08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/256/22
381/4560/21
30 травня 2022 року Фастівський міськрайонний суд Київської області
в складі:
головуючого судді: Осаулової Н.А.,
за участю секретаря: М'ячикової І.В.,
з участі: позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітну за час вимушеного прогулу, -
встановив:
У грудні 2021 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення позивача від роботи, та стягнути середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи до дня ухвалення судом рішення.
В обґрунтування позову зазначає, що Наказом №605/ос від 09 грудня 2021 року його було відсторонено від роботи в зв'язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19.
Вважає наказ про своє відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він суперечить чинному законодавству, а ст. 46 КЗпП України на яку посилається відповідач взагалі не містить у переліку, який до речі є вичерпним, такої підстави як відсутність у працівника підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19. Окрім того, позивач зазначив, що відповідачем порушено його конституційне право на працю, оскільки, у зв'язку з відстороненням його від роботи, не виплачується заробітна плата, що унеможливлює забезпечення базових потреб для існування. Тому, від змушений звернутися до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 та п. 4 ч. 2 ст. 187 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження, яке включає в себе загальне та спрощене провадження.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2021 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
17 лютого 2022 року відповідачем на адресу суду направлено відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що відповідач не визнає позову в повному обсязі. Послався на те, що позивачем правомірно та законно на підставі ст. 46 КЗпП України, абз. 2 ч. 1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-ІІІ, п.п. 2), 3) п. 41-6 Постанови КМІ від 09.12.2020 №1236, статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», Положення про філію «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», у зв'язку із набранням чинності 09.12.2021 наказу МОЗ України № 2393 від 01.11.2021 року, який розширює перелік осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, винесено наказ про відсторонення позивача від роботи. Зазначив, що твердження позивача про те, що наказ МОЗ України № 2393 від 01.11.2021 року не містить положення про обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, а лише затверджує цей перелік, є помилковими. Відсторонення позивача відбулося на підставі наказу, який йому було доведено до відома. Оскільки, позивач фактично на час відсторонення не виконує роботи, то він відсторонюється без збереження заробітної плати, так як це передбачено п.п. 3 п. 41-6 Постанови КМУ № 1236. Також, вказав, що помилковими є твердження позивача і про те, що відсторонення від роботи можливе лише за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, так як на думку відповідача до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» так як він є спеціальним. Більш того, зазначив, що у діях відповідача немає ніякої дискримінації щодо порушення його права на працю. Окрім того, вказав, що чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку із відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
11 квітня 2022 року позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, однак суд не приймає його до уваги, оскільки позивачем до відзиву не надано доказів направлення сторонам для відома.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з викладених в позові підстав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Між тим, на електронну адресу суду направив заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності представника відповідача. Зазначив, що позов не визнає в повному обсязі.
Представник третьої особи - Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» в судове засідання, повідомлявся судом вчасно та належним чином.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з такого.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.07.2018 року переведений на посаду старшого диспетчера відділу організації перевезень Філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», Наказ №269/06 від 13.07.2018 р..
Наказом №605/ос від 09.12.2021 року, за підписом заступників директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Андрія Курти та Андрія Грінченка., ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до його здійснення або електронного COVID-сертифікату про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном), на підставі ст. 46 КЗпП України, абз. 2 ч. 1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-ІІІ, п.п. 2), 3) п. 41-6 Постанови КМІ від 09.12.2020 №1236, статутом акціонерного товариства «Українська залізниця», Положенням про філію «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця»
Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Під визначеними «передбачених законодавством» випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Таким чином, прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України (рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, щодо офіційного тлумачення терміну «законодавство»).
Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню такі акти не підлягають.
Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов'язковими профілактичними щепленнями в Україні є щеплення проти: дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні (Календар щеплень, який встановлює перелік обов'язкових профілактичних щеплень та строки їх проведення), затверджений наказом МОЗ 16.09.2011 року за №595, в редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 р. за №551, зареєстрований в Міністерстві юстиції України (МЮУ).
Разом з тим, календар щеплень серед переліку обов'язкових щеплень, які можуть бути введені за епідеміологічними показаннями, не передбачає щеплення проти COVID-19.
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 8 Положення про МОЗ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови КМУ від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
До цього Переліку увійшли працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Як вбачається з оскаржуваного наказу №605/ос від 09.12.2021 року, він не містить інформації, щодо підстав відсторонення від роботи ОСОБА_1 , а саме не зазначено, які дії позивача призвели до винесення вказаного наказу.
Разом з тим, з наказу вбачається строк відсторонення від роботи позивача, а саме до надання одного з документів, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до його здійснення або електронного COVID-сертифікату про одужання з мобільного застосунку «Дія» (з визначеним терміном).
В ході розгляду справи, судом встановлено, що підставою відсторонення Позивача від роботи, стала відсутність у останнього щеплення проти COVID-19, та категоричне небажання його проведення.
Слід зазначити, що така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/чи небажання проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює дані правовідносини, оскільки в Календар щеплень, COVID-19 не внесена, як хвороба проти якої обов'язково проводиться щеплення.
Окрім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов'язані (поміж іншого) усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Як вбачається з оскаржуваного наказу, відсторонення позивача від роботи відбулося за наказом роботодавця, без дотримання процедури відсторонення, а саме за відсутності подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення).
Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй. Конституція є законом прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст.8 Конституції України).
Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною першою та другою статті 24 Конституції України встановлюються норми конституційного права, згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст.147 та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України, а тому, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України). Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За змістом ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
За статтею 2-1 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відсторонення від роботи - це певна санкція, застосовувана роботодавцем до працівника, за порушення ним трудової дисципліни, зумовлених певними (навмисними, свідомими) діями останнього.
До того ж відсторонення від роботи не є обов'язковою мірою, а лише передбачає таку можливість.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 2 ст. 28 Конституції).
Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою (ст.281 ЦК України).
Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов'язковим.
У даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов'язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров'я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.ст. 42,43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.
Відтак, в розумінні ст.ст. 3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.
Отже виходячи із наведених норм національного законодавства, актів міжнародного права та здорового глузду слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над не обов'язковою вакцинацією.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що підстав для відсторонення ОСОБА_1 , в розумінні статті 46 КЗпП України, немає, оскільки така підстава як: не вакцинація особи від COVID-19, яка до того ж не є обов'язковою - не передбачена чинним трудовим законодавством.
Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.
Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №712/3841/17.
За ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної ним у постановах від 25.07.2018 р. у справі №552/3404/17 та від 24.04.2020 р. у справі №815/5976/14, і яка згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: «...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати...», «...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив'язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП).
Таким чином, позивач з 09.12.2021 р. був позбавлений можливості працювати, з підстав його незаконного відсторонення від роботи та відповідно отримувати заробітну плату.
Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки відповідача станом на 09.12.2021 р., заробітна плата позивача за жовтень-листопад 2021 р., що передували грудню 2021 р., становить 47361,33 грн.
Середньоденна заробітна плата за ці два місяці, обраховується шляхом ділення сум нарахованої заробітної плати за жовтень та листопад 2021 р. на кількість робочих днів у цих двох місяцях: (22527,60+24833,73) ? 61 = 776,42 грн. (середньоденна заробітна плата).
Середньоденна заробітна плата позивача становить 776,42 грн..
Розглядом даної справи не передбачається негайне виконання рішення суду, відтак виконання останнього відбуватиметься після набрання рішенням законної сили.
Між тим, як встановлено судом та підтверджено Наказом Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 129/ос від 28 лютого 2022 року «Про допуск до роботи» на час дії воєнного стану в Україні ОСОБА_1 допущено до роботи з 28.02.2022 р..
Таким, чином, оскільки позивача допущено до роботи з 28.02.2022 р., суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в зв'язку з відстороненням, не з його вини, починаючи 09.12.2021 р. по 27.02.2022 року включно, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача - 776 грн.42 коп.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до норм ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вище викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн..
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 46, 235КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19,76-81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітну за час вимушеного прогулу, - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 605/ос від 09 грудня 2021 року "Про відсторонення від роботи".
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 грудня 2021 р. по 27 лютого 2022 року включно, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача - 776 грн.42 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп..
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса місця знаходження: ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, буд. 5, м. Київ, 03150.
Суддя Осаулова Н.А.
Повний текст рішення виготовлено 02.06.2022 р.