Справа № 161/18691/21
Провадження № 2/161/361/22
(заочне)
01 червня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого-судді Крупінської С.С.
при секретарі Лесько Б.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачем у жовтні 2020 року було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника, відповідно до якого останньому було надано в борг грошові кошти на загальну суму 2000 тисячі доларів США що підтверджується відповідною розпискою. Строк повернення позичених коштів визначено до 01.01.2021 року. Разом із тим у вказаний в розписці строк, та на день подання позову грошові кошти ОСОБА_2 не повернув. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача на свою користь основну суму боргу за договором позики від в розмірі 2000 доларів, що за курсом НБУ 52 700 грн. інфляційні витрати в розмірі 3 293грн. 75 коп. та 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 1 225 грн. 82 коп., а також стягнути судові витрати у справі, які складаються зі сплати судового збору та витрати на професійну правову допомогу адвоката.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Самчук А.М. у судове засідання не з'явилися, подали на адресу суду заяву, якій позовні вимоги підтримали, розгляд справи просили здійснювати у їх відсутності та щодо заочного розгляду справи не заперечили.
Відповідач в судове засідання не з'явився, а тому згідно вимог ст. 280 ЦПК України судом ухвалено заочне рішення .
Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість заочного розгляду цієї справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Аналіз приписів ст.ст. 1046, 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 23.10.2020 року ОСОБА_2 підтвердив факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2000 дол. США. та підписанням даної розписки підтвердив факт отримання обумовлених коштів, зобов'язавшись повернути кошти у розмірі 2000 дол. США. у повному розмірі до 01.01.2021 року (а.с. 4).
Зазначена розписка містять власноручний підпис відповідача ОСОБА_2 що свідчать про те, що сторони досягли згоди стосовно умов такого договору, останній є укладеними, а наведені в ньому умови регулюють спірні правовідносини. Така розписка місять вказівку на дату зобов'язання відповідача щодо повернення коштів та дату їх отримання. Тобто сторонами дотримано форми договорів, що свідчить про реальність їх характеру, є доказом факту їх укладення та факту передачі грошових сум позичальнику.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч. 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не повернув позивачу кошти у розмірі 2000 дол. США., що становить на дату подання позову по курсу НБУ 52 700 грн., у строк до 01.01.2021 року а тому суд, враховуючи факт невиконання боржником своїх боргових зобов'язань за договорами позики, дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за договором від 23.10.20220 року.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними вище розписками встановлено судом, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3 % обчислені із суми боргу, що утворилася станом на 19.10.2021 року та інфляційних втрат, відповідно до розрахунку, наданого позивачем (а.с. 7,8), зокрема 3 % річних у розмірі 1225 грн. 82 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3 293 грн. 75 коп.
Згідно з ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень, які були ним оплачені. Оскільки до матеріалів справи надано розрахунок суми судових витрат, акт виконаних робіт, квитанцію про проведення оплати позивачем, то вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає до задоволення(а.с. 47-49).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 526, 599, 625, 1048, 1049 ЦК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Радянським РУ ГУ МВС України в місті Києві, зареєстрованим в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) суму боргу в розмірі 2000 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 11.10.2021 року 52 700 (п'ятдесят дві тисячі сімсот ) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 1225 (одна тисяча двісті двадцять п'ять) грн, 82 коп. та 3 293 (три тисячі двісті дев'яносто три) грн. 75 коп. інфляційних збитків.
Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Радянським РУ ГУ МВС України в місті Києві, зареєстрованим в АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено 01.06.2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду С.С. Крупінська