01 червня 2022 року справа №200/13152/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 р. у справі № 200/13152/21 (головуючий І інстанції суддя Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що він набув право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та виплачується при звільненні зі служби, а тому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати йому одноразової грошової допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 (шість) повних календарних років служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, з відрахуванням 1,5 % військового збору, за 6 (шість) повних календарних років служби у сумі 265950 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі № 200/13152/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що нормами чинного законодавства чітко визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби у зв'язку з закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше. Тобто, за пільгові роки виплата не нараховується, а враховуються лише календарні роки служби.
Разом з тим, календарна вислуга років позивача становить 06 років 07 місяців 06 днів. Тобто, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку з тим, що позивач має менше 10 календарної вислуги років.
Також вказує на порушення позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В частині відмови рішення суду не було оскаржено.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Справа розглянута поза датою, визначеною в ухвалі суду від 12 січня 2022 року, з огляду на прийняття Верховною Радою України Законів України «Про правовий режим воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, від 15 березня 2022 року № 2119-IX, від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, яким в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжено його до 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.08.2021 року № 169 (по стройовій частині) позивача, звільненого наказом командира вказаної військової частини від 27.08.2021 року № 53 о/с з військової служби в запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини.
За змістом вказаного наказу його вислуга років станом на 28.08.2021 становила:
у календарному обчисленні - 06 років 07 місяців 06 днів; у пільговому (без урахування календарної) - 10 років 09 місяців 02 дні; служба разом - 17 років 04 місяці 08 днів.
При звільненні зі служби одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому нарахована та виплачена не була.
а визначенням п. 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Зазначена норма кореспондується з п. 10 постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393), а саме: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги "за наявності вислуги 10 років і більше". При цьому законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової тощо).
Крім того, законодавець не надає визначень ні "календарної вислуги років" ні "пільгової вислуги років". Правовими нормами Порядку № 393 та Закону № 2011 законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Частиною третьою статті 8 Закону України від 23 квітня 1999 року № 613-XIV "Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки" закріплено, що вислуга років і трудовий стаж громадян України за час виконання обов'язків у складі національного контингенту і національного персоналу обчислюються з розрахунку один місяць за три місяці.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у частині призначення пенсії за вислугу років, дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Ця позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18.
Окрім цього, у вищезазначеній постанові судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: "В цілях Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393".
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 537/1980/16-а та у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 554/2032/17.
Ураховуючи правові висновки, наведені у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у позивача на дату звільнення вислуги років, необхідної для призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої частиною 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"
Правові позиції, викладені в вищенаведених постановах Верховного Суду, відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом до спірних правовідносин.
Таким чином у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше, незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на то пільгових умовах). Розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Тобто, твердження відповідача про наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає безпідставними, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному розумінні відповідачем вимог законодавства.
За матеріалами справи загальна вислуга років позивача в Збройних Силах України станом на момент звільнення з військової служби становила 17 років 04 місяці 8 днів, що свідчить про дотримання ним умови про наявність 10 і більше років вислуги для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на таку виплату.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
У вказаних рішеннях Конституційний Суд України окреслив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
У статті 19 Конституції України відбито, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах, він діяв правомірно.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог.
Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовом є неприйнятними, оскільки даний спір стосується порушення законодавства про оплату праці, адже грошова допомога при звільненні є складовою належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення). А відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення суми такої грошової допомоги строком звернення не обмежується.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тому застосування меншого строку у разі порушення законодавства про оплату праці, на що посилався відповідач, мало би дискримінаційний характер в залежності від виду діяльності (роботи) особи, що є неприпустимим.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 р. у справі № 200/13152/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 01 червня 2022 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко