Постанова
Іменем України
30 травня 2022 року
м. Київ
справа № 2-49-2005
провадження № 61-14054 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія», товариство з обмеженою відповідальністю «Варта-Сервіс»;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року у складі судді Пироженко В. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., Гончар Н. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія» (далі - ТОВ «Черкаська продовольча компанія»), товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Сервіс» (далі - ТОВ «Варта-Сервіс»), у якому просив поновити його на посаді охоронника ТОВ «Варта-Сервіс»; зобов'язати виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; зробити перерахунок заробітної плати з урахуванням показників в роботі, надурочної роботи, а також роботи у вихідні та святкові дні та нічний час; зробити перерахунок вихідної допомоги при звільненні; виплатити компенсацію за невикористану відпустку та відшкодувати затрати за проведене амбулаторне, стаціонарне, санаторно-курортне лікування за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Варта-Сервіс» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на 16 січня 2003 року.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року залишено без змін. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника І категорії ТОВ «Варта-Сервіс» філії в м. Черкаси за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на 22 лютого 2003 року.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 13 вересня 2007 року, постановленої в касаційному порядку, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року і ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року залишено без змін.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року у цій справі, в обґрунтування якої зазначив, що вказане судове рішення є незрозумілим для нього по суті, оскільки, на його думку, є завідомо неправосудним, заочним, замовно-корупційним у зв'язку з незрозумілістю мотивів та правових підстав його умисного і незаконного ухвалення та свідомим ігноруванням судом принципів верховенства права. Просив роз'яснити йому суть рішення, ухваленого суддею Соснівського районного суду м. Черкаси Пироженко В. Д. 13 червня 2005 року, для вжиття подальших заходів правового реагування.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року визнано, що подання заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року є зловживанням процесуальним правами. Заяву ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року у цій справі залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач неодноразово звертався до суду із заявами про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року, у задоволенні яких відмовлено, зокрема, ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, а також ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2021 року.
Подання аналогічних заяв про роз'яснення судового рішення, які вже були вирішені судом, є самостійною підставою для визнання дій зловживанням процесуальними правами відповідно до вимог статті 44 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що неодноразове звернення позивача з аналогічними заявами про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року, які вже вирішувались судом, свідчить про зловживання позивачем процесуальними правилами, тому суд першої інстанції обгрунтовано залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року й задовольнити його заяву про роз'яснення судового рішення.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначав неповне дослідження наявних у справі матеріалів, невідповідність висновків судів матеріалам справи та порушення права заявника на судовий захист.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2-49-2005 із Соснівського районного суду м. Черкаси.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно залишили без розгляду його заяву про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року, яким, на його думку, необґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, а мотиви, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, є недостатніми для висновків про зловживання процесуальними правами з його боку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Черкаська продовольча компанія», ТОВ «Варта-Сервіс» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Варта-Сервіс» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на 16 січня 2003 року (а. с. 192-195, 196-198, т. 2).
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року залишено без змін. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника І категорії ТОВ «Варта-Сервіс» філії в м. Черкаси за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на 22 лютого 2003 року (а. с. 260-262, т. 2).
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 13 вересня 2007 року, постановленої в касаційному порядку, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року і ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року залишено без змін (а. с. 317, т. 2).
Ухвалою Верховного суду України від 01 лютого 2008 у допуску до провадження у зв'язку з винятковими обставинами скарги ОСОБА_1 про перегляд рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 28 вересня 2005 року та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 13 вересня 2007 року, постановленої в касаційному порядку, у зв'язку з винятковими обставинами та у витребуванні справи відмовлено (а. с. 322, т. 2).
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2010 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року за нововиявленими обставинами відмовлено (а. с. 32-33, т. 3).
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 вересня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2010 року про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами залишено без розгляду (а. с. 47-48, т. 3).
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 липня 2010 року залишено без змін (а. с .81-82, т. 3).
Судами встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався зі скаргами на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року та із заявами про його роз'яснення, а також із заявами про роз'яснення інших судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
Зокрема, у грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року відмовлено.
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з аналогічною заявою про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року, у задоволенні якої ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Відповідно до частин першої, другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Отже на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 757/61850/18-ц (провадження № 61-22707св19), від 15 липня 2021 року у справі № 420/698/21 (провадження № К/9901/18953/21).
Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02).
Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції.
При цьому Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.
ЄСПЛ також вказує, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Відповідно до критеріїв, визначених ЄСПЛ, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справах: «Зінченко проти України», заява № 63763/11, «Мельник проти України, заява № 72286/01, «Ухань проти України», заява № 30628/02. Проте належна реалізація права за статтею 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що дії заявника, зокрема подання ним неодноразово аналогічних заяв про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року, є зловживанням процесуальними правами, оскільки зазначене питання вирішено судом по суті та ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, а також ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року відмовлено.
Отже, заявник намагався продовжувати розгляд справи, який по суті завершився, у позапроцесуальний спосіб намагався вплинути на результати розгляду справи та постановлене остаточне судове рішення, що є неприпустимим, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що чергове подання заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 червня 2005 року з аналогічних підстав є зловживанням процесуальним правами, що є підставою для залишення такої заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.
Таким чином не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо обмеження його права на доступ до правосуддя, неналежного здійснення правосуддя та небажання розглядати по суті його заяви.
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У своїй правозастосовній практиці ЄСПЛ наголошує на дотриманні принципу пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Зловживання правом не повинно призводити до того, що особа втрачає усіляку можливість свого судового захисту. Суд лише повинен не дати особі досягти того, що вона прагне досягти зловживальницькою дією, зберігаючи розумний баланс інтересів учасників цивільно-правових відносин.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара