31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 380/6558/20
адміністративне провадження № К/9901/13047/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 380/6558/20
за позовом приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців України про визнання протиправними і скасування рішення та наказу
за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Запотічного І.І., суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У серпні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович (далі - позивач, приватний виконавець Маковецький З.В.) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1, МЮ України), Дисциплінарної комісії приватних виконавців України (далі - відповідач 2, Дисциплінарна комісія), де просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії від 12.06.2020, оформлене протоколом (далі - рішення Дисциплінарної комісії);
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ МЮ України від 25.06.2020 № 2197/5 (далі - наказ № 2197/5).
2. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення. Наголошує, що жодні права боржника у виконавчому провадженні та інших осіб приватним виконавцем не порушено, всі виконавчі дії відповідають вимогам чинного законодавства та спрямовані на повне фактичне виконання рішення суду.
2.1. Позивач уважає, що в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, оскільки згідно судової практики при зверненні стягнення на частку боржника в об'єкті житлової нерухомості право користування яким мають неповнолітні особи, виконавцю не потрібен дозвіл органів опіки і піклування на реалізацію такого об'єкту нерухомості, оскільки діти, що мають право користування таким об'єктом, не втрачають право на користування іншою частиною об'єкту, яка на реалізацію не передається.
2.2. На думку позивача, Дисциплінарна комісія не вправі давати оцінку процесуальним діям приватного виконавця щодо виконання судових рішень, зокрема, стосовно процесуальних дій в ході виконавчого провадження по передачі на реалізацію майна, оскільки Дисциплінарна комісія та МЮ України наділені повноваженнями здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця, однак лише тих, які не стосуються процесу виконання судового рішення. Цей контроль не може підміняти встановлений законом порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця щодо виконання судового рішення.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. На виконанні у приватного виконавця Маковецького З.В. перебуває зведене виконавче провадження № 56675407, до складу якого входили наступні виконавчі провадження:
- 56675262 з примусового виконання виконавчого листа № 456/881/17, що виданий 05.06.2018 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000,00грн;
- 56674150 з примусового виконання виконавчого листа № 456/881/17, що виданий 05.06.2018 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 150 000,00грн;
- 61035288 з примусового виконання виконавчого листа № 456/881/17, що виданий 16.01.2020 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди у сумі 85 642,70грн.
4. У процесі виконання цього зведеного виконавчого провадження приватним виконавцем установлено, що у боржника відсутні кошти, на які можна звернути стягнення, а тому останнім звернуто стягнення на належне боржнику ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:
1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 435092146112, загальною площею 59,5 кв.м., житловою площею 42,7кв.м., що складається з двох житлових кімнат та кухні;
1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 199,7 кв.м., житловою площею 118,7 кв.м., ворота 1, огорожа 2, реєстраційний номер майна 2923024.
5. На виконання вимог частини п'ятої статті 56 Закону № 1404-VIII постановою про опис та арешт майна боржника від 17.09.2018 позивачем описане вищевказане майно, в тому числі 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 199,7 кв.м., житловою площею 118,7 кв.м., ворота 1, огорожа 2, реєстраційний номер майна 2923024.
6. У подальшому це майно оцінене у встановленому законом порядку та передане на реалізацію в ДП «СЕТАМ».
7. На підставі скарги ОСОБА_1 . Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності приватного виконавця Маковецького З.В. щодо виконання зведеного виконавчого провадження № 56675407.
8. За результатами цієї перевірки складено довідку від 27.04.2020, у якій зазначено, що приватним виконавцем неправомірно звернуто стягнення на майно боржника - 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 , право користування яким мають неповнолітні особи (діти) без дозволу органу опіки і піклування щодо реалізації такого майна.
9. Зі змісту цієї довідки слідує, що позивачем було передано на реалізацію майно боржника (частки будинку) за наявності відомостей про зареєстрованих дітей без звернення до органів опіки і піклування, чим порушено вимоги статті 18 Закону №1404-VIII, пункту 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, абзацу 7 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1301/29431 (далі - Порядок реалізації арештованого майна).
10. Рішенням Дисциплінарної комісії від 12.06.2020 у формі протоколу № 33 задоволено подання МЮ України про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) приватним виконавцем своїх обов'язків на підставі частини першої статті 41 Закону № 1403-VIII та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.
11. МЮ України відповідно до пункту 1 частини першої, частин другої та третьої статті 41 Закону № 1403-VIII наказом від 25.06.2020 № 2197/5 уведено в дію зазначене вище рішення Дисциплінарної комісії від 12.06.2020.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
12. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 позов задоволено повністю, визнане протиправним та скасоване рішення Дисциплінарної комісії від 12.06.2020, оформлене протоколом № 33, а також визнаний протиправним та скасований наказ МЮ України від 25.06.2020 № 2197/5.
13. Задовольняючи позов, суд першої інстанції на підставі аналізу положень статті 36, частини другої статті 40 Закону № 1403-VIII та частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII дійшов висновку, що Дисциплінарною комісією розглядалися та оцінювалися винятково процесуальні виконавчі дії приватного виконавця щодо примусового виконання рішень суду стосовно передачі на примусову реалізацію майна боржника, у якому зареєстровані діти, а отже оскаржувані дії приватного виконавця не мають ознак дисциплінарного проступку. Суд першої інстанції наголосив, що лише суди наділені повноваженнями приймати рішення про законність та правомірність рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в ході виконання судового рішення.
13.1. На думку суду першої інстанції, в оскаржуваному рішенні МЮ України відсутні мотиви для прийняття рішення та будь-які аргументи на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів приватного виконавця, дисциплінарного уповноваженого та прийняття саме такого рішення за результатами розгляду подання. Судом першої інстанції враховано, що арештоване майно у зведеному виконавчому провадженні № 56675407 не було реалізоване на електронних торгах, що, на думку суду свідчить про відсутність факту негативних наслідків для прав стягувача.
13.2. Поряд із цим суд першої інстанції погодився із доводами приватного виконавця про те, що існує законодавча невизначеність стосовно порядку передачі на реалізацію частки майна боржника, а нечіткість (прогалина) закону не може бути підставою для дисциплінарної відповідності приватного виконавця.
14. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 апеляційну скаргу МЮ України задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 у справі № 380/6558/20 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
14.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з помилковості висновку суду першої інстанції про те, що МЮ України та Дисциплінарна комісія позбавлені права на оцінку діяльності приватного виконавця, оскільки нормами Закону № 1403-VIII встановлено, що МЮ України формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців, вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення. Дисциплінарна комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає подання МЮ України та приймає рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, а отже суб'єкт владних повноважень наділений компетенцією перевіряти дотримання приватним виконавцем вимог Закону №1404-VIII та в разі необхідності застосовувати відповідні заходи впливу.
14.2. Суд апеляційної інстанції указав, що оскаржуване рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців ґрунтується на дискреційних повноваженнях, а суд не може втручатися у внутрішню компетенцію відповідної комісії.
14.3. Поряд із цим колегія суддів апеляційної інстанції уважала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності законодавчої невизначеності стосовно порядку передачі на реалізацію майна боржника без дозволу органу опіки та піклування, а також відповідне право виконавця не звертатися до уповноваженого органу за вказаним дозволом.
14.4. Суд апеляційної інстанції уважав, що рішення Дисциплінарної комісії оформлено у відповідності вимог частини п'ятої статті 40 Закону № 1403-VIII, а протилежні висновки суду першої інстанції у цій частині помилковими.
14.5. Поряд із цим суд апеляційної інстанції погодився із висновком Дисциплінарної комісії відповідно до якого при виконанні зведеного виконавчого провадження №56675407, позивачем порушено вимоги статті 18 Закону № 1404-VIII, пункту 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, абзацу 7 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, та зазначив, що судом першої інстанції, при ухваленні рішення не надано належної правової оцінки факту не дотримання приватним виконавцем вказаних норм чинного законодавства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
15. 13 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга приватного виконавця Маковецького З.В., у якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 залишити без змін.
16. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - статті 34 Закону № 1403-VIII, якою встановлено порядок здійснення контролю Мін'юстом за діяльністю приватних виконавців, та статті 74 Закону № 1404-VIII, яка визначає порядок оскарження дій та рішень приватних виконавців.
16.1. У касаційній скарзі скаржник зауважує, що спірні правовідносини, які стали предметом судового спору у даній справі, стосуються повноважень МЮ України щодо перевірки діяльності приватних виконавців.
16.2. На думку скаржника приписами статті 34 Закону № 1403-VIII МЮ України наділено повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю приватного виконавця на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця, однак лише тих, які не стосуються процесу виконання судового рішення. Цей контроль, на його переконання, не може підміняти установлений законом порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця щодо виконання судового рішення.
16.3. Скаржник наголошує, що дії приватного виконавця Маковецького З.В. під час здійснення виконавчого провадження № 56675407 мають бути оцінені виключно судом у порядок і спосіб, що передбачені процесуальним законодавством та на підставі скарг сторін виконавчого провадження. Водночас Дисциплінарна комісія, на його думку, не вправі давати оцінку процесуальним діям приватного виконавця щодо виконання судових рішень, зокрема, щодо процесуальних дій в ході виконавчого провадження по передачі на реалізацію майна.
16.4. Скаржник уважає, що в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку, оскільки існує законодавча невизначеність щодо порядку передачі на реалізацію частки майна боржника. Нечіткість, прогалинність закону, на переконання скаржника, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності приватного виконавця. Наполягає, що на користь правомірності його дій свідчить судова практика, зокрема, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.08.2017 та вказує, що при зверненні стягнення на частку боржника в об'єкті житлової нерухомості, право користування яким мають неповнолітні особи, виконавцю не потрібен дозвіл органів опіки і піклування на реалізацію такого об'єкту нерухомості, оскільки діти, що мають право користування таким об'єктом, не втрачають право на користування іншою частиною об'єкту, яка на реалізацію не передається.
16.5. Поряд із цим, скаржник зазначає, що Дисциплінарною комісією не дотримано встановленого порядку прийняття рішень, оскільки останньою не враховано обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.05.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27.05.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи
19. 10 червня 2021 року до Верховного Суду надійшов від МЮ України відзив на касаційну скаргу, де відповідач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
19.1. Відповідач уважає доводи касаційної скарги необґрунтованими та безпідставними. МЮ України наполягає, що приватний виконавець Маковецький З.В. при вчиненні виконавчих дій щодо передачі на реалізацію належної боржнику 1/2 частини вищевказаного житлового будинку без перевірки інформації щодо зареєстрованих у зазначеному будинку осіб порушив вимоги статті 18 Закону №1404-VIII, пункту 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, абзацу 7 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна. Суть цього порушення полягає у тому, що у цьому будинку була зареєстрована неповнолітня дитина, у зв'язку з чим існувала необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки і піклування, чого приватним виконавцем не було зроблено.
Нормативне регулювання
20. За змістом статті 1 та частини першої статті 5 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII).
21. Державне регулювання діяльності приватного виконавця здійснюється МЮ України, до повноважень якого стаття 17 Закону №1403-VIII, зокрема, відносить: здійснення контролю за діяльністю приватних виконавців та визначення порядку здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення; зупинення та припинення права на здійснення діяльності приватного виконавця.
22. За приписами частини першої статті 34 Закону № 1403-VIII контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється МЮ України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому МЮ України.
23. Частиною третьою цієї статті врегульовано, що позапланові перевірки проводяться, зокрема, на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.
24. Наказом МЮ України від 22.10.2018 № 3284/5 затверджений Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців (далі - Порядок № 3284/5), який визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, зокрема стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МЮ України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.
25. Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №3284/5 перевірки діяльності приватного виконавця здійснюються шляхом проведення планових і позапланових перевірок.
26. Згідно з пунктом 19 розділу III Порядку № 3284/5 позапланові невиїзні перевірки діяльності приватного виконавця проводяться на підставі заяви приватного виконавця про проведення перевірки, письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця чи у разі надходження від Дисциплінарної комісії приватних виконавців скарги на діяльність приватного виконавця, яка була подана до цієї комісії, ухвалення Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення про відхилення подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та спрямування матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця.
27. Під час проведення позапланових перевірок діяльності приватного виконавця з'ясовуються лише ті питання, потреба перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок.
28. Про результати позапланової невиїзної перевірки складається довідка (пункт 29 розділу III Порядку № 3284/5).
29. Згідно частини сьомої статті 34 Закону № 1403-VIII у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідаль ності.
30. Відповідно до частини першої і пункту 4 частини другої статті 38 Закону № 1403-VIII підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, яким, зокрема, визначено невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.
31. Відповідно до положень статті 39 Закону № 1403-VIII Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків (частина перша); рішення Дисциплінарної комісії приймаються на її засіданні, за умови присутності не менше п'яти членів комісії, шляхом голосування простою більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії.
32. Згідно з частиною четвертою статті 40 Закону № 1403-VIII Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, може прийняти, зокрема, рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
33. У разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року (частина п'ята статті 40 Закону № 1403-VIII).
34. Частиною першою статті 41 Закону № 1403-VIII встановлено, що за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця.
35. Рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України (частина друга статті 41 Закону № 1403-VIII).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Спірним питанням, поставленим скаржником у цьому касаційному провадженні, стосується меж повноважень МЮ України щодо перевірки діяльності приватних виконавців.
38. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в оскаржуваній частині, виходить із такого.
39. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Такий контроль здійснюється через оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців у відповідності до статті 74 Закону № 1404-VIII та КАС України, ЦПК України, ГПК України.
40. Водночас за приписами статті 17 Закон №1403-VIII державне регулювання діяльності приватного виконавця здійснюється МЮ України, яке також визначає порядок здійснення такого контролю.
41. Контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється МЮ України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому МЮ України. Зокрема, позапланові перевірки проводяться на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця (стаття 34 Закону №1403-VIII).
42. У разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця МЮ України вносить вмотивоване подання до утвореної при ньому Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності (частина 7 статті 34 Закону №1403-VIII).
43. Тож держава, наділивши приватного виконавця владними повноваженнями у сфері виконання судових рішень створила ефективний механізм контролю за їх діяльністю з метою недопущення зловживань та запобіганню порушень закону з його боку.
44. З аналізу норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що державний механізм контролю діяльності приватних виконавців у випадку надходження скарги від учасника виконавчого провадження передбачає кілька етапів: 1) подання до МЮ України учасником виконавчого провадження скарги на дії приватного виконавця, 2) проведення позапланової перевірки відповідними органами МЮ України та у разі виявлення під час здійснення перевірки ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця внесення вмотивованого подання до Дисциплінарної комісії, 3) розгляд Дисциплінарною комісією подання МЮ України, 4) прийняття рішення Дисциплінарною комісією про притягнення (або відмову у притягненні) цього приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, 5) уведення в дію наказом МЮ України рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання МЮ України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
45. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для проведення МЮ України позапланової перевірки позивача слугувала скарга ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні № 56675407 виконавчі дії за яким здійснював позивач. Скарга ОСОБА_1 зумовлена діями ОСОБА_4 як приватного виконавця у вказаному виконавчому провадженні в частині передачі на реалізацію майна боржника, а саме 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 118,7 кв.м, де зареєстрована неповнолітня дитина. При цьому, перевірку інформації щодо зареєстрованих у зазначеному будинку осіб приватний виконавець не проводив.
46. Матеріалами справи підтверджується, що МЮ України у межах позапланової перевірки, призначеної за цією скаргою, досліджувалися лише ті питання, які були поставлені скаржником у письмовому зверненні, за межі цих питань МЮ України не виходив.
47. За наслідками таких позапланових перевірок МЮ України наділений повноваженнями у разі виявлення під час здійснення перевірки ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця внесення вмотивованого подання до Дисциплінарної комісії, яка і вирішує чи наявний в діях виконавця склад дисциплінарного проступку.
48. Тож судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
49. Варто зауважити, що питання правомірності перевірки контролюючим органом діяльності приватного виконавця в частині дотримання ним вимог законодавства під час вчинення виконавчих дій було предметом дослідження Верховним Судом під час розгляду справи № 320/1771/19 за подібних правовідносин та правова позиція щодо якого була викладена у постанові від 28.04.2021.
50. Верховний Суд у справі № 320/1771/19, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, зазначив, що характерною ознакою судового контролю у цивільних, господарських та адміністративних справах є принцип диспозитивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог, якими кожна особа розпоряджається на власний розсуд.
51. Водночас адміністративний (відомчий) контроль з боку МЮ України здійснюється за діяльністю приватного виконавця, що включає як організаційні питання (відповідність офісу приватного виконавця вимогам законодавства; забезпечення виконання приватним виконавцем вимог законодавства щодо страхування цивільно-правової відповідальності; стан ведення діловодства, статистичної звітності, достовірність наданих статистичних даних тощо), так і питання дотримання приватним виконавцем вимог законодавства під час вчинення виконавчих дій.
52. Судом наголошено, що принцип законності є основною засадою виконавчого провадження, що передбачає вчинення виконавчих дій на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (статті 1, 2 Закону № 1404-VIII ).
53. Обов'язки виконавців, невиконання або неналежне виконання яких є однією з підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, визначені, зокрема, у статті 18 Закону № 1404-VIII, головним з яких є здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
54. З огляду на викладене, Верховний Суд константував, що перевірка контролюючим органом діяльності приватного виконавця в частині дотримання ним вимог законодавства під час вчинення виконавчих дій, що прямо передбачено пунктом 1 розділу I і пунктом 6 розділу III Порядку, не суперечить положенням Законів № 1403-VIII та № 1404-VIII.
55. Верховний Суд наголосив, що на відміну від судового контролю за виконанням судових рішень, який має на меті поновлення порушеного права учасника виконавчого провадження, зокрема шляхом скасування рішення приватного виконавця, наслідком відомчого контролю за діяльністю приватного виконавця є застосування заходів дисциплінарного впливу, призначенням яких є превентивна функція. Дисциплінарна відповідальність має позасудовий характер.
56. Верховний Суд дійшов висновку, що у контексті частини другої статті 129-1 Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, судовий контроль за виконанням судових рішень і відомчий контроль за діяльністю приватного виконавця є самостійними (альтернативними) видами контролю, які здійснює держава через національні організаційно-правові та процесуальні механізми для забезпечення належного виконання судових рішень.
57. Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 320/1771/19, колегія суддів у цій справі уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності відповідних повноважень у МЮ України і Дисциплінарної комісії здійснювати оцінку процесуальних виконавчих дій вчинених приватним виконавцем на виконання судового рішення в межах контролю за діяльністю приватного виконавця та вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування заходів дисциплінарного впливу.
58. Системний аналіз статей 38, 40, 41 Закону № 1403-VIII дає підстави для висновку, що приватний виконавець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яким вважається невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.
59. Накладення дисциплінарного стягнення на приватного виконавця здійснюється Дисциплінарною комісією, яка, в свою чергу, при визначенні виду дисциплінарного стягнення враховує обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.
60. З аналізу частини сьомої статті 34 Закону № 1403-VIII слідує, що для прийняття рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, підставою для якого є наявність у діях приватного виконавця складу дисциплінарного проступку, Дисциплінарна комісія приватних виконавців має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення останнім законодавства, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця.
61. Тобто, із змісту норм законодавства, які регламентують діяльність Дисциплінарної комісії, слідує, що остання в кожному конкретному випадку повинна надати належну правову оцінку виявленому порушенню, які наслідки воно за собою потягнуло, чи вплинуло, чи є допущене порушення підставою для дисциплінарної відповідальності.
62. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/19, від 10.06.2021 у справі № 420/11224/20 та від 07.07.2021 у справі №160/10658/20.
63. Підставою прийняття оскаржуваного рішення Дисциплінарної комісії у цій справі слугувало, на думку членів Дисциплінарної комісії, порушення позивачем при здійсненні виконавчого провадження вимог частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII, пункту 28 розділу VIII Інструкції та абзацу сьомого пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, а саме без перевірки інформації щодо зареєстрованих у будинку малолітніх осіб.
64. Спірне питання у цій справі, яке передує встановленню у діях приватного виконавця складу дисциплінарного проступку полягає у наявності/відсутності обов'язку приватного виконавця під час вчинення виконавчих дій звертатися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право власності на яке або право користування яким мають діти за попереднім дозволом органу опіки та піклування.
65. З метою перевірки правомірності оскаржуваного рішення Дисциплінарної комісії, у тому числі в аспекті пропорційності застосованого нею дисциплінарного стягнення, суди попередніх інстанцій мали дати правову оцінку діям (бездіяльності) приватного виконавця Маковецького З.В., які стали підставою для ініціювання щодо нього дисциплінарного провадження, та перевірити, чи становили такі дії (бездіяльність) склад дисциплінарного проступку, визначеного відповідачами як неналежне виконання приватним виконавцем своїх обов'язків.
66. Суд апеляційної інстанції вирішуючи вказане питання виходив з того, що положеннями частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII, пункту 28 розділу VIII Інструкції та абзацу сьомого пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 визначено порядок передачі на реалізацію майна боржника, право власності на яке або право користування яким мають діти за попереднім дозволом органу опіки та піклування.
67. Відтак, при вирішенні спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що передаючи на реалізацію належної боржнику 1/2 частини житлового будинку без перевірки інформації щодо зареєстрованих у зазначеному будинку малолітніх осіб має місце порушення приватним виконавцем вказаних вище норм чинного законодавства щодо передачі на реалізацію майна боржника.
68. Скаржник доводить, що при зверненні стягнення на частку боржника в об'єкті житлової нерухомості право користування яким мають неповнолітні особи, виконавцю не потрібен дозвіл органів опіки і піклування на реалізацію такого об'єкту нерухомості, оскільки діти, що мають право користування таким об'єктом, не втрачають право на користування іншою частиною об'єкту, яка на реалізацію не передається.
69. За доводами касаційної скарги відповідачем не взято до уваги, що відповідно до висновку Дисциплінарного уповноваженого № 13/2020 від 24.06.2020 дії позивача у зведеному виконавчому провадженні № 56675407 не були спрямовані на порушення законодавства про виконавче провадження, оскільки існує законодавча невизначеність щодо порядку передачі на реалізацію частки майна боржника, а нечіткість, прогалина закону не може бути підставою для дисциплінарної відповідності приватного виконавця. Окрім того, відсутні негативні наслідки для прав боржника та стягувача, адже спірне майно у зведеному виконавчому провадженні № 56675407 реалізоване не було, а відтак, на думку Дисциплінарного уповноваженого, у діях приватного виконавця під час здійснення виконавчого провадження № 56675407 відсутня вся необхідна сукупність передумов для застосування дисциплінарного стягнення, передбачених частиною п'ятою статті 40 Закону № 1403-VIII та ознак дисциплінарного проступку, передбачених частиною другою статті 38 Закону № 1403-VIII.
70. Оцінюючи ці доводи скаржника, необхідно урахувати, що питання необхідності отримання держаним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду як виключної правової проблеми загальне вирішення якої має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
71. Так, у справі № 755/12052/19 досліджуючи вказане питання Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що державний (приватний) виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
72. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду вимога про отримання дозволу виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи соцзахисту, від можливого порушення.
73. Велика Палата Верховного Суду зауважила у цій справі, що повноваження виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. До прикладу Велика Палата навела статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями виконавця не наділяє. Також, наприклад, виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
74. Тому, на думку Великої Палати Верховного Суду, виконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд.
75. Ураховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/12052/19 дійшла висновку, що отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій виконавця та/або органу опіки та піклування.
76. Зазначене, як зауважила Велика Палата Верховного Суду, стосується також і дій приватних виконавців.
77. Колегія суддів уважає за необхідне врахувати вказані висновки, викладені у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 при касаційному перегляді цієї справи та вважає, що вони є застосовними до спірних правовідносин.
78. Отже, враховуючи вимоги Закону № 1404-VIII, Закону № 2623-IV, а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.
79. Щодо доводів позивача за якими при зверненні стягнення на частку боржника в об'єкті житлової нерухомості право користування яким мають неповнолітні особи, виконавцю не потрібен дозвіл органів опіки і піклування на реалізацію такого об'єкту нерухомості, оскільки діти, що мають право користування таким об'єктом, не втрачають право на користування іншою частиною об'єкту, яка на реалізацію не передається, колегія суддів зауважує, що питання чи гарантоване збереження права дитини на житло у випадку реалізації спірного майна, дослідження та встановлення чи у батьків малолітньої особи, або осіб, які їх замінюють наявні інші житлові приміщення, окрім спірного майна, які придатні для забезпечення житлових прав і охоронюваних законом інтересів малолітнього має вирішуватися саме органом опіки та піклування під час отримання дозволу цього органу на реалізацію такого майна.
80. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів урегульовано статтею 19 СК України. Частина шоста цієї статті СК України визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Однак, виконавець у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений.
81. Зі змісту спірного рішення Дисциплінарної комісії судами попередніх інстанцій установлено, що остання, застосовуючи до позивача дисциплінарне стягнення, виходила з установленого факту порушення позивачем порядку передачі на реалізацію майна боржника, право користування яким мають діти без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що передбачено частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII, пункту 28 розділу VIII Інструкції та абзацу сьомого пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5.
82. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що при здійсненні зведеного виконавчого провадження № 56675407, приватним виконавцем порушено вказані вище норми чинного законодавства щодо передачі на реалізацію майна боржника без перевірки інформації щодо зареєстрованих у будинку осіб.
83. Доводи касаційної скарги щодо відсутності негативних наслідків для прав боржника та стягувана, оскільки спірне майно у зведеному виконавчому провадженні № 56675407 реалізоване не було не заслуговують на увагу, оскільки цей факт не впливає на недотримання виконавцем встановленого порядку передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти.
84. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що передаючи на реалізацію належної боржнику 1/2 частини житлового будинку без перевірки інформації щодо зареєстрованих у зазначеному будинку малолітніх осіб має місце порушення приватним виконавцем норм чинного законодавства щодо передачі на реалізацію майна боржника, а саме частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII, пункту 28 розділу VIII Інструкції та абзацу сьомого пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна.
85. З огляду на встановлені обставини та зазначене правове регулювання, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
86. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, не впливають на правильність прийнятих у справі рішень та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.
87. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
88. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
89. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича залишити без задоволення.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М.Соколов