Ухвала
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 601/186/20
провадження № 61-3663ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 березня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком,
В січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей з матір'ю, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягненнями дітьми повноліття; стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на повнолітню дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у твердій грошовій сумі в розмірі по 2 000 грн щомісячно, на період навчання дочки; визначити постійне місце проживання її малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з нею.
Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що вона перебувала з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, під час якого в них народилося четверо дітей. Дочка ОСОБА_7 є повнолітньою, а сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_10 - малолітніми. Після розірвання шлюбу діти проживають з нею та перебувають на її повному утриманні. Відповідач не надає матеріальної допомоги на дітей, не зважаючи на те, що вона не працює, оскільки займається їх вихованням. Вона і діти перебувають у скрутному матеріальному становищі. Крім цього, дочка ОСОБА_7 продовжує навчання і потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має змогу надати. З початку грудня 2019 року вона з дітьми проживала окремо від відповідача у зв'язку із вчиненням ним відносно неї домашнього насильства. Внаслідок побиття її колишнім чоловіком вона зазнала тілесних ушкоджень та з 20 грудня 2019 року перебувала на лікуванні в медичних закладах міста Тернополя. Після лікування вона разом з дітьми проживала в місті Тернополі у квартирі родича. За домовленістю з ОСОБА_1 щодо виховання дітей він приїзжав у місто Тернопіль та забирав синів до міста Почаєва, а в неділю привозив їх до міста Тернополя. 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 забрав синів і відмовився їх повертати.
У травні 2020 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком, в якому просив: визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним.
Позов ОСОБА_6 мотивовано тим, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 забрала дітей з будинку, в якому проживала та була зареєстрована, забороняла дітям бачитися та спілкуватися з ним та членами його родини. Сини попросилися жити разом з ним. ОСОБА_2 не може забезпечити належні умови проживання дітей, мешкає в орендованому житловому приміщенні, яке не відповідає санітарно-технічним умовам проживання та навчання дітей. Він матеріально забезпечений та має власне житло, є фізично здоровим. Саме він з дня народження синів займався їх вихованням, тому визначення місця синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком відповідає інтересам дітей.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 березня 2022 року, первісний позов задоволено частково. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на: малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 січня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що при визначенні місця проживання дітей було враховано ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дітей до батьків, вік дітей, які є малолітніми, стан їх здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема: особисті якості батьків - агресивність ОСОБА_1 стосовно матері дітей, який бив матір в їх присутності, що відобразилося на психіці дітей, спричинило ознаки підвищеної тривожності та відчуття незахищеності, почуття покинутості, неприйняття, безпорадності; те, що між батьками існує тривалий конфлікт; відносини, які існують між кожним з батьків і дітьми; можливість створення дітям умов для виховання і розвитку. Також суди врахували висновок органу опіки і піклування та дійшли висновку, що подальше проживання дітей з матір'ю забезпечить їх найкращі інтереси, сприятиме задоволенню їх індивідуальних потреб відповідно до їх віку, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної культурної належності. Проживаючи разом з матір'ю, діти матимуть позитивне оточуюче середовище. Врахувавши зазначене, а також те, що утримувати дітей зобов'язані обоє батьків, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на малолітніх дітей. Відмовляючи в задоволенні вимоги первісного позову про стягнення аліментів на повнолітню дочку ОСОБА_7 , суди виходили з того, що ОСОБА_2 не спростувала доводів ОСОБА_1 про те, що повнолітня дочка ОСОБА_7 працює і не потребує утримання. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не доведено, що при визначенні місця проживання синів разом з ним будуть достатньою мірою забезпечені інтереси дітей, які мають право виховуватися в одній родині та не бути розлученими зі своїми сестрами, що залишаються проживати з матір'ю.
15 квітня 2022 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 березня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також доплатити судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 362,80 грн. При цьому заявнику було роз'яснено про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 0306308351485, заявник отримав зазначену ухвалу 15 травня 2022 року.
24 травня 2022 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 березня 2022 року з наведеною в ній підставою касаційного оскарження судового рішення, а також квитанцію від 24 травня 2022 року № 59 про доплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 3 363 грн. Вимоги ухвали заявником виконано.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, про те, що при визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що син ОСОБА_3 проживає в будинку на АДРЕСА_1 разом з ним і не бажає переїжджати на проживання до своєї матері. За вказаним місцем проживання ОСОБА_3 відвідує школу і має друзів. Також син ОСОБА_3 виражає більшу прихильність до нього як до батька і пояснив суду, що бажає проживати з ним. Суди також не звернули увагу на те, що синам були забезпечені нормальні умови проживання, навчання та виховання. Натомість матір не має постійного місця проживання.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами встановлено, що з 18 травня 2000 року по 24 вересня 2019 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народилася дочка ОСОБА_6 , яка зареєстрована та проживала в будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народився син ОСОБА_3 , який зареєстрований та проживав у будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін народився син ОСОБА_4 , який зареєстрований та проживав у будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_7 у сторін народилася дочка ОСОБА_5 , яка зареєстрована та проживала в будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо.
З довідки Старопочаївської сільської ради Кременецького району Тернопільської області від 17 березня 2020 року № 207 вбачається, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 . З ним зареєстровані: колишня дружина ОСОБА_2 (не проживає з 04 грудня 2019 року), дочка ОСОБА_6 (не проживає із січня 2020 року), син ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 (не проживає з 04 грудня 2019 року). Малолітні сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають на утриманні батька.
З 29 січня 2020 року до грудня 2020 року ОСОБА_3 і Власій проживали з ОСОБА_1 . З грудня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали з матір'ю ОСОБА_2 . Із січня 2021 року ОСОБА_3 проживає з ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу між сторонами дочка ОСОБА_10 і дочка ОСОБА_7 проживають з матір'ю.
ОСОБА_2 вказала, що ОСОБА_1 умисно утримував обох синів, а наразі утримує сина ОСОБА_3 , неналежним чином виховує його, створює перешкоди для її спілкування з ним, у зв'язку з чим виник спір про місце проживання дітей. Щодо зазначених обставин вона неодноразово зверталась із заявами до Служби у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації.
З акта обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_1 від 16 березня 2020 року, складеного комісією Старопочаївської сільської ради, вбачається, що в будинку ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 Почаїв є нормальні умови для проживання, забезпечено всі матеріально-побутові умови для проживання дітей з батьком, житло розміщено на 1-2 поверхах, наявні водопровід, каналізація, ванна, п'ять кімнат.
Згідно з актом проведення обстеження на факт проживання осіб в житловому будинку на АДРЕСА_1 Почаїв від 12 травня 2020 року, складеним комісією Старопочаївської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, за вказаною адресою проживають: власник ОСОБА_1 , сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (з 23 лютого 2020 року). Колишня дружина ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_10 не проживають з 04 грудня 2019 року, дочка ОСОБА_11 не проживає із січня 2020 року.
З характеристики на жителя села Старий Почаїв ОСОБА_1 вбачається, що за місцем проживання він характеризується позитивно.
Згідно з характеристикою Навчально-виховного комплексу Старопочаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Кременецької районної ради Тернопільської області від 18 червня 2020 року № 35 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчаються в зазначеному закладі. Обоє батьків завжди цікавилися шкільним життям та успішністю дітей. З часу запровадження карантину питаннями навчання старшого сина займався батько і воно велося дистанційно. Водночас мама дітей постійно цікавилася у вчителя успішністю дитини і хвилювалася, розпитуючи про кожен нюанс навчання, оскільки, за її словами, вона не мала можливості поспілкуватися з дітьми. Інформацією стосовно ОСОБА_4 від часу початку карантину (з 12 березня 2020 року) заклад не володіє. Несприятлива психологічна атмосфера в сім'ї негативно впливає на дітей, адже вони були свідками не лише проявів вербальної агресії в конфліктах батьків, а й фізичної. Діти виявляли прихильність до обох батьків.
З довідки-характеристики Навчально-виховного комплексу «Старопочаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Кременецької районної ради Тернопільської області від 18 червня 2020 року № 36 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учень третього класу, зарахований на навчання в перший клас 01 вересня 2017 року, відрахований за заявою матері для продовження навчання в третьому класі Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 27 імені Віктора Гурняка з 15 січня 2020 року. Зарахований за заявою батька для продовження навчання в третьому класі з 03 березня 2020 року. До сімейних конфліктів хлопчику був властивий вияв позитивних емоцій. Під час складних сімейних обставин він став більш скутим та пригніченим, що особливо помітно під час індивідуальних бесід.
Згідно з довідкою-характеристикою Навчально-виховного комплексу «Старопочаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Кременецької районної ради Тернопільської області від 18 червня 2020 року № 37 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вихованець дошкільної групи, зарахований в дошкільну групу 04 листопада 2019 року, відрахований за заявою матері з 15 січня 2020 року. Зарахований за заявою батька 03 березня 2020 року. Потребує занять з логопедом, консультативної підтримки психолога та спільної участі батьків у його вихованні для прискорення розвитку.
Висновком комісії з питань захисту прав дитини Кременецької районної державної адміністрації від 15 червня 2020 року № 01-854/02-16 встановлено ОСОБА_2 , яка проживає окремо від своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, способи участі у вихованні та спілкуванні з ними, надано матері можливість бачитися із синами не менше двох разів на тиждень на території дитячого майданчика «Рошен», розташованого в парку імені Т. Г. Шевченка в місті Почаєві Кременецького району Тернопільської області: в неділю з 14 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.; у вівторок з 11 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. У разі негоди дозволено побачення матері з дітьми в помешканні, в якому вона проживає, за згодою дітей та без присутності батька. Залишено право додаткових днів побачень матері з дітьми, не обумовлених висновком, за спеціальною згодою обох батьків.
З висновку Комунальної установи інклюзивно-ресурсного центру Кременецької міської ради про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 26 квітня 2021 № ІРЦ-85291/2021/220438 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учнем першого класу Старопочаївської Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Дитина проживає з матір'ю. Батько із сім'єю не проживає. Умови для зростання й розвитку сприятливі, вихованню дитини мати приділяє достатньо уваги, в сім'ї створені належні умови для проживання та виховання дитини. Сім'я неповна. Спостерігається порушення розвитку.
Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим за частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я ОСОБА_2 , та призначено йому покарання у вигляді 240 годин громадських робіт. Стягнуто на користь ОСОБА_2 3 310,96 грн на відшкодування майнової шкоди - витрат на лікування та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Висновком Служби у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови районної державної адміністрації від 06 листопада 2020 року № 316/02-07/1, визначено місце проживання малолітніх: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
З пояснень, наданих дитячим психологом ОСОБА_14 в суді першої інстанції, встановлено, що коли діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жили з мамою, то вони гарно вчилися, були доглянуті, а з батьком - не доглянуті. Даміан налаштований проти матері. ОСОБА_1 її особисто перестрівав та з'ясовував, чому класний керівник дозволяє дітям спілкуватися з мамою. Син ОСОБА_4 при батькові замикається.
Свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що вона є вчителем школи в якій навчається малолітній ОСОБА_3 . Дитина хоче жити з батьком, бо той все йому дозволяє, ні в чому його не обмежує. Дозволяє дитині їздити за кермом. Батько обмежив спілкування ОСОБА_3 з однолітками, привозить його до школи перед уроками на скутері без шапки і відразу після уроків забирає. Додому ніхто з дітей зайти не може. ОСОБА_3 приходить до школи в брудному одязі. Коли сім'я жила разом, то всіх дітей до школи водила мати. Наразі ОСОБА_3 замкнений. В коридорі суду ОСОБА_3 постійно був у телефоні. Вона бачила, як ОСОБА_1 у присутності учнів школи і вчителів бив ОСОБА_2 . Власій прийшов до школи брудний, і відповідач обрізав йому нігті у присутності однокласників. Дитина почувалася ніяково.
