Постанова
Іменем України
30 травня 2022 року
м. Київ
справа № 463/5849/20
провадження № 61-18164св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 березня 2021 року у складі судді Жовніра Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня
2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») про визнання частково недійсними договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що 30 липня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк», банк) укладено кредитний договір № 1304/0708/98-007 (далі - кредитний договір), за умовами якого він отримав кредит у розмірі 65 000,00 дол. США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору між ВАТ «Сведбанк»
та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 30 липня 2008 року (далі - іпотечний договір), відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 13 травня 2013 року, з нього на користь ВАТ «Сведбанк» стягнено заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 996,72 дол. США, що складає 567 263,79 грн.
На виконання цього судового рішення видано виконавчі листи.
28 листопада 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15 про відступлення права вимоги щодо заборгованості
за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 1304/0708/98-007
та за іпотечним договором від 30 липня 2008 року (далі - договір факторингу).
Вказував на те, що оскільки договір факторингу укладено після задоволення судом вимоги первісного кредитора про дострокове стягнення кредитної заборгованості, і рішення набрало законної сили, тобто правовідносини щодо повернення заборгованості за кредитним договором між ним та ВАТ «Сведбанк» ґрунтуються на рішенні суду, то ВАТ «Сведбанк» на підставі договору факторингу відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» недійсне право грошової вимоги, оскільки банк мав законні підстави передати іншій особі лише ті права, які має стягувач
у виконавчому провадженні.
Вважав, що у зв'язку з недійсністю договору факторингу за кредитним договором недійсним є й відступлення прав за іпотечним договором, який
є похідним від договору кредиту.
З наведених підстав ОСОБА_1 просив визнати частково недійним договір факторингу, укладений між ПАТ «Сведбанк» як правонаступником
ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в частині відступлення права грошової вимоги за кредитним договором; визнати частково недійсним договір факторингу в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору факторингу ПАТ «Сведбанк» мало право вимоги до позивача у зв'язку з невиконанням ним зобов'язань
за кредитним договором. Судове рішення про стягнення з позивача заборгованості не припинило зобов'язання за кредитним договором
та не звільнило позивача як боржника від відповідальності за невиконання цих зобов'язань. Суд першої інстанції вважав недоведеними вимоги щодо недійсності договору факторингу.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що частиною першою статті 516 ЦК України передбачено заміну кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Доказів про належне виконання зобов'язань
за кредитним договором, повернення кредиту та процентів первісному кредитору відповідач ОСОБА_1 суду не надав.
Внаслідок укладення договору факторингу відбулася заміна кредитора, і саме ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло статусу нового кредитора/стягувача
за договором від 30 липня 2008 року № 1304/0708/98-007, позичальником
за яким є ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова
від 22 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 04 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами дійсність договору факторингу, оскільки не надав суду оригінал цього договору, а суд безпідставно прийняв в якості доказу існування цього договору його нотаріально засвідчену копію.
У касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і зазначає, що суди застосовали норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 вересня
2018 року у справі № 715/1040/17 (провадження № 61-16673св18).
Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про те, що у разі укладення договору факторингу за кредитним договором та іпотечним договором, щодо примусового виконання яких існує судове рішення та видано виконавчий лист, виникає подвійна відповідальність боржника і порушується публічний порядок виконання судового рішення.
Вважає, що чинним законодавством не передбачена можливість відступлення виконання судового рішення іншій особі.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вказує на безпідставність
її доводів та зазначає, що позивач не довів підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним. Зазначає про помилковість доводів позивача про те,
що після набрання судовим рішенням законної сили кредитор втрачає право
на відступлення права вимоги, оскільки таке суперечить принципам зобов'язального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Личаківського районного суду
м. Львова.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 30 липня 2008 року між позивачем ОСОБА_1
та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 1304/0708/98-007 про надання кредиту в розмірі 65 000,00 дол. США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2
та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір від 30 липня 2008 року, відповідно до якого в іпотеку передано квартиру
АДРЕСА_1 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 листопада 2012 року
у справі № 1319/6105/12 з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Сведбанк» стягнено заборгованість у розмірі 70 996,72 дол. США, що складає 567 263,79 грн. Цим же рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» як правонаступником
ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 1304/0708/98-007 перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Відповідно до пункту 2.1, 2.2 договору факторингу ПАТ «Сведбанк» відступило фактору свої права вимоги щодо заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу за якими належало банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору права вимоги щодо заборгованості від боржника всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору.
