26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 753/16804/17
провадження № 51-5813км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисник ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020001834, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та зареєстрований у АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання,
визнаного невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та виправданого за вказаним обвинуваченням за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурорвиклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Вважає, що суд не надав належної оцінки доказам в їх сукупності та дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, що є порушенням статей 86, 94 КПК України та перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення по справі.
Зазначає, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторний виклик і допит свідків.
Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги щодо безпосередності дослідження доказів як основної засади кримінального провадження.
Вказує, що судом неправильно застосовано Закон України про кримінальну відповідальність, що полягає у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню, а саме ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки судом безпідставно визнано ОСОБА_7 невинуватим та виправдано за вказаною статтею КК України.
Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та виправдано його у зв'язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України залишено без зміни, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 15 лютого 2017 року приблизно о 14:30, перебуваючи за місцем свого тимчасового мешкання - каналізаційному люці теплотраси на АДРЕСА_2 , зі своїм знайомим ОСОБА_8 , з яким разом проживав у цьому люці, розпивали спиртні напої, після чого у них виник словесний конфлікт на побутовому рівні щодо спиртних напоїв. ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючись раптово виниклим умислом, направленим на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій та бажаючи їх настання у вигляді заподіяння смерті іншій людині, вийняв із рукава куртки, в яку був одягнений, ніж господарсько-побутового призначення, що попередньо заховав туди, та, тримаючи його у правій руці, наніс один цілеспрямований удар у ділянку грудної клітки потерпілого, тобто в життєво важливий орган, тим самим заподіяв останньому тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки праворуч з ушкодженням серця, внаслідок якого потерпілий ОСОБА_8 помер на місці.
Після чогоОСОБА_7 з метою уникнення кримінальної відповідальності з місця вчинення злочину зник.
Місцевий суд, дослідивши матеріали справи щодо пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, дійшов висновку, що обвинувачений підлягає виправданню за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор не підтримав подану касаційну скаргу прокурора, просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни. Захисник також заперечувала проти її задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Як встановлено положеннями п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, положеннями статей 7, 86 та ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть лише фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства; перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі та ухвалення справедливого рішення у справі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Як визначено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК України у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
Висновки судів попередніх інстанцій про необхідність виправдання ОСОБА_7 узгоджуються зі стандартом доведення винуватості «поза розумним сумнівом».
У справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» (рішення від 06 грудня 1988 року) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину, обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного). Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 було кваліфіковано за ч.1 ст.115 КК України як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Суд першої інстанції, оцінивши докази у справі в порядку ст. 94 КПК України, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів, які могли б бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України, вчинене ОСОБА_7 .
Прокурор, не погоджуючись із виправдувальним вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, виклав вимогу про скасування вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 та ухвалення нового вироку, яким просив визнати його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначити покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст. 419 КПК України, оскільки залишено без відповідної уваги доводи його апеляційної скарги, є безпідставними.
Так, згідно з положеннями ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.
Так, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора та, погодившись із оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, правильно зазначив, що пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги показання самого засудженого, надані ним у суді першої інстанції та під час розгляду справи в апеляційному порядку, який вину свою не визнав та зазначив, що з потерпілим ОСОБА_9 був знайомим, зустрічалися у каналізаційному люці, де того знайшли мертвим, однак його не вбивав. Крім того, пояснив, що коли його затримали працівники поліції та везли до міста Києва, то давали йому випивати багато спиртного, тому він підписував документи, надані йому поліцейськими, у стані алкогольного сп'яніння.
Також суд апеляційної інстанції перевірив показання свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , надані ними в суді першої інстанції, та погодився з позицією суду першої інстанції про те, що вказані особи не підтвердили ні прямо, ні опосередковано винуватість ОСОБА_7 у вбивстві, а отже не були свідками самої події кримінального правопорушення.
Крім того, суд апеляційної інстанції дослідив рапорт оперуповноваженого ВП на ст. Дарниця Дарницького УП ГУ НП у м. Києві від 17 лютого 2017 року за № 11700, згідно з яким на АДРЕСА_2 було виявлено труп невстановленої особи чоловічої статі, а під час поверхневого огляду трупа виявлено колото-різане поранення в ділянці грудей.
Також апеляційний суд перевірив протокол огляду місця події (трупа) від 17 лютого 2017 року та дані рапорту про виявлення трупа та правильно зазначив, що вони лише підтверджують факт виявлення трупа ОСОБА_8 , а будь-яких інших відомостей, які могли бути використані як докази для підтвердження вини ОСОБА_7 , не містять.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши висновок судово-медичної експертизи, також погодився з висновком місцевого суду про те, що самі по собі дані вказаного висновку не доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а лише містять відомості про факт, кількість та ступінь тяжкості тілесного ушкодження, заподіяного потерпілому, та його характер, однак не є доказами винуватості ОСОБА_7 .
Що стосується протоколу огляду місця події від 18 лютого 2017 року, то, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до даних цього протоколу не було виявлено та вилучено жодного доказу, який мав би відношення до кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_7 , зокрема пляшок з-під горілки чи пакета з-під портвейну .
Також апеляційний суд обґрунтовано погодився з твердженням суду першої інстанції про недопустимість доказів, отриманих при проведенні негласної слідчо-розшукової дії - аудіо-, відеоконтролю особи.
Так, відповідно до п.1 ч.4 ст.258, ч.1 чт.260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, доступом до змісту спілкування за умови, що його учасники мають достатні підстави вважати таке спілкування приватним, при цьому втручання проводиться без відома особи на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для розслідування.
Як убачається зі змісту протоколу за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю та стенограми до нього, слідча дія проводилася за участю працівника поліції, а бесіда складалася з послідовних запитань та відповідей, тобто фактично був проведений допит особи, тому були порушені права ОСОБА_7 , про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
Крім того, спілкування ОСОБА_7 з працівником поліції відбувалося у службовому кабінеті Дарницького УП у м. Києві з приводу обставин вчиненого злочину, тому немає жодних підстав вважати таке спілкування приватним.
Щодо оцінки даних, отриманих під час слідчого експерименту, проведеного з ОСОБА_7 , то апеляційний суд теж погодився з позицією суду першої інстанції про неможливість обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_7 цим доказом, наданим стороною обвинувачення.
Так, згідно з ч.1 ст.240 КПК України, з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Дослідивши відеозапис слідчого експерименту, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_7 надавав суперечливі показання, оскільки спочатку показував, що потерпілий штовхнув його в ліве плече, а потім вказував, що в праве; показав місце, куди він викинув ножа, однак у вказаному місці ножа, як знаряддя вбивства, не було виявлено.
Також не знайшли свого підтвердження дані слідчого експерименту стосовно способу нанесення тілесного ушкодження потерпілому.
За даними відеозапису слідчого експерименту встановлено, що ОСОБА_7 із потерпілим знаходились один навпроти одного, а удар він наносив ОСОБА_8 правою рукою ножем, показавши, що удар нанесений прямо в ліву сторону тулуба, що не відповідає об'єктивним даним про характер нанесення ножового поранення потерпілому, вказаним у висновку судово-медичної експертизи.
Таким чином, апеляційний суд правильно зазначив про неможливість обґрунтовування доведеності винуватості ОСОБА_7 у інкримінованому йому злочині на підставі слідчого експерименту, оскільки механізм заподіяння тілесного ушкодження суперечить іншим доказам.
Положення ст. 23 КПК України не слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування виправдувального вироку. Наприклад, якщо апеляційний суд робить лише юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, то це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом. Тобто, апеляційний суд у кожному конкретному випадку визначає обсяг дослідження доказів, який буде достатнім для встановлення обставин кримінального провадження, з дотриманням норм кримінального процесуального закону.
Тому доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд порушив вимоги щодо безпосередності дослідження доказів як основної засади кримінального провадження, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд не дав іншої оцінки доказам, ніж та, яку дав суд першої інстанції.
Щодо доводів прокурора про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, то вони є також безпідставними, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за клопотанням прокурора суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову в повторному дослідженні доказів. Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, не знайшов обґрунтування прокурора чому вказані в апеляційній скарзі докази досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження.
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що підстав, передбачених ч.3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено, тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом щодо невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Таким чином, з огляду на відсутність умов, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції.
Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону.
Твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, п. 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Даних, які би свідчили, що суд апеляційної інстанції допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.
З огляду на викладене підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3