Ухвала
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 734/2582/20
провадження № 61-4720ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив: стягнути з Державного бюджету України на свою користь 3 828 600 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнути з відповідачів 21 000 грн витрат на проведення судово-психологічної експертизи.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 20 серпня 2014 року слідчим відділом Козелецького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справі України в Чернігівській області (далі - Козелецький РВ УМВС) стосовно нього здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12014270130000517 за фактами незаконного збуту наркотичних засобів. В ході досудового розслідування на підставі постанов прокурора та ухвал слідчого судді проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, здійснювався обшук за місцем його проживання, під час якого були вилучені його особисті речі. 12 листопада 2014 року у вказаному кримінальному провадженні йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Ухвалою слідчого судді від 14 листопада 2014 року стосовно нього було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, що полягав у забороні залишати житло цілодобово строком на два місяці. Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 грудня 2017 року, його було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. Незаконними рішеннями та діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури i суду (незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, повідомленням про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, проведенням обшуку, внесенням відомостей до оперативно-довідкового обліку ДІАЗ МВС України, втручанням в особисте життя під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, обранням запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту йому було завдано значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, перенесених ним впродовж всього часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження (3 роки і 4 місяці). Протиправні рішення та дії призвели до погіршення, а в деяких випадках i до позбавлення можливостей реалізації ним прав та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, знайомими, друзями, приниження його честі та гідності, ділової репутації, що завдало йому додаткових душевних та моральних страждань.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 480 000 грн грошового відшкодування завданої моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме - витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в розмірі 1 316,40 грн. Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме - витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в розмірі 1 316,40 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що виходячи із загального часу перебування позивача під слідством і судом та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць, гарантований законодавством мінімальний розмір моральної шкоди становить 222 000 грн. Однак, з огляду на ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, в тому числі пов'язаних з незаконним обвинуваченням його у вчиненні двох тяжких злочинів, неможливістю впродовж двох місяців (на час дії запобіжного заходу) вільно пересуватися по території країни, втручанням в його особисте життя під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відібранням в нього біологічних зразків, проведенням за місцем його проживання обшуку, зважаючи на істотність вимушених змін у житті позивача, тривалість перебування його під слідством та судом, виходячи із засад розумності та справедливості, позов підлягає частковому задоволенню, а саме на користь позивача підлягає стягненню 480 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року (повний текст якої складено 14 лютого 2022 року) апеляційні скарги ОСОБА_1 , Чернігівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року змінено, викладено абзац другий його резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 480 000 (чотириста вісімдесят тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди». В іншій частині рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Водночас стягнення коштів на відшкодування шкоди має здійснюватися з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
26 травня 2022 року Державна казначейська служба України подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача і вини останнього в її заподіянні. Також необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіння позивачеві моральних чи фізичних страждань. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17, № 638/14260/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 608/1046/18. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Визначений судами попередніх інстанцій розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, є завищеним і не відповідає дійсності.
Наведені доводи є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами встановлено, що 20 серпня 2014 року слідчим відділом Козелецького РВ УMBС внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про початок досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014270130000517 за повідомленням про зайняття мешканцем Козелецького району Чернігівської області на ім'я ОСОБА_2 незаконним збутом наркотичної речовини - каннабісу, з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 22 серпня 2014 року за результатами розгляду клопотання слідчого Козелецького РВ УМВС від 21 серпня 2014 року, погодженого заступником прокурора Козелецького району, в кримінальному провадженні № 12014270130000517 надано дозвіл на проведення стосовно позивача негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відео контроль особи.
Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 09 вересня 2014 року за результатами розгляду клопотання слідчого Козелецького РВ УМВС від 09 вересня 2014 року, погодженого заступником прокурора Козелецького району, в кримінальному провадженні № 12014270130000517 надано дозвіл на проведення стосовно позивача негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.
11 листопада 2014 року в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12014270130000517 на підставі ухвали слідчого судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2014 року, постановленої за результатами розгляду клопотання слідчого Козелецького РВ УМВС від 28 жовтня 2014 року, погодженого заступником прокурора Козелецького району, слідчим Козелецького РВ УМВС було проведено обшук в житлі та іншому володінні за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві спільної часткової власності належить позивачу.
12 листопада 2014 року слідчим відділом Козелецького РВ УМВС на підставі рапорту слідчого зазначеного слідчого підрозділу внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270130000700 відомості про те, що під час розслідування кримінального провадження № 12014270130000517 від 20 серпня 2014 року було встановлено обставини, які можуть свідчити про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, а саме - зберігання з метою збуту та збут наркотичних речовин, вчинений повторно. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - частина друга статті 307 КК України.
12 листопада 2014 року слідчим слідчого відділу Козелецького РВ УМВС у кримінальному провадженні № 12014270130000517 винесено постанову про перекваліфікацію злочину з частини першої статті 307 КК України на частину другу статті 307 КК України. В цей же день заступником прокурора Козелецького району Лабадіним I. O. матеріали досудових розслідувань № 12014270130000517 та № 12014270130000700 об'єднано в одне провадження за № 12014270130000517.
12 листопада 2014 року слідчим слідчого відділу Козелецького РВ УМВС за погодженням з прокурором прокуратури Козелецького району в зазначеному кримінальному провадженні позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України (за 2-ма епізодами).
Ухвалою слідчого судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 листопада 2014 року в задоволенні клопотання слідчого Козелецького РВ УМВС, погодженого заступником прокурора Козелецького району, про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, що полягав у забороні йому залишати житло цілодобово строком на два місяці, який рахувався з 14 листопада 2014 року по 13 січня 2015 року. Також на позивача було покладено процесуальні обов'язки: прибувати за кожною вимогою суду або іншого визначеного органу державної влади; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, без дозволу слідчого, прокурора, суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи.
30 січня 2015 року начальником слідчого відділу Козелецького РВ УМВС за погодженням з прокурором прокуратури Козелецького району ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та остаточно повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України.
30 січня 2015 року слідчим слідчого відділу Козелецького РВ УМВС повідомлено ОСОБА_1 про тимчасове обмеження його прав під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 березня 2017 року у справі № 734/217/15-к (провадження № 1-кп/734/14/17) ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому йому в межах кримінального провадження № 12014270130000517 обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307 КК України, та виправдано його у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень та за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу керівника Ніжинської місцевої прокуратури залишено без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 16 березня 2017 року - без змін.
Згідно з висновком експерта від 26 квітня 2021 року № 9699 за результатами проведення судово-психологічної експертизи ситуація, яка досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 ; внаслідок психотравмувальної дії ситуації, яка досліджується у справі, ОСОБА_1 спричинені страждання, тобто моральна шкода; орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) становить 638,1 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні, на момент винесення рішення суду.
Позивач перебував під слідством з моменту повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень до набрання законної сили ухваленим стосовно нього виправдувальним вироком, тобто з 12 листопада 2014 року до 21 грудня 2017 року, що загалом становить 37 місяців і 9 днів.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Наведене узгоджується з правовими висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2021 року визначено в сумі 6 000 грн.
Виходячи із загального часу перебування позивача під слідством і судом та розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць, гарантований Законом мінімальний розмір моральної шкоди становить 222 000 грн.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Врахувавши тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, характер і обсяг страждань, яких він зазнав, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що грошова сума, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, повинна становити 480 000 грн.
Такий висновок судів попередніх інстанцій в цій справі узгоджується з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з визначеним судами розміром відшкодування моральної шкоди та з їх висновками щодо встановлення обставин справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аргументи заявника про неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17, № 638/14260/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 608/1046/18, згідно з якими, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком, не заслуговують на увагу, оскільки вони стосуються загальних підстав деліктної відповідальності. Вказані підстави визнаються загальними, так як їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. У справах № 641/2328/17, № 638/14260/16-ц, № 646/5224/17, № 638/9055/15-ц, № 608/1046/18 предметами позовів було відшкодування моральної шкоди на загальних підставах цивільно-правової відповідальності. Натомість в цій справі предметом позову є відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, тобто підлягають застосуванню спеціальні норми. Такими спеціальними нормами є статті 1167, 1176 ЦК України, статті 1-3, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за змістом яких шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником постановах.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання Державної казначейської служби України про: поновлення строку на касаційне оскарження рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року; звільнення або відстрочення сплати судового збору; зупинення виконання оскаржуваних судових рішень; проведення розгляду справи за його участю.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Чернігівської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко