Справа №295/17314/21
Категорія 75
2/295/346/22
27.05.2022 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира
в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.
при секретарі - Вольській К.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
встановив:
Позивач звернулась в суд із позовом, в якому просить скасувати наказ Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 03.12.2021 року № 200-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
За приписами ч.1 ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» особи, які хворіють особливо небезпечними та небезпечними інфекційними хворобами або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та іншої діяльності, якщо вона може призвести до поширення цих хвороб.
На думку позивача, відповідне законодавче врегулювання не вказує на можливість відстороненні від роботи працівника без фактичних ознак його хвороби.
Позивач зауважує на тому, що відсторонення від роботи повинно безпосередньо узгоджуватись із порядком, встановленим законом, що, зокрема, передбачено вимогами ст. 46 КЗпП України, згідно якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
За твердженням сторони, такий порядок на час винесення наказу про відсторонення від роботи встановлений не був.
Так, затверджений наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595 календар профілактичних щеплень передбачає обов'язкове профілактичне щеплення для запобігання поширенню інших інфекційних хвороб окремих категорій працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. Зміст ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» так само зводиться до можливості відсторонення від виконання зазначених видів робіт.
Згідно з п.п. 1.2, 2.1, 1.2.5 «Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року N 66, відсторонення від роботи або іншої діяльності підлягають у тому числі особи, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
На думку позивача, системний аналіз наведених нормативних актів, а також інших як взаємопов'язаних, зокрема: наказу МОЗ № 2153 із затвердженим Переліком професій, та наказу МОЗ від 01.11.2021 р № 2392, яким внесено зміни до відповідного переліку, зводиться до висновку про те, що окремі професії/організації, особливості виробництва та виконувані роботи, які можуть створювати умови/ризики для поширення COVID-19, законодавством не визначені.
Крім того, п.п. 2.1. Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності передбачає, що відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій (надалі - особи, що підлягають відстороненню), здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
У виниклому спорі подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби не складалось та не направлялось.
Позивач також звертає увагу на суперечностях між положеннями, наведеними у постанові КМУ від 1236, пункти якої не застосовують обмежувальні заходи за певних умов, зокрема: негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більш як за 72 години до здійснення заходу; відвідування закладів освіти здобувачами освіти, крім здобувачів дошкільної освіти, учнів спеціальних закладів освіти та 1-4 класів закладів загальної середньої освіти, а також крім закладів освіти, в яких не менш як 80 відсотків працівників мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або виданий в установленому Міністерством охорони здоров'я порядку документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, включеної Всесвітньою організацією охорони здоров'я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.
Позивач зауважує на дозволі відвідування закладів освіти здобувачами освіти, якщо працівники мають документ, що підтверджує, у тому числі, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, та звертає увагу, що у повідомленні від 02.11.2021 року № 133 роботодавцем висловлено вимогу надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання, при цьому, можливість надати документ про негативний результат тестування, документ, що підтверджує одужання особи, негативний результат експерс-тесту, запропоновано не було.
У позові позивач просить надати переважну оцінку передбаченому Загальною декларації прав людини 1948 року, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року праву на повагу до свого приватного і сімейного життя.
Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Право на таємницю про стан здоров'я закріплене також статями 39-1, 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».
Інформація про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (проведення та результати тестування, перенесення хвороби), наявність протипоказань до вакцинації, відомості щодо звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при медичному обстеженні, є інформацією про стан здоров'я пацієнта, поширення якої не дозволяється без дозволу особи.
Позивач зауважує на відсутності повноважень відповідача здійснювати обробку персональних даних.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» встановлені обмеження на обробку персональних даних не застосовуються за умови, що такі дані оброблюються обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров'я чи фізичною особою - підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов'язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов'язки щодо забезпечення захисту персональних даних.
При улаштуванні на роботу позивач надала згоду на обробку персональних даних виключно в окремо визначені сфері - трудових відносинах.
Статут відповідної установи, Правила внутрішнього трудового розпорядку, посадова інструкція керівника ЖЗОШ № 5 не передбачають обов'язку обробки персональних даних. Позивач зазначає, що при прийнятті рішень керівником закладу освіти щодо відсторонення працівника до уваги повинні прийматись КЗпП України та інші нормативні акти.
Чинним законодавством не роз'яснено порядок встановлення факту ухилення або відмови працівника від проходження щеплення, так само, не закріплено обов'язок працівника надавати документи про стан здоров'я, факти звернення за медичною допомогою.
Оскільки факт ухилення або відмови позивача від проходження щеплення встановлений не був, підстав для видання наказу про відсторонення не було.
Позивач зауважує на вимогах статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щодо необхідності проведення медичного огляду перед процедурою щеплення. При цьому, розробленого порядку проведення медичного огляду дорослих перед виконанням щеплення на рівні законодавчого закріплення не існує.
Сторона додає у позові, що наказом МОЗ № 2153 створено умови для суттєвого звуження переліку протипоказань порівняно з протипоказаннями, визначеними в інструкціях про застосування вакцин (позивачем наводиться протипоказання до введення інактивованої вакцини КоронаВак згідно інструкції препарату).
Відповідач безпідставно обмежив позивача у можливості вивчити питання вакцинації, пройти відповідні медичні обстеження, зважити ризики та переваги медичного втручання аби реалізовувати законне право на здоров'я.
Позивач вказує на суттєво підвищений ризики при застосуванні препаратів з ознакою екстреного медичного застосування, зокрема у спосіб прискореної державної реєстрації, та звертає увагу на положеннях ст. 42 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», згідно з якою медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.
Згідно плану заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів гострої респіраторної хвороби COVID-19, затверджених постановою КМУ 14 квітня 2021 р. № 311-р, доручено забезпечення організації проведення добровільної вакцинації населення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Не вказано про обов'язкову вакцинацію і у затвердженій наказом МОЗ України від 24.12.2020 року № 3018 Дорожній карті з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Позивач вказує, що відсторонення від роботи або іншої діяльності працівників окремих професій, виробництва та організацій є безпідставним з урахуванням загрози масового поширення небезпечної інфекційної хвороби про всій території України.
За наслідком отримання повідомлення відповідача про обов'язковість профілактичного щеплення позивачем надано заяви із запереченнями щодо обробки персональних даних, запропоновано утриматись від протиправних дій, вказано на те, що заявник (працівник) не відмовляється та не ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень у розумінні статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб.
Вказуючи на положення ст.ст. 21, 22, 43 Конституції України щодо невідчужуваності конституційно закріпленого права на працю, звертаючись до норм міжнародного права, позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідача витрати з оплати судового збору.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де висловлено заперечення щодо заявлених позовних вимог.
Вказано, що постанова Кабінету Міністрів України № 1236, так і наказ Міністерства охорони здоров'я України № 2153, зареєстровані Міністерством юстиції України згідно висновку про відповідність зазначених нормативних актів положенням Конституції України, законам України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя).
На теперішній час зазначені нормативні акти не змінено та не скасовано, а тому є обов'язковими для керівника закладу.
Сторона зауважує на виниклій практиці Європейського суду з прав вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. На думку учасника, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими.
В судовому засіданні представники позивача, представник відповідача підтримали власні вимоги та заперечення з підстав, наведених письмових заявах по суті спору.
Представники позивача додали, що у повідомлені про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за № 789 від 26.10.2021 року вказано про необхідність позивачу надати у строк до 05.11.2021 року документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень. В іншому випадку, згідно того ж повідомлення, передбачалось відсторонення від роботи з 08.11.2021 року.
Представники зауважили, що фактично відсторонення з 08.11.2021 року не відбулось, позивач продовжила виконувати покладені на неї обов'яки, а подальше відсторонення на підставі наказу від 03.12.2021 року не узгоджується з положеннями вимог Кодексу Законів про працю України, згідно з якими якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи, роботодавець не вправі звільнити його (відсторонити).
Також сторона звернула увагу на тій обставині, що 21.02.2021 року закінчився термін дії карантинних обмежень, а відповідний рівень небезпеки, який обумовлював би можливість прийняття рішення про обов'язкове щеплення, не запроваджувався.
Крім того, за змістом вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України та інші уповноважені особи, визначені ст. 12 відповідного Закону.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 працює в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 5 на посаді вчителя української мови та літератури.
Повідомленням про обов'язкове профілактичне щеплення від 26.10.2021 року № 789 позивача проінформовано, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від СОVID-19 обов'язкове для працівників закладів освіти.
Вказаними Повідомленнями позивачу було викладено прохання до 05.11.2021р. надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання.
Попереджено про відсторонення від роботи з 08.11.2021 року в разі відсутності зазначених документів.
Наказом Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 від 03.12.2021 р. № 200-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 06.12.2021р. на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати на підставі повідомлення від 26.10.2021 року № 789.
Відповідно до ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
У відповідності до п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26.10.2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров'я України 04 жовтня 2021 року № 2153, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
За змістом ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно зі ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є. крім іншого, верховенство права (ч.3 ст.2 ЦПК України).
Визначення терміна "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 ( v015p710-04 ): "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Як зазначалось вище, Кабінетом Міністрів України в грудні 2020 року прийнято постанову із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка містила вимоги про забезпечення контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено відповідний перелік працівників, що підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»)
Згідно з п.1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267, Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
На час вирішення спору у суду відсутні підстави вбачати невідповідність виданих у межах владних повноважень вищим органом виконавчої влади, а також центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я, постанови та наказу на врегулювання трудових відносин під час дії запровадженого карантину, вимогам Конституції України, Кодексу про працю України, іншим законам.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом…
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Суд зазначає, що характер положень Конституції України як норм прямої дії не породжує абсолютно безступеневий та неврегульований порядок доступу до визначених нормами основного Закону прав особи. Маючи на меті закріплення основного погляду та водночас правового скерування відносин у сфері загальних засад функціонування держави, прав і свобод людини і громадянина, органів влади, їх діяльності тощо, Конституція України не лише не виключає, але прямо передбачає механізм реалізації, зокрема шляхом визначення повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, Кабінету Міністрів України - вищого органу у системі органів виконавчої влади, з наданою можливістю нормотворчої діяльності в забезпечення проведення, зокрема, фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 в частині умов відсторонення від роботи, категорій працівників відносно яких запроваджуються заходи обмеження, є чітким та зрозумілим за виконанням, передбачуваним за правовими наслідками.
З огляду на викладене, суд не вдається до системного аналітичного дослідження різних пунктів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 на предмет їх взаємної логічності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам нормативно-правових актів і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров'я здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наведені нормативні акти у взаємному зв'язку з положеннями ст. 46 КЗпП України, постановою КМУ від 09.12.2021 року № 1236, Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 вказують на обґрунтованість рішення працедавця щодо відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
Зауваження позивача про відсутність визначеного законом порядку відсторонення від роботи, переліку окремих професій/організацій та особливостей виробництва, які можуть створювати ризики поширення інфекції, виявляє собою несистемне тлумачення, надмірну формалізацію та заміщення нормативних актів, що покладаються позивачем в підтримку власної позиції.
Так, зокрема, позивач вказує на положення підпункту 1.2.5 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року N 66, згідно з якими особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року N 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за N 1159/19897.
Згідно з п. 1 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011 № 595, календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
Цей Календар включає обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Інші обов'язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров'я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.
Суд звертає особливу увагу, що відповідним календарем визначено перелік біологічних препаратів, терміни та періодичність проходження щеплення проти певних захворювань, що не виключає можливості встановлення обов'язковості щеплень щодо інших хвороб для певних категорій працівників.
Відсутність відомостей в Календарі профілактичних щеплень в Україні про обов'язкове щеплення відносно поширюваної інфекційної хвороби не може вважатись критерієм оцінки дій або бездіяльності керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій, які зобов'язані забезпечити: контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
Подання як письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи, виноситься в разі необґрунтованої відмови від профілактичного щеплення, передбаченого саме Календарем профілактичних щеплень в Україні. Постанова КМУ від 09.12.2020 року за своїм напрямком врегулювання хоча і може вважатись суміжною, проте за своїм змістом не охоплюється наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року N 595, діє самостійно як окремий нормативний акт зобов'язального характеру відносно керівників підприємств, установ, організацій.
Керівники підприємств, установ, організацій позбавлені можливості вчинити інші, альтернативні дії. окрім прямо обумовлених положеннями відповідної постанови.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Згідно з ч.ч. 1. 2 ст.21 Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
За змістом ст.22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.
Згідно з ч.2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
В розрізі наведеного врегулювання слід дійти висновку, що, хоча інформація про стан здоров'я особи належить до інформації з обмеженим доступом, отримання наведених відомостей узгоджується із правом роботодавця, первісно, з метою укладення трудового договору та підтвердження відповідності до запитуваних згідно такого договору та посадової інструкції вимог, а в подальшому, зокрема при застосуванні ст. 46 КЗпП України - з метою вирішення питання про відсторонення, визначити, окрім супутніх конфіденційних даних щодо прізвища, ім'я, по-батькові особи, її дати народження, також і відомості про стан здоров'я як критерію допуску до виконання покладених трудовим договором обов'язків.
Відповідно до ч. 1, п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.
Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних: необхідна для здійснення прав та виконання обов'язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.
У виниклому спорі отримання інформації пов'язано із сферою трудових правовідносин, здійснюється відповідно до вимог закону, а тому не може беззаперечно обмежуватись у відповідному доступі.
Суд відхиляє також доводи позивача щодо відсутності передбаченого чинним законодавством порядку проведення медичних оглядів перед процедурою щеплення як підстави визнання оспорюваного наказу про відсторонення незаконним.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов'язані надати об'єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відповідно до п.9 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011 № 595, Медичний огляд перед щепленням є обов'язковим.
У спірних відносинах судом встановлено факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення, що, за логічно послідовними значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.
Не повідомляє також позивач і про те, що при намірі здійснити щеплення їй було відмовлено у проведенні медичного огляду у звичайний та прийнятий за медичною фаховою діяльністю спосіб.
З приводу тверджень позивача про порушення порядку повідомлення про відсторонення, суд звертає увагу, що саме заявою від 08.11.2021 року ОСОБА_1 повідомила про намір пройти медичний огляд з метою встановлення стану здоров'я.
В подальшому, повідомленням відповідача від 10.11.2021 року за № 827 позивача проінформовано про необхідність сповіщення щодо результатів медичного обстеження з метою подальшої вакцинації, згідно повідомлення від 30.11.2021 року за № 888 у зв'язку з відсутністю даних щодо проходження щеплення вказано про необхідність проінформувати у триденний термін щодо відповідних результатів.
За таких умов, суд не дійшов висновку про порушення порядку повідомлення про відсторонення та подальше видання наказу про відсторонення працівника, досліджені обставини вказують на збереження інтересів позивача, що полягали в отриманні повних даних відносно власного стану здоров'я.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предметом заявлених вимог є скасування наказу про відсторонення як такого, що винесений без належної правової підстави (відсутності передбачених чинним законодавством умов) з порушенням, на думку позивача, охоронюваних особистих немайнових прав особи на здоров'я, таємницю інформації щодо її стану здоров'я.
Згідно зі ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел .
Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
У відповідності до ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Як зауважувалось вище, вимоги законодавства містять положення про можливість доступу роботодавця про інформації про проведення працівником обов'язкового медичного огляду або щеплення, що, у свою чергу, не виявляє ознак примусу до виконання відповідних процедур та не свідчить про зловживання в сфері доступу до конфіденційної інформації про особу.
Право на життя, охорону здоров'я, право на пов'язаний із цим вибір безпечної поведінки та діяльності, що, за спеціальної оцінки виду професії, піддається одночасному суб'єктивному аналізу в конкретних умовах, є невід'ємними правами кожної особи без виключення.
Право однієї особи не може мати своєю реалізацією та продовженням ризик завдання шкоди іншій особі, яка здійснює оцінку існуючої для неї загрози за притаманними їй суб'єктивними критеріями та доступними для неї та суспільства відомостями про ступень відповідного ризику.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
В розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи.
Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов'язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров'я як особи позивача, так і інших осіб.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 258-279 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду буде виготовлено 27.05.2022 року.
Суддя: Д.М.Лєдньов