Цим же договором факторингу відступлені права за іпотечними договорами
і договорами забезпечення кредитних договорів (пункт 2.2).
Згідно з наданим розрахунком, заборгованість за кредитним договором
№ 1304/0708/98-007 станом на 28 листопада 2012 року складала
60 584,27 дол. США, заборгованість за процентами - 13 742,07 дол. США, пеня - 8 183,11 дол. США.
13 травня 2013 року набуло законної сили рішення Сихівського районного суду
м. Львова від 13 листопада 2012 року у справі № 1319/6105/12.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2013 року замінено стягувача у цивільній справі № 1319/6105/2012 за позовом ПАТ «Сведбанк»
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на стягувача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у зв'язку з переходом
до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прав кредитора відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Позивач у цій справі ставить питання про визнання частково недійсним договору, предметом якого є заміна кредитора за невиконаним ним
як боржником кредитним договором, тобто заміна кредитора в зобов'язанні.
Мотивуючи позовну заяву в частині підстав для визнання договору факторингу недійсним, позивач посилається на те, що оспорюваний договір укладено після звернення первісного кредитора до суду за захистом своїх прав для примусового стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання ним
як боржником своїх зобов'язань за кредитним договором. Відповідно, оспорюваний договір є частково недійсним, оскільки до моменту його укладення первинний кредитор у кредитному зобов'язанні ПАТ «Сведбанк» вже реалізував своє право вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, позовна заява задоволена судом, внаслідок чого ПАТ «Сведбанк» отримало процесуальний статус стягувача, а не кредитора у зобов'язанні, а тому банк не мав законних підстав укладати договір про переуступку права вимоги.
Так, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом
не вимагається.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо договорів заміни боржника або кредитора в зобов'язанні,
то законодавство передбачає певні порядок та підстави такої заміни сторони (боржника чи кредитора), тобто визначає умови дійсності таких договорів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні
в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше
не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При переуступленні прав вимоги за договором факторингу до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав
і попередній кредитор. За таких умов ці обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на заміну кредитора. Права та обов'язки боржника
не змінюються, цей договір не породжує порушення та не зачіпає інтересів боржника за кредитним договором.
Відповідно до статті 516 ЦК України наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд установив, що ПАТ «Сведбанк» на час укладення договору було належним кредитором позивача, з якого заборгованість за кредитним договором була стягнена на підставі судового рішення, що набуло законної сили та на виконання якого видано виконавчий лист.
Ураховуючи зміст поняття «кредитор» як будь-якої особи, яка має вимоги майнового характеру до боржника, ПАТ «Сведбанк» не втратило статус кредитора після набрання законної сили судовим рішенням про стягнення заборгованості, оскільки мало непогашені вимоги майнового характеру
до ОСОБА_1 як боржника.
Отже, доводи касаційної скарги, які були доводами позовної заяви
та апеляційної скарги, про те, що банк, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та отримавши судове рішення про стягнення такої заборгованості, втратив статус кредитора, оскільки набув процесуальний статус стягувача, ґрунтуються на хибному тлумаченні поняття кредитор, тому до уваги не беруться.
Укладення договору факторингу за кредитним договором та іпотечним договором, щодо примусового виконання яких існує судове рішення та видано виконавчий лист, не призводить до виникнення подвійної відповідальності боржника, оскільки у такому разі відбувається заміна стягувача у процесі виконання судового рішення.
Касаційний суд зазначає, що під час укладення оспорюваного договору факторингу його сторони не порушили вимоги щодо суб'єктного складу, обумовленого цивільним законодавством для такої категорії договорів, позивач не довів, що укладений між сторонами договір відступлення права вимоги порушує його права та інтереси, не зазначив норми законодавства, які, на його думку, були порушені при укладенні договору його сторонами, оскільки
у кредитному зобов'язанні обсяг прав боржника не змінився.
Тому, установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, урахувавши межі заявлених позовних вимог та зміст доводів, якими обґрунтовувались підстави недійсності оспорюваного у цій справі договору факторингу. Касаційний суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 вересня
2018 року у справі № 715/1040/17, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені
у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди прийняли рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права, вони містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, зокрема апеляційного суду, який належним чином їх спростував. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини
та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення
є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 березня 2021 року
та постанову Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська