб'єктний склад учасників справи, суд першої інстанції виходив з того, що ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є ТУ ДСА. Місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України. У зв'язку з наведеним, за висновком суду першої інстанції, склад учасників справи визначений правильно.
11. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року в частині визнання протиправними дій ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
11.1. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року залишено без змін.
12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що територіальне управління не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період та не є органом, наділеним повноваженням, на відміну від суду, застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії. Вказане, на переконання суду апеляційної інстанції, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
12.1. Разом з тим, суд апеляційної інстанції указав на те, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватися у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 135 Закону № 1402-VIII за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
ІV. Касаційне оскарження
13. 03 листопада 2021 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу ТУ ДСА в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
14. У касаційній скарзі ТУ ДСА в м. Києві зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
14.1. На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у цих правовідносинах, викладеного у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. При цьому, скаржник звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20 дійшов висновку про те, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, відповідно, відповідачем за цим позовом також має бути ДСА України. Відповідач також звертає увагу, що механізм виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, відповідно до пункту 25 якого у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої програми для забезпечення виконання рішення суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому, така бюджетна програма передбачена для ДСА України.
14.2. Окремо скаржник наполягає на тому, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах законодавства та був позбавлений можливості розсуду щодо меж його застосування, оскільки норми Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. Тому, на переконання скаржника, правові підстави для зобов'язання відповідача вчиняти дії поза межами закону, чинного на час існування спірних правовідносин, відсутні.
14.3. Щодо іншої правової підстави для касаційного оскарження судових рішень в цій справі (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС) відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання про те, чи могло ТУ ДСА в м. Києві, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, виконувати свої зобов'язання по виплаті недотриманої частини суддівської винагороди.
15. Крім того, у касаційній скарзі відповідач вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині позовних вимог про визнати протиправними дії ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 30 вересня 2016 рок у по 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат та зобов'язання ТУ ДСА в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 (за вирахуванням виплачених сум), у зв'язку з чим, на переконання скаржника, у цій частині позовна заява мала буди залишена судами попередніх інстанцій без розгляду. Водночас, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01 серпня 2018 року у справі 826/13355/17, скаржник наполягає, що у вказаний період позивач не мав права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII, оскільки у період з 10 грудня 2015 року до 12 червня 2017 року він не здійснював правосуддя.
16. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника ТУ ДСА в м. Києві.
17. Колегія суддів, уважаючи доведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 13 грудня 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала із Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи № 640/20133/20.
18. 23 грудня 2021 року матеріали справи № 640/20133/20 надійшли до Верховного Суду.
19. 20 січня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивача на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні касаційної скарги.
20. 25 січня 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за участі представника позивача.
21. Від третьої особи відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
23. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
25. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
26. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
27. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
28. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
28.1. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
29. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
30. За правилами частини другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
31. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року, діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
32. Відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
33. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
34. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148 Закону № 1402-VIII).
35. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
36. Згідно з частинами першою, третьою статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
36.1. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. <…>
37. Територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина перша статті 154 Закону № 1402-VIII).
38. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
39.1. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
39.2. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
40. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
40.1. За змістом цього Рішення указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
41. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), за змістом частини першої якого Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
42. Згідно з частиною першою та абзацом першим частини другої статті 3 Закон № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
42.1. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
43. Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) визначає, серед іншого, порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника.
44. Так, відповідно до абзацу першого пункту 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
45. За змістом пункту 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку (абзац перший).
45.1. У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
VІ. Позиція Верховного Суду
46. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
47. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
48. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
49. Однією з підстав для відкриття касаційного провадження стало твердження відповідача про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 у контексті визначення належного відповідача у цих правовідносинах. Окрім того, нагадаємо, що відповідач у касаційній скарзі зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права як підставу для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки, за твердженням відповідача, судами попередніх інстанцій не досліджувалися питання про те, чи могло ТУ ДСА в м. Києві як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня виконувати свої зобов'язання по виплаті недотриманої частини суддівської винагороди.
50. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, уважає за необхідне зазначити таке.
51. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та, власне, суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
52. У розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
53. Зокрема, у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
54. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, з явим погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
55. Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
56. У ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб'єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
57. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з'ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
58. Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що саме ТУ ДСА в м. Києві є належним відповідачем за позовною вимогою про зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону № 294-ІХ.
59. Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА в м. Києві) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
60. Спершу зауважимо, що у постанові від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з'ясування додаткових обставин, у зв'язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
61. Аналогічне питання стало предметом розгляду Верховного Суду також у низці справ за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин (наприклад, постанови від 23 червня 2021 у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20 та інш.).
62. Так, з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення означеної категорії справ Верховний Суд звертав увагу судів нижчих інстанцій на те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА. Відповідно ж до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
63. У зв'язку з цим Верховний Суд зазначав, що виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
64. Крім того, Верховний Суд у наведених справах зазначав, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
65. Нагадаємо, що у цій справі розглядаються вимоги позивача, звернені до ТУ ДСА в м. Києві, яке згідно з вимогами чинного законодавства здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня.
66. У свою чергу, ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема, й витрат на суддівську винагороду.
67. У зв'язку з наведеним, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що у згаданих вище постановах від 23 червня 2021 у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
68. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА в м. Києві є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Оболонського районного суду м. Києва, зокрема і позивачу.
69. Разом з тим у цій справі Верховний Суд також ураховує, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
70. З огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права позивача вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
71. Статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
72. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
73. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
74. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
75. Колегія суддів ураховує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Для правильного вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права позивачки, обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.
76. Між тим суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави.
77. Колегія суддів також ураховує, що нормами КАС України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції.
78. Водночас такими повноваженнями наділено суд касаційної інстанції, який відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, згідно з пунктом четвертого частини третьої статті 353 КАС України, є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
79. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
80. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій у частині: зобов'язання ТУ ДСА в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 (за вирахуванням виплачених сум); зобов'язання ТУ ДСА в м. Києві провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону № 294-ІХ, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, що відповідно до вимог частин другої та четвертої статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
81. Верховний Суд наголошує, що в межах цього касаційного провадження постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону № 294-ІХ, не оскаржується, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.
82. Наведені відповідачем у касаційній скарзі аргументи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнати протиправними дій ТУ ДСА в м. Києві щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 30 вересня 2016 рок у по 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат та зобов'язання ТУ ДСА в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 (за вирахуванням виплачених сум), а також щодо відсутності у позивача права на отримання у зазначений період суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII, не приймаються Верховним Судом до розгляду з огляду на приписи частини другої статті 341 КАС України.
VІІ. Судові витрати
83. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 640/20133/20 у частині: зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 30 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, та з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 (за вирахуванням виплачених сум); зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2021 року, в частині, залишеній без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 640/20133/20 залишити без змін.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
В.Е. Мацедонська