З показань свідка ОСОБА_16 , яка є старшою повнолітньою дочкою сторін, вбачається, що, на її думку, молодші брати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повинні жити з мамою, оскільки батько недостатньо виховує дітей, виявляє агресію, брат ОСОБА_3 казав їй, що хоче жити з мамою, однак батько його не відпускає. Батько висловлювався нецензурно при дітях та бив маму.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, на яку послався заявник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначено, що при визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах
В постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Найкращі інтереси дитини є предметом основного піклування батьків. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, зокрема, врахували, що батько самовільно забрав сина з дитячого садочка, та не надавав можливості зустрічатися та спілкуватися позивачці з сином, що суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини, пояснення представників соціальних служб у судовому засіданні, які намагались здійснити заходи для поновлення стосунків між матір'ю та батьком дитини, між батьками та дитиною, а також той факт, що відповідач відмовляється від спільного відвідування та отримання психологічної допомоги з метою поновлення родинних стосунків. Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги та не врахував до кого із батьків дитина має більшу прихильність і не з'ясував думку самої дитини з приводу визначення місця її проживання є безпідставними, оскільки за положеннями зазначеної норми права , місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається без врахуванні її думки. При цьому питання про заслуховування думки дитини було предметом оцінки апеляційного суду, який вірно дійшов до висновку, що з урахуванням встановлених судом обставин справи, ситуації, яка склалась у сім'ї та обстановці у якій перебуває дитина, вона не зможе об'єктивно, незалежно та вільно висловити свою думку.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 зазначила, що проживання дітей разом з нею буде відповідати їх інтересам, оскільки всупереч їх волі ОСОБА_1 забрав малолітніх синів сторін на постійне проживання з ним, створює їй перешкоди у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні, утримуючи їх вдома, не приводить на зустріч з нею.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Визначаючи місце проживання малолітніх дітей разом з матір'ю, суди попередніх інстанцій врахували ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дітей до батьків, вік дітей, які є малолітніми, стан їх здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема: особисті якості батьків - агресивність ОСОБА_1 стосовно матері дітей, який бив матір в їх присутності, що відобразилося на психіці дітей, спричинило ознаки підвищеної тривожності та відчуття незахищеності, почуття покинутості, неприйняття, безпорадності; те, що між батьками існує тривалий конфлікт; відносини, які існують між кожним з батьків і дітьми; можливість створення дітям умов для виховання і розвитку, а також - взяли до уваги висновок органу опіки і піклування та дійшли обґрунтованого висновку, що подальше проживання дітей з матір'ю забезпечить їх якнайкращі інтереси, сприятиме задоволенню їх індивідуальних потреб відповідно до їх віку, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної культурної належності. Проживаючи разом з матір'ю, діти матимуть позитивне оточуюче середовище.
Такі висновки судів, з огляду на встановлені обставини, відповідають вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду, зокрема й викладеним в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, на яку послався заявник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо необхідності першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, при визначенні місця її проживання,.
Крім цього, апеляційний суд дав належну оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що син ОСОБА_3 виражає більшу прихильність до нього як до батька і бажає проживати з ним, зазначивши, що такі доводи спростовуються оціненими в сукупності зібраними у справі доказами, зокрема поясненнями дитини, з урахуванням того, що в силу свого десятилітнього віку дитина не може самостійно об'єктивно оцінити ситуацію, яка склалася в сім'ї. Висловлене бажання сина ОСОБА_3 проживати разом з батьком не є переконливим та не може повною мірою відповідати його інтересам, оскільки така думка сформована під впливом домінування батька, що ствердили дитячий психолог ОСОБА_14 та шкільний учитель ОСОБА_17 , сестра ОСОБА_6 , та зневажливим ставленням батька до матері, яка була піддана домашньому насильству з боку батька, що підтверджено обвинувальним вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2021 року.
Аргументи касаційної скарги про те, що мати не має постійного місця проживання і не зможе забезпечити дітям належних умов проживання, також є неспроможними, оскільки, як встановлено судами, службою в справах дітей проведено обстеження житлово-побутових умов проживання дітей разом з матір'ю - ОСОБА_2 в домоволодінні на АДРЕСА_2 , згідно з яким умови проживання хороші. Будинок складається з 4 кімнат, вітальні, кухні. Для дітей може бути відведена окрема кімната. Власник будинку ОСОБА_18 , який є батьком ОСОБА_2 не заперечує проти того, щоб всі онуки проживали в його домоволодінні. Вказані обставини належності умов проживання дітей в помешканні, в якому повинні проживати малолітні діти сторін разом з матір'ю - на АДРЕСА_2 , підтвердила в суді також і керівник Служби у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації Пилипчук С. К., яка особисто обстежувала житлово-побутові умови проживання дітей з матір'ю за вказаною адресою.
Доводи касаційної скарги не свідчать про застосування в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, та зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 березня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко